Image default
Статтi

Жінки — лідерки в сфері української культури

Повага підготувала найцікавіші цитати з подіумної дискусії  «Жіночі обличчя лідерства в культурі», яка пройшла в рамках 26BookForum.

За словами координаторки кампанії проти сексизму в медіа і політиці Ірини Славінської, цю розмову вони задумали з Ларисою Денисенко як інавгураційну, вона дала старт для багатьох тем, зокрема гендерних, які обговорювали під час BookForum.

«Тут, за цим столом, зібралися жінки, які і є лідерками в культурі, кожна у своїй галузі. Звісно, не всі, з ким можна про це говорити. Я назву тих, хто сьогодні тут: Лариса Денисенко,Олеся Островська-Люта, Ірина Подоляк, Олександра Коваль, Еліф Батуман. І ми говоритимемо про жіночі голоси в культурі, про те, наскільки вони важливі, про те, чи існує в царині культури сестринство між менеджерами й іншими авторами чи авторками. Чи загалом царина культури – це той простір, де жіночі голоси звучать особливо гучно, чи, можливо, краще?», – запитує Ірина Славінська.

Лариса Денисенко, письменниця, адвокатка, правозахисниця

Мені здається, що дуже часто культурна сфера належить до бюджетно непривабливих. Певно, тому тут були лідерками саме жінки. Якщо подивитися на регіональні будинки культури, ми можемо побачити, що саме жінки там директорки. На ці посади претендує мало чоловіків.

Часто тому, що навіть після децентралізації на цю сферу спрямовують мало грошей. Гроші здебільшого йдуть на інфраструктурні питання: дороги чи будівництво… А де фокусується більше грошей, там фокусується більше чоловіків. Адже це бюджет і, зрештою, це більш престижно. Є і сфери культури, які вважаються престижними. Тут ми можемо бачити різне, здорову й не дуже конкуренцію між чоловіками і жінками.

Власне, тут є Олександра Коваль, директорка Інституту книги, де є фінанси, які треба захищати і відстоювати. Але якби на цій позиції була можливість менше захищати й більше отримувати, то ми б могли здивуватися, якою була б боротьба за цю посаду. Або погляньте, директорки музеїв – здебільшого жінки, бо тут, знову ж таки, фінансування не надто високе. Або погляньте на Олесю Островську-Люту, вона очолює інституцію, де треба мислити стратегічно, захищає культуру. Посада дотична до побудови гуманітарних стратегій, але коли справді не отримуєш гроші, які ти можеш пустити на будь-що, тобі доводиться взагалі пояснювати, чому культуру треба підтримувати. Я завжди мріяла про те, що культура стане частиною політики. Це частина політики, так само, як і гендерна рівність. Але її так не сприймають, вона стоїть десь осторонь і є інструментом впливу, а не інструментом розвитку.

Ірина Подоляк, заступниця Міністра культури, молоді та спорту

Я дякую Ларисі за те, що вона змалювала акварельність цієї ситуації з культурою, яка зараз є в нас у країні. Я ж хочу зробити трошки інший акцент у жіночому лідерстві. На мою думку, у нас зараз велика проблема відсутності лідерства, не тільки жіночого й не тільки в культурі. Мені здається, це безстатево.

Правильно сказала Лариса, сфера культури наповнена більше жінками часто саме через низьку зарплату. Мені видається, що це відбувається тому, що держава не відповіла на запитання «Навіщо?», «Щоб що?», «Що має зробити культура на виході?» І коли директорка клубу в селі чи райцентрі, чи королівському місті Львові буде готова ставити собі це запитання, то у відповіді на нього ми можемо побачити і зростання лідерства, і, в принципі, зміну. Як я розумію, і чоловіки, і жінки просто зобов’язані працювати для того, щоб культура в широкому сенсі цього слова була однією з базових потреб кожної людини. А хто не згоден, то вийдіть. Це має бути як їсти, пити, хороше походити. Тому наступне питання дуже просте, до лідерів і лідерок: які кроки треба зробити зараз, щоб культура стала базовою потребою, і що це змінить. Знаєте, я вже понад 20 років чую, що в бібліотеках кажуть: «Купіть нам книжки, бо все пропало». А от питання «Які саме?», «Хто їх читатиме?» вже не стоять. І це величезне поле, щоб кожен чи кожна проявили своє лідерство.

Олеся Островська-Люта, директорка Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал» 

Мені дуже приємно тут бути. Мені здається, що взагалі треба подумати, як у нас працює сфера культури. І частково на це дає відповідь склад нашої аудиторії. Я порахувала, що нас 22, тільки 5 чоловіків. Це досить точно відбиває структуру зацікавленої в культурі аудиторії.

Ми вже кілька років робимо дослідження про те, хто приходить у «Мистецький арсенал», це в 70% жінки, і це перегукується з іншими даними про те, хто читає в країні і хто вступає на гуманітарні факультети. Пригадую свій факультет у Могилянці, де нас було 80, 10 – чоловіки. Усі вони зараз працюють у публічній площині, багатьох ви знаєте.

Про що це свідчить? Це структура того поля, у якому ми працюємо. Так само це корелюється і з тим, хто отримує вищу освіту у світі: це більше жінок, ніж чоловіків. Очевидно, це якісь глибші тенденції.

Одне з пояснень, що культурою більше цікавляться ті, хто піклується про добробут у сім’ї. В сенсі не тільки про гроші, а про те взагалі, як сім’я живе. І це ті люди, які планують дозвілля дітей, купують книжки, і це пов’язано з розподілом ролей у суспільстві. Якщо подивитися на Міністерство культури, то 80% людей, як там працюють – жінки, але на топ-позиціях – чоловіки! Це показує нам розподіл відповідальності ролей у суспільстві. З іншого боку, я маю аргумент для себе самої: хто часто є міністром освіти? Освіта дуже близька до культури. Так от, міністрами в освіті останні роки були саме жінки, а зараз ще й молода жінка. Усе це говорить про структуру престижу в нашому суспільстві, а також про щілини в суспільстві, які якраз можуть наповнюватися жінками-лідерками.

Є ще одна річ, яка стримує жіноче лідерство. Це пов’язано з тим, хто відповідає за дітей. Зазвичай у нашому суспільстві – це жінки. Це величезна робота. Я була заступником міністра культури. Зараз я директорка «Мистецького арсеналу». Так от, виховання моєї дочки, можливо, було для мене тяжчою роботою, аніж усі інші. Якщо це покладається здебільшого на жінок, то – відповідно – це змінює структуру лідерства в суспільстві, це стримує жінок робити кар’єру в інших галузях.

І тут виникає питання: якщо в нас так багато лідерок у культурі, то чи ми вважаємо ці сфери легшими, ніж бізнес? Особливо якщо додати виховання дітей до обов’язків жінки. І, якщо ми вважаємо їх легшими, то чи це не означає, що ми, як суспільство, замало інвестуємо в ці сфери?

Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги

Я хочу поговорити про бібліотеки. Чи можуть ці люди зараз почуватися лідерами? У нас є понад 15 тисяч бібліотек у країні. Це в рази більше, ніж у будь-якій розвиненій країні світу. У Великій Британії їх лише 4,5 тисячі. Але так склалося історично, що в нас майже в кожному селі є бібліотека. І бібліотекарка справді була лідеркою для своїх співмешканців. Вона багато знала, читала, могла навчати й рекомендувати. Бібліотекарка часто займалася вихованням дітей селян, які в той час тяжко працювали.

Я собі подумала: мати вплив на чиєсь виховання – це і є лідерство. Як на мене, не обов’язково чимось керувати, важливо впливати й вести за собою! І от бібліотекарки в селах були саме такими.

Що ж трапилося за останні пару десятків років? Вони цю позицію втратили. Не тому, що не хотіли виявити ініціативи – держава поставила їх у такі умови, що вони просто не мали як заохочувати дітей до читання, держава перестала їх фінансувати й поставила в позицію самозахисту. І вони замовкли на багато років. Зараз через адміністративну реформу в Україні й перехід фінансування бібліотек на ОТГ є дуже велика загроза, що 30 тисяч бібліотекарок зникнуть. Зникнуть ті люди, які можуть мати вплив і повинні впливати на формування молоді. От що нам із цим робити? Ми закупили книги для 5 тисяч бібліотек. Нова влада вважає, що держава вже не повинна цим займатися. Я вважаю, що це помилка. Не можна таке робити в державі, де не сформовані цінності й людина не стоїть у центрі політики. Ми вже бачимо, до чого призвело нехтування потребами людини. Далі ми побачимо стрімкий спад у розвитку людського капіталу.

Батуман Еліф, американська письменниця, журналістка

Я живу і працюю в Америці, де зовсім інша економічна ситуація. Проте я побачила між нашими країнами більше схожого, ніж відмінного. Я працювала при бібліотеці Нью-Йорка, наші бібліотеки фінансують дещо по-іншому. Більша частина фінансується з приватних джерел, лише маленька частина дофінансовується штатом. Частина Нью-Йоркської бібліотеки була переведена в штат Нью-Джерсі, а на вивільненому місці відкрили «Старбакс».

Аналогічно  в Україні місця з більшою зарплатою та престижем, вищим щаблем в ієрархії займають чоловіки, а культура віддана жінкам. І на книжкових форумах можна побачити здебільшого читачок. І важко зрозуміти, чому так: чи тому, що ці посади в культурі не мають престижу, чи тому, що мало грошей…

Пригадую книжку американської феміністки Шуламіт Фаєрстоун «Діалектика статі», написану 1970 року. Ця праця знову дуже актуальна. Вона говорить про жінок у суспільстві. Щоб жінці стати лідеркою, їй часто потрібно не лише подолати суспільні перепони, але часом і свою природу. У природі завжди домінували чоловіки, а культура була віддана жінкам. Що мене особливо зачепило: вона робить висновок, що через це все і чоловіки, й жінки нещасливі. Ми б усі почувалися краще в гармонійному суспільстві.

Підготувала Мар’яна Вербовська

Схожі записи

Коли українські політики почнуть перепрошувати за сексизм?

admin

Гендерна рівність очима знаменитостей: селебрітіз акцентують увагу на проблемі

admin

Ганна Вронська: В Україні недостатньо жінок, які обирають політику своєю професією

admin

Залишити коментар