Повага
Image default
  • Головна
  • Статтi
  • Заварні тістечка і прагматизм: Як переселенка з Донбасу стала кулінаркою в Івано-Франківську
Статтi

Заварні тістечка і прагматизм: Як переселенка з Донбасу стала кулінаркою в Івано-Франківську

«Мені подобається те, чим я займаюся. Не вважаю це роботою. Приготування еклерів — це для мене відпочинок», — розповідає Ольга Орляк.

Вона родом із Горлівки, що на Донеччині. 2014 року разом зі своїм чоловіком Юрієм покинула Донбас і переїхала спочатку на Чернігівщину, а потім до Івано-Франківська. На новому місці розпочала власну справу. Ольга — власниця малого бізнесу, який планує невдовзі масштабувати й вивести за межі міста.

Грант на розвиток власної справи

Коли на Донбасі стало небезпечно, Ольга з чоловіком зважилися на переїзд. Тоді Ольга працювала в Києві на підприємстві, яке займалося лізингом будівельної техніки. Складала договори, домовлялася про зустрічі, завіряла документи в нотаріуса. На роботу витрачала один-два дні на тиждень. Після переїзду на Чернігівщину добиратися до Києва стало ще простіше, ніж із Горлівки. Чоловік працював без прив’язки до місця проживання, тож переїзд для обох пройшов легко. 

Згодом у подружжя народився синочок Михайлик. Але замість декретної відпустки Ольга розпочала власний бізнес. Коли в Міжнародному благодійному фонді Карітас України жінці запропонували подати заявку на грант, вона довго не вагалася. І отримала 20 тисяч гривень на купівлю виробничого обладнання для приготування заварних тістечок. Треба було починати справу з нуля, то чому ж не скористатися можливістю? 

Улітку 2016 року з Горлівки до Івано-Франківська переїхала бабуся Ольги, з якою в неї завжди були дуже близькі стосунки. Це стало вирішальним аргументом для чергового переїзду. І наступного року сім’я перебралася на захід. 

Обережно, калорії!

Ольга зізнається, що ризиковано було починати робити те, про що нічого не знаєш. Вона жодного разу не готувала заварного тіста, яке використовують для приготування еклерів. Не розуміла, навіщо додавати в нього стільки яєць, не знала нічого про технологію та пропорції. У пригоді стала професійна освіта й диплом кухаря, який багато років припадав пилом. Свого часу Ольга не планувала вчитися на кухаря. Каже, що це був радше компроміс із батьками: закінчує вибраний ними заклад, а вони її надалі не чіпають. 

А тут раптом еклери! Перші партії не виходили. Доводилося все викидати й починати спочатку. Удосконалювала рецепт, експериментувала, радилася з кондитерами, додавала щось своє, щось забирала. І врешті знайшла рецепт ідеальних заварних тістечок. 

«Завжди куштую крем, розламую перший еклер і дивлюся, чи достатньо він пропікся. Можу з’їсти одне готове тістечко. Наче й не багато, але ж це калорії. Зауважила, що почала набирати вагу. Коли ти працюєш із «кондитеркою», необхідно стежити за фігурою», — зауважує жінка.

Щоразу готуючи еклери, Ольга закладає продукти на декілька зайвих — про всяк випадок, бо один може покришитися від наповнення кремом, інший — втратити форму під час випічки. Ті, що залишаються, вони з чоловіком раніше з’їдали самі. А зараз рахують калорії, а тістечка беруть із собою, коли йдуть до когось на гостину. 

«Усе залежить від конкретних людей, а не від регіону»

Наразі коло спілкування в родини доволі широке. Товаришують із переселенцями з Криму та Донбасу, а також із франківцями. Із останніми буває складно, бо є багато світоглядних відмінностей, і це часом заважає порозумітися. 

«Люди дуже різні. Одні місцеві мені допомогли отримати грант і придбати обладнання, а інші — вкрали це обладнання. Усе залежить від конкретних людей, а не від регіону», — зауважує жінка.

Ольгу неприємно вразила ситуація, яка трапилася в Івано-Франківську 8 березня цього року під час Маршу жінок. Тільки тому, що серед гасел була вимога ратифікувати Стамбульську конвенцію, акція не сподобалася представникам націоналістичних організацій. Виникли суперечки між учасниками та учасницями Маршу та його противниками. 

«Найгірше, що це смакували в соцмережах. У коментарях під публікаціями жінок просто вимастили в багнюці. Натомість хлопці нібито молодці, бо це все зупинили, тобто жодна гендерна рівність тут не потрібна. На одну з учасниць, Наталю, яка переїхала зі сходу, із якою ми товаришуємо, вилилася додаткова партія негативу. Дуже прикро було за всім цим спостерігати», — пригадує Ольга. 

Розвивати бізнес було складно. Особливо – знайти перших клієнтів.

«Менталітет тут дуже відрізняється від нашого. Складно було вести перемовини. На сході ми звикли говорити прямо: якщо щось не подобається, казати про це відразу. А тут інакше. Ніхто нічого не говорить, не критикує, а просто зникає. Але в такий спосіб важко отримати зворотній зв’язок, зрозуміти, в чому проблема», — ділиться досвідом Ольга.

Гайда на «Заварушку»!

Рішення випікати заварні тістечка жінка називає прагматичним. Пояснює, що тоді, на початку 2018 року, їх майже ніхто в місті не готував. Спочатку Ольга випікала тістечка для дегустації, залишала в кожному закладі разом із візитівкою. І так налагодила мережу збуту. Наразі в підприємиці є постійні клієнти, більшість із них — у центрі Івано-Франківська. 

Свої тістечка Ольга називає «Заварушки». Поки виробництво не масове, як окремий бренд цю назву не реєструвала. «Заварушкою» в Донецьку називають якісь здибанки, на які кличуть друзів. На думку Ольги, ця назва підходить для тістечок, бо відображає спосіб приготування тіста шляхом заварювання. І звучить гарно. 

Виробництво еклерів приносить Ользі 14-16 тисяч гривень на місяць. Особливих затрат часу та сил немає. Еклери жінка випікає в себе на кухні. Але вже замислюється над тим, щоб змінити підхід — знайти спеціальне обладнання й відповідне виробниче приміщення. І вже надійшла пропозиція щодо співпраці з Буковелем. Але поки що Ольга не зможе забезпечити достатній об’єм продукції. Вона планує розширювати свій бізнес. А щоб зрозуміти, як вибудовувати відносини з персоналом, влаштувалася на роботу.

«Мені потрібно було переосмислити цю ситуацію, вирішити, як працювати далі. Тож я взяла паузу й улаштувалася диспетчеркою в інтернет-компанію, щоб зрозуміти ієрархію, структуру організації, відносини між працівниками й управлінцями, побачити, як усе влаштовано. Я ніколи не працювала в офісі під чиїмось керівництвом, тож мені бракувало цього досвіду», — каже Ольга.

Вона всміхається, коли чує від місцевих, що в місті немає роботи. У неї пошук зайняв чотири дні.

План на день: напекти тістечок, повчитися на ІТ-курсах і забрати сина з дитсадка

Спершу спланувати свій час було дуже важко. Два місяці пішло на те, щоб навчитися організовувати роботу. Постійно виникали якісь форс-мажорні обставини, іноді щось виходило з ладу. Лише згодом Ольга зрозуміла, що роботу краще починати на годину раніше. Також виявилося, що треба мати запасні деталі для техніки, адже під час поломки їх не так легко і швидко знайти.

Чоловік Ольги часто їздить у відрядження, тож вона сама відводить і забирає сина з садочка, веде хатні справи. Крім того, нещодавно розпочала навчання в сфері ІТ — приділяє заняттям по чотири години щодня.

Еклери Ольга випікає через день: один зайнятий повністю, наступний — вихідний. Раз на тиждень складає план. Так їй простіше вести облік і закуповувати продукти. Сировину купує лише в тих місцях, які знає і з якими працює постійно — постачальників не змінює. Це дозволяє контролювати якість, свіжість і відповідність готової продукції. Раз на місяцьбере сертифікати.

«Я не зустрічала нікого з наших, із Донбасу, хто не зміг влаштуватися»

«Дуже люблю Донбас. Люблю Донецьк. До війни це було процвітаюче місто. Розповідаю про нього місцевим, а вони не можуть цього уявити. У всіх у голові лише картинки того жахіття, що відбувається зараз», — зауважує жінка.

Наразі Ольга з сім’єю проживає в орендованій квартирі й не вбачає в цьому жодних труднощів. Скоріше навпаки. На її думку, це дає більшу свободу: сьогодні ти живеш в одному місті, а завтра тебе ніщо не стримує, щоб переїхати в інше.

У Горлівці залишилися батьки. Із донькою в них дуже напружені стосунки, внука бачили лише один раз. Вони вже не підтримують проросійську позицію, за сім років розчарувалися, але й визнати свою помилку вже не можуть.

Повертатися на Донбас Ольга з сім’єю не планує. Як і решта переселенців із її оточення. Більшість уже облаштували життя на новому місці. І пройшли точку неповернення — той період, коли людина створює сім’ю, народжує дітей, започатковує бізнес.

«Я не зустрічала нікого з наших, із Донбасу, хто не зміг влаштуватися. Більше того, часто люди починають власну справу, успішно реалізують себе в різних сферах», — зауважує підприємиця.

Кондитеркою Ольга себе не вважає. Мовляв, бачила, що і як випікають професіонали, і їй нібито до цього ще далеко. Але вона робить те, що їй подобається, отримуючи задоволення від процесу. А ще іноді відвідує заняття в професійній кулінарній школі, щоб розвиватися і вдосконалювати свої вміння. 

Ірина Федоляк

Схожі записи

Чи можна освідчитися в коханні Конвенції ООН?

Жінки-воячки, 9 місяців та «плямочки фемінізму»

Алла Пушкарчук

Дякую, люба Емілі!