«Є такі спеціальні жінки, яким просто це подобається. Це легкі гроші. Їм дарують дорогі подарунки. Вони зручно влаштувалися й не хочуть нормально працювати. Вони самі це обрали. Вони заслуговують на все, що з ними роблять».
Це лише деякі з розповсюджених в Україні та й багатьох інших країнах міфів про жінок, залучених у секс-індустрію – бізнес, що займає третє місце за доходами після торгівлі наркотиками та зброєю. Проте ці міфи оманливі, а такі упередження шкодять усім жінкам. Чому? Спробуємо розібратися.
Нещодавно відбувся унікальний міжнародний вебінар «Вихід із кола насильства: досвід тих, хто пережили проституцію». Уперше в Україні виникла можливість одночасно почути позицію людей, які були залучені в секс-індустрію в різних країнах світу: США, Ірландії, Австрії, Швейцарії, Швеції, Ізраїлі, Україні. А також тих, хто роками працює у відповідних центрах допомоги. Історії й досвід жінок дозволили поглянути на індустрію зсередини, виявити приховані ризики, наслідки та розподіл влади. Раніше в Україні публічно чулися лише голоси декількох місцевих представниць секс-індустрії, чия позиція не відображала повної картини. Вебінар дав можливість почути різні точки зору. Він також став першою подією інформаційної кампанії «Що таке модель рівності?», розпочатої ГО «Центр «Розвиток демократії» у співпраці із МБФ «Українська фундація громадського здоров`я» та Громадською радою при МФО «Рівні можливості».
Щоб краще зрозуміти, де міф, а де правда, пропоную зосередитися на трьох напрямках: наслідки, гроші + влада, відповідальність. Де краща ситуація: у країнах, де секс купувати цілком законно (Німеччина, Австрія, Нідерланди тощо), де штраф є за проституцію, а кримінальна відповідальність – за сутенерство (Україна та інші країни колишнього СРСР). Або ж там, де покарання встановлене для користувачів (Швеція, Франція, Канада тощо)? І для кого краща ситуація?
Наслідки
«Я відчувала себе не людиною, а якоюсь секс-іграшкою для чоловіків», – Жасміна, молода румунка, яка була в секс-індустрії чотирьох країн ЄС.
«Я досі не можу знайти виправдання тому, що зі мною робили. Все, що відбувалося там – це насильство», – Мія, жінка з Ірландії, яка зазнала багаторазових зґвалтувань та почала вживати героїн, будучи в секс-індустрії.
«В Ізраїлі за статистикою 27% осіб, які зверталися до відповідних центрів допомоги, мають досвід госпіталізації у психіатричні лікарні. 31 % намагалися накласти на себе руки. 50% мають посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), ще 40% – інші психічні розлади», – Люба, Ізраїль.
«Жінки у проституції абсолютно безправні й знають, що якщо вони звернуться в поліцію, то допомоги не отримають ніякої», – Юлія Дорохова, Україна.
Читайте також: Не суперниці, а соратниці: на що здатна жіноча солідарність?
Свідчення жінок щодо розповсюдженості насильства серед цієї категорії людей підтверджуються дослідженнями. Зокрема опитування в США показало, що 57% опитаних у дитинстві зазнавали сексуального насильства. 49% – фізичного насильства, 82% стали жертвами фізичного насильства в дорослому віці; 83% хтось погрожував зброєю. 68% – зазнали зґвалтування. Є дані, що у світі загалом близько 40-42 мільйони жінок задіяні в секс-індустрії (ООН, 2009), з яких 75% – віком від 13 до 25 років. Дев’ять із десяти залежать від сутенера. У борделях Німеччини жінки можуть перебувати цілодобово й часом не знають не лише того, який сьогодні день, але й яка пора року.
«Ми провели дослідження, яке досить чітко показало розповсюдженість насильства в секс-індустрії, зв’язок індустрії зі злочинними угрупованнями й те, що 90% осіб в секс-індустрії Ірландії були родом зі Східної Європи», – Міа, Ірландія.
Мало хто насправді знає або хоче знати про реалії й наслідки секс-індустрії. Але те, що всі учасниці вебінару величезну частину своїх виступів присвятили саме темі реабілітації, багато про що свідчить. Здавалося б, якщо розглядати продаж сексу як «таку ж роботу», то до чого тут центри допомоги? Робота санітарки, пожежного чи в поліції – це складні й часто досить неприємні завдання. Але спеціальних реабілітаційних центрів для цих професій не створюють. Та всі учасниці заходу наполягали на тому, що в сфері секс-індустрії реабілітація – ключова. Тут спадає на думку лише один рід діяльності, який теж часто потребує реабілітації – військова служба. Що ж спільного у війни з секс-індустрією? Міністри іноземних справ Франції та Швеції виступили минулого року з офіційною спільною заявою, де дали відповідь на це запитання. «Свідчення з публічних будинків у західноєвропейських країнах, де проституція є законною, викликають жах. Дослідження доводять, що ризик розвитку ПТСР вищий у проституції, ніж на війні» – йдеться у заяві.
Які країни створюють програми допомоги й наскільки вони успішні? Цілком логічно, що якщо держава визнає секс-індустрію звичайною сферою зайнятості, то й не зобов’язана створювати якихось спеціальних центрів реабілітації. Так само у країнах, де постраждалими визнаються виключно жертви торгівлі людьми (тобто наявність примусу або обману тощо), як в Україні, лише певна, відносно невелика частка людей отримує право на допомогу.
Читайте також: Як працювати з жертвами сексуального насилля в судах, аби не зробити гірше
«В Україні немає ніяких програм реабілітації для жінок, які постраждали від насильства», – говорить Юлія Дорохова, голова Всеукраїнської Ліги Легалайф, яка займається допомогою жінкам секс-індустрії. «Шелтери є фактично лише у громадських організацій, відсутній захист від держави. Це не працює так, щоб жінка могла безпечно залишити проституцію і знайти собі роботу», – додає Юлія.
Галина Скіпальська, директорка Української фундації громадського здоров‘я, підкреслила, що такі програми підтримки жінок мають тривати не місяць чи кілька місяців, а бути системними й постійно фінансуватися.
У США ситуація ускладнюється тим, що різні штати мають різне законодавство. А спільними для всіх штатів є лише програми допомоги дітям і скасування їхньої відповідальності за продаж сексу. Тереза Форліті, виконавча директорка центру допомоги жінкам «Breaking Free», додає: «а що змінюється після 18? Експлуатація ж нікуди не зникає… ми маємо тримати в голові, що в будь-якому випадку це залишається насильством, сучасною формою рабства». Тезу про насильство у своїх виступах повністю підтримали директорка ГО «Центр «Розвиток демократії» Елла Ламах та Голова Громадської ради при МФО «Рівні можливості» Лариса Кобелянська.
А от якщо країна на законодавчому рівні визнає будь-який транзакційний секс одним із видів насильства, то в такому разі всі постраждалі отримують законне право на допомогу й реабілітацію. Саме так відбувається у країнах, які запровадили так звану Модель рівності (або шведську модель): держава має фінансувати програми допомоги, створюються й підтримуються також і приватні реабілітаційні центри, які мають як короткострокові, так і довгострокові програми допомоги. Цікавий у цьому сенсі приклад Франції:
Швеція також має свій позитивний досвід.
«Таліту засновано 2004 року, у нас є гаряча лінія, безпечне житло, програми довгострокової допомоги й ефективне співробітництво з поліцією. Протягом років роботи ми виявили, що саме довгострокова допомога є ключовою: ми побачили, що незалежно від походження, спільним для всіх постраждалих є одне – та чи інша травма або насильство», – розповідає Меган Донаван, дослідниця шведського центру допомоги жінкам «Таліта».
Читайте також: Легалізувати не можна криміналізувати: соцмережі про листування нардепа із жінкою про секс-послуги
Чому ж ми майже не бачимо насильства, коли розглядається тема секс-індустрії? Коли піднімається якась гостра тема, дуже важливо зрозуміти, наскільки вона зачіпає нас емоційно, наші страхи, віру, переконання. Наскільки ми здатні залишитися в рамках раціонального мислення, не стати у глуху оборону? Тема секс-індустрії саме така – дуже емоційна, суперечлива й оповита цілим шлейфом упереджень. У цій темі швидко включається страх за себе й за своїх близьких. Ми намагаємося відсторонитись і повірити в те, що з нами такого статися ніколи не може, бо це був лише чийсь добровільний вибір. Сором і стигма, безкарність і безправність жінок у цій індустрії змушує їх мовчати про насильство, яке з ними чинять користувачі, правоохоронці й посередники. Додати сюди попкультуру, фільми й ЗМІ, які розповідають нам історії про «щасливих повій». І зрештою ми отримуємо дуже вкорінений у свідомість міф про «спеціальних жінок, які самі цього хочуть».
Гроші і влада
Згадаємо, що секс-індустрія займає третє місце за доходами після торгівлі наркотиками та зброєю. Важливо розуміти, хто саме заробляє в цій індустрії. І в переважній більшості гроші й статки вона приносить не тим, хто продає (або кого змусили продавати) власне тіло, а тим, хто виступають посередниками, тобто сутенерам, торгівцям людьми. При цьому держава в цій схемі лише програє. Доходи від легалізованої проституції не такі суттєві, а витрати вражають. У Франції, наприклад, порахували, що проституція коштує французькому суспільству 1,6 мільярда євро на рік.
«Як і більшість жінок у проституції, моя подруга не мала грошей», – розповідає Люба Файн із Ізраїлю. «Так, молоді жінки у проституції отримують відносно великі гроші, проте через алко- та наркозалежність, компенсаторну поведінку, експлуататорські стосунки з родичами або близькими людьми, які відбирають усі заробітки. Ті, хто виходять із проституції, не мають заощаджень чи навичок раціонально розпоряджатися грошима».
Баланс влади між сторонами в цій індустрії дуже різниться в залежності від того, яке в країні діє законодавство. У тих випадках, коли немає кримінальної відповідальності за сутенерство чи утримання борделів, посередники й користувачі почуваються найбільш захищеними. Перші стають просто підприємцями – і поліція має утруднений доступ до їхніх приміщень. А другі перетворюються на законних отримувачів послуг із відповідними правами вимоги. У людей, які продають секс у таких умовах, більше обов’язків, ніж прав: зареєструватися, подавати звітність, платити податки, проходити перевірки тощо. У країнах, де є штрафи для залучених у секс-індустрію, сподіватися на неупереджене ставлення у випадку насильства теж не доводиться.
«У поліції жінок із проституції шантажують, ґвалтують, примушують займатися проституцією й не дають вийти з неї», – поділилася українськими реаліями Юлія Дорохова.
Читайте також: Право на гідні умови праці, або проблема з сексуальними домаганнями в Україні
Найменше влади посередники й користувачі мають у країнах, де встановлена відповідальність не лише за сутенерство, але й за купівлю сексу (Франція, Швеція, Канада тощо). У таких країнах користувач і посередник несе відповідальність у будь-якому разі й постраждалій особі не потрібно доводити примусовість, тиск чи обман. Відповідальності за продаж сексу, необхідності реєструвати таку діяльність, вести звітність і т.п. у таких країнах немає.
Мія Фіче, жінка, яка була втягнута в секс-індустрію в Ірландії, зазначила, що після запровадження у країні Моделі рівності суттєво покращилася ситуація з захистом із боку поліції.
«Поки ти перебуваєш у світі злочинності й тебе вважають злочинницею, ти тримаєш свій рот закритим, а тепер, коли жінки знають, що їх не переслідуватимуть, вони менше бояться подавати заяви», – говорить Мія.
Неочікуваним моментом із точки зору розподілу влади поділилася Юлія Дорохова. Як зазначила учасниця, навіть у громадському секторі, якщо йдеться про фінансування та іншу підтримку організацій для постраждалих від сексуальної експлуатації, є певна вибірковість:
«Є організації, які мають велику підтримку і просувають легалізацію секс-індустрії під видом декриміналізації. А на нас, оскільки ми маємо іншу, власну позицію, здійснюється великий тиск. Зокрема нам відмовляють у фінансуванні», – пояснила Дорохова.
Відповідальність
«У країнах, де продавати секс – це легально, наприклад у Австрії чи Швейцарії, що б зі мною не ставалося, я ніколи не отримувала ніякої допомоги», – розповідає Жасміна.
«Незалежно від того, скільки грошей держава виділить на реабілітацію, якщо користувачі проституції й сутенери не притягуватимуться до відповідальності, вони знаходитимуть усе нові й нові способи втягнення дівчат і молодих жінок у проституцію», – стверджує Люба Файн. «Ми маємо зробити так, щоб не було нових жертв. Саме тому заборона купувати секс-послуги така ж важлива, як і послуги реабілітації», – додає учасниця.
Звісно, ми не можемо стверджувати, що країни, де купувати секс законно, не надають жодної підтримки постраждалим. Проте свідчення учасниць вебінару, а також інші свідчення доводять, що ця допомога вкрай обмежена. Натомість у Швеції, де це законодавство про протидію сексуальній експлуатації й відповідальність користувачів існує вже 20 років, у секс-індустрії задіяна суттєво менша кількість людей, ніж у країнах, де немає такого законодавства. І Швеція загалом вважається ринком малого інтересу для торгівців людьми. Під час свого візиту в Україну Посол Королівства Швеція з особливих доручень у сфері боротьби з торгівлею людьми Пер-Андерс Сунессон уточнив, що змінився й менталітет громадян Швеції. Наразі 80% шведів і шведок не вважають, що купувати секс нормально, а це також впливає на ринок, зменшуючи попит.
Читайте також: Українські жінки – це бренд. Насильства чи бідності?
І наостанок, розглядаючи питання відповідальності, варто розуміти, на кого впливає секс-індустрія, і хто має право голосу вирішувати, що з нею робити. Одне з досліджень показало, що чоловіки, які купують секс, більш схильні до сексуального насильства загалом, до всіх жінок. У дослідженні під егідою Європарламенту зазначається, що «проституція сприймається не лише як посилення гендерних стереотипів, але і як втілення ідеї необмеженого доступу чоловіків до жіночих тіл та сексуальності. Таким чином, хоча вразливі жінки й дівчата передовсім ризикують стати жертвами сексуального насильства й експлуатації, негативний вплив індустрії на все населення, а особливо на жінок, визнається й підкреслюється, зокрема на рівні ЄС. Відповідно всі ми зацікавлені в тому, щоб обсяги цієї індустрії скорочувалися. А кількість залучених до неї осіб зменшувалася.
«Я не знаю жодної живої істоти, якій було б добре, коли проти неї чинять насильство. А як це насильство буде назване – це вже інша історія», – наголосила голова Громадської ради при МФО «Рівні можливості» Лариса Кобелянська.
Секс-індустрія травмує людину як фізично, так і психологічно, несе за собою високі ризики залежностей, травм, інфікувань смертельно небезпечними хворобами, соціальну ізоляцію, руйнує зв’язки з близькими й рідними – про це говорили учасниці вебінару. Незалежно від того, як дитина чи доросла людина потрапила в цю сферу, вона не застрахована від будь-якого з цих наслідків. І потребує часу й ресурсів на реабілітацію – в тій мірі, у якій відновлення в таких випадках взагалі можливе.
То якого лісу ми не бачимо за деревами?
Ми не бачимо, хто має найбільші переваги, коли секс-індустрія стає повністю легальною. Ми не бачимо, хто стоїть за лобіюванням узаконення цього бізнесу, прикриваючись інтересами жінок. Ми не бачимо тих жахливих наслідків, які сексуальна експлуатація має для людини незалежно від того, як ця людина потрапила в індустрію. Не бачимо тих величезних зусиль, які тисячі жінок докладають, щоб не дати цій торгівлі людьми рости. Саме тому потрібні заходи, які допоможуть нам почути більше, ніж власний голос, більше, ніж заяви місцевих активістів: ми можемо почути різні точки зору.
Який висновок можна зробити? Я б згадала слова учасниць вебінару:
Жасміна, Швеція: «Немає такої речі як «секс-робота». Якщо ми дозволимо називати це секс-роботою, ми фактично дозволимо вважати жінок товаром і штовхнемо в цю індустрію молоде покоління».
Люба Файн, Ірландія: «Для моїх дітей, для ваших дітей, для всіх нас: ми маємо зробити це зараз, ми маємо почати протидіяти проституції просто зараз».
Олена Зайцева, юристка, гендерна експертка
