• Home
  • Статтi
  • «Якщо чоловік стоїть осторонь, це не чоловік»: розмова з п’ятьма феміністами
Статтi

«Якщо чоловік стоїть осторонь, це не чоловік»: розмова з п’ятьма феміністами

«Нам усім варто бути фемініст(к)ами»

©  Чимаманда Нґозі Адічі

Відкрита дискусія перед жіночим маршем, березень 2018. Хтось із аудиторії ставить запитання: «А як щодо залученості чоловіків?». Зала вибухає суперечками, емоційними репліками, час стискається, сповільнюючись. Зрештою розмова сходить до більш загального — а де місце чоловіків у феміністичному дискурсі. Повітря все більш електризується. Одна зі спікерок не витримує: «Дивіться, у що це перетворюється! Тут зібралися жінки, аби поговорити про жіночий марш, і все знову звелося до чоловіків».

Чоловіки-феміністи — словосполучення, яке вже саме є вічно живою дискусією. А якщо цю дискусію ще й почати, то можна отримати десятки вивержень справжнісінькими конфліктами. Тож чоловіки-феміністи. Спробуймо-но їх почути.

Нікіта Карімов, психотерапевт

Я вважаю себе саме феміністом (а не про-), тому що я працюю у феміністській НГО й кожного дня вкладаюсь у просування феміністичної повістки. Також ідентифікую себе як трансгендерний чоловік, отже маю достатньо безпосередньо жіночого досвіду, щоб включатися в повістку.

На мою думку, дискурсу чоловіків-феміністів в Україні як масового явища, ще не існує. Є окремі активісти або невеликі групи, які приєднуються до загальних феміністських заходів, і я сподіваюся, що кількість таких людей зростатиме.

У повсякденному житті я веду боротьбу на багатьох рівнях. Основне — це робоче місце. Як психолог, я точно можу гарантувати клієнткам у роботі безпечне місце без мізогінії, сексистських стереотипів та антинаукових суджень про «жіноче» призначення. Також у повсякденному спілкуванні я беру на себе роль того, хто буде роз‘яснювати іншим чоловікам недоречність та шкідливість певних дій та суджень щодо жінок. І часто вони все ж воліють прислухатися, бо у стереотипному мисленні важче ігнорувати те, що каже «авторитетна чоловіча фігура». Неймовірно, наскільки сильно змінилося сприйняття мене і моїх поглядів іншими чоловіками, коли вони зчитують мене «як свого». Я вважаю, що це системне явище зі шкідливого, яке підтримує гетеросексизм, може перетворитися на гарний інструмент для просвітницької діяльності серед чоловіків.

Деконструювати стереотипи корисно для всіх, це дає людині змогу почуватися більш вільною у своєму виборі та не перекладати відповідальності за боротьбу на інших. Тож чоловіки можуть робити свій вклад у боротьбу за рівні права й усунення тих обмежень, що ускладнюють їхнє життя. І для цього необхідно усвідомити, що система пригнічення існує й поширюється на всіх у різній мірі. Фемінізм не позбавляє чоловіків привілеїв, а дозволяє побачити перед собою іншу людину замість набору ролей та функцій.

Ілля Стронґовський, ілюстратор, поет, співзасновник видавництва «Видавництво»

Я вважаю себе людиною. Решта, перепрошую, ярлики. Як людина, я глибоко вірю в рівні права для всіх людей. Крапка. Всі інші мої переконання є похідними від цього.

Дискурс чоловіків-феміністів в Україні недорозвинений. Люди уникають ярликів і називатися «феміністом» для багатьох чоловіків досі більше є піар-ходом, ніж системою переконань. З одного боку це прикро, оскільки без чоловіків з усіма наслідками патріархату не впоратися (якщо все ще йдеться про рівні права, а не перегин маятника в інший бік). Водночас самим піаром все не обмежується, і я схильний розглядати це як позитивну ознаку. Хоча загальний феміністичний дискурс в Україні дуже герметичний і, сказав би навіть, недемократичний. Це теж треба долати.

«Веду боротьбу» — сумнівне формулювання. Нема «боротьби», є робота над помилками і прагнення виправити ці помилки гідним вихованням наступних поколінь. Основна частина чоловіків і їхня «боротьба» за рівність зливається, щойно справа доходить до виконання домашніх робіт у повному обсязі. Це ж нонсенс. Тому починати треба з повернення ваги поняттю домашніх робіт і усвідомленню того, що виконувати їх мають двоє в рівних обсягах.

Допомагає стежити за собою: що я говорю не так? Чи розвивалася би ця ситуація так само, якби ми помінялися з жінкою ролями? Чи хотів би я до себе чи своїх дітей такого ставлення?

Ще один важливий фронт: виховання дітей у геть новій парадигмі, без підручників із сексистськими штампами, з книжками, які підкреслюють вагу чести й гідности й говорять про все чесно, без замовчувань і напівправди. Тут уже як видавець я послідовний від самого початку.

Якщо чоловік стоїть осторонь, то це не чоловік. Тут різночитань бути не може.

Сергій Мовчан, журналіст, співредактор видання «Політична критика»

Я вважаю себе феміністом, тому що поділяю ідеї жіночої емансипації та безгендерного суспільства — тобто такого суспільства, де твоя стать, гендерна ідентичність, сексуальна орієнтація тощо не впливатимуть на твій статус, положення чи можливості. Також досягнення такого стану речей невіддільне від економічної й політичної рівності, адже в основі гендерної нерівності лежать питання розподілу ресурсів і влади.

Тому стратегії «індивідуального успіху» жінки, яка «всього досягла сама», такі популярні в ліберальному фемінізмі, лише відтворюють патріархальні практики, і не є ні прогресивними, ні емансипувальними. Саме тому фемінізм є для мене важливою частиною ширшої стратегії подолання системної нерівності, що проходить по багатьох лініях. На мою думку, патріархальні відносини, на яких побудоване сучасне суспільство, не вигідні ні жінкам, ні чоловікам, хоча, звісно, останні отримують від нього більше зиску.

Тим не менше, чоловіки так само мають наслідувати заздалегідь визначені для них моделі поведінки: бути агресивними, рішучими, багато заробляти, щоб утримувати родину, конкурувати з іншими чоловіками для підтвердження власного статусу, не проявляти емоцій (що є ознакою жіночого типу поведінки – неприпустимого для чоловіка) тощо. У результаті люди, що не вписуються в ці прописані для них патріархальні рамки, змушені або відтворювати невластиві для них ролі, або ризикувати втратою статусу та суспільної поваги.

Крім того, це призводить до чисто медичних наслідків: вищого рівня смертності серед чоловіків у результаті особистих конфліктів, алкоголізму через необхідність хоч якось знімати стрес та меншої тривалості життя в порівнянні з жінками загалом. Тож суспільна відмова від класичних уявлень про чоловіка, як про домінантного альфа-самця, кінематографічного образу, якому все одно повністю не відповідає практично ніхто, піде чоловікам лише на користь. Це якщо говорити про суто прагматичний аспект фемінізму для чоловіків, відкинувши етичну сторону питання.

Щоправда, не всі гілки фемінізму готові бачити чоловіків членами цього руху чи навіть визнавати користь для них у відмові від патріархату.

Сама дискусія про термін «фемініст/про-фемініст» ґрунтується на твердженні, що людина, соціалізована як чоловік, принципово не може зрозуміти жіночий досвід. Між ними завжди лежатиме стіна непорозуміння і прихована загроза з боку чоловіка. Тож фемінізм, виходячи з такої концепції — це рух виключно за жіночі права, а чоловіки можуть бути у кращому разі «попутниками» – про-феміністами. А ті проблеми, з якими вони стикаються в патріархальному світі — це «плата за привілеї».

Суто на мою думку, ця фігура чисто риторична. З багатьма жінками феміністки можуть мати менше спільного досвіду, знайти менше порозуміння ніж із чоловіками-феміністами. А ствердження певної неповноцінності чоловіків у феміністичному русі як таких, що ніколи не стануть справжніми феміністами, завжди лишаючись на рівні «про-», навряд чи сприятиме популяризації ідей гендерної рівності. Але якщо для когось цей риторичний момент є важливим, для мене це не проблема.

Оскільки я працюю журналістом і співредактором незалежного видання, популяризація ідей фемінізму є невід’ємною частиною моєї професійної діяльності. Минулого року ми немало писали про жінок, що працюють у надзвичайно важких умовах — на швейних фабриках чи під землею на шахтах. Плануємо це робити й надалі. Крім того, намагаюся підтримувати низові феміністичні ініціативи, відвідую вуличні акції — і як журналіст, і як учасник.

У повсякденному житті намагаюся реагувати на сексистські висловлювання та пояснювати базові засади фемінізму людям, далеким від цих ідей. Хоча, думаю, знайдеться чимало людей, які зможуть пригадати немало чого й мені. Але ідеальними феміністами чи феміністками ніхто не народжується. Це процес самовдосконалення. І про це, як на мене, слід пам’ятати усім, хто хоче поширювати ці ідеї.

Працювати треба з усіма, а не замикатися у групах «правильних» активісток, які і так уже все розуміють і з якими нам так приємно спілкуватися.

Денис Султангалієв

Я вважаю себе феміністом, тому що такий погляд, як до прикладу й інтернаціоналізм чи космополітизм, є актуальними для нашої епохи. Колективне «Я» (тобто Ми) постійно розширюється, і ще декілька століть тому воно могло стосуватися лише дуже вузького кола людей, до прикладу, християн-чоловіків, які говорять певною мовою та вирізняються певним набором прав. Зараз же це «ми» може стосуватися всього людства, тобто воно перетинає гендерні, національні, релігійні межі. Тому для мене фемінізм це радше можливість говорити «ми» про людей, не зважаючи на їхню гендерну приналежність.  По суті, моя позиція — це повернення ще до проблематики Сімони Де Бовуар.

Питання чоловіків-феміністів в Україні є дуже проблемним. Чоловіки в Україні, якщо ми говоримо про широкі маси, бояться фемінізму. Він у них асоціюється або з агресією, або ж із порушенням їхнього особистого простору. Це й не дивно, ті чи інші ідеї в широких масах набувають асоціацій на рівні своїх ексцентричних виявів, як, до прикладу, ідея комунізму в більшості наших сучасників асоціюється саме зі сталінізмом. Звісно, я вважаю, що таке викривлене сприйняття потребує просвітницької діяльності. Ідеї фемінізму, як і ідеї расової рівності, мають ненав’язливо транслюватися через шкільну програму, а також вкрай важливими, як на мене, є такі ініціативи, як HeForShe, у яких чоловіки можуть стати дієвими щодо фемінізму й допомагати жінкам у їхній боротьбі за рівні права.

Немає сумнівів, що втілення ідей у повсякдення є одним із реально дієвих способів щось змінювати. Якщо стосовно мене, то це випливає зі сказаного мною вище — я регулярно намагаюся донести своє бачення до свого, принаймні близького, оточення. До речі, час від часу доводиться переконувати в актуальності фемінізму й консервативно налаштованих жінок. Також варто відокремлювати серйозність від гумору. Багато чоловіків не сприймають серйозно фемінізм, бо з нього часто кепкують у мережі. Тут варто зазначати, що хоч і не існує тем, над якими не можна жартувати, наявність цих жартів ніяк не заперечує актуальності ідей, адже гумор, знову ж таки, може стосуватися будь-чого.

Тому раджу чоловікам поширювати ідеї фемінізму, адже саме завдяки втіленню цих ідей їхні найближчі люди — матері, кохані, подруги – відкриватимуть нові горизонти для власної реалізації.

Танґарр Форґарт, раціоналіст, трансгуманіст, аґендер і просто ironic atheistic otter

Я фемініст, тому що я раціоналіст. Будучи людиною, що мислить раціонально, неможливо не помічати дисбалансу влади та привілеїв, який реально існує, неможливо не розуміти, що це неефективна модель для подальшого розвитку соціуму. Я фемініст, тому що я етичний. У моїй системі етики немає варіантів вважати нормальним стан речей, який існує зараз, і немає варіантів, вважаючи його ненормальним, мовчати заради власної зручності.

Я фемініст, тому що я трансгендер. Як людина, яка має майже 30 років жіночої соціалізації, я знаю про цей треш зсередини, знаю, що таке сексизм, фізичне, психологічне, сексуальне та економічне насилля на власному досвіді. Це інферно, у якому вимушена виживати понад половина населення. Це необхідно припинити. Я фемініст, тому що я трансгуманіст. Я вважаю, що люди вартують більшого і здатні на більше. Ми здатні змінити світ за допомогою розуму, критичного мислення, етики, науки та технології; здатні позбавити себе страждань, старіння та смерті.

У повсякденному житті я тренер із раціонального мислення та тренер із бразильського джиу-джитсу — і в обох цих видах діяльності я дотримуюся феміністичного спрямування: освітні статті та лекції для раці-скеровування, навчання жінок бойовому мистецтву та навичкам самозахисту на татамі.

Бути феміністом — це особистий вибір кожного. А от НЕ БУТИ ним — це не вибір. Це не вибір у нашому соціумі, де ідея чоловічої вищості вдовбується в голови з пелюшок. Дотримування «традиційних» поглядів в подібних умовах означає просто плисти за течією, не намагаючись думати своєю головою. Я зичу всім розумним людям зробити вибір та перестати борсатися у водах цієї напередвизначеності мислення.

Ана Море

Схожі записи

Перший Український Жіночий Конгрес – відеотрансляція

admin

Чи йдуть жінки у Парламент-2014. Огляд зараєстрованих кандидаток-мажоритарниць станом на 19 вересня

Клименко Марина

Працювати не можна народжувати

admin

Залишити коментар