Так склалося, що в Україні всі розмови про жінок у політиці нерідко зводяться до того, хто яку зачіску собі зробив. Складно сказати, чи причина в якості політичного дискурсу, чи може журналістам таким чином простіше продукувати вигідну їм риторику, щоб споживач не надто напружувався та не заглиблювався у державотворчі перипетії. Тим часом за кордоном ситуація не настільки прогнозована. Щоб у цьому переконатися, достатньо звернути увагу на політикинь, які в різні роки претендували, нині претендують або вже обіймають (а нерідко – й кілька термінів поспіль) найвищі державні посади. Для цього «Повага» пропонує заглибитися в інформаційні кейси та прослідкувати за особливостями виборчих кампаній жінок, які балотувалися на найвищі посади в своїх країнах. Про Україну також ітиме мова. Зокрема, про різну реакцію суспільства на ті чи інші виборчі маневри кандидатів та кандидаток.
Ґілларі Клінтон, США
Вибори президента США, 2008 рік.
Клінтон балотувалася на посаду президента США, однак у підсумку запеклої боротьби в Демократичній партії поступилася номінацією Бараку Обамі. Однією з причин її поразки оглядачі називають те, що команда Обами успішно провела кампанію в соціальних мережах і змогла зібрати великі суми грошей на передвиборчу діяльність від пожертвувань виборців.
Вибори президента США, 2016 рік.
Клінтон вважають однією з фавориток перегонів. Наразі відомо, що витрати на її президентську кампанію можуть побити рекорди за всю історію передвиборчих перегонів у США (попередньо йдеться про $2,5 млрд). Аналітики відзначають, що Клінтон намагається зробити вигляд, що вона жорсткіша, сильніша, досвідченіша, професійніша, ніж є насправді. Її стратегія президентської кампанії будується навколо ідеї посилення економічної безпеки сімей середнього класу і розширення можливостей для працюючих сімей. Водночас робиться акцент на іміджі колишнього держсекретаря як «сильного бійця», здатного домогтися результатів. Також лунають думки, що виборча стратегія Клінтон є своєрідним відлунням кампанії Обами з переобрання у 2012 році.
Щоб не повторювати помилок кампанії 2008 року, Клінтон вирішила не нехтувати соцмережами. Так, про своє рішення балотуватися вона заявила у відео повідомлені, що було опубліковане у її Twitter. У зверненні Гілларі Клінтон пропонує взяти на себе роль «захисниці» американців та інтересів середнього класу, проголошує гасло «Сильні родини – сильна Америка». Щодо ставлення до російської агресії, то Клінтон відкрито виступає за надання Україні смертельної зброї. Більше того, політикиня неодноразово висміювала Володимира Путіна, розповідаючи про зустрічі з ним.
Досьє «Поваги»
Ґілларі Клінтон тривалий час працювала адвокатом, допомагала чоловікові в його політичній кар’єрі. Спочатку в штаті Арканзас, коли його двічі обирали губернатором штату, а потім — президентом США. Колишня перша леді США. Була сенатором від штату Нью-Йорк. Працювала державним секретарем США у 2009-2013 роках. Одружена з Білом Клінтоном, має доньку.[/su_note]
Сеґолен Руаяль, Франція
Вибори президента Франції, 2007 рік
Руаяль вела активну виборчу кампанію, багато виступала у ЗМІ, зустрічалася із виборцями у всіх значних містах. Акцентувала увагу на правах іммігрантів і соціальних гарантіях (збільшення пенсій, підвищення мінімального розміру оплати праці до €1,5 тис. на місяць, гарантоване працевлаштування або підвищення кваліфікації для випускників університетів). Також вона пропонувала ввести прогресивну шкалу оподаткування залежно від соціальної роботи компаній. У другий тур Руаяль вийшла разом із Ніколя Саркозі. ЗМІ постійно наголошували на падінні досі вражаючих рейтингів кандидатки. З-поміж причин – скандал, пов’язаний із заявою Сеголен щодо того, що вона не проти незалежності Квебека від Канади. Ця фраза Руаяль викликала серйозну критику з боку діючих міністрів та її основного опонента Саркозі, який заявив, що Квебек для Канади як Корсика для Франції, тож необхідно зберігати територіальну цілісність своєї країни та поважати аналогічні права інших держав.
Крім того, далися взнаки виступи на телебаченні, під час яких Руаяль, як стверджували журналісти, «не змогла довести, що за привабливою зовнішністю ховається глибокий інтелект». Зокрема, на запитання «Скількома атомними підводними човнами розпоряджається Франція?», кандидатка у президенти без вагань відповіла: жодним. А коли співрозмовник уточнив, що таких човнів у держави сім, вона легко погодилася. Тоді як насправді таких човнів у Франції було чотири.
Вирішальними стали дебати перед другим туром, коли кандидати обговорювали гарантовані місця для дітей з інвалідністю у школах. Руаяль звинуватила Саркозі в політичній аморальності, бо він скасував прийняті соціалістами заходи щодо цього питання. У відповідь Саркозі закинув Руаяль невміння зберігати спокій. Цей аргумент він найчастіше застосовував упродовж усієї виборчої кампанії. «Мадам, заспокойтеся і не тицяйте в мене вказівним пальцем!.. Щоб бути президентом республіки, потрібно вміти зберігати спокій!», – повчав Саркозі.
Руаяль набрала в першому турі 19,26% голосів. У другому турі вона зазнала поразки, набравши 46,94% голосів (за Саркозі проголосували 53,06% виборців).
Досьє «Поваги»
Сеґолен Руаяль працювала суддею, радницею президента, міністром навколишнього середовища, міністром-делегатом із питань шкільної освіти і справ сім’ї, дітей і інвалідів, була депутаткою парламенту Франції з 1988 року, голова регіональної ради Пуату-Шарант з 2004 року. Офіційна кандидатка від Соціалістичної партії на президентських виборах 2007 року. Прожила 30 років у громадянському шлюбі з нинішнім президентом Франції Франсуа Олландом, мама чотирьох дітей.
Ангела Меркель, Німеччина
Про Меркель кажуть, що вона не любить привертати до себе зайву увагу, через що виникає враження, ніби приймає будь-які серйозні рішення дуже неохоче. У німців навіть з’явився неологізм «merkeln», який означає щось на кшталт «нічого не робити, ухилятися від відповідей і відкладати рішення на потім». Однак німцям імпонує, що Меркель є прихильницею політики «малих кроків». Журналісти закидають їй, що вона надто сувора, не стежить за фігурою і модою, всі її виборчі кампанії «доволі нудні, а приватне життя ще нудніше». Попри це, Меркель володіє дуже важливими рисами – уособлює стабільність та «лідерство без драматизму», що особливо цінується у Німеччині.
Як відомо, федеральний канцлер обирається Бундестагом. Виборча кампанія наразі ще не стартувала, однак у ЗМІ раз по раз з’являються різноманітні суперечливі рейтинги. Деякі з них вказують на значне падіння популярності Меркель через те, що вона спровокувала неконтрольований приплив біженців в Європу. Також називається і ймовірний опонент Меркель – віце-канцлер Німеччини Зігмар Габріель, який відомий своїми закликами щодо «розморожування» відносин із Москвою та негативними відгуками про санкційну політику щодо Росії. Імовірно, що саме він буде висунутий в кандидати на пост федерального канцлера ФРН від соціал-демократів. Проте експерти зазначають, що Габріель все ж таки менш популярний кандидат, ніж Меркель, незважаючи навіть на падіння її популярності в зв’язку з міграційним кризою.
Досьє «Поваги»
Закінчила фізичний факультет Лейпцизького університету, захистила дисертацію. Працювала в Центральному інституті фізичної хімії Академії наук. У політиці з 1989 року. Була депутаткою Бундестагу, міністром у справах жінок і молоді, міністром навколишнього середовища, віце-головою Християнсько-демократичного союзу. Починаючи з 2000 року Меркель очолює ХДС (дев’ять разів поспіль її обирали керівницею партії). З 2005 року – федеральний канцлер Німеччини (наразі оголосила про намір балотуватися на четвертий термін у 2017 році). Одружена вдруге, дітей не має.[/su_note]
Даля Грібаускайте, Литва
фото: svoboda.org
Вибори президента Литви, 2009 рік
Грібаускайте впевнено перемогла в першому турі президентських виборів у 2009 році – за неї проголосували майже 70% виборців. І це попри силу-силенну чорного піару, до якого вдавалися конкуренти. Зокрема, ЗМІ писали, що Грібаускайте – лесбійка (бо незаміжня) або що має зв’язки з російською політичною елітою (бо колись навчалася в Росії). Крім того, не бракувало звинувачень у корупції через сумнівні угоди з земельними об’єктами. Даля не реагувала і відмовчувалася. Єдине, що її зачепило, це коли почали говорити, ніби вона насправді не литовка. Тоді штаб кандидатки розіслав ЗМІ копію метрики Грібаускайте.
Вибори президента Литви, 2014 рік
Переобрання Грібаускайте на другий термін пов’язують із подіями в Криму, які налякали литовців. Бо найважливішою темою президентських дебатів другого туру якраз стали відносини з Росією у зв’язку з її діями в Україні. Даля вдавалася до жорсткої критики на адресу Москви, що не в останню чергу дало їй змогу максимально успішно мобілізувати своїх виборців. Вона неодноразово заявляла, що ні на які поступки в подальших відносинах з «великим сусідом» Литва не піде. «Ми готові до співпраці з Росією, але ми ніколи не дозволимо на себе тиснути, штовхати нас і вказувати, що і як Литва повинна робити», – наголошувала Грібаускайте. На думку експертів, через таку гостру риторику кандидатка певною мірою втратила симпатії національних меншин країни. Однак, це суттєво не вплинуло на результат.
Досьє «Поваги»
Даля Грібаускайте навчалася на вечірньому відділенні економічного факультету Ленінградського державного університету. Під час навчання працювала на ленінградській хутряній фабриці робочою і лаборанткою. Була надзвичайним послом і уповноваженим міністром у місії Литви при Євросоюзі і одночасно заступником головного координатора переговорів щодо узгодження договору про вступ Литви до Євросоюзу. Працювала уповноваженим міністром у посольстві Литви в США. Була віце-міністром фінансів, віце-міністром закордонних справ, міністром фінансів, а також комісаром Єврокомісії з питань бюджету та фінансового планування. З 2009 року – президент Литви. Знає литовську, англійську, російську, польську і французьку мови. Має чорний пояс із карате. Незаміжня і ніколи не була у шлюбі.[/su_note]
Тетяна Короткевич, Білорусь
Вибори президента Білорусі, 2015 рік
«Беларусі патрэбны мірныя перамены. Мы пабудуем дзяржаву, дзе ўтульна жыць і магчыма працаваць і развівацца. Дзяржаву, дзе людзей будуць чуць», – гасло з Twitter Короткевич, яка позиціонувала себе як єдину демократичну опозиційну кандидатку. Всі свої промови вона виголошувала білоруською мовою. Лейтмотивом виборчої кампанії стало гасло про «мирні зміни». Кандидатка наголошувала, що не закликає нікого «виходити на площу», бо «ідея протесту є непопулярною для білорусів». Не менш обережно Короткевич висловлювалася і на інші потенційно небезпечні теми. Наприклад, на її думку, питання скасування смертної кари або іноземної військової присутності потрібно вирішувати на референдумі.
«Вічного» президента Олександра Лукашенка критикувала теж досить помірковано, обіцяючи йому «спокійне життя після виборів». Цікаво, що Лукашенко теж схвально відгукувався про Короткевич. Йому, зокрема, сподобалося, що кандидатка говорить білоруською. Це, а також інші факти спонукали експертів вважати Короткевич такою собі «фейковою кандидаткою» від опозиції. Мовляв, вона насправді пішла на вибори не для того, щоб повалити Лукашенка, а щоб допомогти йому, в тому числі, домогтися більшої зовнішньої і внутрішньої легітимності порівняно з виборами 2010 року. Ще один факт – очільниця ЦВК Лідія Єрмошина теж похвалила Короткевич, назвавши її «молодою привабливою жінкою» і «свіжим обличчям» в опозиції. А згодом навіть видала а гора, що їй шкода кандидатку. «Я сподіваюся, що ця баба встоїть, і вони її не зацькують», – сказала Єрмошина. Як наслідок – Лукашенко набрав понад 83% голосів, тоді як за Короткевич, яка опинилася на почесному другому місці, проголосували лише 4,42% виборців.
Зазначимо, що на попередніх президентських виборах Лукашенкові також опонувала жінка. Але Наталія Машерова (донька досі популярного й авторитетного секретаря Компартії Білорусі, який загинув в автокатастрофі напередодні перебудови) знялася із перегонів.
Досьє «Поваги»
Тетяна Короткевич – активістка кампанії “Говори правду!”, брала участь у зборі підписів за “Народний референдум” на підтримку демократичних реформ у 2013-14 роках, що згодом допомогло їй зібрати необхідні 100 тисяч підписів для висунення в президенти. Закінчила факультет психології Білоруського державного педагогічного університету, працювала викладачем психології 11 років в тому ж університеті, а також в Державному інституті управління та соціальних технологій. Завідувала відділенням соціальної адаптації та реабілітації в Територіальному центрі соціального захисту населення в Мінську, була директоркою соціальної установи «Сімейний майданчик». Закінчила магістратуру з психології в БДУ. Заміжня, виховує сина.
Юлія Тимошенко, Україна
Вибори президента України, 2010 рік
Українцям ці вибори запам’яталися біл-бордами з гаслами «Вона працює. Вони заважають», «Вони блокують. Вона – працює», «Вона працює. Вона – це Україна». Тимошенко тоді саме була прем’єркою. Свою виборчу кампанію будувала на тому, щоб донести до виборців головний месидж про «працює-заважають», орієнтуючись перш за все на «помаранчевий» електорат. Експерти відзначали найпотужнішу агітаційну кампанію Тимошенко як у регіональних, так і загальнонаціональних ЗМІ.
За результатами другого туру, за Юлію Тимошенко проголосували 45,47%. Президентом став Віктор Янукович (48,95% виборців).
Вибори президента України, 2014 рік
Виборча кампанія була доволі помпезною. Чого вартує лише з’їзд ВО «Батьківщина», який відбувся на Софійському майдані і висунув кандидатуру Тимошенко на пост президента! Зазначимо, що в команді політикині працював політтехнолог Таль Зільберштейа, який колись консультував екс-прем’єр міністра Ізраїлю Ехуда Ольмерта. Проте сама кампанія відзначалася хаотичністю та неструктурованістю. Ключовими тезами передвиборчої програми Тимошенко були викорінення корупції та боротьба з олігархами. Риторика кандидатки була доволі агресивною, тоді як в суспільстві існував більший запит на миротворців, ніж на воїнів. Крім того, відчутно бракувало такого собі «поганого героя», антипода, роль якого раніше виконував Віктор Янукович. Тимошенко звикла будувати кампанії на агресивній критиці опонентів, тоді як під час президентських виборів її основним опонентом був представник демократичного табору. Вибори відбулися в один тур. Тимошенко посіла друге місце з результатом 12,81%, поступившись Петру Порошенку (54,70%).
Варто згадати, що крім Тимошенко на пост президента України в різні роки балотувалися Наталія Вітренко, Людмила Супрун, Інна Богословська, Наталія Королевська та Ольга Богомолець.
Досьє «Поваги»
Юлія Тимошенко закінчила економічний факультет Дніпропетровського державного університету. Працювала на машинобудівному заводі на посаді інженера-економіста. Захистила кандидатську дисертацію в Київському національному економічному університеті. Двічі була прем’єр-міністром України (2005, 2007–2010 роках). Працювала віце-прем’єр-міністоркою із питань паливно-енергетичного комплексу, відома як одна з лідерок «Помаранчевої революції», очолює «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина». Була політув’язненою режиму Януковича. Реабілітована Верховним Судом України і Європейським судом з прав людини.[/su_note]
Мері Макеліс, Ірландія
Вибори президента Ірландії, 1997 та 2004 роки
Макеліс перемогла з максимальною за всю історію Ірландії перевагою. Кандидатка наголошувала, що необхідно привести національне законодавство у відповідність з волевиявленням народу, як це зазначено в конституції. Також вона акцентувала увагу на тому, що президент мусить «бути відкритим і доступним» для всіх ірландців і жваво реагувати на їхні проблеми. Крім того, Макеліс обіцяла стати повноважним «послом» Ірландії за кордоном. Також вона відразу заявила про себе як про велику прихильницю ідеї об’єднання Ірландії. Цікаво, що в інтересах країни Макеліс із власної ініціативи знижувала собі зарплату на 10%. У 2004 році її обрали знову. Причому, на другий термін Макеліс була обрана через відсутність опонентів.
До речі, з 1990 по 1997 рік посаду президента Ірландії також обіймала жінка – Мері Робінсон. Тож нічого дивного, що Ірландія – одна з небагатьох країн, судові органи яких були наділені спеціальними повноваженнями з ліквідації проявів гендерної дискримінації. Крім того, в країні було створено потужну систему стимулювання роботодавців, які прагнуть упроваджувати принцип гендерної рівності. Також у Ірландії дозволили усиновлення для гомосексуальних неодружених пар.
Досьє «Поваги»
Мері Макеліс отримала диплом юриста, закінчивши Королівський університет у Белфасті. У віці 24 років стала наймолодшою професоркою в університеті Трініті-Коледж, викладаючи кримінальне право. Згодом працювала кореспондентом ірландського телебачення. Будучи переконаною католичкою, вона публічно виступала проти скасування заборони на протизаплідні засоби, розлучення і аборти. У 1987 році балотувалася у парламент Ірландії, але невдало. Була президентом Ірландії з 1997 по 2011 рік. Заміжня, мама трьох дітей.[/su_note]
Тар’я Кааріна Галонен, Фінляндія
Вибори президента Фінляндії, 2000 рік
Саме Галонен уперше заговорила про орієнтацію Фінляндії на Захід, про політику, спрямовану на подальшу інтеграцію країни до європейських структур, співпрацю з НАТО. Виборця також певною мірою підкорило прагнення кандидатки ламати стереотипи. Галонен не боялася, що її не зрозуміють, не соромилася висловлювати власну думку, відкидала будь-які комплекси та забобони. Також вона не приховувала, що є феміністкою, звинуватила церкву в пригніченні жінки і стала переконаною атеїсткою. Крім того, вона акцентувала, що підтримує меншини, що сексуальна орієнтація – це особиста справа кожної людини, якщо ця людина поважає права і свободи інших.
Під час виборчої кампанії кандидатці довелося «зловити» чимало камінців у свій город від ЗМІ щодо свого особистого життя. Ішлося про те, що Галонен майже 16 років жила в цивільному шлюбі з Пентті Араярві. Журналісти навіть проводили опитування, як доведеться називати Араярві – «супутник життя», «чоловік» або «чоловік президента». Галонен нічого не коментувала. Але через півроку після перемоги на виборах пара все ж таки офіційно оформила шлюб.
У першому турі Галонен отримала близько 40% голосів (її основний суперник – тільки 34,4%). У другому турі вона набрала вже 51,6% при загальній кількості тих, хто голосував (80,2%). У 2006 році Галонен переобрали на другий термін.
Досьє «Поваги»
Тар’я Кааріна Галонен навчалася у Гельсінському університеті, де отримала диплом юриста. Брала участь у пацифістському русі, шанувальниця Че Гевари. Покинула лютеранську церкву після того, як жінкам було відмовлено у посвяченні в духовний сан. Очолювала організацію із захисту прав сексуальних меншин. Членкиня Соціал-демократичної партії Фінляндії. Депутатка парламенту Фінляндії з 1979 року. Працювала міністром соціального захисту та охорони здоров’я, а також міністром юстиції та міністром закордонних справ. Знає шведську, англійську та німецьку мови. Двічі була заміжня, має доньку від першого шлюбу.[/su_note]
Жінки стають провайдерами змін
Світ невблаганно наближається до часів, коли жінки відіграватимуть (а подекуди – вже відіграють) усе більшу роль у політичному житті різних країн. У цьому переконаний громадський діяч, журналіст і науковець Сергій Штурхецький. На його думку, перш ніж аналізувати особливості політичних кампаній політичних лідерок, слід окреслити загальне тло, контекст політичних змін, який існує сьогодні.
«Рівність виборчого права неминуче (а через демографічний дисбаланс – жінок більше, ніж чоловіків – природньо) призводить до рівного представлення різних груп виборців. Наразі, наприклад, в Україні, та й інших країнах, ми маємо практично збалансоване представництво жінок і чоловіків в органах влади низового рівня – сільських радах, виконавчих структурах базового рівня. Там, де потрібна кваліфікована робоча сила, де відіграють ключову роль компетенції, а не якісь інші чинники, рівність зберігається. Нерівність починається на вищому рівні, коли до звичайних вимог перед претендентом постає низка інших вимог – політичних, економічних тощо. І тут ми маємо справу із ситуацією, коли навіть при відсутності прямої дискримінації виграє той, у кого є більше вільного часу, той, хто має «традицію», той, хто ладен піти на витрати більших ресурсів. Погодьтеся, для того, щоб бути висунутим від партійної організації на якусь посаду, потрібно підтримувати стосунки із партійним керівництвом. Тобто, час від часу ходити на партійні зібрання. А якщо вони відбуваються після роботи, коли потрібно дати лад ще й сімейним клопотам? А якщо вони відбуваються у ресторанах чи саунах? Шлях жінки таким чином значно утруднюється. Існуюча патріархальна стереотипізація в суспільстві відтворюється у медіа, і все це мало сприяє оптимізму щодо зміни ситуації. Але насправді зміни ідуть і вони невідворотні», – переконаний Штурхецький.
За його словами, наразі важко сказати, легше чи важче жінці вести кампанію.
«Запит на нові обличчя – не український винахід. Життя стрімко змінюється, і досвідчені політики не завжди знаходять гідну відповідь для нових суспільних запитів. Тож жінки стають провайдерами змін. Зверніть увагу на початок кампанії Ґілларі Клінтон – вона почала із гуманістичних роликів, які піднімають проблеми через призму сприйняття «маленьких» американців. Співпричетність, емпатія стають головними ресурсами політичної боротьби і в змаганні за них у виграшному стані опиняються жінки», – наголошує експерт.
Жінки перебувають в тіні своїх чоловіків, і їм потрібно докладати чимало зусиль, щоб довести свою незалежність
На його думку, приклад Ґілларі є показовим, зокрема, ще й тому, що зазвичай жінки перебувають в тіні своїх чоловіків, і їм потрібно докладати чимало зусиль, щоб довести свою незалежність.
«Чоловікам така ідентичність дається ніби як від народження, на це час вони не витрачають. Останні двадцять років Ґілларі доводила (і не безуспішно), що вона самодостатній політик. Жінки через певну ресурсну обмеженість своїх кампаній частіше, ніж чоловіки звертають увагу на нові методи фандрейзингу. Маючи підтримку «чоловічих» бізнес-кіл чи просто маючи непогані статки, чоловіки менше задумуються над збором коштів. У той же час, для жінок це питання – чи не основне для політичного виживання. Працюючи в соцмережах, збираючи пожертви, жінки-політики домагаються нерідко набагато кращих результатів – їм довіряють, їм дають гроші. І що цінніше – мільйонна пожертва від бізнесмена чи мільйон пожертв від звичайних людей? Зрештою, надіслати 5 доларів із імовірністю виграти шанс бути запрошеним на ланч з Ґілларі – краща перспектива, ніж такий самий примарний шанс пообідати з Трампом. І ще одне – а навіщо мої гроші Трампу?», – підсумував Штурхецький.
Гендерні стереотипи змінюються, але не швидко
Про те, чим виборчі кампанії жінок відрізняються від виборчих кампаній чоловіків, а також у чому різниця між реакцією суспільства на ті чи інші виборчі маневри кандидатів різної статі, розмірковувала керівниця проектів громадської організації «Молода Черкащина» Тетяна Кавальчук. На її думку, однозначну відповідь на ці питання дати важко.
«Якщо ми говоримо про виборчі кампанії в розвинутих демократичних країнах, то вони відбуваються на фоні сталого усвідомлення суспільством гендерної рівності як цінності, з адекватною нормативною базою та механізмами доступу жінок до прийняття рішень, з великою кількістю успішних прикладів жінок-політиків різного рівня, з виховуванням дівчат і хлопців з малечку як повноправних партнерів, в тому числі в політичній сфері. Тож тут можна говорити скоріше про відмінності виборчих кампаній в залежності від особи кандидата/кандидатки, досвіду, фаху, належності до певної політичної сили, політичного моменту, очікувань цільових груп, на голоси яких розраховують політики. Умовно кажучи, кампанія кандидата від Демократичної партії в США буде відрізнятись від кампанії кандидата від Республіканської партії не тому, що вони жінка та чоловік, а тому, що вони належать до різних явно відмінних політичних сил із різними стратегіями перемоги», – вважає Кавальчук.
Щодо України, то експертка переконана – наше суспільство ще не досягло рівня розуміння рівності жінок та чоловіків як базової цінності, гендерні стереотипи щодо місця і ролі жінок та чоловіків змінюються, але не швидко, а доступ до ресурсів у представників обох статей значно відрізняється.
Жінкам-кандидаткам часто доводилось протистояти «брудній» грі чоловіків-кандидатів
«На останніх місцевих виборах 2015 року ми в співпраці з «Жіночим консорціумом України» проводили дослідження особливостей ведення виборчих кампаній жінками та чоловіками. Жінкам-кандидаткам часто доводилось протистояти «брудній» грі чоловіків-кандидатів (прямому і непрямому підкупу виборців, чорному піарові тощо), і часто це було дуже серйозним викликом для кампанії, який зводив нанівець зусилля кандидаток, котрі діяли в рамках правового поля. За нашими спостереженнями, жінки більше, ніж чоловіки, приділяли увагу гуманітарній сфері (освіта, охорона здоров’я, соціальна допомога), однак не обмежувались цими темами. Також жінки застосовували менше агресивної критики опонента. Натомість більше зосереджувалися на пошуку можливостей взаємодії. Щодо реакції виборців, то інколи на зустрічах було упереджене ставлення до молодих жінок-кандидаток. Наприклад, у кількох випадках звучали запитання на кшталт: «Для чого тобі, молодій дівчині, політика?», «Звідки в тебе гроші на вибори?», «Чи є в тебе чоловік?», – це може свідчити про стійкість гендерних стереотипів щодо призначення жінки і чоловіка у суспільстві, прийнятності для них тих чи інших професій», – розповіла Кавальчук, наголосивши, що жіночі виборчі кампанії навіть в українських умовах можуть бути цілком успішними.
Величезну роль у виборчих кампаніях відіграє іміджева складова
А ви знали, що в школах Ісландії свого часу був період, коли учні почали писати твори на тему «Чи може чоловік бути президентом?».
«Справа в тому, що Вігдіс Фіннбогадоттір із 1980 по 1996 рік обіймала посаду президента. І всі звикли до картинки -– президент-жінка. Вона була першою у світі жінкою, що здобула перемогу на демократичних виборах», – розповіла «Повазі» доктор політології, очільниця Волинської обласної громадської організації «Гендений центр» Оксана Ярош. За її словами, жінка-лідер привносить свою специфіку в здійсненні нею повноважень, а це залежить від розуміння важливості гендерної рівності та наявної власної гендерної культури.
«Візьмемо для прикладу першу жінку прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер. Час від часу вона використовувала свою приналежність до жіночої статі, але тоді, коли це працювало на її політичний імідж. У зовнішній політиці являла собою тип маскулінного політика, заперечуючи твердження, що жінки більш миролюбні. Неуважно ставилася до жіночого руху, свідомо від нього дистанціюючись. Потім змінила своє ставлення, але коли вже зійшла з політичної сцени. А Мадлен Олбрайт, перша жінка-Держсекретар США, і Ґілларі Клінтон, яка теж обіймала цю посаду, демонстрували жорсткість і рішучість у зовнішній політиці, але навіть тут акцентували на темі прав жінок. Велике значення має наскільки розвинений запит суспільства на увагу до тематики гендерної рівності. У Великобританії жіночий рух не був достатньо впливовим, а у США – потужним, тому політичні лідери змушені з ним рахуватися, зважати на його позицію, а отже обов’язково вносити гендерну складову в політичну діяльність», – наголосила Ярош.
В Україні національне лідерство досі лишається бар’єрним для жінок
«Не можна стартувати у політичній кар’єрі одразу із виборчої кампанії на посаду президента, це очевидно. На заваді, у тому числі, стане й фінансовий чинник. Ми навчились довіряти волонтерам і перераховувати їм кошти, бо впевнені, що вони будуть використані на реальні потреби. Так само й у політиці. Якщо не будемо самі фінансувати політиків, то їх і надалі будуть фінансувати олігархи», – зауважила очільниця Волинської обласної громадської організації «Гендений центр». На її думку, величезну роль у виборчих кампаніях відіграє іміджева складова.
«Найбільш упізнаваний політичний лідер України Юлія Тимошенко змінювала свій імідж від старту до сьогодні. А от німецька канцлер Ангела Меркель постійно незмінна, таким чином нібито гарантуючи стабільність своїм зовнішнім виглядом. Коли пішла в оперу у вечірній сукні, то наробила багато медіа-шуму. З’явилось чимало заголовків на кшталт «що сталося із Меркель?». Її образ незмінної зачіски та костюмного крою викликає у громадян відчуття, що все добре і надійно», – переконана Ярош.
Жінки – кращі комунікатори, вони ефективніше налагоджують «горизонтальні» зв’язки
фото: freespeechtwentyfirstcentury.com
«У таких нестабільних країнах як Україна, політикам варто встигати за змінами, що відбуваються. Вимоги суспільства до іміджу жінки-політика досить суперечливі: з одного боку вона має здобути визнання, з іншого – такі якості й риси, котрі відбиваються в манері поведінки, як то наполегливість, упертість і стійкість, що вважаються «не жіночими». В Україні спостерігаємо дві крайнощі позиціювання жінок у політиці: агресивне підкреслення «гламурного» образу або дистанціювання від «жіночого». А жінкам-політикам можна гармонійно поєднувати у своєму образі і політичне, і жіноче. Хіба ми функціонуємо у одній лише якості? У США триває президентська виборча кампанія. Ґілларі Клінтон, яка пройшла тривалий шлях у політиці, має величезний досвід. Вона навпаки підкреслює, що є не лише політиком, а й дружиною, мамою та бабусею», – говорить доктор політології, очільниця Волинської обласної громадської організації «Гендений центр» Оксана Ярош.
«Ставши бабусею, я глибоко задумалася про відповідальність, яку ми всі маємо перед світом, що успадкують наші діти. Замість того, щоб вибрати розміреність життя, в мені прокинулася жага прискорення», – зацитувала експертка мемуари Клінтон.
Підсумовуючи, Оксана Ярош зауважила, що світове політичне лідерство має чоловіче обличчя, але тенденція до збільшення жінок на найвищих посадах у демократичних країнах є очевидною.
«Бо демократичний лідер – це не вожак, не цар, а хороший менеджер, той/та, хто виступає чинником змін у суспільстві. Жінки – кращі комунікатори, вони ефективніше налагоджують «горизонтальні» зв’язки. Сучасне управління вимагає зміни його якості. Тому й жінки стають затребуваними на топ-посадах. Європейська комісія оприлюднила доповідь, згідно з якою саме жінки допомогли Європі швидше вийти з кризи. Для прикладу наводяться фінські підприємства, що перебувають у жіночих руках. Як стверджує Єврокомісія, порівняно з іншими, вони мають значно більші прибутки», – наголосила експертка.
Підготувала Вікторія Кобиляцька
