У минулому суспільство вигадало сотні способів позбавити жінок їхніх прав. Талановиті, сильні, яскраві залишали свій слід в історії, але скільки труднощів їм доводилось долати. Ми хочемо, щоб нерівність в усіх її проявах канула в Лєту, а пам’ять про видатних українок жила.Історія не любить надто вже твердих крапок, куди частіше даючи нам теми для безконечних розмислів. Особливо, якщо йдеться про 16 століття – строкате, бучне та криваве, щедре на жертви, благодатне для інтриг, нещадне до слабкодухих. Особливо, якщо йдеться про полонянку, з невільничого корабля кинуту в самісіньку серцевину султанського палацу. Але якщо хтось очікує на чергову історію про Попелюшку, він розчарується. Біографія хасекі Хюррем (Анастасії? Олександри? Роксолани?) – не що інше, як тотальна, запекла й безжалісна боротьба. За місце коло трону? – спитає хтось із дещицею єхидства. Так, за нього – за кревне, за лобне, за перше й останнє, за яким – не тюрма й не монастир, а тільки смерть. Мало кому з українських жінок історія, не щедра на крапки, подарувала стільки золотих позументів у вигляді легенд, домислів та відвертих пліток. Мало кому з українок присвячена така кількість творів мистецтва – лише літературних налічуємо близько п’ятдесяти. Все одно. У неї за троном стояла смерть, дихала в потилицю. Завжди. І хай це буде найголовнішим аргументом у всіх суперечках про її боротьбу.
Сам факт українського походження Хюррем, як люблять говорити історики, не спирається на надійні докази. Власне, так само, як і її ім’я. Тому – умовного способу наразі не уникнути, хоч історія його й не терпить. Анастасія Лісовська – донька священика з галицького міста Рогатина. Між 1518 і 1520 захоплена в полон татарами. Продана на невільничому ринку в Стамбулі. Потрапила в гарем Сулеймана Пишного – одного з найвідоміших і найшановніших султанів османської династії.
Перебування в гаремі саме по собі не обіцяє жодних щедрот і посмішок долі. Навпаки – більшість полонянок вікують там свій вік у якості служниць, яким навіть погляд не можна піднімати на султана, вже не кажучи про мрії потрапити до його покоїв. Узагалі ієрархія султанського гарему часів Сулеймана Пишного надзвичайно складна й розгалужена. Пройти всі сходинки – від рабині, яка миє підлогу, до улюбленої наложниці майже неможливо, не знаючи мови, звичаїв, не будучи мусульманкою.
Як Настя потрапила в альков повелителя вперше – невідомо: може, султанова мати, могутня валіде, її вибрала, може, шляхом інтриг, чи й сам Сулейман її помітив. У будь-якому разі, пройшовши «золотим шляхом» (так називали коридор, що вів у султанські покої) один раз, Настя назавжди змінила свою долю. І хай стільки завгодно злі язики пащекують про те, що вона завоювала серце султана своїм талантом до тілесних утіх, у це важко повірити, адже що могла знати про любощі чотирнадцятирічна попівна, та ще й у спальні султана, вже до оскоми пересиченого жіночим догоджанням. Вочевидь, справа тут у чомусь іншому. Дослідники сходяться на тому, що Сулейман нарешті знайшов жінку, яка цілком його розуміла, і, що дуже важливо, не боялася висловити свою думку, навіть якщо вона різко відрізнялася від султанової. А на це в 16 столітті зважилася б далеко не кожна жінка. М’яко кажучи.
La Sultana Rossa. Тициан, 1550-е годы
Дуже скоро Настя прийняла мусульманство (без цього навіть мову вести про статус улюбленої наложниці було неможливо) й отримала від Сулеймана своє нове ім’я – Хюррем, «та, що сміється». Їхній шлюб був щасливим. Коли султан вирушав у похід, він посилав їй любовні листи з віршами, а Хюррем відповідала йому – турецькою або арабською. Народила шістьох дітей, п’ятеро з яких – сини, чим назавжди зміцнила своє становище в палаці. А разом із титулом хасекі – «відзначена особисто султаном» – Хюррем отримала настільки високий статус у гаремі, якого не мала жодна наложниця чи дружина ні до, ні після неї.
«Його величність султан так сильно кохає Роксолану, що в османській династії іще не бувало жінки, яка б тішилася більшою повагою», – пише посол Наваджеро. «Для його величності султана це така кохана дружина, що, – переказують, – відколи він її спізнав, відтоді вже не захотів знати якоїсь іншої жінки», – констатує посол Тревізано.
Час небувалого жіночого впливу
З початком її управління гаремом настав період, який історики називають «жіночим султанатом» – час небувалого жіночого впливу. Хюррем займається доброчинністю – будує храми, школи, лікарні та кухні для вбогих. Вона легко може собі все це дозволити, адже її прибуток – 2 тисячі акче на день (сьогодні це приблизно шість тисяч доларів США, за приблизними підрахунками). Їй кланяються посли. Її побоюються великі візирі. Існує думка, що хасекі була настільки могутньою, що навіть подеколи рятувала українські землі від набігів кримських татар. Павло Загребельний, автор культового роману про Роксолану, це заперечує: «Не потрібно тішити себе ілюзіями. Вона просто боролася за себе як за особистість»
Але то була запекла боротьба
І не тільки за себе, а передусім за синів, за їхнє життя, адже за давнім звичаєм, щойно ступивши на трон, новоспечений правитель мав убити всіх своїх братів, аби убезпечити себе (а значить – імперію) від будь-яких зазіхань. Головною загрозою для Хюррем був Мустафа – син від попереднього шлюбу султана. Підступом, невсипущим пильнуванням та карколомними інтригами Хюррем змогла переконати Сулеймана в тому, що його найстарший син збирається силоміць захопити трон. Мустафу стратили у військовому таборі в жовтні 1553 року. Так султана Хюррем розчистила своїм синам шлях до престолу. Тим, хто кинувся її засуджувати, сподобаються слова турецького історика Армагана: «Ймовірно, якби у Мустафи була можливість, то він убив би братів, і, швидше за все, Гюррем. У зв’язку з цим не варто виправдовувати сторону, що потерпіла, і чорнити ту, що перемогла. Найбільша Імперія на цьому світі — це далеко не дитяча іграшка і не родинний інцидент… Кожна мати, кожен батько бажає, щоб їх син був головним, і зроблять для цього що завгодно».
Роксолана и султан. Антон Хикель, 1780
Селім ІІ, син Хюррем і Сулеймана, отримав у спадок османську імперію в зеніті розквіту. Може, він був і не найкращим з нащадків, бо полюбляв веселе життя й навіть, подейкують, зловживав спиртним. Пліткують навіть, що то Хюррем посіяла в османській династії проклятий ген алкоголізму. Але всерйоз звинувачувати султану в занепаді османської династії не вийде, адже після смерті Хюррем османи правили ще близько 350 років – престол займали молоді правителі, завойовували нові землі, знищуючи все на своєму шляху, захоплюючи нових полонянок…
Хюррем-султан, єдина з усіх дружин і наложниць, похована в спеціально збудованому мавзолеї – «Скам’яніле серце Сулеймана». Після смерті коханої хасекі 15 квітня 1558 року султан більше не приймав у себе жінок. А значить – не забув її й не зрадив. Не забули Хюррем ні обласкані нею бідняки, ні ображені нею члени династії. Історія строката. Щедра як на позументи, так і на прокляття. Але як би там не було, говорити про те, що султана Хюррем змінювала тільки своє життя, не випадає. Змінивши султанове ставлення до себе, вона змінила ставлення до жінки по всій імперії. Суворе сонце османів, яке до цього освітлювало лише чоловічі обличчя, відтоді вперше вихопило з тіні жінку. І в цього факту були вже незворотні наслідки.
Сергій Осока
