Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Як українки підкорюють Антарктиду: історії Марії Павловської та Оксани Савенко
Статтi

Як українки підкорюють Антарктиду: історії Марії Павловської та Оксани Савенко

В Україні понад двадцять років жінок не включали до складу цілорічних антарктичних експедицій. І лише кілька науковиць за цей час змогли потрапити до сезонних експедицій на станцію «Академік Вернадський».

Та все змінилося, коли 2018 року в Національний антарктичний науковий центр прийшла нова команда управлінців. Антарктика стала відкритою для всіх, незалежно від статі та гендеру. Проєкт «Науковиці» розповідає захопливі історії морської мікробіологині Марії Павловської та морської біологині Оксани Савенко.

Марія Павловська: Для науки немає такого поняття як «не на часі»

Марія Павловська
Марія Павловська

Морська мікробіологиня Марія Павловська після вступу до Києво-Могилянської академії обрала екологію, бо в приймальній комісії сказали, що у екологів захопливі практики.

В університеті Марія одразу почала брати участь у реальних дослідженнях. Тоді познайомилася із Євгеном Диким, який зараз очолює Антарктичний центр. І саме він зацікавив Марію Павловську наукою.

Читайте також: Жінки у STEM: в Україні запустили відеопроєкт «Науковиці»

Уже після першого курсу Марія поїхала на Кара-Даг у Криму. Там допомагала Євгену Дикому проводити дисертаційні дослідження: розсортовувала водорості, брала участь в аналізі даних.

Що цікавого у морській біології, якою була експедиція на станцію «Академік Вернадський» та як війна змінила роботу — далі пряма мова Марії.

Мені хотілося подорожувати далі й досліджувати нові екосистеми

— Я не горіла тим, щоб просто потрапити на станцію «Академік Вернадський», та навіть не думала, що туди потраплю. Я завжди любила займатися морською біологією та екологією у Чорному морі, але, звичайно, мені хотілось подорожувати далі й досліджувати нові екосистеми.

Коли Євген Дикий очолив Антарктичний центр, він почав підбирати людей за своїм попереднім досвідом — тих, які показали свою активність та добре показали себе в плані командної роботи.

Я поїхала на станцію «Академік Вернадський» не одразу, а тільки на другий рік роботи, написавши програму мікробіологічного моніторингу морських екосистем разом з колегами, які вивчають фітопланктон та мікроорганізми. Ця програма моніторингу дала б змогу отримати довгострокові дані, як отримують, наприклад, метеорологи.

Антарктида — це екологічний пульс планети. Там дуже динамічно відбуваються кліматичні зміни, тому є сенс мати як дослідження конкретних явищ у певний момент, так і довгострокові дослідження, які фіксують зміни регулярно. Наша програма була схвалена — так я і потрапила на станцію «Академік Вернадський».

Ми маємо лишитися країною інновацій, науки та знань

Я вважаю, що наука в принципі завжди актуальна. Для науки немає такого поняття як «не на часі». Так, коли закінчиться війна, у нас буде дуже багато нагальних проблем, і я розумію, що на науку просто не буде фінансових ресурсів. Водночас ми маємо лишитися країною інновацій, науки та знань. Також нам потрібно зберегти нашу наукову спільноту, яка зараз розкидана по всьому світу.

Якби ми не мали проєкту «Emblas» по Чорному морю 2016 року, нам не було б з чим порівнювати стан навколишнього середовища після агресії Росії. А тепер ми можемо порахувати екологічну шкоду і збитки та, відповідно, вимагати їхнього відшкодування. Тому я сподіваюся, що все ж нам вдасться звернути увагу міжнародної спільноти та залучити, зокрема, міжнародні кошти для оцінки стану Чорного моря після нашої перемоги. Щоб ми могли відстежувати процес відновлення цієї екосистеми після війни настільки, наскільки це можливо.

Якщо мати інформацію щодо стану Чорного моря, можна це використовувати як аргумент для запровадження заходів на національному масштабі для зменшення негативного впливу, пов’язаного з людською діяльністю, промисловістю та господарством. 

Оксана Савенко: Понад двадцять років жінок не включали до складу цілорічних експедицій

Оксана Савенко
Оксана Савенко

Морська біологиня Оксани Савенко проявляла інтерес до морських мешканців ще з дитинства. Її надихали історії про китів і дельфінів. У підлітковому віці захоплювалася документальними фільмами Жака Кусто та мріяла про морські й полярні експедиції. Хотілося стати частиною цієї особливої спільноти та бути свідком справжнього таїнства наукового відкриття.

Далі пряма мова Оксани про роботу в Антарктиді, дослідження морських ссавців та виклики у роботі.

Доводилося заробляти гроші на власні дослідження та займатися ними як хобі

— Не завжди мені здавалося, що бажання бути морською біологинею здійсненне. Труднощі були різні — наприклад, неспроможність упродовж тривалого часу знайти роботу за фахом із можливістю вивчати саме морських ссавців. Доводилося вдаватись до самодіяльності: заробляти гроші на власні дослідження та займатись ними як хобі — їхати до Криму й шукати там дельфінів. Ефективність такої «наукової діяльності» була низькою, але, зрештою, я рада, що тоді не відмовилась від власної мрії. Згодом я таки потрапила до першої «справжньої» експедиції, а ще через декілька років змогла перетворити хобі на професію.

Іншою значною перешкодою на моєму шляху була тривала заборона на участь жінок в українських антарктичних експедиціях. Понад двадцять років жінок не включали до складу цілорічних експедицій, і лише одиниці за цей час змогли потрапити до сезонних експедицій.

Зрештою, мені пощастило: коли Національний антарктичний науковий центр очолив Євген Дикий, який скасував будь-які обмеження для участі в експедиціях за гендерними ознаками, я мала цінний досвід із досліджень китів — актуальний для нашої станції. Попри це, мені знадобилося багато часу, щоби навчитись бути ефективною та досягти певного рівня професійності у своїй справі.

Про вивчення морських ссавців та роботу на антарктичній станції «Академік Вернадський»

Моя основна спеціалізація — дослідження морських ссавців: дельфінів, китів і тюленів. Мене цікавлять закономірності їх розподілу та різні аспекти екології цих тварин, а також вплив кліматичних змін на їхні популяції. Я маю досвід досліджень китоподібних у Чорному та Азовському морях, а також брала участь у міжнародних експедиціях в інших регіонах — здебільшого в Північній частині Тихого океану.

Упродовж останніх п’яти років я була учасницею двох сезонних та двох цілорічних українських антарктичних експедицій на українській науковій антарктичній станції «Академік Вернадський». З’ясувалося, що раніше спеціалізовані дослідження китоподібних на нашій станції не виконували. Мене запросили ініціювати програму багаторічних досліджень цих морських ссавців, а також розширити програму досліджень ластоногих.

Моя робота на станції полягала у виконанні власної програми, а також низці інших завдань різних біологічних напрямків. Залежно від експедиції це міг бути відбір зразків морського бактеріопланктону, обліки пінгвінів, збір інших даних тощо.

Так сталося, що наша станція має суттєві переваги для певних типів досліджень. Завдяки цьому саме нам упродовж двох років вдалося виконати перші ретельні дослідження горбатих китів у районі Антарктичного півострова в зимовий період. Тобто ці кити все ще перебували в Антарктиці в час, коли вони вже давно мали б повернутися з антарктичних районів живлення до районів розмноження, які знаходяться в тропічних водах. Виявилося, що зміни клімату, інтенсивність яких у районі Антарктичного півострова є серед найшвидших на планеті, суттєво впливають і на сезонні міграції китів.

Про роботу під час повномасштабної війни

Моє життя дуже змінилося, хоча я була далеко від України — на момент початку повномасштабного російського вторгнення я перебувала на станції «Академік Вернадський». Пам’ятаю, як працювала за комп’ютером і до офісу зайшов мій колега, який і повідомив, що Київ та інші міста України піддаються бомбардуванням. Ці слова не одразу вдалося усвідомити та прийняти, вони здалися дурним жартом, помилкою — навіть попри те, що вже не перший тиждень ми бачили з новин, що все йде до війни.

Згодом учасники зимівлі зібралися разом: усі намагалися зв’язатися із рідними. Дехто вже з перших хвилин війни координували евакуацію близьких та переказувати гроші близьким та військовим. Мої батьки і брат перебували в Києві. Ті декілька годин, що я чекала на звісточку від них, здалися мені вічністю.

Читайте також: “Йому допомагатиме єдина жінка в команді”: Суспільне вибачилося за сексизм у новині про антарктичну експедицію

На станції ми відчували безсилля. Перші дні виконували тільки найнеобхіднішу роботу й майже не відходили від станції — здавалося неможливим залишитися без інтернет-зв’язку хоча б на годину. Усе змінювалося надто динамічно. Та коли стало очевидним, що наша армія успішно відбиває ворога, ми зрозуміли: треба налаштовуватися на тривалу боротьбу. Ми теж намагалися бути хоч чимось корисними — переказувати гроші волонтерам і волонтеркам, писали звернення та листи до полярної спільноти й інших антарктичних станцій, давали інтерв’ю журналістам/кам різних країн, використовували інтернет із користю для наших військ. Водночас намагалися виконати наукову програму в повному обсязі.

Двоє наших колег-сезонників — Андрій Зотов і Сергій Шутяєв — за допомогою туристичних суден змогли повернутися до України раніше, щоби якнайшвидше долучитися до війська й боронити країну. Після повернення основного складу експедиції дехто з колег також одразу відправився до лав армії.

Без розвиненої науки наша країна має сумнівне майбутнє

Зараз війна є нашим найбільшим викликом. Проте не можна забувати і про інші проблеми: кліматичні зміни, забруднення екосистем та зменшення біорізноманіття, ризики яких через російську військову агресію тільки зросли.

Для того, щоби знати сучасний стан та динаміку морських екосистем, необхідно послідовно виконувати їх щорічний моніторинг. Чимало акваторій, де зазвичай щороку проводяться дослідження, або потрапили в окупацію, або недоступні через воєнні дії. Та як тільки з’являється можливість, необхідно продовжувати роботу в тому обсязі, який наразі можливий. Це важливо як для оцінки реального стану екосистем, так і для визначення впливу, який на них здійснює війна.

Своєчасно виконувати дослідження можливо лише за умови, що дослідники/ці та наукові установи отримують фінансування. Без підтримки науки та вчених у цей важкий період можна втратити науковий потенціал, який напрацьовувався роками. А без розвиненої науки наша країна має сумнівне майбутнє.

Насамкінець антарктичні дослідження виконуються в рамках наших міжнародних зобов’язань, які також необхідно виконувати попри війну. Зокрема, у такий спосіб Україна виборює собі гідне місце серед інших держав, а це — інвестиція в якість нашого майбутнього після перемоги.

Схожі записи

Жоден комікс про принцес не змінить сексуальну орієнтацію — сексологиня

На Суспільному розроблять політику гендерної рівності

«Гендерна війна» за визнання у ЗСУ: марш «Невидимого батальйону» та відповідь Міноборони