Колонки

Як сексизм убиває нонконформізм

Вікторія Кобиляцька

Насправді бути мамою сина дуже складно. А синів і поготів. Бо кожного разу маєш дилему — як «зробити» з нього фемініста, як не виховати «матусиного синочка», але при цьому щоб хлопчик відчував твою любов та підтримку? Як бути мамою і другом, але щоб тобі не вилізли на голову й не звісили ноги? Зрештою, як дати цілковиту свободу вибору, чітко визначивши межі дозволеного?.. Так і перебуваєш постійно в пошуку відповідей, маневруєш, приміряючи ролі то доброго, то злого поліцейського. Набиваєш гулі. І рухаєшся вперед. Бо ж час не стоїть на місці. Надто, якщо одного дня розумієш, що в тебе син-підліток, а це не те щоб «зобов’язує». Це вже факт, який маєш усвідомити й прийняти. Так, любонько, саме прийняти. Бо все, що ти не встигла, пропустила, забула, думала, що воно якось саме устаткується й вирішиться, що «якось воно буде»… — усе це нині вже не виправиш. Спостерігай і пожинай плоди.

Коли син ще був малюком, я написала такий собі маніфест свого «мамства». У ньому йшлося про те, що я хочу виховати здорового нонконформіста. Який не віритиме в те, що дівчаток конче потрібно одягати в рожеве, а хлопчиків – у блакитне, що чоловік мусить заробляти гроші, а жінка – лише займатися домашніми справами, що дітей треба народжувати, аби в старості було кому подати склянку води… А спонукало мене до цього… бажання сина купити ляльку.

Йому тоді було близько трьох років. Дитина просто попросила купити іграшку, однак це прохання викликало мало не істерику в бабусь-дідусів: «та ти ж хлопчик!», «краще хай мама купить тобі машинку», «з тебе всі сміятимуться»… Ледь удалося притлумити весь отой гул. Коли ми прийшли в магазин, то продавчиня теж чомусь вирішила, що мусить вставити свої п’ять копійок і переконати хлопчика не гратися «дівчачою» іграшкою. Ляльку я таки купила, відбившись від усіх непроханих порад звичайнісіньким «не ваша справа» (читати лекцію про сексизм було б занадто вишукано). Син був щасливим, хоч і почувався ніяково, бачачи, що дорослі якось підозріло реагують на його бажання. Погрався тією лялькою кілька днів і закинув десь, бо ж лялька — це лише іграшка, як би хтось не хотів у ній розгледіти щось інше.

Звісно ж, місія щодо виховання нонконформіста час від часу опиняється під загрозою. А причиною доволі часто стає все той же примітивний і всюдисущий сексизм. От нещодавно купували синові кросівки. Він довго й прискіпливо все роздивлявся і міряв, а потім видав на гора щось таке, від чого в мене опустилися руки. Оглянувши взуття з червоними (навіть не з рожевими, sic!) смужками, констатував, що воно «нічого так», але скептично відставив кросівки вбік. Мовляв, це щось більше для дівчат, ніж для хлопців. І тут «полізло» все оце «а хіба хлопці таке носять», «зараз інше в моді»… Словом, я зрозуміла, що сексизм укотре заліз сюди своїми липкими ручищами й нахабно претендує на те, щоб стати вбивцею здорового нонконформізму! І це при тому, що книжки мій підліток читає — гарні й багато. Телевізор не дивиться (хіба в бабусі на канікулах). Знає, чому не варто прагнути «бути як усі» і «не виділятися» ми ніби про це неодноразово говорили. Звідки ж тоді стирчать вуха сексизму?..

Видихнула й вирішила заспокоїтися та обміркувати план дій. Спілкування з однолітками ніхто не відміняв. Вплив однокласників — очевидний і невблаганний. Але з іншого боку, втішаю себе тим, що ще не все втрачено. Є дуже багато дорослих дядь і тьоть, для яких подібні сексистські заморочки є нормою, і тут уже справді мало що вдієш. У нас усе не настільки занедбано. «Життя триває, точиться війна». Тож повоюємо. Хай і тихою сапою. Але це буде війна на смерть. Ще побачимо, хто кого.

Вікторія Кобиляцька

Схожі записи

Інший бік доброчинності

Сняданко Наталка

За кривавими дужками лікарського фаху

admin

Перетворимо лимон на лимонад!

Карайчева Вера

Залишити коментар