Сьогодні 150 років, як народилася українська письменниця та перекладачка Леся Українка. Лесю не тільки відносять до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України, її також давно канонізували українські феміністки.
На думку дослідниці Соломії Павличко, поезія Лесі Українки переповнена феміністичними мотивами й образами на зразок Рахілі, Жанни д’Арк, Офелії, Ніобеї, «грішниці» з однойменного вірша. Її хвилює й приваблює постать сильної жінки, майже амазонки, яка повстає проти несправедливості, невільництва народу. Радикальний фемінізм і максималізм, засвідчений творами Лесі Українки (передусім «Жіночим портретом»), врешті самим життям і поведінкою, не знає аналогів. [1]
В одному з листів до Ольги Кобилянської Леся Українка пише: «У галичан мене вразило якесь чудне, непросте відношення до жінок, все вони дивляться на нас згори вниз, або знизу вгору, а щоб так просто нарівні – зроду! А те, що говорять про становище галицьких жінок в товаристві, то це якась неволя, і, можливо, я скоріше на каторгу пішла б, а ніж згодилася б на таке життя».
Канонізована феміністками: за що боролася Леся Українка?
Відомо також, що Леся Українка активно долучалася до суспільно-політичного життя. Як пише дослідниця Людмила Смоляр у своїй монографії «Жіночий рух Наддніпрянської України, II пол. XIX – поч. XX ст.»[2], тема участі жінок у політичних партіях, як і ставлення політичних партій до жіночого питання – одна з малодосліджених та складних проблем через недостатність джерельної бази та відсутність документів.
Разом із тим, історичні документи свідчать, що участь жінок у політичних партіях хоч і не була численною, але була вагомою. У 90-х роках XIX століття орієнтація лише на культурницький аспект створила своєрідний вакуум дій серед української інтелігенції.
Більш показною була праця політична, скерована на повалення того режиму, який тримав народ у безправ’ї. Молодь здебільшого «йшла в революцію», віддавала свої сили боротьбі політичній, не тільки залишаючи без уваги національні інтереси народу. Але і з презирством ставлячись до тих вузьких культурників, що «присвячували себе малим ділам перед великим сходом революційного сонця». Революційні настрої наприкінці XIX століття охоплювали всі кола суспільства. Серед українства (переважно соціалістичного) відчувалася потреба організуватися в політичну формацію.
Так 1895 року частина молоді під проводом Лесі Українки та Івана Стешенка заснувала соціал-демократичну групу, яка мала на меті боротьбу з культурництвом серед молоді.
Пізніше, 1900 року на основі цієї групи виникла перша українська партія «РУП» (Революційна українська партія).
Відомо також, що на формування політичних поглядів Лесі Українки великий вплив мав Михайло Драгоманов. «Він, – як писав Андрій Музичка, – привів її від народницького радикалізму до першого українського соціал-демократичного угрупування, зробив її співавтором марксистського журналу «Жизнь», а пізніше дав змогу редакції «Дзвону» вважати її за свого однодумця».
За словами професорки Могилянки Віри Агеєвої, Леся Українка стала культурною героїнею останньої чверті століття. Вона навіть після 150 років від свого народження не перестає дивувати багатогранністю літературного та суспільно-політичного життя.
Єлизавета Кузьменко
[1] Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997. – С.74.
