Повага
  • Головна
  • Колонки
  • Як дискусія про жіночі вагони підняла на поверхню низку проблем
Колонки

Як дискусія про жіночі вагони підняла на поверхню низку проблем

Дискусія щодо запровадження жіночих вагонів в українських поїздах неабияк розбурхала суспільство. Все почалося з посту користувачки під ніком Грішниця у твіттері, яка поскаржилася підписникам, що зайшла в купе, де разом із нею — троє чоловіків. Це змусило дівчину придбати ще один квиток на той же поїзд, але — у вільне купе. Тред у твіттері переріс у жваві обговорення в соціальних мережах, створення петиції щодо запровадження жіночих вагонів у поїздах «Укрзалізниці» та заяву останньої про ідею запустити в тестовому режимі жіночі купе. А ще — відкрив бездонний портал у пекло, підсвітивши низку проблем та викликів, які раніше чомусь залишалися непоміченими для широкого загалу.

Страх залишатися наодинці з незнайомими чоловіками в замкнутому просторі

Найперша й, певно, найбільша проблема — це колективна жіноча травма, пов’язана зі страхом залишатися наодинці з незнайомими чоловіками в замкнутому просторі. Наприклад, у купе чи в поїзді. Або ліфт. Або під’їзд. І проблема ця, як з’ясувалося, цілком незрозуміла для багатьох чоловіків. Особливо для тих, які самі нікого й ніколи не кривдили. Або ж — думають, що нікого і ніколи не кривдили. І тому переконані, що жінки просто «вигадують» собі «проблеми», перетворюючи всіх чоловіків на монстрів. Звісно, лише у своїй жіночій уяві. При цьому, чомусь не беруть до розгляду статистику щодо зґвалтувань, а також забувають публічні кейси. Як-от, наприклад, побиття жінки в поїзді Київ-Маріуполь 2020 року.

Складно пояснити комусь те, що у, не побоюся цього слова, більшості жінок закладено десь на генетичному рівні. Адже всіх нас із дитинства постійно готували до того, що треба бути максимально обережною, коли виходиш за двері своєї квартири. Не ходи сама, коли пізно, повертайся додому, поки не стемніло. Не обертайся, коли незнайомець на вулиці кричить щось тобі в спину. Не гуляй у темних безлюдних місцях. Проси хлопця, щоб він тебе провів. Тримай свої речі біля себе. Не носи коротку спідницю. Не одягайся надто вульгарно. Не фарбуйся яскраво. Не фліртуй. Із самого дитинства дівчат — майбутніх жінок — звикли виховувати як потенційну мішень для чоловіків. Роби або не роби того, що може спровокувати небажаний фінал.

Бути в безпеці — це не привілей і не забаганка

Другий момент, на який варто було б звернути увагу, це спроби виставити просте бажання жінок почуватися в безпеці під час подорожі як забаганку і привілей. Мовляв, а чи готові ви, жінки, доплачувати за таку екстра-послугу? Хоч насправді, якщо задуматися, чому би це мало бути «екстра»? Скажімо, вже давно є опція забронювати all-inclusive тур в умовній Туреччині чи Єгипті як adults only, тобто тільки для дорослих, без дітей. Для українців також є опція забронювати готель «без росіян» — щодо цього також уже давно можна проконсультуватися з туроператором. У таких випадках чомусь ніхто не називає бажання відпочивати саме так дискримінацією — дітей, росіян чи когось ще. То чому у випадку з жіночими купе це мало би бути «забаганкою» та «екстра-послугою» за космічні гроші?

Третій аспект, який підсвітила ця ситуація, – про те, що люди насправді прагнуть змін, та чомусь бояться говорити про це вголос. Жінки не бояться заявляти про своє право їхати в комфорті, вимагати змін для себе та ініціювати сміливі дискусії. Те ж саме вже давно могли би зробити й інші категорії, голоси яких почали лунати в коментарях до дописів про жіночі вагони. Раптом виявилося, що для багатьох була б актуальною й інша сегрегація. Наприклад, вагони для курців, або вагони для сімей з дітьми, де діти могли б розважитися та погратися під час довгої подорожі. Або ж навпаки — вагони без дітей. І все це вилізло на поверхню лише після дискусії про окремі жіночі вагони.

Забобонам тут не місце

Кожен новий виток цієї дискусії витягає на поверхню нові проблеми, на які раніше, здавалося б, не зважали. Або ж вважали це чимось «незначним», не вартим уваги. Аж раптом виявилося, що це — не прикра випадковість, а систематична, повторювана історія, якій не місце у ХХІ сторіччі.

Як от, наприклад, окрема дискусія про забобони серед провідників. Виявляється, що українські провідники і провідниці змушують жінок, часом навіть із дітьми, стояти на пероні перед поїздом та навмисно не пускають усередину. Бо, за прикметою, першим має зайти чоловік. Це, вважають «у народі», на щастя. На схожі прикмети можна натрапити в українському історично-культуральному сценарії всюди. До прикладу, вважається, що на Різдво першим у хату має зайти хлопець-колядник. Та одна річ — святкові традиції, а інша — сервіс пасажирських перевезень, де всі мають однакові квитки й однакові за своєю модифікацією місця.

З’явиться ще більше нових викликів та запитань

Аналізуючи дискусію про жіночі вагони, не можна не згадати, що на думку багатьох користувачів соцмереж, акценти треба розставляти зовсім по-іншому. А саме: працювати з превенцією насильства, а не запроваджувати сегрегацію, бо це ніби як прибирати симптоми, не лікуючи при цьому саму хворобу. Щось у цьому є. Проте у випадку викорінення «хвороби» це дуже довготривалий процес, до якого треба докласти чимало зусиль. І він уже запущений: криміналізація домашнього насильства, ратифікація Стамбульської конвенції, мобільний додаток із тривожною кнопкою — це лише кроки на шляху до змін. Але цей шлях — на роки, а зміни в підходах потрібні вже сьогодні. Адже почуватися комфортно жінки хочуть уже зараз.

«Кого допускатимуть до жіночих купе? Жінки, трансжінки, мами з дітьми до 6 років будь-якої статі. Цей діалог ще відкритий», — так зазначила у своїй заяві щодо ідеї тестового впровадження жіночих купе «Укрзалізниця». А це означає, що дискусія набуде нових обертів. Обов’язково з’являться ті, хто готовий і хто не готовий їздити в купе з малими дітьми. Ті, хто вважає, що трансжінки — це також жінки, й ті, хто переконаний, що це — не аудиторія саме жіночих вагонів.

З’явиться ще більше нових викликів та запитань, відповіді на які нам доведеться шукати разом. Шлях до змін — нелегкий, а кожен новий крок може бути болючим і неприємним. Проте, як  кажуть, дорога виникає під ногами того, хто йде.

Олександра Горчинська

Схожі записи

Чайлдфрі, війна та лицемірство

Вікторія Moriweather

Зламані гілки

Ірина Виртосу

We all should be feminist. Особливо в селі