«Не плач! Хлопці не плачуть!», «Не бийся, дівчата так не поводяться!». Такі й подібні висловлювання час від часу чуємо у шкільних коридорах. Якщо у школі систематично принижують дитину — це булінг. Якщо при цьому додають щось на кшталт «Плачеш як дівчисько!» — це булінг із ознаками гендерних упереджень. Можливо, причина у тому, що гендерні стереотипи закладаються у свідомість людини змалечку — в дитсадку і школі?
Чи впливає стать людини на те, що в майбутньому вона може стати кривдником/кривдницею або навпаки — потерпілим чи потерпілою?
Видання Точка доступу розповідає про булінг та гендерні стереотипи в школі.
Булінг серед дівчат і хлопців
Дівчатка більше страждають від булінгу через зовнішність, ніж хлопчики. А ще дівчатка частіше звертаються за допомогою. Такими є результати репрезентативного дослідження «Булінг і толерантність в освітніх закладах після 24 лютого 2022 року». Його зробили аспірантка Інституту соціальної та політичної психології Нацакадемії педагогічних наук України Анастасія Мельниченко та кандидатка економічних наук Наталя Тілікіна. Під час аналізу кожної з причин булінгу за гендерною ознакою вони не виявили статистично значущих відмінностей, за винятком булінгу через зовнішність.
У онлайн-опитуванні взяли участь майже 15 тисяч учнів і учениць 5-9 класів віком 9-16 років із усіх регіонів України і Києва (за винятком тимчасово окупованих та/або неконтрольованих територій). Цю вікову групу обрали тому, що булінг досягає піку під час «кризових» періодів у шкільному житті, особливо при переході з початкової школи до середньої. У цей час збігаються кілька факторів:
- початок гормональних змін у тілі дитини;
- фізичні та психічні трансформації;
- зміни в груповій динаміці (нові учні в класі, зміна та перебудова ролей у групі);
- численні шкільні виклики: нова навчальна програма, нові вчителі предметів тощо.
У дослідженні взяли участь 52,6% хлопців та 47,4% дівчат. Із 1 вересня 2022 року булінгу зазнали 24,1% хлопців і 25,4% дівчат. Найчастіше з булінгом стикалися учні й учениці в Києві, найрідше випадки булінгу за цей період фіксували у східних та південних регіонах.
Найвищий рівень зафіксували в обласних центрах, містах районного значення, містах, а також в селах.
У який спосіб булили?
- Казали іншим не дружити з ними (25,9%).
- Поширювали неправдиві чутки (24,0%).
- Зневажливі або принизливі коментарі щодо зовнішності (21,8%).
- Образливі онлайн-повідомлення (21,4%).
- Принизливі жарти або анекдоти (18,3%).
Однією з цілей дослідження було з’ясувати, на яких підставах цькували підлітків із 1 вересня 2022 року. Так, 21,5% опитаних опитаних не знали, чому це відбувалося, 28,7% причиною зазначили зовнішність, 22,6% – дивну поведінку (надто активну, надто сором’язливу або нерішучу, надто відмінну від інших), 21,5% – світогляд, що відрізнявся від думок інших, і 18,7% – вподобання/хобі.
Респондент/к/и, які проживають за кордоном, називали такі причини булінгу:
- походження з певного регіону (області, частини України) (10,7%);
- російська мова (13,2%);
- українська мова (10,7%).
Через російську мову найчастіше потерпали від булінгу ті, хто переїхали з Харківської, Херсонської, Луганської та Київської областей. Це стосується і тих підлітків, які нині живуть у Львівській області та Києві й переїхали туди з Херсонської та Донецької областей.
Як допомагали підліткам, яких цькували
Дівчата (45,8% постраждалих від булінгу) частіше, ніж хлопці (40,6%), зверталися за допомогою до батьків, а також до друзів/подруг і однолітків, третина — до вчителів.
Чим старші діти, тим рідше вони звертаються за допомогою. Серед усіх опитаних учнів/учениць 5-х класів частка тих, хто зверталися за допомогою, становить 18,7%. Серед учнів 9 класу — 12,8 %.
Майже 20% відсотків тих, хто сказали, що вчителі чи інші дорослі зі школи були свідками булінгу, стверджують, що дорослі нічого не робили. П’ята частина респондентів/респонденток повідомили, що цькування припинилося після втручання дорослих 26,1% – сказали, що стало легше, 25% — що нічого не змінилося. Крім того, 3,8% респондентів повідомили, що знущання зросли, а 2,5% повідомили, що воно стало значно гіршим.
Найефективнішим методом боротьби з булінгом було залучення психологинь. Більша частина респондентів/респонденток заявили, що цькування припинилося або стало трохи легшим. Також, на думку опитаних, одним із найвпливовіших методів було запрошення до школи батьків постраждалих від булінгу, а також батьків кривдника чи кривдниці. Після звернення до поліції ситуація із булінгом погіршилась у 16% випадків, а у випадку невтручання — у 11,4%.
Приклади булінгу
Співрозмовниця Точки доступу Ірина розповіла, що у старших класах в школі деякі однокласники-хлопці булили її за те, що вона щодня приходила у школу у спортивному вбранні. Казали, що вона одягається, як хлопчик, а не дівчинка.
«Наді мною не глузували і не знущались, казали лише «наш пацан» або «з Іркою можна і в розвідку» або щось подібне, тож загалом у нас були дружні стосунки з однокласниками, які так говорили. Але згодом, вже закінчивши школу, я зрозуміла, що це був гендерний булінг. Яка різниця, як я одягаюсь? Не це визначає мої розумові і інтелектуальні здібності»…
Ще один приклад булінгу наведемо з посібника «Запобігання та протидія проявам насильства: діяльність закладів освіти». Так, семикласник із першого класу поводився у школі агресивно, вчиняв булінг щодо інших дітей і вчителів, що зробило його неформальним лідером, якого боялися інші школярі та школярки. На початку сьомого класу хлопчик почав тікати з дому. Якось вчителька фізкультури, побачивши під час уроку синці на тілі хлопця, доповіла про це директору школи. З’ясувалося, що від народження дитину фізично кривдив вдома батько, так само як маму хлопчика. До батька застосували заходи адміністративного впливу.
Ця історія є показовою, адже бачимо, що агресивна поведінка дитини може зароджуватися не в школі, а поза межами навчального закладу. Те, що хлопчик агресивно поводився у школі, стало наслідком домашнього насильства, від якого він страждав. Тому проблему булінгу треба вивчати глибинно, досліджуючи не лише як доконаний факт вчинення булінгу, а й шукати першопричини, які можуть ховатися поза шкільними стінами.
Дослідження з булінгу треба проводити систематично
Авторки дослідження у висновках зазначають, що найпоширенішими приводами для булінгу є зовнішній вигляд, незвичайна поведінка, відмінності у світогляді та переваги/захоплення. У Києві учні частіше зазнають булінгу через свою стать, зовнішній вигляд та переваги/захоплення порівняно з іншими регіонами України. Учні за кордоном, навпаки, зазнають булінгу на основі свого походження або рівня володіння російською чи українською мовами.
До того ж, значний відсоток випадків булінгу припадає на реляційний, тобто кібербулінг — той, що відбувається «віддалено» через електронні засоби зв’язку.
«Мало того, що реляційний булінг часто залишається непоміченим для вчителів і не сприймається серйозно, але це також тип булінгу, який завдає найбільшої шкоди психічному здоров’ю», — пишуть авторки дослідження.
І підсумовують, що існує явна потреба в подальших систематичних дослідженнях булінгу в Україні для розуміння змін у суспільній динаміці під час воєнного та післявоєнного періодів.
«Стать не є визначальною ознакою того, хто булить», — адвокатка
І дівчата, і хлопці переживають негативні емоції — такі як злість, ненависть, агресія, жаль, тривога, страх, образа як за прямої участі в булінгу, так і при його спостереженні. Дівчатам більше притаманний психологічний та економічний булінг, хлопцям — фізичний. Про це розповіла адвокатка, експертка з антибулінгу, голова комітету Національної асоціації адвокатів України з питань сімейного права Лариса Гретченко.
«Підлітки стикаються з проявами булінгу з приблизно однаковою частотою незалежно від гендеру», — вважає адвокатка.
Водночас до цього часу в школі побутує гендерний стереотип, що дівчатка — відмінниці, хлопчики — хулігани.
«Домінує певна жіноча лідерська меншовартість».
Як приклад називає приказки «Не жіночого розуму справа», «Не чоловіча це робота», «Послухай жінку — зроби навпаки», «Не плач! Хлопці не плачуть!», «Не бийся, дівчата так не поводяться!», «Жіноче щастя», «Бабій».
«Я підтримую гендерно-нейтральну дефініцію цькування, що охоплює як постраждалих, так і кривдників, і свідків/очевидців обох статей. Тобто не від статі залежить статус потерпілого чи потерпілої, кривдника чи кривдниці».
Вагомий вплив на підлітків має їхнє оточення
Багато залежить від того, в якому середовищі виховують дитину, за якою освітньою програмою вона отримує знання у школі і, врешті, від політики держави, вважає експертка. Наводить приклад: якщо дитину виховують за авторитарною моделлю, то вона сприйматиме за належне домінуючий/авторитарний стиль поведінки вчительки на уроках. Якщо ж дитина з сім’ї з демократичним чи партнерським стилем виховання — вона відразу відреагує на зовнішній прояв тиску чи агресії.
Чи не найбільш вагомий вплив на підлітків має їхнє оточення: заклади освіти, друзі, знайомі, гуртки. Чинників, які провокують булінг у освітньому закладі, експертка називає кілька:
- навчання в авторитарному стилі;
- виокремлення «любимчиків» у класі;
- ігнорування проблеми булінгу в закладі;
- відсутність належного контролю над поведінкою учнів;
- тісні романтичні та сексуальні стосунки між учнями/ученицями можуть призвести до випадків булінгу в майбутньому.
Кого частіше карають за вчинення булінгу?
Зазвичай керівництво й учителі в школах не люблять говорити про булінг. До цього часу це табуйована тема, бо розголос про булінг в школі псує її престижність, тож освітяни цього бояться. Однак є статистика і факти, які не приховати. І якщо ми не знаємо про котрийсь із випадків булінгу, в разі, якщо відкрили адмінпровадження, ця інформація з’являється на судових ресурсах. І тут постає інша проблема — її знеособлення, каже Лариса Гретченко.
«Між дітьми, учнями, однокласниками, учасниками освітнього процесу, здобувачами освіти стався конфлікт, бійка, непорозуміння, що не дає можливості розрізнити стать учасників», — каже адвокатка.
Аналогічно вживаються слова в чоловічому роді — вчитель, педагог, директор, заступник керівника, викладач, тренер, а також найменування кривдник, потерпілий і свідок. Так, Ларисі Гретченко вдалося з’ясувати, що торік українські суди розглядали 285 справ, що стосуються булінгу. До адмінвідповідальності притягнули 108 людей, з них 85 — жінки. І це показово, вважає експертка. У цих справах протоколи переважно складають на мам, опікунок, законних представниць дитини. В цій же категорії — директорки, освітянки, притягнуті до відповідальності, каже експертка.
І підсумовує, що візуалізувати дійсний склад осіб та їхніх ролей у справах про булінг могла би статистика Міністерства освіти за підсумками роботи комісій у школах. Однак такої інформації, принаймні у відкритому доступі, немає.
Наслідки булінгу в школі можуть переслідувати все життя. Поради психологині
Якщо дитину булили в школі в підлітковому віці, це може накладати відбиток на все її майбутнє життя.
«У дорослому житті людину, яку булили, якісь незначні непорозуміння можуть відносити у стару травму, наче вона підліток, якого відштовхують», — пояснює наслідки булінгу психологиня Інга Кузнєцова.
Найболючіше – це те, що дорослі в той момент не захистили. Якщо вони поставилися до скарг дитини з насмішкою і сказали «Не звертай уваги», «Це дрібниці» або ж «Ти сам винний/винна» і «Сам/сама маєш дати відсіч», це ранить дитину і знижує рівень довіри. За словами психологині, важливо розуміти, що самостійно булінг зупинити неможливо. У ситуацію обов’язково повинні втрутитись батьки/опікуни дитини, освітяни і керівництво закладу, в якому це сталось. Кривдника чи кривдницю повинні покарати, аби вони понесли відповідальність за скоєне.
Через потерпання від булінгу до психологині звертаються і хлопці, і дівчата. Булінг вона називає хворобою колективу. Якщо вчителі беруть за звичку критикувати або жартувати з якогось учня чи учениці — це також булінг, вважає психологиня.
Дитина, яку булять, стає сумною і депресивною
Перша ознака того, що в дитини в школі почалися негаразди, це її небажання або відмова йти туди. У дитини поганий настрій, вона перестає вчитися, стає замкненою, відбуваються зміни у апетиті й процесі сну.
Дитина, яку булять, може говорити, що люди навкруги – нехороші, а друзів немає. Вона стає сумною і депресивною.
Загалом, усі батьки повинні говорити з дитиною про булінг, пояснювати що це таке, що з цим можна зіштовхнутися в школі, зауважує Інга Кузнєцова.
«Батьки повинні пояснити дитині, що це дуже болісно для того, відносно кого скоюється булінг, і в цьому не треба брати участі. Також варто нагадувати дітям, що кожен підліток — особистість, яка повинна мати власну думку, а не керуватися думкою інших».
Кузнєцова додала, що в молодшій школі для учнів 1-4 класів авторитетом є вчитель/вчителька. Його чи її роль у цьому віці для дітей дуже важлива, бо саме він чи вона має згуртовувати колектив, а будь-які насмішки та конфлікти відразу припиняти.
Адвокатка Лариса Гретченко вважає, що метою гендерного підходу в освіті є створення умов для максимальної самореалізації і розкриття здібностей дівчаток і хлопчиків. Це означає створення недискримінаційного середовища для школярів і школярок, в якому забезпечується повноцінний розвиток особистості, без дискримінації за ознакою статі, віку, дієздатності, раси, культури, віросповідання, етнічності тощо.
