Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Як Анна Саєнко стала очільницею чернівецького Інтерполу
Статтi

Як Анна Саєнко стала очільницею чернівецького Інтерполу

Анна Саєнко – майорка поліції. У правоохоронних органах служить із 2010 року. За цей час устигла попрацювати у відділі карного розшуку та у фінансовому відділі. Зараз Анна – начальниця Сектору міжнародного поліцейського співробітництва (раніше – Укрбюро Інтерполу) Головного управління Нацполіції в Чернівецькій області. Про гендерні та вікові стереотипи в правоохоронних органах, стажування у США та свій блог в Instagram поліціянтка розповіла сайту «Повага».

Анна Саєнко
фото: Юлія Статник

Навчання та перша робота

– Тут мала б бути романтична історія, що я з дитинства мріяла працювати в міліції, але насправді все дуже банально. Коли я ще ходила до школи, помер мій батько. Мрія навчатися у Львові на архітектора зруйнувалася. Оскільки фінансової можливості туди вступати не було, я здобувала економічну освіту у своєму місті, – розповідає Анна Саєнко.

Дівчина завершувала навчання й розуміла, що треба шукати роботу. Саме в цей час Анна побачила вакансію бухгалтерки в ГУ МВС у Чернівецькій області. Її взяли до фінансового відділу міліції.

Там Анна пропрацювала зовсім трохи. Робота їй відверто не подобалася. Оскільки мала на той час уже чимало знайомих з інших відділів, просто вирішила змінити спеціалізацію. Дівчина пройшла першочергову підготовку працівниці міліції, закінчила Школу міліції в Одесі.

Саме там Анні довелося пожити в казармах. Для дівчини, яка до цього мешкала лише вдома, казармовий вишкіл став своєрідною армією.

Пізніше Анна Саєнко почала працювати в районному відділі на посаді інспекторки з міграційної роботи.

– Я вільно володію англійською мовою. Мені завжди хотілося, щоб робота була якось пов’язана з мовою та зі спілкуванням з іноземцями, – каже поліціянтка. – Оскільки органам бракує кадрів зі знанням іноземної, я оформляла громадянам інших держав посвідку на проживання в Україні або ж складала адміністративні протоколи на іноземців, які порушували правила перебування в нашій країні.

Анна Саєнко

Карний розшук

За час роботи в поліції Анні довелося попрацювати й у карному розшуку.

– Міліцію міграційного контролю розатестовували. Саме тоді утворили Управління Державної міграційної служби. Мені там також пропонували роботу. Я дуже вагалася, адже в мене були чудовий керівник і прекрасний колектив, улюблена робота. Але, не знаю чому, мені було дуже шкода залишати роботу в міліції, тому я вирішила переводитися до якогось іншого підрозділу. На той час у мене був вибір між слідчим та карним розшуком. І я таки пішла до «убойного» відділу, який працював над розкриттям тяжких злочинів проти життя та здоров’я людини, – розповідає дівчина.

До Анни та її напарниці в карному розшуку не було жінок. Тож інколи виникали складнощі, адже деякі чоловіки просто не звикли до дівчат-колег.

Анна Саєнко про сприйняття чоловіками-колегами

– Ми працювали з детектором брехні. У принципі, начальник нормально реагував на жінок. А його заступник (зараз мій хороший друг) за кожної нагоди казав, що за першої можливості вони мене виженуть, адже «бабам не місце в карному розшуку», – каже поліціянтка. – Втім, мене не було за що звільняти. Адже я не прийшла й не сказала: «Я дівчинка й не робитиму цього». Працювала так само як і хлопці. Коли керівник телефонував і повідомляв про виїзд, у мене було коронне запитання: «Скільки в мене часу на збори?» Здебільшого мала на це десять хвилин, і ми могли поїхати в будь-яку точку області.

Траплялося, що з хлопцями зі служби Анні доводилося по тижню жити на одній квартирі під час виїздів на завдання.

– Якби я починала скиглити, що не можу й утомилася, на мене вдома чоловік чекає, мене б ніхто не сприймав серйозно і не було б такого ставлення, – резюмує Анна Саєнко.

Зараз із колишніми колегами з карного розшуку в дівчини хороші стосунки.

Попри те, що з поліграфом здебільшого працюють у кабінеті, Анна завжди виїжджала на місце злочину, щоб достеменно розуміти обставини кожної справи. Безпосередньо в офісі поліціянтці доводилося працювати на поліграфі з різними людьми, і за правилами вона мала перебувати сам на сам з особою, яку тестувала. Власне ситуацій, які б безпосередньо загрожували її життю, не було, – каже дівчина. Але коли за браком доказів відпускають підозрюваного, з яким ти провів чимало часу, мимоволі стає некомфортно.

Робота в Інтерполі

Тепер Анна працює начальницею Сектору міжнародного поліцейського співробітництва (раніше – Укрбюро Інтерполу) Головного управління Нацполіції в Чернівецькій області. Вона веде два напрямки: кримінальний за лінією Інтерполу та за лінією Європолу.

– Ми отримуємо запити з-за кордону. Наші правоохоронні органи співпрацюють з каналами Інтерполу з іншими країнами, щоб зупинити злочини транснаціонального характеру. До Інтерполу входить 192 країни. Я проживаю в Чернівецькій області, найбільше ми співпрацюємо з Румунією, оскільки вона межує з нашим регіоном. Багато запитів також надходить із Німеччини, Італії, Франції, Росії, інколи – зі США. Насправді досить широкий спектр країн, – розповідає Анна Саєнко.

Представники та представниці Сектору міжнародного поліцейського співробітництва сприяють проведенню процедури екстрадиції. Самою екстрадицією займаються органи прокуратури або Мін’юсту, залежно від того, перебуває кримінальна справа за слідством чи за судом.

Анна Саєнко

Часто вони лише координують дії правоохоронців країн, з якими співпрацюють. А затримують злочинців конкретні підрозділи Нацполіції.

– Інтерпол – це підрозділ Нацполіції, такий, як, наприклад, кадрове управління. Це не окрема одиниця чи юридична особа, – резюмує поліціянтка.

Анна говорить, що на своїй посаді не відчуває гендерних упереджень, а от через вікові стереотипи спочатку потерпала.

– Мені було складно, бо я сама себе не сприймала як керівницю. Напевно, мені треба було спершу пропрацювати цю невпевненість у собі. Коли розуміла, що мені все непогано вдається і жодних претензій за весь цей час до мене не було, а також отримала нагороду міністра за роботу керівницею цього підрозділу, тоді все стало набагато простіше, – каже Анна Саєнко.

Попри це, перший час цивільні, які телефонували Анні на лінію, щоб отримати певні консультації за її напрямком, просили до слухавки керівника й не вірили, що очільницею сектору може бути дівчина.

– Я представлялася. А вони: «Та ні, не може бути, Вам же років тридцять. Мені треба когось серйозного». За голосом я здавалася їм надто молодою, щоб надавати консультації, – розповідає поліціянтка.

І знову допомогла англійська

Англійську Анна дуже любила з дитинства. З 5 років уже відвідувала курси, потім пішла до школи з поглибленим вивченням іноземної. Потім ходила на додаткові курси, зараз усі фільми й серіали дивиться іноземною.

– 90% документації, яку отримую на роботі зараз, надходить англійською мовою. Але мені це в кайф. Я не змушую себе вчити, читати іноземною, тому, мабуть, за стільки років після школи не розгубила мову, – каже Анна Саєнко.

Анна Саєнко

Саме хороші знання з англійської допомогли Анні потрапити на стажування до США. Дівчина називає це випадковою невипадковістю, адже про поїздку до цієї країни мріяла давно, але реалізувати її на зарплатню поліцейської було досить складно.

Проте Анна не опускала рук і постійно шукала стажування за кордоном чи можливості поїхати волонтеркою до омріяної країни. І врешті їй трапилася стаття про стажування у США. Конкурс був дуже великий, у ньому брали участь кандидати з Європи й Азії. Це була не поліцейська програма, але, прочитавши умови, Анна зрозуміла, що служба в поліції підпадає під критерії відбору, і подала заявку. Дівчина не надто вірила у свій успіх, адже конкурс був великий. Але все-таки Анні вдалося пройти до другого туру. У листі з чарівним словом Congratulations дівчину запрошували до Києва на співбесіду та іспит з англійської мови.

– Через якийсь час я отримала повідомлення, що мене обрали на цю програму. І спочатку треба летіти до Вашингтона, а потім – до штату, який мені назвуть згодом, для безпосереднього стажування, – розповідає Анна Саєнко.

Загалом відібрали 56 представників та представниць з різних країн. З України полетіли ще 10 людей, які представляли різні галузі. Анна потрапила до штату Орегон. Її кураторами були керівник апарату Сенату та сенатор.

До штату з Анною також потрапили представниця Філіппін, дівчина з В’єтнаму та хлопець з Азербайджану.

– Я єдина працювала в Сенаті. Першого дня сказала керівнику, що мене цікавить робота поліції. Мене познайомили з усіма працівниками правоохоронних органів: шерифами, ФБР, поліцією міста й штату.

Анна Саєнко про стажування у США

Різниця між роботою української та американської поліції – колосальна. Наприклад, Анну у США вразило те, що американські полісмени більш захищені, ніж українські.

– У них діє презумпція правоти поліцейського: 51% проти 49%. Це стосується лише адміністративних правопорушень. Якщо полісмен на власні очі бачив порушення, йому не потрібно бути на зміні чи патрулювати. Достатньо його слова, що він справді це бачив, – каже дівчина.

Американські полісмени не обмежені у фінансах, пальному тощо. Вони не ризикнуть узяти хабар, адже мають хорошу зарплатню та соціальний пакет.

– Із кожного поліцейського бюро я брала щось своє. Мені було цікаво, як проводять експертизи, тож деякий час працювала там. Також патрулювала з американськими колегами. Коли затримали особу, мені зробили спеціальний допуск, і я була просто присутня. Коли в затриманого у шкарпетці знайшли підозрілу речовину, моя напарниця Касандра відкрила багажник і дістала валізку. У ній була капсула. Таблетку кинули в капсулу, затиснули. Якщо речовина стає синього кольору, то це наркотик – амфетамін, дуже там поширений. Мені було дивно, що не треба чекати жодної експертизи й відразу зрозуміло, чи затримувати людину, – розповідає Анна Саєнко.

Також під час стажування українка відвідувала засідання в Сенаті. Їй було цікаво, як поліція спілкується з населенням, зокрема – як в Америці розв’язують проблему домашнього насильства, як діють заборонні приписи щодо кривдників тощо.

Жінки на керівних посадах у США — не дивина

Анна каже, що жінки на керівних посадах в американській поліції – вже давно не дивина.

– Другою особою в поліції штату Орегон була жінка. Згодом вона очолила поліцію штату. Керівниця поліції Нью-Йорка – жінка. Чи бачили ви, щоб в Україні жінка керувала хоча б одним обласним управлінням? Тоді мене це шокувало, що жінка – заступниця керівника, і ми поїхали в Капітолій штату Орегон. Мене там познайомили з командувачкою підрозділу, який відповідає за безпеку Сенату. Сприйняття абсолютно інакше. Там стільки жінок на керівних посадах! – говорить поліціянтка.

Буденним для більшості американських копів здається й те, що заступниця головного полісмена штату – лесбійка.

– Вона в шлюбі з іншою жінкою, яка служить в армії. У неї в офісі були розвішані їхні родинні фотографії. Вони до цього зовсім по-іншому ставляться, – розповідає Анна Саєнко.

Анна Саєнко

Загалом українська полісвумен побачила у США чимало кейсів, які можна було реалізувати вдома. Щойно вона повернулася зі Штатів, втілила ініціативу, про яку почула від свого американського товариша.

– Полісмени у Штатах протягом 50 років реалізовували проєкт для дітей із сімей, які не можуть собі дозволити відпочинок біля океану. Там організовують табір, де працюють працівники та працівниці поліції та пожежної служби під прикриттям. Вони граються з малечею, навчають її законів, як правильно поводитися в соціумі, на воді тощо. І лише в останній день діти дізнаються, що їхні нові друзі – це полісмени, до яких вони ставилися з пересторогою, адже здебільшого відпочивальники – з неблагополучних сімей. Мені дуже сподобалася ця ідея, я поділилася нею зі своїм керівництвом. Це було літо, реалізовувати програму потрібно було вже й зараз. І ми щось схоже зробили. Це був значно скромніший аналог американської програми, адже ми були обмежені часом та фінансами, – розповідає поліціянтка.

Про блог в Instagram

Анна Саєнко веде свій блог в Instagram, де позиціонує себе як феміністка та амбасадорка закону. Блог досить популярний, зараз там понад 60 000 підписників.

На своїй сторінці поліціянтка розповідає про будні правоохоронців, порушує тему гендерної рівності, жінок у поліції та домашнього насильства, консультує людей з приводу нового законодавства тощо.

– Блог з’явився зовсім випадково. Якби я знала, скільки вільного часу він забиратиме, ніколи б не почала цього робити, – каже дівчина. – Спочатку я не відкривала карти, де працювала. Оскільки знала, як у нашому суспільстві ставилися до тогочасних міліціонерів. Коли ж написала, що працюю в органах внутрішніх справ, мене шокувало, що мене не захейтили. Були позитивні відгуки, на кшталт «Вау, сучасні правоохоронці – це живі люди, які не ховаються за формою, на відміну від радянських». Блог потроху розвивався, я описувала поліцейські будні й поступово почала порушувати тему жінок у поліції, гендерної рівності, зокрема – домашнього насильства.

Анна Саєнко
Фото: Юлія Статник

Коли Анна Саєнко перебувала у США, вона написала проєкт співпраці, який надіслала на Держдепартамент США. Українці вдалося одержати підтримку.

– У межах цього проєкту американські колеги прилетіли в Україну. Ми організовували просвітницькі лекції щодо домашнього насильства: що має робити поліція, що зобов’язані знати жінки тощо, – каже поліціянтка. – Я тоді побачила, що ця тема актуальна.

Багато жінок потребували певних консультацій, роз’яснень, і Анна допомагала їм або ж давала контакти своїх колег з інших областей.

– Я – за живу комунікацію, хочеться довести, що поліцейський – це не суворий представник мілітаризованої системи. Мені хочеться показати, що ми всі – теж люди.  У мене у фейсбуці статус Behind the badge is a heart like yours («За поліцейським жетоном таке саме серце, як у тебе»). Це я й намагаюся донести, – резюмує дівчина.

Наталка Сіробаб

Схожі записи

НДІ оголошує про відкриття вакансії інтерна/-ки для програми Жінки-лідерки

Netflix презентував документальний фільм про життя Мішель Обама: 5 фактів про стрічку

Що могли б принести із собою волонтерки, якби прийшли у політику