Повага
Колонки

Я думала, що антидепресанти – це спати і посміхатися

Дві важливі речі, які сталися зі мною минулого року:

  1. Я навчилася правильно чистити зуби;
  2. Я почала пити антидепресанти.

Якщо перший пункт не варто довго коментувати, бо і так відомо, що відсотків 90 людей не вміють правильно чистити зуби і взагалі за ними доглядати, і часто це питання не грошей, а знань, то з приводу другого пункту розповім детальніше.

Я знаю, що одиниці жінок і особливо  чоловіків  зізнаються, що вживають антидепресанти. Бо таке зізнання в нашій свідомості дорівнює привселюдному зізнанню у власній неадекватності, проблемах із психікою й неврівноваженості. 

Насправді в країні серйозна ситуація з психічним здоров’ям населення. Психічне здоров’я – це про рівень психологічного добробуту. Він визначається не тільки відсутністю психічних захворювань, а й іншими чинниками – задовільним станом емоційної та поведінкової адаптації, здатності проявляти емоції, спілкуватися одне з одним, заробляти й отримувати задоволення від життя.

Коротше – це здатність отримувати насолоду від життя. Перебувати в миті – тут і зараз. Не дратуватися без явних на те причин, не бідкатися безкінечно, не агресувати й не кидатися з 20-го поверху за найменшої невдачі. 

Ми так довго нехтували і продовжуємо нехтувати психічним здоров’ям нації, що постійно пожинаємо наслідки. І не лише на виборах. 

Всесвітня організація охорони здоров’я визначає 7 компонентів психічного здоров’я:

  • усвідомлення постійності та ідентичності свого фізичного і психічного Я;
  • постійність і однаковість переживань в однотипних ситуаціях;
  • критичне ставлення до себе і своєї діяльності;
  • адекватність психічних реакцій впливу середовища;
  • здатність керувати своєю поведінкою відповідно до встановлених норм;
  • планування власної життєдіяльності і її реалізація;
  • здатність змінювати свою поведінку залежно від зміни життєвих обставин.

Так от, про мене. Я знала, що настане час, коли я питиму ці пігулки. Чому? Бо вік, гормональне переналаштування організму, досить серйозні навантаження – і інформаційні, і психологічні. Як каже моя донька: в Канаді взагалі вважається, що люди після 50 років мають обов’язково пити антидепресанти. 

Бо стан психічного здоров’я – це один із серйозних викликів у світі. Бо депресія в Україні  – найбільш поширена проблема серед психічних розладів. Українці страждають депресією значно частіше, аніж жителі країн Європейського Союзу. І показники захворюваності в нашій країні продовжують зростати. І депресія в жінок розвивається значно частіше, ніж у чоловіків.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 15 % депресій закінчуються самогубством. І саме суїцид лідирує серед неприродних причин смерті. Саме на нього випадає кожен п’ятий випадок смерті від усіх зовнішніх чинників.  

Та ж ВООЗ стверджує, що на депресію страждають близько 300 мільйонів людей по всьому світі. 

Так от, рівень моєї роздратованості зашкалював. Дратувало абсолютно все. І злило. Особливо коли мені казали: ну ти чого? у тебе ж усе ок? он діти-онуки здорові, чоловік є, нормальний, робота є, у тебе ж усе ок!

А в мене все було далеко не ок. Мене нічого не радувало. Нічого не надихало, не заспокоювало, не мотивувало. Життя втрачало сенс, і я не розуміла, а що далі? Чим я хочу займатися, що робити, як жити далі? І навіщо, власне?..

 Я не мала розладів зі сном, у мене не було панічних атак. Але я мала значно серйознішу проблему  – різке зниження працездатності. Цьому придумали гарне слово – прокрастинація, – але я розуміла, що це точно не вона. Я могла сидіти годинами, втупившись в екран компа, і не рухатися ні на йоту в своїй роботі. У мене не було ані сил, ані бажання розмовляти, листуватися. Летіли до біса дедлайни й домовленості. Мені було тяжко робити те, що я вміла й любила раніше. 

Це складно було комусь пояснити. Ще тяжче – зрозуміти самій. Ну як так? Ти маєш роботу – і це вже велике щастя. Ти маєш впахувати і впахуватися. Що за нісенітниці й капризи? Зберися, слабачко! Вставай о 6 ранку, роби зарядку, пий каву і працюй, працюй, працюй…

А я не могла. Я шукала собі якісь домашні заняття, перебирала нікому не потрібні речі, щось безкінечно готувала, прибирала… Звісно, свою роль зіграла й коронокриза. Бо це якраз не про те, що можна спинитися на бігу, поміркувати над тим, що й навіщо ти робиш, поприбирати в шафах і награтися в настільні ігри з рідними. Це про те, що не ти сама впливаєш на своє життя й не ти сама робиш вибір, що тобі робити й куди їхати чи летіти. 

І ще я не могла концентруватися. Читаючи раніше по 2-3 книжки на тиждень, я припинила читати зовсім. Дивитися фільми теж стало випробуванням. Я їх дивилася, звісно. Змушуючи себе. І я припинила писати. Зовсім. 

У мене було відчуття, що моє життя поставлене на паузу. А все, що відбувається зараз, не я, не зі мною, я не маю до цього стосунку, це все випадково, і поверніть мене, будь ласка, назад. Туди, де мені було добре. 

На той час, коли я зрозуміла, що так далі продовжуватися не може, я була не в Україні. І розуміла, що мій стан не минеться, якщо виспатися. Відпочити. Змінити обстановку. Зібратися. Переключитися. Пошопитися. Знайти собі хобі. 

Лікарка мене досить детально розпитала про мене. Я зразу сказала, що точно не хочу, щоб змінювався мій характер, моя особистість. Бо, хоча в мене багато Інтернет-знань, я все одно з острахом ставлюся до пігулок. Мені здається, що коли я їх почну пити, то весь час спатиму й посміхатимуся. 

  • О, тоді  все було б значно легше, – відповіла мені лікарка. – Всі б спали і посміхались. Але так це не працює.

Перші пігулки мені призначили на 1 місяць. Запропонувавши спробувати, коли мені краще їх вживати – зранку чи ввечері. Тобто, чи є у мене енергія, чи таки мені хочеться спати. Ці перші пігулки я навмання почала пити зранку. Мені точно не було сонно.  

Я почала прислухатися до себе. Минув місяць. Чогось особливого в собі я не помітила. Зате помітили мої рідні. 

За цей місяць я пройшла електрокардіограму і здала аналізи крові. Це мені коштувало 4 тисячі гривень в еквіваленті. Лікарці потрібні були мої показники задля коректнішого призначення антидепресантів.

До речі, прийом лікарки двічі обійшовся безкоштовно. Я досі не знаю, чому так. Можливо, діє якась програма під час ковіду для іноземців?

Через місяць вирішено було продовжувати пити ці мої перші пігулки. Півроку. Мені виписали електронний рецепт, ліки за яким я могла взяти в будь-якій аптеці, назвавши своє прізвище. Купила на 3 місяці. Вартість – 892 гривні в еквіваленті. 

І от, п’ю. Вже четвертий місяць. Відсотків на 30-40 повернулася моя працездатність. Це не так багато, але все пізнається в порівнянні. У мене практично зникли головні болі. А раніше це було моєю проблемою. Я стала стабільнішою і спокійнішою. Мене можна, звісно, вивести з рівноваги, але зробити це не так просто і швидко.

Лікарка мене попередила, що антидепресанти не можна кидати пити тоді, коли я задумаю-передумаю. Якщо захочу припинити, маю зв’язатися з лікаркою. І користуватися її рекомендаціями, як саме це потрібно зробити.

Навіщо я це пишу? Я знаю, що навкруги антидепресантів існує купа міфів і фейків. Як і навкруги психічного здоров’я, депресій і пригнічених станів. Вважається, що варто просто «взяти себе в руки» і «лікуватися роботою». Це не так. Людський організм досить складний. І порушення хімічних процесів у мозку треба лікувати. Медикаментозно, а не вмовлянням «взяти себе в руки». 

Я зараз іду цим шляхом. Бо природу і налаштованість хімпроцесів в організмі мені перехитрити не під силу. Та й не треба. Є речі, які спрощують і покращують якість життя. Головне – не боятися. 

P. S.  Самолікування депресії антидепрессантами дуже небезпечне. Тому не питайте мене, будь ласка, які ліки п’ю я. Антидепресанти можна приймати тільки за призначенням лікаря. Нехтування цим правилом може призвести до посилення депресії.

Зоя Казанжи

Схожі записи

Чому жінки мусять «відгрібати» по повній

Вікторія Кобиляцька

Я знову вагітна

Анастасія Федченко

Грязная тема: разговор вместо срача