Прив’язав за волосся й бив, вона кричала так, що збіглася вся вулиця. Люди просили його зупинитися, але марно. Бив так, що зламав дружині руку. Вона ще кілька місяців ходила в гіпсі.
***
Коли чоловік напивався, вона хапала дітей і бігла до кумів. Одного разу він прибіг із сокирою. Добре, що кума зачинила жінку й дітей у туалеті, він їх просто не знайшов, не здогадався туди подивитися. Бігав на город, лазив на горище, заглядав у комору, а в туалет – ні. Інакше зарубав би. Не йшла від нього, бо разом будували хату, він би швидше забив її, ніж погодився віддати майно або хоча б розділити його.
***
Чоловік бив її все життя – всім, що потрапляло під руку. Зараз обоє старі, вона – лежача. Він битися припинив. Але донька, яка за ними доглядає, боїться, що коли матір помре, батько почне бити її. Каже, що старий агресивний і вже не раз наказував їй забиратися з дому.
***
Чоловік бив її, вона забрала дітей і пішла жити до подруги. Якось, коли чергувала на роботі в лікарні, він прийшов і почав дорікати, що жінка пішла. Та попросила його не влаштовувати скандал привселюдно. Він розлютився й ударив її ножем. Не дістав до серця буквально пару сантиметрів. Якби не вчасно надана допомога, жінка стекла б кров’ю. Чоловік відсидів сім років у в’язниці.
***
Затятий мисливець, він якось узяв рушницю, дружину і двох дітей-підлітків і повів у ліс стріляти. Чому не застрелив, так ніхто й не знає. Дружина після цього пішла від нього. Одружився вдруге. Друга дружина теж пішла, бо бився.
***
Він бив її часто. Вона дзвонила в міліцію, там їй сказали, що не приїдуть, «розбирайтеся самі». Якось він знову почав її бити, вона схопила в руку сапу й зарубала його. Відсиділа у в’язниці.
***
Син повернувся з АТО. Коли вип’є, б’є матір і племінницю. Ті ховаються по всіх сусідах. Коли він тверезий, то хоч до рани прикладай, усе по хаті робить.
***
Ці історії мені розповіла мама за п’ять хвилин. Усі вони – про жителів нашого села. У кожної, хто ховається за займенником «вона», є ім’я, у кожного за займенником «він» – теж. Я не називаю їх зі зрозумілих причин. Я добре знаю майже всіх цих людей. Половина з них живуть на сусідніх вулицях.
А ще я знаю, що моя подруга пережила психологічне насильство. Її хлопець казав, що вона дурна, нікому не потрібна, а за п’ять хвилин вибачався й говорив, що кохає до безтями, ще через десять – називав шльондрою. А якось він штовхнув її й ударив. «Я сама винна, ми сварилися, і він розсердився», – виправдовувала потім його вона. Та коли штурханина продовжилася вже без видимих причин, припинила ці стосунки.
Інша подружка зустрічалася з хлопцем, він кілька разів штовхав її. Дівчина подумала, що після одруження все зміниться. Та штампи в паспорті нічого не змінили. Чоловік почав не просто штовхати її, а бити. Розлучилися.
А якось моя вчителька прийшла на роботу в темних окулярах, бо чоловік поставив їй синець під оком. Так вона ходила з тиждень, хоча була зима.
Чи достатня це вибірка тих, хто страждає від домашнього насильства? Чи всі історії, розказані тут, назвуть вигадкою навіженої феміністки?
Наше суспільство здебільшого виправдовує домашнє насильство. «Цифри постраждалих явно перебільшені разів у десять!» «Б’є – значить любить!» «Якщо б’є, значить є за що», «Якщо він її б’є, а вона з ним живе, значить їй це подобається», «Не треба лізти в чужу сім’ю, самі розберуться», «Може, їм обом так добре», «Може, у них такі сексуальні ігри», «Сама винна», «Б’ють тільки неосвічених».
Це кілька найпопулярніших коментарів у мережі й найпопулярніших фраз у повсякденному житті. Я хотіла би спростувати останню – про те, що жертвами стають тільки неосвічені. Усі мої подружки, які зазнавали насильства (я розповіла тільки про двох, насправді їх більше), – із вищою освітою. Вони мають гарні посади й досить високі зарплати.
А ще мені трапився коментар: «Мені жодна жінка не говорила, що є жертвою домашнього насильства. Я таких жінок не знаю». Дуже цікаво, як шановний пан уявляє собі ситуацію. Підходить до нього на вулиці жінка й починає розповідати: «Мене чоловік побив праскою» – чи як? Так вона найімовірніше отримає відповідь про те, що сама винна, що чимось не догодила чоловікові тощо.
Чоловіків називають агресорами, жінок – провокаторками. Звідси знову «сама винна»: пересолила борщ, неідеально вимила ванну, не задовольнила в ліжку, посміхнулася іншому чоловікові. А треба бути бездоганною – тоді чоловік не битиме.
Але і з бездоганними не все так добре. У половині історій мама додавала, що жінка була «така чепурушка й така красива, у неї вдома все сяяло».
Є ще кілька популярних запитань у чоловіків і в деяких жінок: «Чому вона нікому не скаржиться, що він її б’є? Чому не йде від нього?»
Жінки бояться скаржитися, бо бояться осуду суспільства, яке назве винною, звинуватить у тому, що погана дружина й виправдає агресора. Це так само, як із жертвами сексуального насильства: «Зґвалтували, бо була в короткій спідниці, зґвалтували через яскравий макіяж, зґвалтували, бо йшла сама темною вулицею»…
Не йдуть жінки здебільшого через те, що мають дітей, залежать фінансово від чоловіка і просто не наважуються – через осуд знайомих.
Наразі жертви насильства фактично беззахисні. А інформація про центри допомоги для них передається ледь не пошепки. Метод сарафанного радіо поки що найбільш дієвий.
Захистити жертв насильства могла б Стамбульська конвенція, згідно з якою Україна зобов’язана створити національну лінію телефону довіри, уповноважити правоохоронців захистити людину від кривдника, а переслідування, сексуальне домагання та психологічне насильство віднести до кримінальних правопорушень.
Наша держава підписала цей важливий документ, однак досі його не ратифікувала. Проти – Рада церков, яка вважає, що Стамбульська конвенція загрожує інституту сім’ї, бо захищає не тільки гетеросексуальних партнерів, а й гомосексуальних, а також окремі політичні сили та політики, які також дотримуються такої думки.
А поки насильство – це особиста справа кожної жінки, яка «сама винна», «спровокувала», «не приготувала вечерю», «не потерпіла», «не змовчала, через що й отримала по зубах».
І більшість жінок мовчать, знаючи, що замість підтримки наштовхнуться на осуд, вважаючи насильство суспільною нормою, оскільки воно не засуджується.
Щойно телефонувала хрещена. У неї вдома ховається сусідка. Плаче і просить хрещену не видавати її чоловікові. Він напився й погрожує вбити.
Панове, які не знають жодної жертви насильства, ви або живете в космосі, або надзвичайно щасливі, або – ідіоти.
Анастасія Федченко
