Повага
Image default
Статтi

Виклики COVID-19 для економіки піклування: як коронакриза впливає на жінок

Категорії турботи (англ. care about) та піклування (care for) – важливі інструменти критичного аналізу соціального порядку та гендерної нерівності.  Економіка піклування або економіка догляду (care economy) – це частина людської діяльності, яка стосується піклування про теперішню та майбутню робочу силу, а також про людське населення загалом, включно з забезпеченням продуктами харчування, одягом та житлом у домогосподарствах. Переважна більшість цієї діяльності в Україні та світі реалізується жінками за рахунок репродуктивної праці та оплачуваної піклувальної праці (лікарки та медсестри, виховательки дитсадків, учительки, няні, соціальні працівниці). 

Спалах COVID-19 створив нові виклики для економіки піклування: збільшив навантаження з репродуктивної праці, загострив становище працівниць медичної сфери, а також утруднив баланс оплачуваної та репродуктивної праці. 

Виклики для репродуктивної праці 

Численні дослідження, проведені в різних країнах світу навесні цього року,  засвідчили збільшення часових витрат жінок на догляд за дітьми, хатню працю та організацію навчання школярів удома.   

У межах проєкту структури ООН Жінки «Оперативна гендерна оцінка становища та потреб жінок у контексті ситуації з COVID-19 в Україні» опитані жінки зазначили, що в період суворих карантинних обмежень (квітень 2020 року) вони значно більше витрачали часу на прибирання, готування їжі та загалом на весь спектр хатньої та доглядової праці, ніж у період до карантину. Опитані чоловіки теж відзначили збільшення такого навантаження, але у значно меншій мірі. 

Перехід шкіл на дистанційне або змішане навчання – чинник неабиякого додаткового навантаження на жінок-матерів, бо саме вони переважно відповідають за організацію навчання дітей удома. І це, скоріше за все, довготривалий виклик. В особливо складній ситуації перебувають багатодітні матері та матері, які проживають у сільській місцевості, які компенсують брак технічних можливостей дітей навчатися своїм часом.

Поряд із цим є й позитивні зрушення, а саме зменшення гендерного розриву кількості часу, що приділяється репродуктивній праці. Близько третини респонденток, які взяли участь в опитуванні структури ООН Жінки в Україні, повідомили про збільшення участі партнера в репродуктивній праці в період карантину. Оскільки значна частина чоловіків теж перейшли на дистанційну роботу, у них з’явилася можливість долучитися до хатніх справ.

Такі тенденції зафіксовані у США, Великій Британії, Австралії, Іспанії.  Дослідники припускають, що подальший розвиток гнучких та дистанційних форм роботи може призвести до більшого залучення чоловіків до догляду за дітьми. Втім, доцільно зауважити й обмежений та класовий характер таких змін, які зачеплять очевидно «білокомірцеві» та викокоплачувані сектори економіки, у той час у низці секторів така форма організації роботи часто неможлива (наприклад, у сфері послуг та низькооплачуваних секторах зайнятості, де працюють переважно жінки). 

Виклики для оплачуваної піклувальної праці

Особливо гостра проблема – це  збільшення навантаження на медичних працівниць та працівників, які працюють на передовій боротьби з коронавірусом. 

У сфері охорони здоров’я України жінки становлять 82%  від загальної кількості працівників.  Загрозлива тенденція скорочення кількість середнього медичного персоналу – передусім медсестер. Станом на 2017 рік налічувалося  85 працівниць середнього медичного персоналу  на кожні 10 тис. населення (на початку 1990-х років їх було 115). Брак кадрів створює  виклики для надання допомоги хворим та для умов праці медичного персоналу: в контексті погіршення епідемічної ситуації навантаження на них надзвичайно зростає. Окрім того, постійний контакт із хворими є чинником стресу для медичних працівниць, особливо, коли вони проживають із сім’єю та хвилюються про безпеку близьких. 

Додамо до цього вкрай низький рівень оплати праці: у 2019 році зарплата медсестри в державних лікарських установах, з урахуванням доплат становила 4-5 тис. гривень.  Постанова щодо доплат у розмірі 300% медичному персоналу, який працює з хворими на COVID-19, не завжди реалізується, адже за безпосереднє здійснення цих доплат несе відповідальність головний лікар закладу. Час від часу в Україні відбуваються протести медичних працівників, які не отримують належних доплат. 

Брак розвинених інституційних можливостей організації  дистанційної освіти збільшив додаткове навантаження на працівників сфери середньої освіти, більшість із яких теж – жінки, частина теж має дітей дошкільного та шкільного віку. 

Стандарти епідеміологічної безпеки, в контексті COVID-19 для шкіл та особливо  дитсадків, важко реалізувати на практиці, а бюрократичний бік їх забезпечення збільшив і без того надмірне завантаження працівниць дитсадків додатковою паперовою роботою:

“Додатковий зошит додався  – температурний скринінг дітей протягом дня та для нас,  вихователів  – теж мусимо ставити підписи про заміну маски через кожні 3-4 години для багаторазових і 2-3 для одноразових масок. Ще ведемо зошит про температурний режим у групі” (вихователька дитсадка, жовтень 2020, проєкт «Хто(по)турбується»(1), Центр соціальних і трудових досліджень).  

Епідеміологічні вимоги ускладнюють і повсякденні доглядові функції персоналу: 

«Дуже незручно, тому що, наприклад, з паперовими рушниками – складно витерти дитину влітку, коли ми дітей купаємо і просто, ну, він прилипає, це дуже складно якби. А легше звичайним рушником якби витерти дитину. Трішки ускладнено з прийомом дітей, тому що температурний скринінг і також йде температурний скринінг протягом дня. Також складно, що є режим і так як батьки не запускаються до будівлі, то все це лягає на плечі вихователя і тому вдягнути кожного разу 20 дітей на прогулянку – це дуже складно. І батьки потім реагують, що ми вже маємо гратися на вулиці, а ми ще в будівлі. Але ми банально просто не встигаємо їх одягти» (вихователька дитсадка, серпень 2020, проєкт «Хто(по)турбується». Центр соціальних і трудових досліджень). 

Виклики для поєднання оплачуваної та репродуктивної  праці

Поєднання оплачуваної та неоплачуваної доглядової праці як ніколи дотепер стало викликом для багатьох українських сімей, а фактично та переважно – для жінок-матерів дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. 

Доступні дитсадки – ключова ланка економічної активності матерів. Дослідження в межах згаданого проєкту «Хто (по)турбується?“ показало, що більшість опитаних матерів цілком задоволені умовами перебування дитини в дитсадку та режимом його роботи. Втім, у контексті фінансування дитсадків виключно з місцевих бюджетів, в деяких громадах з невеликими бюджетами дитсадки можуть працювати за скороченими режимами, що утруднює працевлаштування матерів: 

“Cадик работает до 4-х. Естественно, попросили тоже без 10-ти четыре забирать. И есть дежурная группа до 5-ти. Я работаю только до пяти. Я с работы не могу уйти, там, без пятнадцати пять, потому что у меня тоже, ну, я занимаюсь детьми, я тоже раньше никак не могу. Мне еще с другого города минут 15 ехать. Мне приходится просить либо подругу, либо соседа, либо бабушку, чтобы она забирала ребенка. Ну, если б хотя бы до шести, до полшестого садик работал… у нас раньше (до війни – О.С.) до семи садик работал. Сейчас многие уже работают до пяти”  (Донецька область, місто районного значення)

З припиненням жорстких карантинних заходів переважна більшість батьків повернулися до звичайного режиму праці, при цьому інституційні ресурси догляду залишаються обмеженими: групи в дитсадках періодично закриваються на карантин. Ситуація загострюється тим, що звичний для багатьох українських сімей ресурс допомоги може бути обмеженим: деякі сім’ї обмежують контакти дітей зі старшим поколінням через підвищений ризик ускладненого перебігу хвороби в літніх людей.  

Ситуація з браком інституційної підтримки працюючих матерів загалом може загальмувати повернення до роботи матерів після завершення відпустки по догляду, втрати ними роботи та обмеження кар’єрних можливостей.  У довгостроковій перспективі це може поглибити гендерний розрив в оплаті праці та призвести до зниження економічної активності матерів. Це, серед іншого, може спричинити їх вразливість у ситуації домашнього насильства, адже економічна залежність та брак ресурсів часто не дозволяє жінкам вийти з насильницьких стосунків. 

Школи ймовірно перейдуть принаймні частково на дистанційне або змішане навчання, що на тривалий час загострить проблему догляду за дітьми молодшого шкільного віку та організації їхнього навчання вдома, чим опікуються переважно жінки.

В особливо складній ситуації перебувають матері, які самотужки виховують дітей. За даними вибіркових обстежень державної служби статистики, в Україні у 2019-2020 роках налічувалося близько 1 млн. домогосподарств, у складі яких є діти, які не мають одного чи обох батьків (у 2019 році – 1 млн. 146 тис.,  у 2020 –  970 тис. таких домогосподарств). У кожному третьому такому домогосподарстві виховуються діти віком до 7 років. Близько 95% таких домогосподарств  – це сім’ї матерів, які фактично виховують дітей самостійно.  Отже,  можемо припустити, що орієнтовно 300 – 400 тис. одиноких матерів самотужки виховують дітей дошкільного віку чи дітей-першокласників. Ці сім’ї особливо вразливі в контексті карантину в дошкільних навчальних закладах, адже ставлять під реальну загрозу зайнятість матерів як часто єдиних годувальниць. 

Деякі одинокі матері, які не можуть працювати дистанційно, змушені залишати дітей дошкільного та молодшого віку без догляду, що може загрожувати безпеці дітей, а також збільшує стрес у матерів:

«Я самостійно виховую маленьку дитину 4 років, оскільки садочки зараз не працюють – мені нікуди його подіти. Він ходить зі мною на роботу, або ж я залишаю його з сусідками, родичами, хоча розумію, що зараз цього робити не можна»

(Олена,  самостійно виховує дитину, 39 років, Луганська область, проєкт структури ООН Жінки ««Оперативна гендерна оцінка становища та потреб жінок у контексті ситуації з COVID-19 в Україні»).

«Я одна виховую донечку, яка ходить до 4-го класу, то перебуваю в постійній емоційній напрузі, так як дитина сама вдома: вона  їсть, розважається, вчить домашнє завдання» 

(Тетяна, медична працівниця, 42 роки, Луганська область, проєкт структури ООН Жінки ««Оперативна гендерна оцінка становища та потреб жінок у контексті ситуації з COVID-19 в Україні»).

Відповідь на коронакризу з точки зору економіки піклування: що доцільно зробити? 

Поняття «суспільство турботи» означає особливий тип режиму піклування. Однією зі складових цього режиму є визнання піклування суспільною цінністю та колективною відповідальністю, а також перерозподіл обов’язків піклування про дітей та дорослих між різними суспільними ланками: сім’єю, державою, ринком праці, волонтерським сектором та сектором громадських організацій (3). 

Світова та українська спільнота відповіла на виклики COVID-19 аналітикою та рефлексіями. На сайті Feminist Response  to Covid-19 зібрано ключові принципи феміністичної реакції на пандемії, пропозиції для адвокації, аналітичні дані з різних країн світу. 

Українська активістка у сфері прав жінок та миробудування Оксана Потапова у своїй статті рефлексує, серед іншого, про виклики ситуації для жіночих організацій та пропонує орієнтовні напрямки змін та адвокації. 

Я продовжу цей перелік із акцентом на суспільних  та інституційних ресурсах підтримки. 

Законодавчі зміни, пов’язані з відповіддю на коронакризу в Україні, стосувалися переважно питань медицини, бізнесу та продуктивної зайнятості. Втім, економіка піклування залишилася переважно поза фокусом таких інтервенцій. Які можливі інструменти врахування такої перспективи у світовій практиці

Кризова інфраструктура догляду за дітьми. У США, Великій Британії, Австрії, Нідерландах, Канаді на період пандемії запроваджено послуги невідкладної допомоги в догляді за дітьми (Emergency Childcare) для працівників та працівниць життєво важливих сфер (передусім медичної галузі, а також транспорту, постачання води, електроенергії, надання публічних послуг, безпеки тощо), а також для вразливих груп, які не мають інших опцій догляду за дітьми.  Ці послуги можуть бути безкоштовними, за невелику плату або за донацію. 

Зазначу, що такі послуги можуть бути затребувані й після завершення обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусу (наприклад, одинокими матерями, які працюють позмінно, потребують лікування  у стаціонарі чи їдуть у відрядження). 

Батьківські відпустки. Одним із механізмів є частково оплачувана додаткова відпустка для батьків у разі недоступності інших опцій догляду за дітьми (наприклад, закриття дитсадка). Такі інструменти запроваджені в Румунії, Італії, Норвегії, США. У низці країн, наприклад, у Чехії,  кампанії, які надають такі відпустки своїм працівникам, отримують компенсації з державного бюджету. Цей інструмент в Україні може бути актуальним у контексті періодичного закриття дитсадків на карантин, враховуючи, що дозволений законодавством ліміт оплачуваних основних та додаткових відпусток, скоріше за все, був вичерпаний батьками навесні цього року. Єдина додаткова опція, можлива для батьків у контексті карантину в Україні, – це скасування ліміту 15 днів на відпустку за власний рахунок. 

Матеріальна допомога. Єдина форма допомоги сім’ям із дітьми в Україні, яка запроваджена в контексті COVID-19, – це  виплати допомоги на дітей для ФОПів 1-ї та 2-ї груп, яким упродовж двох  місяців виплатили  1779 грн. для дітей віком до 6 років  та 2218 грн. для дітей віком від 6 до 10 років. Окремі сектори підприємництва справді зазнали значних збитків під час суворих карантинних обмежень. Втім, важко зрозуміти чим саме обґрунтовувалося рішення про надання допомоги на дітей саме цим групам батьків. 

У  фокусі таких ініціатив у європейських країнах – допомога для батьків, які не можуть працювати через догляд за дітьми, для сімей із дітьми, де єдиний годувальник втратив роботу, та допомога по догляду за дітьми для  працівників життєво важливих сфер (передусім медичної).   

Наприклад, Італія запровадила ваучер на суму 1 тис. євро на послуги догляду за дітьми для працівників охорони здоров’я. У Швеції батьки, які повинні залишатися вдома для догляду за дітьми, мають право на тимчасову батьківську допомогу, яка становить 90 відсотків від їхнього заробітку. Болгарія забезпечила одноразову грошову виплату в розмірі 192 євро батькам, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати принаймні 20 днів через неможливість працювати вдома під час карантину. 

Такі заходи підтримки в Україні, як власне й будь-які інші інструменти підтримки працівниць та працівників із сімейними обов’язками, очевидно можуть бути проблемними через поширення неформальної зайнятості. 

Підтримка з боку роботодавців.  У контексті обмеження інституційних ресурсів підтримки сімей із дітьми важливу підтримку працюючим батькам в Україні можуть надати роботодавці. У недержавному секторі економіки, який частіше за державний пов’язаний із порушенням трудових прав, поширенням практик понаднормової роботи, «анти-соціальних» робочих годин (роботи у вихідні та у вечірній час), така підтримка є складовою концепції соціально-відповідального бізнесу, орієнованого на права людини та сталий розвиток. Державний сектор зайнятості теж нерідко демонструє недружні до працівниць та працівників режими роботи через зайву бюрократизацію та негнучкість. 

 

Нові форми для дистанційної роботи відкривають зміни до низки законів в контексті поширення COVID-19: «роботодавець може доручити працівникові, зокрема державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома, а також надавати працівнику, зокрема державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, за його згодою відпустку». 

Карантинні обмеження стимулювали появу нових форм організації праці та продемонстрували, що принаймні якась частина робіт може ефективно виконуватися віддалено та в гнучкому режимі. Сподіваюся, що ситуація, яка склалася, стане точкою росту для інституалізації створення дружніх до сім’ї робочих місць. Для цього доцільно:

  • державним та приватним компаніям провести оцінку потреб працівниць та працівників із сімейними обов’язками щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків в контексті викликів COVID-19;
  • запроваджувати політики недискримінації на робочому місці, розробити заходи для підтримки працівниць та працівників, які випробовують труднощі з встановленням балансу роботи та сім’ї (особливо для одиноких матерів та батьків) відповідно до їхніх потреб; включати ці інструменти в колективні договори. Серед таких інструментів можуть бути: гнучкі форми зайнятості, віддалена робота, змінна роботи, практика накопичення робочих годин для відгулу, створення дитячої кімнати чи куточка в організації, підтримка молодих матерів тощо. 

_________________________________

1. Проєкт Хто (по)турбується: інфраструктура догляду за дітьми дошкільного віку в контексті гендерної нерівності» реалізується Центром соціальних та трудових досліджень за підтримки Фонду Рози Люксембург. Група дослідниць: Оксана Дутчак, Ніна Потарська, Олена Стрельник, Олена Ткаліч

2. Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2020 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств) / Державна служба статистики, 2020, с. 17. 

3. На основі Glenn E.N. Creating a Caring Society / Evelyn Nakano Glenn // Contemporary Sociology. – 2002. – Vol. 29, No. 1, Utopian Visions: Engaged Sociologies for the 21st Century. – Р. 84-94.

Олена Стрельник

Матеріал написаний у рамках проєкту «Хто потурбується?» за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні

Схожі записи

Бути чи не бути фемінітивам?

admin

«Зе!жінки»: чим займатиметься новий рух?

admin

Бронежилет на скотчі та стерті зуби: історія жінки, що пройшла війну

admin

Залишити коментар