Я вже давно усвідомила, що критикам фемінізму і феміністок не догодити, хай би навіть ми викрутилися на стрічку Мьобіуса. Часто це пов’язано із тим, що вони практично ніколи не критикують нашої роботи і наших творів із контексту знання хоча б якихось базових речей. По суті, вони критикують не нас, а свої уявлення про те, що ми робимо – та й то не завжди. Часто це такий цікавий проективний тест, коли люди приписують тобі те, що вони на твоєму місці робили б, якби могли, або просто інфантильне виливання фрустрації на безпечний об’єкт, який гарантовано не прийде і не надає по дупі за гидку поведінку.
Окремий цікавий момент в цих закидах – це повторюваність і передбачуваність теорій змови та світового закулісся, без якого пояснити нашу поведінку нашим критикам не виходить.
Перше і основне звинувачення – це, без сумніву, те, що ми не захищаємо права чоловіків. Логіка за цим звинуваченням проста: якщо ви хочете рівності, маєте спочатку зробити добре нам, а ми вже подивимося, чи вам щось із барського стола прав перепаде, чи ви заслужили, чи достатньо добре старалися. Причому від чоловіків, навіть найзапекліших активістів чоловічого руху, такого ніхто не чекає і не вимагає (і як тут не згадати, що перша і тривалий час єдина на пострадянському просторі організація, яка займалася захистом прав чоловіків, була організація солдатських матерів, які, зокрема, боролися проти дідівщини в радянській армії). У цьому ж напрямку і звинувачення у тому, що ми не боремося проти призову в армію (ніби це феміністки його придумали і феміністки керують воєнкоматами і арміями).
Друге найпоширеніше звинувачення – це те, що ми ненавидимо чоловіків. Типу, якби любили – мовчали б. Так само сприймається й очікування дорослої відповідальної етичної поведінки від чоловіків, відмова сприймати насильство з їхнього боку як природний катаклізм, якому ніхто не може зарадити. Коли феміністки чекають, що чоловіки поводитимуться відповідально і порядно – це така страшна ненависть, що наступний етап це, певно, легендарні феміністські концтабори. (про це я трішки згадувала минулого разу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хто всрався? Невістка, або феміністки і шльондрошельмування
Третє звинувачення, яке ми поділяємо з багатьма іншими правозахисними сферами – це так зване «грантожерство». Мабуть, в уяві цих людей десь ростуть чарівні грантові дерева, які ми обсідаємо і обжираємо, як та сарана. Це звинувачення виглядає особливо дивно, якщо згадати, що 95 відсотків грантової допомоги отримують державні установи, а з усіх правозахисних сфер захист жінок чи не найбідніший. Це я вже мовчу про те, скільки ґрунтовних заявок треба розписати і подати, щоб отримати фінансування хоча б на один проект – і як потім ведеться звітування чи не за кожен цент.
Причому, щоб ваша заявка мала шанси на успіх, ви маєте не лише добре знати ситуацію на місцях, а й фахово володіти мовою і понятійним апаратом донорів, які мають мало спільного з іншими сферами. Плюс сам грантовий процес передбачає довгі проміжки часу – від оголошення конкурсу до розгляду заявок, від визначення переможців до переведення коштів (і купа донорів чекає, що ви зробите всю роботу своїм коштом, а потім дасте їм фінансовий і описовий звіт, а вони вже за результатами ваших звітів вирішать, компенсувати вам ваші витрати, чи обійдетесь).
Окремо смішно ці звинувачення звучать в країні, де учасникам Майдану регулярно закидали міфічні західні гроші і печивко Нуланд. Але, вочевидь, майданівці це героїчні борці (ніяких жінок, тільки суворі дядьки!), а феміністки – це продажні жадібні «грантожерки» без натяку на власні ідеї чи принципи, які руйнують українські родини (чи що ми там руйнуємо) на замовлення невідомих закордонних донорів, які нам ці гроші дають по першому свистку. Або, може, просто скидають пачками з таємних невидимих літаків, як Диво-жінки, я не знаю.
Ще одна особливість цих звинувачень – це по поведінці однієї феміністки (чи жінки) роблять глобальні висновки про весь рух загалом. Я мала з тим чимало клопоту в роки популярності «Фемен», бо будь-які спроби говорити про права жінок поза колом однодумиць наштовхувались або на хамство – мовляв, цицьками розмахувати це не тут, або на претензії – мовляв, яка ж ти феміністка, якщо цицьки не показуєш.
І навіть базові знання в цій сфері не рятують критиків феміністок від дивних висновків, і тим більше від вказівок, як нам займатися фемінізмом. Днями ми мали чудову нагоду побачити, як критик феміністок критикує їхню роботу і демонструє оці згадані мною звинувачення – але посутньо каже правильну річ: якщо ми феміністки, нам варто займатися саме правами жінок, адже фемінізм – це про звільнення жінок від пригноблення, насильства і експлуатації.
Але давайте подивимося конкретніше на оцей наш останній випадок.
Історія, навколо якої все закрутилося (цього разу):
Прес-секретарка нашого нового президента Юлія Мендель відтягує від Зеленського журналіста, який хотів задати йому питання – і в ході обговорення цього випадку випливає, що це не перший і не останній раз, коли вона так робить (вже не згадуватимемо, що це не робота прес-секретаря, це робота охоронців – якщо вже вони сприймають наближення людини до нього як загрозу).
Отже, пан Дмитро незадоволений тим, що медійниці, які обурювалися фразою Порошенка про «дорогеньку» чи тим, що керівник ОПУ Андрій Богдан намагався приобійняти журналістку, яка задавала йому питання, не стали на захист чоловіків, яких штовхала і відтягувала пані Мендель.
Це якраз оте перше звинувачення, яке ми розглядали вище. Отже, якщо феміністки не захищають права чоловіків – то всі розмови про рівність, якої вони прагнуть, це маніпуляції, а роблять вони це заради грантів.
Але якщо ми повернемось до витоків феміністської теорії і згадаємо, що сексизм – це упередженість щодо жінок, яка уможливлює пригноблення, експлуатацію та насильство проти них, то стане очевидно, що сексизму тут нема ані з боку пані Мендель, ані з боку медійниць, які не кинулися грудьми захищати колег-журналістів.
У ненависті до чоловіків він їх не звинуватив, але «грантожерство» згадав, куди без цього.
Плюс, тут можна побачити цікавий виверт – він робить вигляд, що ситуації Богдана з журналісткою і Мендель з журналістом ідентичні у плані владних розкладів (певно, так риба не зважає на воду, в якій плаває). Але ми цілком свідомі того, що ми живемо в умовах патріархату, і для жінок небезпека насильства з боку чоловіків існує завжди, а з боку чоловіків при владі ця небезпека зростає. Насильство з боку жінок проти чоловіків – навіть в умовах протилежного владного розкладу: вона при владі, він ні – відбувається значно рідше.
Так само він, отримавши від двох медійниць відповіді, які його не влаштували, узагальнив їх і оголосив усю діяльність з протидії сексизму проти журналісток маніпулятивною.
Але, як відомо, з двох невірних посилок слідує що завгодно, включно із пирогом з рибою. Наш сьогоднішній пиріг з рибою (тобто те єдине, що він сказав правильно) – це те, що ми маємо говорити про права жінок. Включно із правом конкретної жінки бути непрофесійною і неввічливою – і всіх решти жінок не нести при цьому групової відповідальності за її дії, і за бажання чоловіків перекласти необхідність боротися за свої права на феміністок.
Марія Дмитрієва
