Кабмін схвалив і вніс до Верховної Ради Програму діяльності Уряду до 2025 року. Це дорожня карта за якою працюватимуть усі міністерства та відомства цілих п’ять років і на реалізацію якої підуть гроші з державного бюджету.
Основні проблеми з точки зору гендерної проблематики:
- Андроцентричність програми. У програмі практично ігноруються жінки. Єдина згадка про жінок, як окрему групу, є у додатку до Стандарту доступності публічних сервісів та послуг. “Особи, які потребують притулку (у тому числі вагітні жінки та матері з дітьми), отримують її в межах 2 год. доступності – 1 такий заклад на 1,5 млн. жителів, але не менше ніж один на область”.
- Відсутність фемінітивів, недивлячись на те, що в українському правописі вони з’явились. Наприклад, цитата з програми “українець живе у сприятливому та чистому навколишньому середовищі” – ціль 4. При цьому “українці менше страждають від накопичення відходів” – ціль 9.5 та “люди мають вибір і можливість споживати доступні культурні послуги” – ціль 4.2.
- Проблеми домашнього насильства, трудових прав і сексизму не виділені в окремі цілі, а розглядаються, як описова частина в розділі виховання дітей – ціль 3.2. “Кожна дитина зростає та виховується в родинах або в умовах, максимально наближених до сімейних, у благополучному, доброзичливому та безпечному середовищі, де дбають про потреби та інтереси дітей. Водночас спостерігається збільшення проявів домашнього насильства в українських сім’ях та байдужість соціуму. Відсутність рівних прав чоловіків та жінок у трудовій сфері, прояви сексизму, нерівні права батьків відносно догляду за дитиною та декретної відпустки”.
- Гендерний компонент згадується лише один раз, причому тільки у секторі безпеки. “Уряд забезпечить, щоб в повсякденну діяльність та освітній процес сектору безпеки і оборони був повністю інтегрований ґендерний компонент – ціль 2″.
Щодо одного з показників, наданих Мінсоцполітики, а саме – зменшення випадків домашнього насильства. Урядова гендерна уповноважена Катерина Левченко звертає увагу на небезпечність такого формулювання. На її думку, в ситуації латентності злочинів показником якісної роботи всіх складових держави та наявності довіри населення до правоохоронних органів є якраз зростання кількості зареєстрованих випадків домашнього насильства.
“Зменшення кількості випадків домашнього насильства буде «ефективно» досягатися шляхом не реєстрації або перекваліфікації правопорушень чи злочинів. З таким підходом я особисто боролася в МВС працюючи радницею з прав людини та гендерних питань та заступницею керівника Апарату Міністра в 2004-2006 та 2008-2010 роках. І такий показник таки не включали тоді в оцінку ефективності роботи правоохоронців”, – розповіла Повазі Катерина Левченко.
Стало гірше чи краще?
З іншого боку, якщо порівняти програму уряду Гончарука із програмою попереднього уряду Гройсмана, стає очевидно, що вона включає значно більше гендерних компонентів. Хоча би й тому, що в програмі попереднього уряду не було жодного слова про рівні права і можливості жінок та чоловіків, гендерну рівність, подолання сексизму і домашнього насильства.
Якщо Україна поділяє європейські цінності та підтримує взяті на себе міжнародні зобов’язання, то новому Уряду варто було би подивитися на досвід інших європейських країн. Наприклад, Скандинавії, де гендерна рівність є найбільш сталою. Там, зокрема, існує ціла програма “Урядовий план дій щодо забезпечення гендерної рівності на 2016-2019 роки”.
У програмі, наголошується, що Фінляндія, хоч і дотримується рівності статей, але це не має сприйматися як належне, бо укріплення і збереження рівності потребує постійної і методичної роботи. Програма має шість розділів та містить напрацювання по таким напрямкам:
- зміцнення рівності на ринку праці;
- підтримка поєднання роботи, сім’ї та батьківства;
- підтримка гендерної рівності в освіті і спорті;
- зниження насильства серед інтимних парнерів та насильства проти жінок;
- підтримка чоловічого здоров’я;
- сприяння прийняття соціальних рішень, які націлені на гендерну рівність.
Відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС Україна зобов’язалась поступово наближати своє законодавство до законодавства Європейського Союзу щодо гендерної рівності, зокрема, для забезпечення рівних можливостей для жінок та чоловіків у працевлаштуванні, освіті, професійній підготовці, економіці та суспільстві. Тож імплементація гендерного компоненту в програму роботи Уряду має стати стратегічним завданням для міністрів та міністерок.
Єлизавета Кузьменко
