Наприкінці жовтня 2023 року на телеканалі «ТЕТ» відбулася премʼєра серіалу «Встигнути до 30». Сюжет побудовано на історіях трьох жінок, які випадково зустрілися в барі та виявили, що в них усіх день народження в один день — їм виповнилося 29 років. Саша, Люба та Іра — так звуть головних героїнь — починають жити разом, і кожен їхній день наповнений пригодами.
Творці серіалу обіцяли глядачам, що на них чекають «яскравий сучасний гумор, непересічні сюжетні лінії та романтичні почуття». Проте не попереджали, що серед іншого в кожній серії зустрічатимуться вияви бодишеймінгу, поширюватимуться стереотипи щодо іноземців, а також зустрічатиметься мова ворожнечі щодо ЛГБТ-людей та ромів.
ZMINA зібрала найбільш стереотипні та дискримінаційні висловлювання, що містяться в серіалі, та розпитала незалежну експертку з питань недискримінації, мови ворожнечі та злочинів на ґрунті ненависті Яну Салахову про те, у чому виявляється негативний вплив таких моментів.
Про що серіал
Перший епізод серіалу починається з розмірковування головної героїні Саші про те, як це — бути майже 30-річною жінкою.
«Для більшості 30 — це життєвий поріг до якого треба встигнути реалізуватися, адже до 30 ми амбітні, енергійні та сповнені мрій, а після — розчаровані прагматики, що дивляться за успіхами 20-річних у тіктоку. Тридцять — це коли прокидаєшся з головним болем і думкою: «Якого чорта я вчора так напилася?», а потім згадуєш, що ти вчора взагалі не пила», — ділиться вона.
І, здавалося б, на цьому ейджистські та стереотипні жарти могли б закінчитися. Та насправді це лише початок.
Так, Саша — амбітна та відповідальна жінка, яка отримала підвищення на роботі й відтепер обіймає престижну посаду. Вона вирішила випити в барі наодинці, бо виявилося, що всі колеги вважають її занудою. Там вона познайомилася з Ірою, яка прийшла до закладу, бо розлучилася зі своїм партнером після того, як застала його під час сексу з чоловіком. Зрештою до жінок долучилася Люба — жінка з маленького містечка на Заході України, яка приїхала до столиці, щоб заробити на ремонт батькового кафе. Всі вони обмінюються історіями, напиваються та вирішують жити разом. Квартиру їм здав в оренду колишній однокласник Іри — Фіма.
Життя нових подруг наповнене подіями, успіхами та невдачами. Кожна з них намагається побудувати своє життя мрії: Іра прагне знайти гарного та багатого чоловіка, Саша «надолужує згаяне», оскільки зрозуміла, що до цього ніколи не мала підліткових та молодіжних розваг, а Люба шукає роботу і збирає гроші.
Нереалістичні уявлення щодо жіночої фігури та зовнішності
Важливим елементом є й добір акторок у серіалі: роль Іри виконує Дарʼя Петрожицька, відома за роллю Лізи в серіалі «Папік», роль Саші — Анна Кошмал, відома за серіалом «Свати», а роль Люби — Анастасія Остреїнова з «Кави з кардамоном». Перші дві героїні часто з’являються в інтимних сценах, носять відкритий та модний одяг і оцінюються іншими героями серіалу як красиві жінки. На відміну від Люби.
Від першої до останньої серії з неї знущаються та жартують як її нові подруги, так і випадкові чоловіки, з якими вона знайомиться в Києві. Приміром, чоловіки в барі називають її «пишкою», а керівник кулінарного шоу, у якому вона хотіла взяти участь, насміхається з неї та закидає, що вона нібито має вигляд «сільської дівчини».
В одній із серій Люба набирається сміливості та каже незнайомцю в кафе: «Чи не хотіли б ви познайомитися з красивою дівчиною?» Той відповідає, що хотів би, але не бачить її. «Можливо, вона сховалася за тобою?» — жартує він.
Читайте також: Право на тіло
Згодом навіть Іра сміється з того, що її подруга нібито «погано стежить за фігурою».
Подібні твердження та жарти називаються бодишеймінгом — критикою тіла іншої людини через її зовнішні характеристики. Одним з найпоширеніших різновидів бодишеймінгу є фетшеймінг, тобто осуд та дискримінація людей з огляду на їхню вагу, яка, на думку соціуму, є надмірною.
Ймовірно, у такий спосіб сценаристи та режисери відбивали та транслювали серед іншого стереотип про так звану негарну подругу, але водночас ніяк не намагалися його спростувати.
Гомофобія
Історія Іри будується на тому, що їй зрадив її хлопець на імʼя Льоша: одного дня вона прийшла додому та побачила, як він займається оральним сексом з іншим хлопцем. Попри запевнення Льоші, що він зробив це як експеримент, Іра почала ідентифікувати його як гея (тобто навіть не як бісексуала). Водночас сексуальна поведінка та сексуальна орієнтація — це різні речі.
Сексуальна поведінка — це конкретні дії та активності, які людина здійснює в сексуальному контексті, тобто різні форми взаємодії між людьми на основі сексуальних потреб. Сексуальна поведінка також може стосуватися методів контрацепції та статевих звичок. Водночас сексуальна поведінка людини зовсім не обов’язково відповідає її сексуальній орієнтації або сексуальній ідентичності.
Тоді як сексуальна орієнтація — це ставлення людини до інших людей у сексуальному плані. Вона вказує на те, до кого людина відчуває стійкий емоційний, романтичний і/або сексуальний потяг. Існують різні сексуальні орієнтації, але найпоширенішими є гетеросексуальність (потяг до осіб протилежної статі), гомосексуальність (потяг до осіб тієї ж статі) та бісексуальність (потяг до осіб обох статей).
За сюжетом, ображена Іра телефонує батькові Льоші та заявляє: «Я не впевнена, що ви знаєте, хто такі представники ЛГБТ… АКП… Ну те все +, то я скажу просто вашою мовою: ваш синуля задньопривідний». Після цього батько-боксер б’є свого сина.
Читайте також: Як російська пропаганда зображує український ЛГБТІК-рух
АКП — це не новий акронім для позначення людей, що не є цисгендерними чи гетеросексуальними. Можна припустити, що в такий спосіб Іра хотіла показати, що ЛГБТ-спільнота не обмежується тільки лесбійками, геями, бісексуалами та транслюдьми, але не запамʼятала інші літери.
Стереотипи та упередження
Окремої уваги заслуговує також дев’ята серія, у якій Ірі сподобався байкер, що був в екіпіруванні та шоломі. Зрештою виявилося, що це — дівчина. Іра розповідає про це психологу, і той упевнено заявляє: «Це ваші перші лесбійські фантазії», і наголошує, що Іра нібито «стала лесбійкою» через складний попередній досвід стосунків з її колишнім.
Кваліфікація психолога викликає певні сумніви, оскільки наразі ні в Україні, ні за кордоном немає досліджень, які б доводили, що жінка може стати лесбійкою через те, що її попередній партнер виявився геєм.
Також в одному з епізодів Фіма з Ірою обирають для неї хлопців у тіндері.
«О, дивись, цей схожий на гетеросексуала», — каже вона.
«Мотоцикл, мʼязи… Типовий, типовий гей», — відповідає Фіма.
Зрештою з’ясовується, що Фіма просто не хотів, щоб Іра зустрічалася з кимось, тому і казав, що «всі хлопці з тіндеру мають нетрадиційну сексуальну орієнтацію».
Читайте також: Підлітковий утопізм: чого нас учить останній сезон серіалу «Сексуальне виховання»
Водночас в іншій серії батьки самого Фіми також підозрюють його в тому, що він гей, оскільки він не одружений і не має дітей. Щоб спростувати це, Фіма просить Іру підіграти йому, нібито вона його дівчина. Коли батьки все ж дізналися правду, його мати резюмувала: «Синку, ти не гей. Ти під**ас».
Минулого тижня відбулася XVI Національна ЛГБТІК-конференція України, на якій Національна рада з питань телебачення та радіомовлення наголосила, що вважає «червоними лініями» виправдання та поширення в інформаційному просторі дискримінаційних тверджень, висловлювань та стереотипів щодо ЛГБТ-людей за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.
Нацрада також планує невдовзі видати словник «небажаної» лексики та критерії неприпустимої до поширення в медіа інформації. Центр прав людини ZMINA теж долучився до формування цих критеріїв, особливо звертаючи увагу на важливість використання в будь-яких інформаційних та розважальних продуктах коректної лексики.
Тим часом слова «під**ас», «задньопривідний» (які також є слюром і), «нетрадиційна сексуальна орієнтація» та «ЛГБТ… АКП» у згаданому випадку є не лише прикладами вживання неактуальної та образливої термінології, а й способом поширення негативних стереотипів щодо ЛГБТ-людей.
Ксенофобія
Окрім жартів, у «Встигнути до 30» зустрічається і нав’язування стереотипів щодо іноземців чи представників певних релігій, а також зображення їх у негативному світлі.
У п’ятій серії Люба, яка працює кур’єркою, сідає в авто до незнайомця, яким виявляється чоловік з куфією (чоловіча головна хустка. — Ред.) на голові та відчутним акцентом. Він везе жінку до місця її призначення дворами, оскільки основну дорогу перекрито. Люба, дивлячись на відображення водія в дзеркалі, починає хвилюватися, що водій може виявитися нападником. І зрештою сама намагається на нього напасти. Її побоювання не підтверджуються, і водій просто висаджує її посеред вулиці. В цьому разі автори серіалу хоч і відбивають стереотипно ксенофобне сприйняття іноземців певних національностей, та закінчення епізоду з натяжкою можна вважати руйнуванням стереотипу.
Також неодноразово зустрічаються й жарти про ромів. Приміром, в одному з епізодів Люба, яка на той момент уже працює у кафе, знайомиться з чоловіком, що хоче спокусити літню багату жінку. Він робить їй комплімент: «Ви просто як та циганка на вокзалі — збираєте на собі всі погляди».
Читайте також: Майже половина українських онлайн-медіа вдається до сексизму, лукізму та ейджизму — ІМІ
А в 16-й серії Люба прокидається з Фімою в одному ліжку і, помічаючи, що вони обоє оголені, запитує: «Нас дуже сильно обікрали цигани, а потім поклали спати разом?»
Серед іншого в ситкомі зустрічаються ейджистські жарти про підлітків та жарти про розумові здібності жінок, а також мізогінія: на адресу жінок лунають такі слова, як «шльондра» та «шалава». Певною мірою в серіалі знецінюється проблема депресії (мовляв, її можна вилікувати бадами), а ще використовується неактуальна термінологія щодо людей з інвалідністю — їх називають «людьми з обмеженими можливостями».
З огляду на згадане вище важливо пам’ятати, що новий Закон України «Про медіа» забороняє поширювати в медіа та на платформах спільного доступу до відео «висловлювання, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп осіб за ознакою етнічного чи соціального походження, громадянства, національності, раси, релігії та вірувань, віку, статі, сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності, інвалідності».
Чому не можна виправдовувати дискримінацію
Незалежна експертка з питань недискримінації та мови ворожнечі Яна Салахова звернула увагу на те, що в українському законодавстві досі немає чіткого визначення мови ворожнечі.
«Як країна-член Ради Європи, Україна послуговується його визначенням, яке розуміє мову ворожнечі як усі її вияви, що підбурюють, пропагують, поширюють чи виправдовують насильство, ненависть або дискримінацію щодо особи чи групи осіб за захищеними ознаками. Тому, коли йдеться про популярний серіал, сповнений трансляції стереотипів, можна говорити про поширення та виправдовування дискримінації», — пояснює Яна.
Про поширення дискримінації свідчить той факт, що його дивиться значна кількість людей. Оскільки серіал транслюється на загальнонаціональному каналі телебачення, а також у мережі «Ютуб», його аудиторія вже становить кілька мільйонів глядачів. Адже станом на початок листопада лише на ютубі першу серію переглянути 1,3 млн людей. А згідно з практикою Європейського суду з прав людини, публічність та потенційний вплив на аудиторію є одним з важливих критеріїв визначення мови ворожнечі.
Тож експертка наголошує: коли глядачі та глядачки серіалу бачать та чують від відомих та популярних людей дискримінаційні або некоректні вислови, вони починають думати, що так думати й говорити — нормально та правильно. І саме так працює виправдовування дискримінації.
На думку Салахової, у «Встигнути до 30» йдеться про середні вияви мови ворожнечі (твердження про кримінальність такої захищеної групи, як роми) та про м’які вияви (створення негативного образу гомосексуалів).
«Також там зустрічається некоректна лексика стосовно людей з інвалідністю. Вона точно не сприяє збільшенню чутливості суспільства до теми людей з інвалідністю, серед яких зростає частка тих, хто отримав інвалідність через бойові дії на фронті», — наголошує Салахова.
Автори популярних медіапродуктів, за словами експертки, натомість мають відчувати свою відповідальність перед суспільством та через відомих героїв і героїнь звертати увагу на соціально значущі теми, щоб протидіяти дискримінації та захищати вразливі групи населення, які й без цього щоденно стикаються з упередженим ставленням та порушенням своїх прав.
Яна Радченко
