Про фетиші, недовіру та стереотипи в медицині
Лікар.
Кого ви щойно уявили? Чоловіка чи жінку?
Можу закластися, що відповіді будуть різні, але не тому, що в медицині є гендерна рівність. Просто все залежить від життєвого досвіду – у когось це слово асоціюється з первинною медичною допомогою в поліклініці, а в інших – з хірургічним стаціонаром або начмедом лікарні. І ці два образи кардинально відрізняються.
Історично склалося, що до знань у медицині допускали лише чоловіків. Жінки виконували роль доглядальниць, пізніше медсестер – навіть тут бачимо лексичний гендерний поділ: лікар і медсестра. Тільки в середині минулого сторіччя в медичних університетах світу почали вчитися жінки, і дехто з них уже мав багатий та трагічний досвід рятування бійців на війні. Пройшло трохи більше 60 років, і наразі в медвузах характерна картина – дівчат на всіх факультетах (крім військового) значно більше, і здебільшого їхня успішність у середньому вища, ніж у юнаків. Це підтверджується й численними дослідженнями – жінки уважні, наполегливі та відповідальні в навчанні.
Чому сформувалося таке різне уявлення про медиків?
Бо після випуску чекає спеціалізація, і ось тут ми бачимо, що первинна ланка на рівні рядових лікарок складається з жінок на 85-90%. Професія ця, принаймні до початку медреформи, завжди була низькооплачуваною, непрестижною, і при тому вимагала дуже широких знань та постійного підвищення кваліфікації. Звісно, платять мінімалку, щодня доводиться стикатися з неповагою, відповідати за здоров’я людей… Велика частина лікарок не покращували свого рівня, що призвело зрештою до зневіри більшості населення в первинці, але це тема для зовсім іншої дискусії.
А ми сьогодні говоримо про те, що жінки в медицині щодня стикаються з сексизмом. Це настільки часте й різноманітне явище, настільки звичне й так давно ввійшло у практику, що при підборі героїнь для цього матеріалу мені не доводилося шукати, достатньо звернутися до будь-якої лікарки – і кілька історій знайдеться. Але в цій статті обмежимося трьома основними видами сексизму в житті спеціалісток на прикладі їхніх розповідей.
Жінка-хірург – це і не жінка, і не хірург.
Цю аксіому знають усі студенти медичного університету. ЇЇ вкладають у свідомість численні професори, однокурсники, старші колеги, персонал медичних закладів, де проходить навчання та інтернатура. Із презирливим смішком ці слова повторюють досвідчені хірурги на кафедрах, ледве зачувши про інтерес студентки до цієї складної та цікавої дисципліни. Настільки привчають до цієї думки, що більшість дівчат відмовляються від ідеї, а ті, хто закоханий у хірургію остаточно, вчаться сприймати як належне, одне з правил життя, і просто робити своє.
- Колеги говорили – нема щасливих жінок-хірургів, вони всі неодружені, без дітей, – ділиться Надія (ім’я змінене), хірургиня однієї з лікарень Київської області. – Мають обирати: хірургія або сім’я. При тому чоловікам такого не говорять.
Надія – заміжня, її коханий теж хірург, і це полегшує комунікацію, бо він добре розуміє специфіку роботи: раптові операції до пізньої ночі, добові чергування. Але на початку стосунків і в нього були стереотипи й побоювання:
- Коли ми познайомилися, він переживав, бо з ним у відділенні працювали дві жінки, професіоналки. Але такі жорсткі, могли використовувати мат, поза роботою випивати, палити.
- Як ти гадаєш, така стереотипно “чоловіча” поведінка – це усвідомлена спроба “вписатися” та бути почутою? Щоб тебе сприймали всерйоз?
- Думаю, це лише один із аспектів. Коли трапляються ускладнення, важка операція, щось іде не так, не тільки в роботі, а взагалі в житті, це стрес. І всі ми можемо таким чином реагувати та справлятися.
У роботі та навчанні жінки в хірургії теж стикаються з демонстративно поблажливим ставленням:
- Буває, коли ти тільки вчишся щось робити, то можеш виконувати все трохи повільніше. Але якщо паралельно хлопець-інтерн лажає, то це таке, бува. А коли ти, жінка, починається “от бачиш, дівчина, чого чекати…”. Але частіше навіть молоді колеги втручаються у твою роботу, мало не вириваючи з рук інструменти: “не так, дай, я тобі покажу”. А я так філософськи стараюсь ставитися – окей, роби, я просто відійду, постою.
Не меншою, ніж колеги та вчителі, барикадою стають пацієнти. Надія працює черговим хірургом великої лікарні, а це значить, що люди там трапляються випадкові, дуже різні, і зокрема не завжди тверезі. Доводиться бути готовою до того, що тебе не сприймають лікарем в принципі, а тим більше хірургинею:
- Це вже лайфхак, треба щоразу казати: ”Доброго дня, я черговий хірург”. Інакше буває таке – проводжу огляд, вже опитала, оглянула пацієнта, розповіла, що далі робити, призначила лікування, а вони такі – а коли прийде лікар? Або виконую перев’язку, очищаю рану, а пацієнт каже: “Слухайте, дєвочка, мені щось болить.”. Тоді перев’язочна медсестра строго каже: “Це вам не дєвочка, це Надія Іванівна, вона лікар”. От ще часто виконую обхід у відділенні, а вони – о, медсестричка! Доводиться кожного разу пояснювати. Хіба що зі стетоскопом на шиї не стикаюся з таким, але моя робота не надто передбачає його наявність.
Жінкам у хірургії та інших умовно “чоловічих” спеціальностях часто доводиться переконувати оточуючих у своїй компетентності вдвічі частіше, ніж колегам протилежного гендеру. І це при тому, що у світі вже багато прикладів прекрасних спеціалісток, а дослідження навіть доводять, що пацієнти хірургинь помирають рідше, ніж у чоловіків-хірургів. Взаємна підтримка та обмін досвідом у безпечному просторі вкрай важливі, тому створена Асоціація хірургинь, і чим більше буде таких ініціатив, тим менше перепон доведеться долати наступним поколінням спеціалісток.
“До дівчини, яка подобається, нема перепон! І плювати я хотів на “правильності”!”
Одним із найпопулярніших фетишів у людей будь-яких гендерів, але особливо цисгендерних гетеросексуальних чоловіків є медична тема, і тому лікарки дуже часто стикаються з сексуалізацією власного образу вже з перших моментів знайомства. Одна з моїх подруг, що працює сімейною лікаркою в київській поліклініці, протягом років розповідала про неймовірно нахабних пацієнтів, що поводилися неадекватно, тому саме до неї я звернулася з проханням прокоментувати це.
Робота сімейної лікарки передбачає тісне спілкування з людьми протягом тривалого часу. А якщо спеціалістка намагається надати пацієнтам максимум послуг, омріяний ними практично постійний доступ до поради та допомоги, це нерідко обертається проти самої фахівчині. Зокрема, Марина часто дає свій номер телефону, аби у разі виникнення проблем зі здоров’ям людина могла оперативно проконсультуватися. Такий крок назустріч продиктований любов’ю та увагою до підопічних, але часто закінчується залицяннями:
- Є пацієнти, які пишуть зізнання в коханні, розповідають, яка я красива, розумна, приваблива жінка. Мої слова про те, що такий формат неприйнятний, прохання дотримуватися стилю спілкування в межах “пацієнт – лікарка” не діють, – розповідає вона й ділиться скрінами переписки з різними чоловіками з числа задекларованих. В них – пропозиції зустрічатися, численні компліменти зовнішності, оцінка сексуальності тощо. – Зі мною на прийомі перебуває медсестра, вона бачить, що таке відбувається майже кожного дня.
Загальновідомо, що ні стиль одягу, ні інші стереотипні атрибути не корелюють із імовірністю харасменту. Проте Марина на роботу одягається стримано, без декольте, практично не носить взуття на підборах – але це, звісно, не позначається на поведінці тих, хто вважає допустимим вульгарні натяки. І механізмів захисту від цього наразі немає:
- Якось я намагалася розірвати декларацію з пацієнтом в однобічному порядку, але юристка закладу не схвалила мого прохання. Той пацієнт писав речі на кшталт: “Я обожнюю тебе, М.І.! Я ніколи не помиляюся! До дівчини, яка подобається, нема перепон! І мені плювати на “правильності!” І це лише з написаного, а були ще візити.
Річ у тім, що лікарі мають лише кілька законних причин не укласти декларацію або розірвати її: досягнення оптимальної кількості договорів (1800), злісне повторне порушення пацієнтом режиму лікування та/або перебування на лікарняному, візит до закладу в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. В інших випадках лікарка не може уникнути спілкування з людиною, а пацієнт своєю чергою завжди має змогу записатися на прийом на певний час і скільки завгодно разів. Керівництво медзакладів намагається не втрачати пацієнтів, адже за них отримує гроші від Національної служби здоров’я. Колеги часто не розуміють, у чому проблема, пропонують до залицянь ставитися легше й навіть радіти, адже на тебе звернули увагу, і це має бути тобі приємно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому чоловіки у листопаді не голяться, а жінки це підтримують
Загалом проблема об’єктивації образу лікарки спільна для всіх медпрацівниць. На цьому фетиші спекулюють порносайти та секс-шопи, і звісно, як практика за принципом згоди між двома або кількома людьми – це окей, це сприяє урізноманітненню досвіду в стосунках. Однак потрібно ще багато часу та просвітницької роботи, щоб навчити людей розділяти свої інтимні фантазії та образ реальної людини і спеціалістки. А роботодавці повинні краще піклуватися про комфорт і безпеку своїх співробітниць та ставати на їхній бік у таких ситуаціях.
“Як не дивно, але ваше лікування допомогло!”
Третій приклад характерного сексизму розповім із власного досвіду, він поєднаний із ейджизмом та лукізмом, а ще – із загальними стереотипами щодо лікарів. Моя практика почалася після інтернатури та декрету у 28 років. Здавалося б, цілком достатній вік для того, щоб бути дипломованою досвідченою спеціалісткою. Однак протягом довгого часу, поки працювала на дільниці, стикалася періодично з несприйняттям мене як фахівчині просто через мій вік.
Якось консультувала на виклику пацієнта, чоловіка близько 40 років. Вже під час огляду та розмови відчувала з його боку недовіру, проте сприйняла спокійно – це нормальна обережність людини, що вперше звертається до будь-якого спеціаліста. Через кілька днів чоловік прийшов на повторний візит і заявив тоном, який, імовірно, передбачав комплімент: “Як не дивно, дєвушка, але ваше лікування допомогло! У вас ще й почерк зрозумілий, я думав, ви взагалі не лікар”. У цій фразі було одразу стільки стереотипів та упереджень, що стриматися в межах професіоналізму виявилося вкрай складно.
Такі випадки траплялися час від часу, поки не сформувалося більш-менш постійне коло пацієнтів, які вже знали мене та мали досвід лікування і профілактики. А з початком медреформи ситуація кардинально змінилася – тепер людина сама обирає свою лікарку, і це позитивно впливає на атмосферу спілкування. Ті, для кого значення мають не вік, стать і стаж роботи, а доказовість, відкритість, готовність пояснити свої призначення та скласти індивідуальний план профілактики й лікування, можуть свідомо звернутися до тієї чи того, чиї методи роботи влаштовують. І в той же час, якщо пацієнту важлива кількість років практики, легко знайти своїх прекрасних фахівчиню чи спеціаліста.
Підсумовуючи свій досвід та розповіді колег, головна умова зникнення усіх проявів сексизму щодо лікарок – звичайна повага. Жодного особливого ставлення, рівні умови праці та вимоги, та сама радикальна ідея, що жінка – це людина. Щодня лікарки всіх напрямів стверджуються в професії, роблять своє, незважаючи на опір та зневагу, щодня створюють образ, який хочуть наслідувати маленькі жінки наступних поколінь.
Сімейна лікарка Дарина Дмитрієвська
