Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Від виживання до самореалізації: як ведеться українкам за кордоном
Статтi

Від виживання до самореалізації: як ведеться українкам за кордоном

Чому українкам простіше реалізувати себе у професійному плані в пострадянській Молдові, ніж у стабільній Великій Британії? Про це йдеться в розслідуванні, яке провели в межах та коштом проєкту Women Investigative Journalists Network.

Українки у Великій Британії

У Великій Британії є три шляхи підтримки українців та українок, які хочуть або в’їхати в країну, або залишитися тут. За інформацією сайту державного сектору Сполученого Королівства можна подати заяву за такими опціями:

  • програма допомоги сім’ям із України — якщо біженці мають родича, який є резидентом Великої Британії;
  • програма «Будинки для українців» (Homes for Ukraine) — якщо біженці хочуть скористатися підтримкою британського спонсора на шість місяців. Тобто місцеві жителі надають українцям та українкам житло у власному будинку;
  • схема продовження перебування для українців, якщо був дозвіл на перебування у Великій Британії в період із 18 березня 2022 року до 16 листопада 2023 року або був дозвіл на перебування, однак термін цього дозволу закінчився 1 січня 2022 року або пізніше.

Умови життя ускладнюються

Станом на листопад 2023 року за українською схемою до Великої Британії прибуло 192 100 власників та власниць віз, із них: 55 400 осіб — за сімейною схемою, 136 700 — за спонсорською.

Ті українці та українки, які не знаходять роботу, отримують доступ до універсального кредиту — платежу, що допомагає покрити витрати на проживання. Його виплачують, якщо у вас низький дохід, ви не працюєте чи не можете працювати. Нарахування виплат (це різниця між прожитковим мінімумом в Англії — 1180 фунтів (1486 дол.) та зарплатою) контролюють фахівці джобцентрів (центрів зайнятості). Завдання джобцентрів — агітувати людей більше працювати.


Читайте також на платформі «Жінки – це 50% успіху України»: Українки за кордоном: 68% жінок планують повернутися додому — дослідження


Також щомісячно виплачують допомогу на дітей у розмірі 96 фунтів (120 дол.) на кожну дитину.

Однак умови життя для українок у Великій Британії поступово ускладнюються. Отримувати допомогу стає важче: якщо раніше працездатній біженці достатньо було відвідувати курси англійської мови та працювати 12-16 годин на тиждень, то з вересня фахівці джобцентрів почали вимагати 25 робочих годин, а вже в листопаді жінкам рекомендували працювати щонайменше 30 годин на тиждень. Відмова працювати спричиняє санкції, що зупиняють виплату допомоги.

Замість спонсорів — соціальне житло

Ще восени минулого року у Великій Британії змінилася ситуація зі спонсорством. Якщо навесні та влітку 2022 року охочих дати притулок було багато й гості могли навіть вибирати, куди й до кого їхати, то з минулої осені знайти спонсорів стало набагато важче. Зараз — практично неможливо. Більшість спонсорів уже попрощалися зі своїми українськими гостями, адже людям властиво втомлюватися. Крім того, британці вважають, що вже виконали свій громадянський та соціальний обов’язок.

Тож українки зараз змушені шукати соціальне житло (недорога оренда, яку надають у порядку черги для незаможних верств населення) або наймати приватне (дорожча оренда, що супроводжується низкою зобов’язань перед орендодавцем). При цьому доходи, які пропонує країна, що приймає, не дозволяють жити безбідно. Навіть дипломи про вищу освіту, великий стаж роботи та знання англійської мови не гарантують успішного працевлаштування.

Чому українські лікарки не працюють за фахом

24 лютого 2022 року Оксана Немченко (прізвище та ім’я змінені на прохання героїні публікації) виїхала із сином та чоловіком (який не є громадянином України) у Молдову до свекрухи. 13 серпня жінка із сином приїхала до Великої Британії. Цю країну обрала недарма.

«Ми з чоловіком працювали тут із 2005 по 2008 роки, коли я закінчила Київський медичний університет, — розповідає вона. — Приїжджали з метою заробити доглядали літніх людей».

Повернувшись до України, медикиня закінчила інтернатуру та Національну Академію післядипломної освіти. Наразі вона — лікарка-педіатриня вищої категорії, дитяча алергологиня-імунологиня зі стажем роботи 12 років.

«Коли я приїхала до Англії як переселенка, я впевнено знала мову на рівні Intermediate. Для мене та інших медиків через джобцентр організували інтерв’ю, під час якого нам повідомили, що ми можемо працювати лише як support-workers. Це рівень санітарки. Пояснили свою позицію тим, що багато українок не знають англійської мови та специфіки їхньої системи. Насправді тут ніколи наша освіта не прирівнювалася до місцевої», — ділиться жінка.

Українські медики в Англії можуть працювати парт-тайм та підтверджувати свою кваліфікацію за схемою:

  • мовний іспит IELTS, який потрібно скласти протягом двох років після приїзду;
  • теоретичний іспит PLAB1, що підтверджує університетську освіту та містить запитання з усієї медицини;
  • великий практичний іспит PLAB2.

Причому, за словами Оксани, байдуже, офтальмолог ти чи гінеколог, ти маєш знати все. На підтвердження кваліфікації треба витратити щонайменше п’ять років.

«Основна проблема в тому, що Англія — дорога країна, а на підготовку до першого іспиту потрібно багато часу. Якщо в тебе сім’я, то багато часу йде на побутові питання, і не виходить добре готуватися. Деякі люди сидять на мінімалці (на державних виплатах), їм оплачують соціальне житло, але вони весь час витрачають на підготовку до іспитів», — пояснює українка.

Роботодавцям не підходять як ті, хто мають недостатньо знань, так і ті, хто знають занадто багато

Оксана вирішила знайти роботу. Коли приїжджала до джобцентру, їй рекомендували працювати хоча б парт-тайм і натякали, що країні не вистачає прибиральниць та іншої робочої сили.

«Їм насамперед потрібні некваліфіковані фахівці. А я вирішила, що спробую влаштуватися бодай в аптеку фармацевткою. Були вакансії, я розмістила заявку, відправила резюме, заповнила величезний опитувальник. Прийшов відгук, що я добре відповіла на запитання і мене запрошують на інтерв’ю. Коли я приїхала, мені сказали, що вже не потрібна, бо взяли іншу людину. Згодом досвідчені люди мені пояснили, чому я не могла влаштуватися до цієї та інших аптек. Роботодавцям не підходять як люди, які мають недостатньо знань, так і люди, які знають занадто багато для цієї роботи. У моєму випадку вони вважали, що я нібито можу давати поради покупцям, тоді як мушу тільки продавати ліки».


Читайте також: #ЖінкиВідновлюють: чому важливо залучати українок до процесів відбудови


За словами Оксани, поки що в країні немає нормальної системи адаптації медиків до місцевої системи:

«Фахівці, які мають наукові звання та вищу освіту, але без гарного знання мови, їм не потрібні. Хоча я чула, що зараз хочуть покращити схему працевлаштування медичних працівників із України».

Наразі Оксана влаштувалася на посаду помічниці вчителя, працює три дні на тиждень і має небагато часу на підготовку до першого іспиту.

Яку роботу пропонують українкам?

Більше половини (58%) українок та українців працюють у сфері, що відрізняється від тієї, у якій вони працювали в Україні. Про це свідчать офіційні дані британського уряду.


Читайте також: Клаудія Голдін отримала Нобелівську премію за дослідження про роль жінок на ринку праці


Найпоширеніші галузі, які їм пропонують центри зайнятості та роботодавці у Великій Британії: готельний бізнес (26%), виробництво або будівництво (13%), а також — вирощування продуктів харчування в сільському господарстві та у фермерстві (10%).

У рідній країні для тих українок та українців, які стали біженцями у Великій Британії, найпоширенішими були галузі: викладання та освіта (12%), інформаційні технології та комунікації (12%), роздрібна торгівля (12%). Більшість чоловіків (52%) працюють у тому ж секторі, що й в Україні, але лише 36% жінок змогли знайти роботу за фахом.

Дані з працевлаштування доступні завдяки огляду гуманітарного реагування Великої Британії (UKHRIS), зібраного ONS у співпраці з Міністерством внутрішніх справ та Департаментом із питань житлового будівництва та спільнот.

Сфери, у яких залучені британці та українці у Великій Британії

Українки в Молдові

Наталія Митницька заснувала пансіонат із догляду за тяжкохворими людьми

Наталія Митницька
Наталія Митницька

Початок війни застав Наталію Митницьку в Одесі. Переломним моментом став день, коли район, у якому жила Наталія з сім’єю, обстріляли. Жінка поїхала до Кишинева, бо місто розташоване неподалік Одеси, а молдовська влада надавала підтримку українцям, які рятувалися від війни. Водночас Наталія допомогла евакуювати п’ятьох людей із інвалідністю, для яких організувала перебування в Молдові. А згодом заснувала реабілітаційний центр і стала його директоркою.

«Я і мій діловий партнер разом із сім’ями та дітьми вирішили поїхати до Молдови, бо це близько і ситуація тут спокійна. Також із нами зв’язалися родичі кількох людей із інвалідністю, які хотіли вивезти своїх близьких із зони воєнних дій. Спочатку ми привезли п’ятьох людей, які були на колісних кріслах або прикуті до ліжка», — пригадує Наталія.

Вона вирішила відкрити реабілітаційний центр. Згодом до них звернулося багато місцевих жителів, охочих працювати.

«У Молдові цей сектор не дуже добре задіяний, немає великої мережі реабілітаційних центрів. Тож це була ніша, яку ми могли зайняти. Також ми хотіли допомогти країні, яка дала нам притулок», — розповідає українка.


Читайте також: Жінки й доглядова праця: як піклуватися про людей із деменцією


Так у Кишиневі з’явився пансіонат із догляду за тяжкохворими людьми Charity Love.

«Це своєрідний хоспіс для тяжкохворих людей. Якби існувала така можливість, ми б розширилися, бо попит на наші послуги величезний. Усі 25 місць зайняті. Впродовж 2023 року приблизно 100 пацієнтів та пацієнток пройшли через наш пансіон. Від них та від їхніх рідних ми чули багато слів подяки, нам постійно телефонують охочі до нас потрапити. Мені здається, що цей проєкт неможливо назвати бізнесом. Потрібно мати співчуття та велике серце, щоб надавати такі послуги практично безпорадним пацієнтам із деменцією, Паркінсоном, прикутим до ліжка», — каже Наталія Мітницька.

Вона планує розширити свій проєкт, а саме — залучити якнайбільше місцевих спеціалістів у сфері реабілітації та розмістити більше людей, які потребують спеціалізованої медичної допомоги.

Підприємиця хоче зберегти свій бізнес у Молдові після війни.

Чим займаються українські підприємці та підприємиці в Молдові

Для більшості українців та українок, змушених рятуватися від війни, Молдова стала лише транзитною точкою на шляху до Європи. Проте дехто, як от Наталія, вирішили збудувати своє майбутнє саме тут.

Згідно з УВКБ ООН у справах біженців (UNHCR), із початку вторгнення й дотепер Молдова прийняла понад 958 232 українців та українок. Наразі на території республіки перебуває 113 тисяч громадян і громадянок України.

Статистика переселенців з України до Молдови
Кількість українців та українок, які виїхали з України до Молдови

У період із 2022 та за перші 9 місяців 2023 року, згідно з даними Агентства державних послуг (ASP), 218 українців та українок зареєстрували свої компанії в Молдові. За даними порталу anticoruptie.md, українські підприємці та підприємиці надають перевагу таким сферам, як торгівля, транспорт та інформаційні технології.

Сфери, у яких відкривають бізнес українці та українки у Молдові

13 IT-компаній із українським капіталом

Менеджер Moldova Innovation Technology Park (MITP) Наталія Донцу розповіла, що в Молдові працюють 13 IT-компаній із українським капіталом. 12 із них засновані після початку повномасштабного вторгнення. Згідно зі звітами за 2022 рік, наданими шістьма компаніями, до кінця 2022 року в них було 43 працівники та оборот у 8,2 мільйона леїв (462000 дол.)

Наталія Донцу
Наталія Донцу

«Можливо, для них Молдова стала тимчасовим або незмінним варіантом для релокації бізнесу. У цих 13 компаніях нині працюють майже 50 людей. Ідеться як про українців та українок, так і про громадян Молдови та, можливо, про громадян інших країн. Своєю чергою, молдовські IT-компанії надають робочі місця для IT-фахівців із України. Ми мали близько 50 українських одержувачів IT-Visa. Після війни ця цифра практично подвоїлася. Тобто ще близько 50 українців та українок отримали дозвіл на роботу в межах цієї програми. Тиждень тому я зустрілася з керівником великої IT-компанії в Харкові, де близько 300 працівників, із яких 100 зараз розкидані по всьому світу, тобто працюють віддалено, і 200 перебувають в Україні. Вони розглядають Молдову як країну, де вони могли б створити нову IT-команду та розвивати свій бізнес», — каже Наталія Донцу.

Вона наголошує, що IT-сектор генерує понад 5% валового внутрішнього продукту країни та майже 23 тисячі робочих місць. Водночас він надає хороші можливості для підприємців та підприємиць із України.

Понад 100 тисяч українців та українок вирішили залишитися в Молдові

Дмитро Лекарцев
Дмитро Лекарцев

Президент Національного Конгресу Українців Молдови Дмитро Лекарцев, який також є офіційним представником Торгово-промислової палати України в Молдові, вважає, що присутність українських підприємців та підприємиць вплинула на економіку Молдови.

«Вплив українських біженців та біженок простежується в розвитку ринку нерухомості, зокрема оренди, у підтримці сектора роздрібної торгівлі, зростанні податкових надходжень до бюджету тощо», — каже він.

Також Дмитро Лекарцев зазначив, що український бізнес набуває в Молдові певних навичок для роботи у висококонкурентному середовищі. У цьому контексті Молдова стає своєрідною «кузнею кадрів», які відточують свої навички ведення бізнесу.

«Відомо, що за рік війни до Молдови в’їхало близько мільйона біженців і біженок та понад 100 тисяч вирішили залишитися в республіці. Вимушені переселенці є споживачами товарів та послуг, вони збільшують надходження до державного бюджету. Щодо ринку праці, у межах нашого проєкту Robota понад 1500 українських біженців та біженок звернулися з метою працевлаштуватися та розпочати свій бізнес», — зазначає Дмитро Лекарцев.

Українці та українки опановують нові ніші

Економічні експерти також підтверджують цікаву тенденцію — українки та українці опановують нові ніші в місцевому бізнесі. Наприклад, українські фахівчині в галузі грумінгу мають великий попит.

Експерт із економічних політик в Інституті розвитку та соціальних ініціатив (IDIS) «Viitorul» В’ячеслав Йоніц вважає, що завдяки українським біженцям молдовський валютний ринок поповнився щонайменше 300 мільйонами американських доларів, що помітно знизило інфляцію. Молдовський лей зміцнів на 9% порівняно з початком цього року. Біженці та біженки з України принесли до бюджету щонайменше 1,8 мільярда леїв (102 млн дол.) через ПДВ, податки, акцизи, соціальні та медичні страховки, а також інші види податків і зборів.

За останні десять років, каже експерт, інвестиції українців до Молдови подвоїлися. Із 27,6 мільйонів доларів у 2010 році до 53,9 мільйонів доларів у 2021. І хоча офіційних даних поки що немає, В’ячеслав Іоніце впевнений, що їхній обсяг зріс 2022 року.

«Українці та українки є тими, хто знайомить нас із новими технологіями, новим підходом. Ще кілька років тому наші ресторатори їздили в Україну, щоби вдосконалювати свою майстерність під егідою українських фахівців ресторанного бізнесу. Зараз відомі українські бренди відкриваються просто в нас удома: «Чорноморка», Місто кіз «Kozy» та інші. Розширюється та набуває все більшої популярності Nova Poshta. Величезний потенціал несуть у собі проєкти у сфері фотовольтаїки, які також почали запускати в Молдові українські підприємці та підприємиці».

Матеріал підготували Альона Морозова (Україна) та Ольга Вирлан (Молдова)

Розслідування проведене в межах та коштом проєкту Women Investigative Journalists Network. Юридичний супровід матеріалу здійснено за підтримки проєкту UNESCO

Схожі записи

Тебе все одно ніхто не чекає

У Тернополі викладач вишу розповідав на парах про «жіночу логіку» і дівчат, які «провокують зґвалтування»

Вакансія. Асистент/ка для Програми з аналізу інформаційного середовища