Верстатниця, ковалька, слюсарка — і це не всі спеціальності, які зараз розпочали опановувати жінки. Донедавна такі вакансії вважали «чоловічими», та й досі подекуди є такі стереотипи. Під час повномасштабної війни чоловіків мобілізовують у лави ЗСУ, тому роботодавці готові брати на вакантні посади жінок, щоб підприємство й надалі працювало.
«Простір для маневру» в трудовому законодавстві з’явився і після того, як у 2017 році в Україні скасовували список із 450 «нежіночих професій», заборонених для жінок через важкі та шкідливі умови праці. Сьогодні поділ робіт для обох статей законодавчо не обмежений.
Бізнес.Район дослідив, яка наразі ситуація з кадрами на ринку праці, як впливає мобілізація чоловіків до лав ЗСУ на українські підприємства та як жінки опановують «чоловічі» професії. А ще поспілкувалися з жінками, яким уже вдалося реалізувати себе у ролях верстатниці, помічниці лісничого, ковальки ручного кування.
Бізнес наймає жінку, аби підстрахуватися від мобілізації
Ресурс для пошуку роботи Work.ua проаналізував, як за останні два роки змінювалися зарплата, кількість пропозицій роботи, мова у резюме та вакансіях. Як показало дослідження, на ринку праці збільшилася частка жінок та молоді до 25 років.
У вибірку потрапили нові шукачі, які створили на ресурсі резюме у січні 2022 та 2024 року. Відповідно до графіка, на ринку праці збільшилася частка жінок з 57% до 62%.
Оксана Шахова, Founder & owner Lviv HR Solutions, HR та бізнес-стратегиня, експертка у питаннях управління персоналом каже, що сьогодні перекваліфікація жінок на «чоловічі» вакансії як ніколи актуальна.
«Мені відомі випадки, коли бізнес наймає жінку, аби підстрахуватися від мобілізації. В основному ми говоримо про часто робітничі професії. До прикладу, агрокомбінати перекваліфіковують жінок на трактористок, токарок. Щодо топменеджменту, то такої тенденції не спостерігала. Інколи трапляється у сфері ІТ, коли потрібен виїзд за кордон до клієнта. Все ж більше шукають за компетенцією не звертаючи уваги на стать», — каже експертка.
Та додає, що зараз навіть є гранти, які дають змогу перекваліфікувати жінок на «чоловічі» професії. Додаткове навчання влаштовують і компанії. Загалом важливий критерій — можливість виїзду за кордон або відстрочка від мобілізації.
Серед загальної чисельності пропозицій роботи у Волинському обласному центрі зайнятості 60% — робітничі, які в суспільстві називають стереотипно «чоловічими». За даними центру, в січні-лютому 2024 року з усіх отримувачів послуг 70% — жінки. Цей показник на 4% більший, ніж в аналогічному періоді 2023 року. Чоловіків лише 30%, що на 4% менше, ніж у січні-лютому 2023 року.
Наразі на Волині найбільше вакансій у сферах оптової та роздрібної торгівлі — 27%, переробної промисловості — 19%, ремонту автотранспорту — 11%. З настанням сезону збільшується кількість вакансій у сферах будівництва, сільського та лісового господарств.
У центрі кажуть, що скеровують жінок на професії, які донедавна вважали стереотипно «чоловічими». Адже під час війни чоловіків мобілізують до лав ЗСУ, а роботодавцям необхідно закривати вакансії для того, аби економіка працювала.
Читайте також: Виклики та можливості: як жінки можуть сприяти економічному розвитку України
«Жінки готові освоювати стереотипно чоловічі професії, а роботодавець готовий їх розглядати як потенційних працівниць. Ми маємо приклади у 2023 році. Це — жінка-ВПО, попереднє місце роботи якої Сєвєродонецький Азот, працевлаштована у жовтні 2023 року інженеркою-метрологинею у Волинську регіональну державну лабораторію Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів», — розповідає Алла Куцин, директорка Волинського обласного центру зайнятості.
Роботодавці пропонують роботу для жінок охоронницями, хоча раніше це були переважно чоловіки, верстатницями, а також далекобійницями, за умови наявності водійського посвідчення категорії С, Е. Жінки цікавляться професією слюсаря механіко-складальних робіт.
Безплатні ваучери для перенавчання
Для жінок, які вирішили перекваліфікуватися й опанувати «чоловічі» професії існує чимало можливостей. До прикладу, навчання у центрах професійної освіти державної служби зайнятості, навчання за ваучерами (ваучер — це документ, який дозволить безоплатно пройти навчання за затвердженим переліком професій та спеціальностей — ред.).
Заявку на отримання ваучера можуть подати лише особи, які не перебувають на обліку в службі зайнятості. Вони повинні мати вищу або професійно-технічну освіту, вік 45+ та не менше 15 років страхового стажу. З його допомогою можна здобути професію водійки автотранспортних засобів категорії С, електрогазозварниці, трактористки.
Крім того, на отримання ваучера можуть претендувати такі групи громадян:
- звільнені з військової служби (крім військовослужбовців строкової служби);
- звільнені з військової служби після участі в проведенні АТО;
- внутрішньо переміщені особи;
- позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення;
- люди з інвалідністю;
- ті, хто у період воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях під час служби, трудової та іншої діяльності, проживання на відповідній території отримали поранення, контузію, каліцтво або захворювання.
Наразі, максимальна вартість ваучера — 30 280 гривень. Його оплачує Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. У більшості випадків ця сума покриває всю вартість навчання.
«Роботодавці заявляють вакансії без гендерної приналежності. Вже з огляду на характер робіт ми розуміємо, кому легше з ними впоратись. Однак з початком війни, простежуємо тенденції на ринку праці, коли на стереотипно «чоловічі» професії навчаються або перенавчаються жінки і якщо роботодавець розуміє, що такі роботи під силу жінці — з впевненістю беруть на роботу», — каже Алла Куцин.
Жінки перекваліфіковуються в електрозварниць ручного зварювання, слюсарок із ремонту авто, водійок
У Рівненському обласному центрі зайнятості відстежили подібну тенденцію. Все більше жінок опановують професії, які раніше вважали «чоловічими». До прикладу перекваліфіковуються в електрозварниць ручного зварювання, слюсарок з ремонту авто, водійок, рибоводів. Також жінки одержують навички з керування дроном.
«У 2023 році жінки отримали ваучери для навчання за професіями: лицювальник-плиточник, тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського виробництва), водій автотранспортних засобів», — кажуть у центрі.
Порівняно із аналогічним періодом минулого року загальна кількість поданих роботодавцями вакансій зросла на 45%, в тому числі й за робітничими професіями. У січні 2024 року кількість заявлених роботодавцями вакансій для укомплектування службою зайнятості становила 2 587 вакансій, а у січні 2023 року — 1 781 вакансія.
Жінки в цеху і на полі
Мобілізація чоловіків до лав ЗСУ створює вакансії на підприємствах, де вони донедавна працювали. Задля збереження обсягів виробництва та подальшого функціонування бізнесу керівники розпочали брати на роботу жінок, аби вони освоювали «чоловічі» професії.
У Конфедерації роботодавців України помітили тенденцію, що після повномасштабного вторгнення стрімко зростає роль жінок в економіці.
«Після мобілізації чоловіків до ЗСУ на середніх та великих підприємствах виник значний дефіцит кадрів, тому на вакантні місця переводять жінок. Така практика існує у сферах металообробки та переробки агропродукції на виробництвах з високим рівнем автоматизації, якщо можна швидко провести перенавчання. Часто робота на новій посаді потребує від жінок виконання певних фізичних навантажень. Така практика шириться, зокрема, у меблевій промисловості», — зазначають у дослідженні, яке провели у конфедерації.
На одеському підприємстві, яке займається вирощуванням і переробкою фундука, жінки працюють на лінії переробки й в полі. Під час війни найбільше змін відбулося в полі. Тому що раніше там роботу виконували переважно чоловіки, а зараз жінки. На лінії первинною переробкою горіхів також займаються жінки.
Читайте також: Ковалька без рукавиць: Марія Кобець працює в кузні, поки чоловік у війську
«Через війну багато людей виїхало. Декого з чоловіків мобілізували. Бронювання працівників на підприємстві немає. Тому зараз в нас в основному працюють жінки. Це десь орієнтовно 50 працівниць. Більшість – в цеху на лінії переробки та в полі», — розповів Максим Шейко, очільник ТОВ «НВО Філберт» з Одеси.
Почали наймати та навчати всіх тонкощів жінок, щоб зберегти стабільну роботу
На виробництво наймають жінок і на підприємстві ТОВ «ІДЕАЛ», що знаходиться в Нововолинську. Директор Микола Карпенюк розповідає, що виробництво ще молоде, набирати персонал розпочали весною 2023 року.
«Так склалося, що у нас не було можливості найняти на всі вакансії чоловіків. Адже в країні війна і чимало з них стало на військовий облік. Тому вирішили брати на «простіші» посади жінок, де є можливість застосовувати менше фізичної сили. Наразі у нас працює троє верстатниць», — каже Микола Карпенюк.
А ще пригадує, що був і випадок, коли одного з робітників на виробництві навчили працювати на специфічному обладнанні й він здобув достатню підготовку і кваліфікацію, але його мобілізували й довелося розпочинати усе спочатку. Тому намагаються працювати на випередження й укомплектувати штат працівників тими, хто не підлягає мобілізації.
«Під час підбору кандидаток на посаду верстатниці запитів було більше, ніж ми готові були прийняти. На етапі співбесіди визначили, кого із них залишимо. Ми не можемо взяти на усі посади жінок, адже є етапи виробництва, які більш фізично затратні. Проте запити отримуємо часто. У нас працюють і жінки ВПО», — розповідає директор.
Про те, чи планують у майбутньому ще набирати на виробництво верстатниць каже, що все буде залежати від обставин і від того, чи зможе підприємство масштабуватися.
Очільник фірми «Евервелле Україна» з Дубна Віталій Нестерук розповів, що зараз підприємці потерпають не тільки від блокування їхньої роботи на кордоні. Ще з осені 2022 року на фронті воює троє працівників.
«Раніше більшість фахівців у цій сфері були все ж чоловіки. Зараз в нас шість з восьми офісних співробітників — жінки. І ще одна працівниця працює віддалено. Ми почали наймати та навчати всіх тонкощів жінок, щоб зберегти стабільну роботу. Жінки працюють у закупівлях, менеджменті та залізничній логістиці. Також юристками. Вважаю, що там де жінки замінили чоловік, вони працюють можливо навіть й краще», — пояснює підприємець.
Як жінкам піддається і дерево, і залізо: історії успіху в «чоловічих» професіях
Тетяна Клямар — помічниця лісничого в Любешівському лісомисливському господарстві, що в Камінь-Каширському районі. Дівчині 20 років і вона вже встигла попрацювати на своїй посаді два роки. Обрала таку професію не випадково, каже, що це «сімейне», адже любові до лісу та природи її навчила бабуся, яка теж доглядала ліс.
«Обрала цю професію, тому що вона мені до душі. Так склалося, що моя бабуся працювала лісокультуринцею — доглядальницею лісу. І з дитинства навчила мене любити ліс та природу. По закінченню Шацького лісового коледжу дізналась, що в лісництві була вакансія – я вирішила спробувати», — розповідає Тетяна.
Офіційно її робочий день розпочинається о 8:00 і закінчується о 17:00. Але у помічниці лісничого він ненормований. Можуть виникнути неординарні ситуації. Наприклад непрохані гості — лісопорушники.
Читайте також: Можливості для жінок: як війна змінює ринок праці в Україні
Територію лісництва об’їжджає на мотоциклі. За день може наїздити в середньому 50 кілометрів. Працюють в команді з лісничим і майстрами лісу. Інколи буває, що їздить і сама, залежно від ситуації.
В обов’язки дівчини входить: проведення ревізії обходів, роз’яснювальної роботи серед місцевого населення, щодо збереження і примноження лісових багатств. А ще помічниця лісничого повинна своєчасно вживати заходів з ліквідації лісових пожеж з одночасним повідомленням про це лісничого.
Графік роботи насичений, адже потрібно скрізь встигнути. Постійно спостерігати за територією лісництва.
«Об’їжджаю і дивлюся, санітарний стан лісів. Наприклад, зараз у лісі багато сніголомів, які потребують проведення додаткових лісівничих заходів. А також не забуваю приділяти увагу і лісовим культурам, якісь із них потрібно доповнити новими десь організувати посадку, доглянути, аби не пропали», — ділиться клопотами дівчина.
Попри те, що Тетяна більшість свого часу проводить у лісі має і паперову роботу. Веде облік лісового фонду і систематично вносить зміни. Контролює і підгодівлю диких тварин. Графік роботи дівчина планує сама. Вирішує коли їхати, а коли працювати з документами. Вона каже, що складнощів як таких у роботі не виникало. У коледжі проходили практику, тому уявлення про те, що має робити, мала.
Розповідає, що хоч працює у здебільшого чоловічому колективі, проте ніколи не відчувала якихось відмінностей, чи обмежень у роботі. На її думку, суспільство уже призвичаїлись до того, що жінки освоюють професії, які колись вважали «чоловічими».
«Не було такого, що я дівчина і не справлюсь. Хлопці завжди мені допомагають. Робота дуже подобається, ліс мене начебто надихає. Відчуваю приналежність до великої справи. От, наприклад, посадка лісу. Спочатку садиш майбутні деревця, потім доглядаєш, спостерігаєш як ростуть. Бачиш результат. Це надихає», — з усмішкою каже Тетяна.
Верстатниця Ольга Романюк
Ольга Романюк працює верстатницею деревообробного обладнання на підприємстві ТОВ «ІДЕАЛЛ», яке знаходиться у Нововолинську. Виробництво спеціалізується на виготовлені дерев’яних шпонованих і фрезерованих панелей, які використовують для оздоблення внутрішніх поверхонь.
Каже, що уже мала подібний досвід роботи, коли працювала на інших місцевих деревообробних підприємствах.
«Опанувати нову професію було не складно. Для мене це не було викликом, адже звикла до фізичної праці. Був час, коли працювала на виробництві у Польщі. Додатково навчалася у Рівненському центрі професійно-технічної освіти за професією верстатник деревообробних верстатів», — ділиться Ольга.
Читайте також: Тетяна Бережна: Жінки в Україні заробляють на 18,6% менше, ніж чоловіки
На своєму робочому станку вона вирізає зі шпону (тонкий лист деревини – ред.) дощечки однакового розміру, а потім склеює їх в один великий лист. Робота потребує зосередженості і творчого підходу. Листи деревини часто мають різний відтінок, візерунок. Саме від майстерності Ольги залежить, як їх скласти так, щоб не порушити кольорову гаму і геометрію малюнку.
«Ми працюємо з різними видами дерев. Їх треба правильно скомпонувати, вивчити нюанси. Є м’які породи дерева, а є тверді. Наприклад, черешня — м’яка, а от дуб — твердіший. А які є красиві та ароматні! От дерево Венге на запах як шоколад, а Сапелі, наче з блискітками, має відлив. Важливі дрібні деталі та нюанси. Буває, що дерево трішки прогнило, або недостигле. Усі браковані частини потрібно відрізати», — розповідає про специфіку виробництва Ольга.
Вдома, після роботи вона пригадувала шкільні уроки з біології. Читала про структуру дерева, як воно росте, як формуються спіралеподібні візерунки на стовбурі. Чому одна дощечка може бути з однієї сторони світлою, а з іншої темнішою.
Упродовж робочого дня виникають і спірні моменти. До прикладу, коли потрібно правильно підібрати колір, чи відтінок. Але на виробництві завжди є хтось досвідченіший, хто допоможе і підкаже.
«Бувають випадки, що обрізаємо, чи фрезеруємо шпон. Вважають, що це ніби як «чоловіча» робота. Керівництво враховує, що ми жінки. Беремо кількість матеріалу, щоб було не важко піднімати. Дівчат з якими я працюю, це теж не лякає. А ще обраховуємо квадратуру, чого не вистачає, скільки чого докупити», — каже жінка.
Робота трудомістка, адже процес виготовлення панелей відбувається у декілька етапів: шпон ріжуть, тоді склеюють, зачищають, шліфують і фарбують спеціальними оліями для блиску. Опісля виріб сохне впродовж 72 годин, а тоді його ще раз фарбують і зачищають. І хоча підприємство має спеціальне обладнання, присутня і ручна праця.
«Дуже тішимося, як виріб готовий. Подобається дивитися, як виглядає замовлення, адже ми старалися. Усі вкладаємося у це виробництво. Власники звертають увагу на деталі, індивідуальний підхід. Дуже прискіпливі, аби якісно. Тому і ми дотримуємося таких стандартів», — каже Ольга.
Ковалька Тетяна Поліщук
Тетяна Поліщук опановує професію ковальки ручного кування у Гощанському навчальному відділенні Рівненського центру професійно-технічної освіти. Жінка каже, що через війну в Україні, яку розпочала Росія, багато чоловіків воюють на фронті. Тих, кого мобілізували до лав ЗСУ потрібно підмінити на їхніх робочих місцях, поки вони захищають країну.
«Я захопилася такою ідеєю і вирішила — коли, якщо не сьогодні. Не спробуєш, не будеш знати, що це таке. У мене з’явилося бажання опанувати якусь незвичайну для жінки професію. Свою роль відіграло і те, що живу в селі й до фізичної роботи мені не звикати. А для чого потрібен молоток, як його потрібно тримати — знаю з раннього віку», — розповідає Тетяна.
Про те, що вирішила обрати професію ковальки знали лише діти, а для інших це було сюрпризом. Були випадки, коли до її вибору ставилися з недовірою, бо, наче, професія «не жіноча», стереотипи ще досі існують.
За словами ковальки, складнощів під час практичних занять у ковальській майстерні вона не відчуває. Теорія дається їй легко, а про роботу із залізом розповідає із захопленням.
«Процес кування дуже захопливий. Ви навіть не уявляєте наскільки цікаво з шматка розжареного металу власноруч викувати кирку, скобу чи елемент до кованого паркану! Наприклад, треба вгадати час, щоб не перепалити метал, бо виріб потім буде крихким, або не вийняти його з горна завчасу, бо буде неякісним сам процес кування», — розповідає про специфіку роботи коваля Тетяна.
І додає, що перед тим, як йти опановувати нову професію у неї була думка, що, можливо, буде інше відношення у зв’язку з тим, що вона жінка. Але згодом дізналася, що чотири роки тому це стародавнє ремесло на базі відділення вже опановувала інша жінка.
На початках у майстерні навчають виготовляти молотки, сокири, ковальські кліщі. Для учнів цей процес може тривати й декілька днів, а для майстра — декілька годин. Усе залежить від практики та досвіду.
Майстер виробничого навчання Гощанського навчального відділення Сергій Торуля розповідає, що слухачів на початках навчають виготовляти молотки, сокири, ковальські кліщі. Для учнів цей процес може тривати і декілька днів, а для майстра — декілька годин. Слухачі, як правило стараються все зробити якнайкраще. Усе залежить від практики та досвіду.
«Спочатку ми вчимося технології ручного кування — протяжки, витяжки, розгонки, прошивці отвору, згинання, виконували різні види робіт, а також виготовляли інструменти для ЗСУ. Дуже радію, коли все виходить. Для мене найважче, коли довго робиш одну й ту саму роботу. От коли вранці розпочала і в ручному режимі цілий день стукаєш молотком. Легше, коли допомагає пневмомолот. З його допомогою можна притиснути з більшою силою і тоді робота йде швидше», — розповідає Тетяна.
Жінка підходить до роботи з усією відповідальністю, вчиться «розуміти» залізо. У майстерні навчають «робити як для себе». Адже і для Тетяни, і для її колег, які навчаються, найцікавіше виготовляти вироби, якими потім можна самому скористатися вдома, які зробили своїми руками.
