Сфера енергетики досі залишається в Україні територією чоловіків. І хоч 2017 року в нас скасували перелік із 450 заборонених для жінок професій, упередження до деяких “нежіночих” фахів нікуди не зникли.
В енергетичному секторі України працює менше, ніж 27% жінок. У добувній промисловості фіксують найбільші в Україні гендерні розриви в рівні заробітної плати. Через непропорційне навантаження жінок сімейними обов’язками – жінок досі сприймають як менш продуктивних працівниць.
Згідно з дослідженням “Жінки та чоловіки в енергетичному секторі України”, попри однаковий рівень освіти, різниця у фінансових очікуваннях чоловіків і жінок може досягати значних сум – від 3 тис. до 15 тис. грн.
Водночас, немає жодних досліджень, які б доводили, що жінки мають менше здібностей у сфері енергетики. Навпаки, згідно з дослідженням Global Women’s Network for the Energy Transition, жінки мають унікальний досвід, вони емпатичніші й можуть запропонувати нестандартні рішення в цій сфері. Нерівність в енергетиці лише уповільнює розвиток галузі.
Повага поговорила з жінками, які працюють в енергетиці, про те, як працювати у сфері, де жінки в меншості, і як подолати цю нерівність.
Чому вирішили працювати у сфері енергетики
Марина Ільчук, юристка, яка працює в енергетичній сфері, розповідає, що в енергетиці опинилася насправді випадково.
“Ще студенткою проходила стажування в одній з найбільших українських юридичних компаній, де моїм куратором був німець. Він був керівником практики енергетики. Моє перше завдання було написати Energy Law Guide. Як Ви знаєте, у німців усе має бути структуровано, чітко, от і мій керівник постійно повторював “Keep it simple”, але написати просто про складне – це і є майстерність найвищого рівня”, – пригадує Марина.
Тоді вона зрозуміла, що їй доведеться розібратися в українській енергетиці. Надалі, аби спілкуватися з клієнтом однією мовою, вона почала цікавитися й технічним боком енергетики, ходила на ТЕЦ, на сміттєспалювальний завод. Брала участь в іноземних програмах, де відвідувала сонячні й вітрові електростанції.
“Енергетика – це величезна індустрія, тому щодня я працюю з різними проектами на ринку електроенергії, газу, з питаннями видобутку, трейдингу ресурсами, енергоефективності, проектами в сфері відновлюваних джерел енергії. Тому коли мені кажуть, що юриспруденція – це нудна робота – я тільки усміхаюся. Мій співрозмовник або співрозмовниця просто не уявляють, який величезний світ відкривається для юриста в енергетиці”, – вважає Марина.
Її колега Валентина Белякова, голова Жіночого Енергетичного Клубу України, директорка українського представництва TIU-Канада (компанія розвиває відновлювальну енергетику в Україні – Повага) розповідає, що в професію її фактично привів хрещений батько.
“Мій хрещений працював в енергетиці та розповідав, наскільки важливий цей сектор. Я вирішила вступити на «Електротехнічні системи електроспоживання». Декан енергетичного факультету був вражений і сказав фундаментальну фразу – «не розумію, чому ти з такими оцінками йдеш навчатися на електроенергетика, тут одні хлопці. Я в житті не повірю, що ти будеш лазити по стовпах та вкручувати лампочки»”, – пригадує Валентина.
Тоді вона відповіла, що в енергетиці можна не тільки лазити по стовпах, а працювати над новими технологіями, впровадженням їх у життя. І це саме те, чим вона зараз займається.
Чи стикалися ви з секзизмом у своїй роботі
Валентина Белякова зізнається, що стикалася з упередженнями, стереотипами впродовж усього життя. Починаючи з університету, де від учителя до декана кожен вважав, що енергетика – це не для дівчат. Тому щоразу потрібно було доводити свої знання та вміння.
“Я працювала в іноземних компаніях, тож проблеми упереджень про кар’єрне зростання я мала тільки від підлеглих чоловіків, яким важко вдавалося сприйняти молодого керівника, а ще й дівчину. Втім, через деякий час, коли вони впевнились у моїх професійних якостях, запитань більше не виникало”, – пояснює Валентина.
Проте, за її словами, ситуація в державних та українських компаніях зовсім інша. Ще гірша ситуація з упередженнями щодо високих посад, які можуть займати жінки.
“П’ять років тому я вирішила створити Жіночий Енергетичний Клуб України, який став професійною платформою та об’єднав усіх жінок, що працюють у сфері енергетики. Наша мета – збільшити кількість жінок в енергетиці, збільшити кількість жінок на керівних посадах у приватних компаніях та державних установах, змінити стереотипи”, – пояснює Валентина.
Разом з Heinrich Boell Foundation Жіночий енергетичний клуб зробив гендерне дослідження в енергетиці, яке показало картину становища жінок в Україні. До прикладу, після порівняння заробітної плати на одній і тій самій посаді жінки та чоловіка, побачили 30% різницю не в жіночий бік.
Світлана Голікова, членкиня Стратегічної Ради ГО «Київський інститут енергетичних досліджень», розповідає, що в таких складних технічних галузях як транспорт чи енергетика – чоловіки, зазвичай, вважають, що жінка не може охопити технічні аспекти роботи.
“Буває, думають, що жінці складніше зрозуміти як працює, наприклад, теплова чи атомна станція. Але ж річ не в тому, як керувати тільки станцією, в а тому, як працює галузь, які правила, хто гравці та інше. Жінка в змозі вивчити “матчасть”, але може бути гнучкішою для комунікацій. І це допомагає”, – вважає Світлана Голікова.
Що допоможе змінити гендерні упередження в цій сфері
На думку Марини Ільчук, тільки практика може змінити стереотипи щодо жінок в енергетичній сфері.
“Приклади успішних жінок у секторі, заохочення й залучення жінок до керівних позицій в енергетичних компаніях можуть змінити ситуацію. Ми сьогодні не говоримо про те, що жінка має доводити, що вона краща за чоловіка, що компанія за її керівництва дає кращі фінансові результати. Ми говоримо про створення рівних умов для чоловіків і жінок для доступу до позицій”, – говорить Марина.
За словами Марини, жінки досі стикаються з синдромом самозванки, зі скляними стелями, тепер ми говоримо про “скляні обриви” (поняття ввели Майкл Райан і Алекс Хеслем 2005 року. Вони проаналізували, у яких випадках топ-100 компаній Лондонської Фондової Біржі наймали на роботу жінок, і дійшли висновку, що жінкам набагато частіше пропонують зайняти керівні позиції в період кризи чи якоїсь проблеми у компанії, тобто прийнявши пропозицію жінка ризикує своєю кар’єрою/репутацією, вона може або подолати кризу, або зазнати поразки, і по суті втратити все, адже її очевидно звинуватять у тому, що компанія зазнала краху). Це все стає причиною того, що жінки себе часто недооцінюють. Саме тому в усьому світі ми бачимо все більше ініціатив щодо women empowerment.
“Аби змінити гендерні упередження – змінювати треба свідомість і чоловіків, які часто займають керівні позиції і приймають рішення, чи брати жінку на керівну позицію, чи віддати цю позицію іншому чоловіку, бо це перевірена модель, і точно спрацює. А жінку-керівницю він ще на практиці не бачив, тому це щось невідоме. Так само треба змінювати свідомість і жінок. Мотивувати їх, створювати серед них попит і бажання подаватися на ці керівні позиції”, – вважає Марина.
За словами Валентини Белякової, гендерні стереотипи та упередження починаються в родині. Потім насаджуються в школах, університетах і, як наслідок, мають вплив на подальше працевлаштування.
“Колись під час енергетичної конференції я організувала панель, присвячену гендеру в енергетиці. Після годинного виступу прекрасних професійних спікерів, чоловік з громадської ради при Міністерстві енергетики висловився: “Йдіть варити борщі та дайте працювати чоловікам”, – пригадує Валентина.
На її думку, це й показує скляну стелю та збалансованість питань гендерної рівноваги в енергетичному секторі. Для того, щоб змінити гендерні упередження, варто багато працювати з учителями в дитсадках, школах, університетах. Багато працювати з журналістами, які пишуть статті та беруть інтерв’ю, які мають фокусуватися саме на професійних якостях жінок а не на зачісці, кількості дітей.
“Ми маємо працювати з компаніями – впроваджуючи гендерні політики та роз’яснюючи їх принципи всьому персоналу. З державними органами домогтися змін можливо лише шляхом впровадження квот на ТОП-посади, хоча б на найближчі 10 років. Може, потім усі звикнуть бачити жінок керівниками. Але всіх цих змін ми зможемо досягти лише шляхом об’єднання та підтримки одна одної”, – підсумовує Валентина.
Мар’яна Вербовська
