Сілі та Нетті — сестри. Їхнє життя у Джорджії нелегке — мати помирає, а вітчим, якого 14-річна Сілі вважає рідним батьком, вчиняє над нею насилля та віддає заміж. У шлюбі Сілі нещасна, у ньому немає любові, лише чужі діти, а її чоловік кохає іншу. Нетті обіцяє писати сестрі щодня, але листи не надходять. Мине час, і Сіллі прочитає ці листи, які від неї приховував чоловік-тиран. У них відкриється страшна правда про батьків та долю її єдиної доньки Олівії, яку в неї силоміць колись відібрали.
Цей сповнений болю та пристрасті роман у листах, за який Еліс Вокер отримала Пулітцерівську премію, розповідає про незламну любов до життя, відвагу бути інакшим, людську вірність та відданість, яка долає відстань і час.
«Повага» з дозволу видавництва публікує уривок із книжки «Барва пурпурова».
***
Любий Боже,
Шуґ Ейвері сьогодні сиділа в ліжку. Я помила й розчесала їй волосся. У неї найзаплутаніше, найкоротше та найвибагливіше волосся, і я люблю кожне пасмо. Я зберегла собі волосинки шо залишились на гребінці. Може, колись у мене буде сітка для волосся, буду собі його вкладати.
Я розчісую її наче вона лялька або наче вона Олівія — ні, наче вона моя мама. Розчісую й погладжую, розчісую й погладжую. Спершу вона сказала, Нумо, швидше закінчуй. Згодом розслабилась і сперлася мені на коліна. Це саме те, що треба, мовила вона. Таке колись робила моя мама. Чи не мама. Може, бабуся. Вона потягнулася по цигарку. Почала наспівувати якусь мелодійку.
Що то за пісня? Запитала я. Якась сороміцька. Така, про яку священник сказав, що гріх таке слухати.Не те що співати.
Вона мугикала далі. То пісня, що прийшла мені в голову, сказала вона. Це я вигадала. Щось, що ти вичісуєш мені з голови.
Любий Боже,
Батько містера ______________ прийшов сьогодні увечері. Низенький скоцюрблений чоловічок із лисиною та окулярами в золотій оправі. Він часто кашляв, наче все, сказане ним, мало бути оголошеним. Говорив він, схиливши голову набік.
Почав одразу з головного.
Не міг витримати, щоб не забрати її до себе додому, правда? Запитав він, піднімаючись сходами.
Містер ______________ мовчав. Дивився поверх поручнів на маківки дерев над колодязем. Його погляд зупинився на даху будинку Гарпо та Софії.
Прошу, сідайте, сказала я, направляючи його до крісла. Може, холодної водички?
Крізь вікно я чую мугикання Шуґ, вона наспівує свою пісеньку. Я прокралася до неї в кімнату й зачинила вікно.
Старший містер ______________ сказав містеру ______________, І що ти взагалі знайшов у цій Шуґ Ейвері? Чорна як смола, вперта як осел. А ноги як бейсбольні битки.
Містер ______________ далі мовчав. Я плюнула в склянку, яку наповнила для старшого містера ______________.
Чому вона? Провадив своє старий містер ______________, вона ж навіть не здорова. Я чув, у неї ота якась брудна жіноча хвороба.
Я перемішала пальцем свій плювок у склянці. Думаю про гладеньке скло, як його шліфують. Але я взагалі не злюсь. Мені просто цікаво.
Містер _____________ повільно повернув голову, щоб глянути, як його батько п’є. А потім повільно й сумно мовив, Тобі не зрозуміти. Я кохаю Шуґ Ейвері. Завжди кохав і завжди кохатиму. Варто було одружитись із нею, коли була змога.
Ага, сказав старший містер ______________. І викинути життя на смітник. (На цих словах містер ______________ буркнув.) Дурень думкою багатіє. Старший містер ______________ прокашлявся. Ніхто не знає навіть, хто її батько.
Мені взагалі байдуже, хто в неї батько, сказав містер ______________.
А її мати досі пере брудну білизну білих. А ще всі її діти від різних чоловіків. Це все просто нікчемно й незрозуміло.
Що ж, мовив містер ______________ і повернувся лицем до батька, усі діти Шуґ Ейвері від одного чоловіка. За це я ручаюсь.
Старший містер ______________ прокашлявся знову. Ну, це взагалі-то мій будинок. Моя земля. Твій син Гарпо теж живе в моєму будинку, на моїй землі. Коли на моїй землі проростають бур’яни, я їх прополюю. Якщо заносить сміття на мою територію, я його спалюю. Він підвівся, щоб іти. Дав мені свою склянку. Наступного разу, коли він прийде, я додам йому у воду трохи сечі Шуґ Ейвері. Побачимо, як йому смакуватиме.
Сілі, мовив він, я на твоєму боці. Не так багато жінок дозволяють чоловікам приводити своїх хвойд додому.
Але він звертається не до мене, а до містера ______________.
Містер ______________ глянув на мене, наші очі зустрілись. У цей момент ми вперше були так близько.
Він мовив, Подай батькові капелюх, Сілі.
Я подала. Містер ______________ навіть не підвівся зі свого крісла біля поручнів.
Я стояла у дверях. Ми дивились як старший містер ______________ дорогою додому почав буркотіти.
До нас прийшов наступний гість, його брат Тобіас. Він грубий і високий, схожий на великого жовтого ведмедя. Містер ______________ низенький, як і батько, а брат у порівнянні з ним дуже високий.
Де вона? Запитав він, широко усміхаючись. Де Королева Бджілка? У мене для неї щось є. Він поклав коробку цукерок на поручень.
Вона спить, повідомила я. Минулої ночі погано виспалась.
Як ти тут поживаєш, Альберте, сказав він, підсуваючи собі крісло. Провів рукою по пригладженому чорному волоссю і поколупався в носі. Руки витер об штани. Рештки обтрусив.
Просто почув, що Шуґ Ейвері тут. Як довго вона в тебе?
А, відповів містер ______________, кілька місяців.
Чорт, сказав Тобіас, я чув, що вона була при смерті. Оце мені урок, правда? Не вірити всьому, що говорять люди. Він розгладив вуса, облизав кутики губ.
Що доброго вмієш, міс Сілі? Запитав він.
Та небагато чого, відповіла я.
Ми із Софією шиємо нову стебновану ковдру. Я вже зшила десь п’ять шматочків тканини, вони лежали на столику біля мого коліна. На підлозі стояв кошичок з обрізками.
Завжди зайнята, завжди зайнята, сказав він. От би моя Маргарет була такою, як ти. Оце б я грошей зекономив.
Тобіас та його батько завжди говорять про гроші так, наче їх у них хоч греблю гати. Старий містер _____________ продає землі наліво й направо. Лишились лише наші будинки та поля. Мій та Гарпів городи приносять найбільше.
Я прилаштовую наступний клаптик. Дивлюся на кольори тканини.
А потім чую, як крісло Тобіаса впало і він сказав, Шуґ.
Шуґ видужала лиш наполовину. І подобрішала вона теж лиш наполовину. Частіше вона показує нам свою хорошу сторону. Але сьогодні зло взяло гору. Її усмішка скидається на розріз від леза. Вона сказала, О, лише погляньте, хто сьогодні завітав.
На ній лише нічна сорочка у квіточки, яку я пошила для неї. На вигляд їй наче десять років, волосся заплетене в колоски. Вона худа як билина, а очі на пів обличчя.
Ми з містером ______________ подивились на неї. Обоє підбігли й допомогти сісти. Вона не дивилась на нього. Поставила крісло біля мене.
Узяла випадковий шматочок тканини з кошика. Піднесла до світла. Нахмурилась. Як ти взагалі шиєш ці кляті штуки? Спитала вона.
Я передала їй квадратик, з яким працювала, і почала новий. Вона накладала довгі криві стібки, схожі на ту перекривлену пісеньку, яку співала.
У тебе непогано виходить, як на перший раз, сказала я. Гарно та ошатно. Вона глянула на мене і хрокнула. Усе, що я роблю, тобі гарне й ошатне, міс Сілі, сказала вона. Але то через те, що в тебе поганий смак. Вона засміялась. Я похилила голову.
Смак у неї набагато кращий, ніж у моєї Маргарет, озвався Тобіас. Маргарет узяла б ту голку й зашила тобі ніздрі.
Жінки між собою не схожі, Тобіасе, мовила вона. Хочеш вір, хочеш не вір.
О, я вірю, відповів він. Лиш не можу це довести світові.
Я вперше подумала про світ.
До чого тут світ, подумала я. А потім усвідомила, що сиджу й шию, сидячи між Шуґ та містером ______________. Ми утрьох сидимо напроти Тобіаса і його малюсінької коробки із цукерками. Уперше в житті я відчувала себе на правильному місці.
Любий Боже,
Ми із Софією працюємо над ковдрою. Натягнули її на каркас і поставили на ґанку. Шуґ Ейвері віддала свою стару жовту сукню, щоб ми порізали її на клаптики для ковдри. Я намагаюся вшити кожен шматочок. Викрійка для ковдри чудова, називається Вибір сестри. Якщо ковдра вийде файною, то думаю віддати її Шуґ, якщо ж не вийде, то залишу собі. Я хочу її залишити лише заради маленьких жовтих клаптичків, що скидаються на зірки, але не є ними. Містер ______________ та Шуґ пішли дорогою до поштової скриньки. У хаті тихо, тільки мухи дзижчать. Вони літають туди-сюди, сп’янілі від їжі та спеки. Їхнє дзижчання мене заколисує.
Софія на вигляд ніби про щось задумалась, але сама не знає про що. Вона нахиляється над каркасом, трошки шиє, а потім відкидається в кріслі й дивиться на подвір’я. Нарешті вона поклала голку й запитала, Чому люди їдять, міс Сілі, поясніть.
Щоб не вмерти, кажу я. А для чого ж іще? Звісно, деякі люди їдять, бо їжа їм смакує. А хтось просто ненажера. Їм подобається відчувати, як працює рот.
Це всі причини, які ти можеш назвати? Запитала вона.
Ну, іноді люди їдять, бо вони недогодовані, кажу я.
Вона здивована. Він не голодує, каже вона.
Хто? Запитала я.
Гарпо. Відповіла вона.
Гарпо?
З кожним днем він їсть усе більше.
Може, в нього глисти?
Вона насупилась. Нє, каже. Не думаю шо то глисти. Глисти роблять тебе голодним. Гарпо ж їсть, навіть коли не голодний.
То як, запихає в себе? Важко в це повірити, але буває, що дізнаєшся щось нове щодня. Не я, ти знаєш, але деякі люди так кажуть.
Учора на вечерю він зжер ціле деко печива.
Та ну, кажу я.
Я не брешу. І запив двома великими склянками молока. І це після вечері. Я купала діточок, готувала їх до сну. Він мав мити посуд. Замість того він вилизував його язиком.
Ну, може, він був особливо голодний. Ви важко працюєте.
Та не дуже вже й важко, сказала вона. А цього ранку на сніданок, матері його ковінька, він з’їв шість яєць. Після такої трапези не міг ходити. Коли ми прийшли на город, він мало не гепнувся без свідомості.
Якшо Софія сказала МАТЕРІ ЙОГО КОВІНЬКА — щось не так. Може, він не хоче мити посуд, припустила я. Його батько в житті не помив жодної миски.
Думаєш? Запитала вона. Йому, здається, дуже це подобається. Чесно кажучи, він любить цей домашній обов’язок набагато більше за мене. Мені краще працювати в полі чи дуркувати з тваринами. Чи навіть рубати дрова. Але він любить готувати, прибирати, робити усякі такі дрібнички по хаті.
Він справді добре готує, погоджуюсь я.
Мене дуже дивує, що до цього він нич про то не знав. Нічого складнішого за яйко не готував, коли жив із батьком.
Закладаюсь, він дуже хотів, каже вона. Це дається йому легко, ніби вроджений дар. Але містер ______________. Ти знаєш, який він.
О, він нормальний, кажу я.
Ти захворіла, міс Сілі? Перепитала вона.
Маю на увазі, він нормальний в одних речах, а в інших не дуже.
А, мовила вона. Гаразд, наступного разу, як прийде сюди, подивись чи буде щось їсти.
Я дуже чітко побачила, що він їсть. Спершу пильно його оглянула, коли він підіймався сходами. Досі худорлявий, менший за Софію вдвічі, але під комбінезоном починає випинатися невеличкий животик.
Що маєш їсти, міс Сілі? Сказав він, одразу прямуючи до пічки й хапаючи шмат смаженої курки, а потім одразу до шафки по кусень чорничного пирога. Він стоїть біля столу й жує, жує, жує. Маєш свіже молоко? Питає він.
Маю кисле, кажу я.
Він відповідає, Ну, я люблю кисле молоко. Я набрала йому трохи.
Софія, певно, тебе не годує, кажу я.
Чого ти так думаєш? Запитав він із набитим ротом.
Ну, небагато часу пройшло після обіду, а ти вже он голодний.
Він нічого не відповів. Жує.
Та й вечеря вже скоро. Десь годинки за три.
Він шукає в шуфляді ложку для кислого молока. Побачив кусень кукурудзяного хліба на полиці за пічкою, схопив його й покришив у склянку.
Ми вернулися на ґанок, він поклав ноги на поручні.
Їв кисле молоко з кукурудзяним хлібом, склянку тримав аж під носом. Схожий на кабана над коритом.
А тобі їжа останнім часом нормально так залітає, я бачу, сказала я, слухаючи як він жує.
Він мовчить. Далі їсть.
Я глянула на подвір’я. Бачу, Софія суне драбину й спирає на будинок. Одягнена в старі штани Гарпо. На голові хустка. Вона залізла по драбині на дах і почала забивати цвяхи. Луна розліталася по двору, наче звуки пострілів.
Гарпо їв і дивився на неї.
Потім він відригнув. Перпрошую, міс Сілі, каже. Заніс склянку й ложку на кухню. Вийшов і сказав Бувай.
Байдуже, що відбувається. Байдуже, хто приходить. Байдуже, що вони кажуть чи роблять. Гарпо увесь час їсть. Він думає про їжу зранку, вдень і ввечері. Його живіт росте все більше, але решта тіла ні. Він починає скидатися на вагітну жінку.
Коли народжувати? Питаємо ми.
Гарпо мовчить. Тягнеться по наступний кусень пирога.
