У Києві 20 лютого стартував міжнародний форум «Україна на шляху до подолання домашнього та ґендерно зумовленого насильства».
За оцінками Фонду ООН у галузі народонаселення річні економічні втрати від гендерно зумовленого насильства в Україні складають понад 200 млн доларів, а це бюджет великого міста штибу Одеси.
У 2015 році в Україні затвердили Нацстратегію у сфері прав людини. Одним із пріоритетів стала боротьба з гендерно зумовленим насильством. У 2017 році ухвалили закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству». У 2018 році жорсткішим задля боротьби з гендерно зумовленим насильством став Кримінальний кодекс.
Нині в Україні створюється інфраструктура для того, щоб допомагати постраждалим (детальніше про послуги читайте в наступному матеріалі, ред.).
У 2019 році мережа послуг надала допомогу близько 40 тисячам постраждалих. Національна гаряча лінія запрацювала в цілодобовому режимі. 47 мобільних бригад соціально-психологічної допомоги надали допомогу в понад 67 тисячах випадків насильства.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відкрилась державна гаряча лінія для постраждалих від домашнього насильства
За 5 років за допомогою Фонду ООН у галузі народонаселення створили 9 притулків для постраждалих по всій Україні, відкрили 5 денних центрів допомоги та 17 пунктів медичної допомоги. Працює 45 мобільних груп поліції з реагування на випадки домашнього насильства.
Кожна п’ята жінка в Україні стикається з фізичним чи сексуальним насильством у своєму житті. Щорічно це понад мільйон жінок.
Міністерка соціальної політики України Юлія Соколовська, заступник міністерки Сергій Ніжинський, заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко та в.о. директора Координаційного центру з надання безоплатної правової допомоги Міністерства юстиції Олександр Баранов ділилися досягненнями України на шляху до нульової толерантності до домашнього та гендерно зумовленого насильства.
«Нуль жертв, нуль толерантності, нуль байдужості до проблеми сімейного насильства. Хочу, щоб було нуль і хочу залучити всіх адвокатувати та допомагати», — такий план озвучує міністерка Юлія Соколовська.
Найбільшим досягненням за 2015–2019 роки вона називає інституціоналізацію гарячої лінії для осіб, які постраждали від домашнього насильства.
Інституціоналізувавши гарячу лінію (телефон 15 47), держава взяла на себе відповідальність, – каже міністерка.
«Ми також підготували нових спеціалістів, які працюють на цій гарячій лінії. Чому це важливо? Бо людина має знати, куди їй звернутися», — пояснює міністерка.
Також із 1 січня 2020 року набув чинності закон «Про соціальні послуги».
Він визначає 17 базових послуг, які держава має надавати в різних життєвих обставинах. Зазвичай у складних обставинах – зокрема йдеться і про домашнє насильство.
Зараз Мінсоцполітики працює над імплементацією закону на практиці.
З проєкту Міністерства внутрішніх справ «Поліна» виросли 45 мобільних груп реагування. Ці мобільні групи поліції виїжджають виключно на виклики, пов’язані з сімейним насильством.
«Наразі ми маємо 45 мобільних груп: у кожному обласному центрі, а також у Білій Церкві, Краматорську та Бердянську», — розповідає заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко.
Поліцейські мають право виносити термінові заборонні приписи, обмежуючи перебування кривдника і потерпілих на одній території, та забороняють аб’юзеру в будь-який спосіб контактувати з жертвою.
За 2019 рік надійшло 142 тисячі повідомлень, склали 107 протоколів за статтею 173-2 Адміністративного кодексу (вчинення насильства у сім’ї), винесли близько 16 тисяч приписів, понад 72 830 осіб поставили на профілактичний облік.
90% звернень складають жінки, 6% — діти.
Наразі у МВС розглядають питання про збільшення кількості таких мобільних груп по всій Україні. Обіцяють працювати й над тим, аби відкриті провадження таки доходили до суду і кривдники справді були покарані.
В.о. директора Координаційного центру з надання безоплатної правової допомоги Міністерства юстиції Олександр Баранов нагадує, що важливі також превентивні заходи.
З 2017 року завдяки проєкту «Доступна та якісна правова допомога» міністерство розробило дистанційний курс із протидії насильству у сім’ї. А з 2018 року почали надавати вторинну правову допомогу жертвам домашнього насильства.
«Насправді з 2018 року до нас звернулося не дуже багато жертв. Всього понад 1000 осіб, а це дуже мало. Тому ми розпочали кампанію щодо правопросвітництва. Українці та українки поки що, на жаль, не знають своїх прав», — каже Баранов.
Наприкінці 2018 року стартували ініціатива «Сімейні радники». Юристи в невеликих соціальних групах розповідають про права жінок та про те, куди звертатися у разі їх порушення.
Олександр Баранов вважає, що кількість жінок, які страждають від сімейного насильства, дуже занижена, адже насправді проблему досі замовчує велика кількість жінок.
«Ми провели у Броварах закрите соціологічне дослідження, — розповідає він, — 30% опитаних людей казали, що були жертвами домашнього насильства, 20% відповіли, що страждають від домашнього насильства зараз. Тому їх точно значно більше, аніж мільйон тих, хто звертається до громадських організацій та влади».
Заступник міністерки Мінсоцполітики Сергій Ніжинський звертає увагу на те, що проблемі справді нарешті почали приділяти належну увагу на рівні держави.
«Я хочу доносити кожному чоловікові, що науковий ступінь, ордени з війни чи спортивні розряди й досягнення ніколи не виправдають того, що твоя жінка плаче», — каже він.
Підтримали форум також виконавча директорка UNFPA Наталія Канем, перша леді України Олена Зеленська, регіональний директор UNFPA у Східній Європі та Центральній Азії (т.в.о.) Ієн Мак-Фарлейн, посолка Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс, посолка Канади в Україні Лариса Галадза та почесна посолка Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні Марія Єфросиніна.
Ієн Мак-Фарлейн підкреслив, що проблема домашнього насильства загальносвітова. І загалом
жертв у 10 разів більше, аніж та кількість жінок, які розповідають про свій досвід.
«Потрібна неймовірна відвага, щоб говорити про це. І я захоплююся тими жінками, які наважуються. Але треба також не забувати надавати допомогу і тим, хто власне допомагає, — соцпрацівницям та соцпрацівникам, які працюють із жертвами
насильства. Адже вони теж несуть цей тягар», — зазначив він.
Мелінда Сіммонс закликала завжди ставити на перше місце досвід тих, хто пережив домашнє чи гендерно зумовлене насильство. Допомагати їм без жодного осуду.
«В останні роки стає складніше, а не легше говорити про це. Ми помічаємо зростання мізогінії та популізму в політиці. Але ми нагадувати собі, владі, що про це треба продовжувати говорити, нагадувати, що це досі пріоритет», — підсумувала свій досвід вона.
Лариса Галадза підкреслила, що гендерно зумовлене насильство стосується не лише жінок, а й чоловіків та цілого суспільства.
«Я відчуваю злість, коли чую, що за результатами дослідження UNFPA 30% чоловіків вважають свої прояви насильства нормою, — поділилася вона. — Матері та жінки досі кажуть своїм донькам та сестрам, що це просто частина життя».
Посолка нагадала, що ця проблема вирішується лише тоді, коли їй надається найвищий рівень політичної пріоритетності.
«Це сусіди, яким не все одно, якщо вони чують крики. Це мери, які закладають гроші на притулки у бюджет», — пояснила вона.
Олена Зеленська також закликала місцеву владу активніше підтримувати боротьбу з сімейним та гендерно зумовленим насильством. Зокрема підтримувати ресурсами.
Ана Море
