31 березня одна з найстарших та найвідоміших правозахисних жіночих організацій України “Ла Страда” святкує 22 роки з початку свого існування. Її співзасновниця, а сьогодні урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко згадує, з чого все починалося в 90-ті роки, як організація з протидії торгівлі жінками стала працювати ширше для забезпечення гендерної рівності, а також дає три поради новоствореним жіночим організаціям.
Коли Катерина Левченко приєдналася до жіночого руху, це були перші роки після отримання Україною незалежності. Тоді тільки-но почали з’являтися нові незалежні жіночі організації, а український жіночий рух відновлювався після десятиліть свого забуття в радянські часи. Після Чорнобильської трагедії багато питань були присвячені екології, а також підтримці самотніх мам із дітьми.
“Зокрема була така організація “Мама-86”, що запросила мене працювати як координаторку програми по протидії торгівлі людьми в Центральній та Східній Європі. Вона називалася “Ла Страда”. Також моїх коліжанок Ольгу Швед і Оксану Горбунову. Це було в 1997 році”, – згадує Катерина Левченко.
Вже через рік активістки зрозуміли, що програма має дуже обмежені можливості для відповіді на ті виклики, які стояли перед країною. Вони вирішили створити громадську організацію. Ініціаторок було лише троє. Сам процес реєстрації громадської організації на той час був дуже довгий та тривав майже рік. 31 березня 1998 року було видано свідоцтво Міжнародному жіночому правозахисному центру “Ла Страда-Україна”.
Сьогодні “Ла Страда” – це 35 однодумиць і однодумців, які працюють для забезпечення гендерної рівності, запобігання всім видам гендерного насильства, зокрема насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та забезпечення прав дітей. Організація сприяє впровадженню міжнародних стандартів прав людини в усі сфери суспільства. Крім того діє національна тренерська мережа та національна мережа медіаторів.
“Ла Страда” починала як організація, яка займалася запобіганням торгівлі жінками. Як раз ця тематика була гарячою темою в 90-і роки.
“Йшла війна на Балканах, ситуація в Туреччині, відкриття кордонів. Ця тема також активно привернула увагу міжнародного співтовариства. Однак вже на початку 2000-х років ми побачили, що торгівля жінками трансформувалась у торгівлю жінками і чоловіками”, – говорить Катерина Левченко.
Сьогодні, за її словами, варто говорити про торгівлю людьми, адже поширились нові форми експлуатації. Наприклад, трудова експлуатація.
“Дуже швидко ми помітили, що один із підштовхуючих факторів торгівлі людьми – це домашнє насильство”, – додає Катерина Левченко.
Вже у 2004 році “Ла Страла” відкриває другу гарячу лінію, яка була присвячена безпосередньо питанням протидії домашньому насильству. До цього вже працювала лінія, яка опікувалася питанням протидії торгівлі людьми. Після цього виникло питання захисту прав дітей. Крім того, організація почала займатися у широкому сенсі гендерною рівністю та захистом прав жінок. Наприклад, у 2005 році представниці “Ла стради” брали участь в обговоренні та адвокації закону “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”.
Коли ж почалася війна і окупація, виникли проблеми, пов’язані із вимушеними переселенцями/ками та наданням їм гуманітарної допомоги. Сьогодні “Ла Страда” активно працює, щоби надавати допомогу в ситуації тих обмежень, які пов’язані із введенням карантину через COVID-19.
“Коли ми починали, нас було троє, а сьогодні це потужна організація. Зокрема зараз команда забезпечує цілодобову роботу Національної гарячої лінії, а це багато консультантів”, – підкреслює Левченко.
Національна “гаряча лінія” з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації доступна за телефонами: 0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер з мобільного).
“Ла Страді” вдалося також налагодити добрі партнерські відносини із Facebook. В інтерв’ю Повазі, керівниця публічної політики щодо України Катерина Крук зазначала, що “Ла Страда” є партнером Facebook з питань безпеки, а також що організація робить неймовірну роботу, тому Facebook розглядає варіанти, як можна підтримати її діяльність.
“Ла Страда” займаються питаннями протидії домашньому насильству, цькуванню, самогубству. Це та ситуація, коли я дуже пишаюся нашим українським партнером і про їхні ініціативи розповідаю нашим глобальним командам, – сказала Катерина Крук.
Катерина Левченко зізнається, що організація завжди хотіла працювати із молоддю, студентами, саме тому ті, хто приходить на практику, залишалися надовго.
“Якщо подивитися на колектив, який є, то багато хто починав із студентських часів. Це, наприклад, сьогоднішня президентка “Ла Стради” Ольга Калашник і віце-президентка Катя Черепаха”, – говорить співзасновниця “Ла Стради”.
На питання, чого зараз не вистачає жіночим правозахисним організаціям, Катерина Левченко вказує на розуміння важливості спільних дій та акцій, а також на необхідність комунікації із суспільством, щоби воно не думало, що жіночі організації “якісь не такі” або “дивні люди”.
“Звичайно, говорять по-різному, хтось каже що ми “сині панчохи”, хтось, що ми “збираємо гранти”, а хтось дякує за нашу роботу. Взагалі, дуже важлива комунікація, як наприклад, зрозумілішої комунікації суспільству потребує питання прийняття Стамбульської конвенції. Потрібно перевести важливі питання політики на мову, яка зрозуміла навіть тим, хто не цікавиться політичними питаннями”, – вважає Катерина Левченко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дев’ять запитань про домашнє насильство і Стамбульську конвенцію в Україні
На думку урядової уповноваженої з питань гендерної політики, потрібно ретельніше доносити людям, що гендерна нерівність сприяє розриву в оплаті праці, а це впливає на зниження рівня життя сімей.
- Три поради собі 22 роки тому, які би зараз допомогли новоствореним жіночим організаціям.
Найперше, за словами Катерини Левченко, потрібно мати три чітко сформульовані ідеї: чому ви зібрались, яка місія вашої організації та яка візія вашої організації? Важливо мати коло однодумців, а також людей, яким ти довіряєш.
Друге – дуже важливою є співпраця із різними державними суб’єктами. Тобто це або міністерство, або державна адміністрація чи селищна рада, в залежності від того, де працює організація. Щоби було не протиставляння, а пошук синергії, яка допоможе реалізовувати задумане.
І останнє – це постійний саморозвиток і постійне навчання.
Підготувала Єлизавета Кузьменко
