Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Дев’ять запитань про домашнє насильство і Стамбульську конвенцію в Україні
Статтi

Дев’ять запитань про домашнє насильство і Стамбульську конвенцію в Україні

Минулого тижня Німеччина ратифікувала Стамбульську конвенцію і таким чином стала 25 країною, що долучилася до міжнародної боротьби проти домашнього насильства. Ми розбираємося у тому, що таке Стамбульска конвенція, і чому Україна, яка також поставила підпис під нею, досі не ратифікувала цей документ. Окремий фокус – на роботу народних депутатів, адже в парламенті досі не проголосували відповідне рішення.

ЩО ТАКЕ СТАМБУЛЬСЬКА КОНВЕНЦІЯ?

Це найбільш прогресивний міжнародний договір, присвячений  боротьбі проти насильства по відношенню до жінок. “Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами” (повна назва) спрямована на запобігання насильницьких дій, захист і підтримку жертв, а також на залучення винних до відповідальності. Документ встановлює кримінальну відповідальність за всі форми насильства (психологічне, фізичне, сексуальне та економічне).

Його розробила Рада Європи ще у 2011 році у Стамбулі (тому конвенцію називають “Стамбульською”). Вона починає діяти після ратифікації  національним парламентом та відповідного коригування національного законодоавства. На сьогодні Стамбульську конвенцію підписали усі 47 держав-членів Ради Європи, серед них і Україна, а ратифікували 25 країн. Майже рік тому у Верховній Раді не вистачило голосів аби підтримати ратифікацію Стамбульскої конвенції. Ратифікація угоди означала б зміни у законодавстві та додаткове фінансування проблеми домашнього насильства.

НАВІЩО ПРИЙМАТИ НОВІ ЗАКОНИ?

Діючі українські закони не можуть у повній мірі захистити людину, що потерпає від домашнього насильства. Зокрема тому, що чинний закон України у більшості випадків кваліфікує домашнє насильство, як адміністративне правопорушення. За словами юристки правозахиної організації “Ла страдаАнни Саєнко, у більшості випадків за такий злочин карають громадськими роботами, рідше — адміністративним арештом від семи до 15 діб. Втім, посадити за грати можуть не по факту скоєння злочину, а тільки після розгляду справи у суді, куди рідко доходять жертви домашнього насильства. Плюс, у подібних злочинів є “термін придатності”.

Жертва має тільки два місяці на притягнення агресора до відповідальності. Якщо суд розглядатиме справу пізніше, то зможе тільки зафіксувати факт правопорушення, притягти до відповідальності нікого вже не вдасться”, — уточнює правозахисниця.

Також, у категорію “жертв домашнього насильства” згідно із чинним законодавством потрапляють тільки члени родини. Інші види стосунків, не оформлені шлюбом, залишаються поза увагою правоохоронців.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Як оцінюється економічна вартість насильства

І ЩО ДАСТЬ РАТИФІКАЦІЯ КОНВЕНЦІЇ ЗВИЧАЙНІЙ ДІВЧИНІ, ЯКА ПОТЕРПАЄ ВІД ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА?

Вона буде в більшій безпеці та матиме кращий захист. Після ратифікації документу Україна буде зобов’язана виконати положення конвенції. Зокрема, ввести кримінальну відповідальність за домашнє насильство та створити притулки-шелтери для жертв. Вони необхідні, аби жінка, яка боїться за власне життя, могла знайти безпечне місце.

Сьогодні поліцейські уповноважені забрати агресора більш ніж на три години. Таким чином, жертва не може залишатися вдома, вона вимушена шукати безпечне місце деінде або залишатися поруч із насильником”, — пояснює правозахисниця Анна Саєнко.

Також конвенція розширить перелік людей, які підпадають під категорію “жертви домашнього насильства”.

“Наприклад, до нас звертається дівчина, яка сім років перебувала у стосунках з хлопцем. Вони розійшлися, він почав переслідувати її і  знущатися психологічно. Вона не може звернутися до поліції із проханням захистити її, адже сьогодні по закону його не можуть притягнути до відповідальності”, — згадує правозахисниця організації “Ла Страда”.

Конвенція також передбачає появу можливостей для потенційної жертви, а саме: відкриття “гарячих” ліній, юридичні консультації, психологічну та матеріальну підтримку постраждалих, а також реабілітацію для агресора, в рамках якої фахівці працюватимуть над коригуванням його поведінки у майбутньому.

Цей фактор особливо важливий, адже прогалини у законодавстві і системність поведінки агресора може призводити до нових правопорушень.

Зокрема, як розповіла Повазі народна депутатка та представниця президента у Верховній Раді Ірина Луценко, відомі випадки, коли жінки, захищаючись від нападу, вбивали своїх чоловіків: “Суддя з вищого спеціалізованого кримінального суду розповіла мені, що  на початку кар’єри до неї вісім разів приводили чоловіка, який бив свою жінку. Він кожного разу вставав на коліна і клявся, що більше так не робитиме. На дев’ятий раз привели жінку, бо під час чергової атаки вона його зарізала”.

І ця суддя мені каже: “Я ж кожного разу виписувала цьому чоловікові незначне покарання і пояснювала, що треба “уживатися”. Жінка отримала довічне ув’язнення, і це на моїй совісті”.

Стамбульска конвенція надає стандарти та інструменти, щоб держава могла ефективно боротися із домашнім насильством. Мова йде і про популяризацію цієї теми у ЗМІ, навчальних та дошкільних закладах тощо.

ЗВУЧИТЬ ПРЕКРАСНО, ТА ДЕ ГАРАНТІЯ, ЩО ВСЕ ЦЕ ПРАЦЮВАТИМЕ НА ПРАКТИЦІ?

Гарантія є. Стамбульска конвенція передбачає міжнародний контроль за державою, яка її ратифікувала.

“Незалежно від того, який уряд буде при владі, держава повинна буде виконувати конвенцію. Якщо одного дня  влада не виділить кошти на ці притулки, “гарячу лінію”,  юридичну та матеріальну підтримку та реабілітацію, то міжнародний комітет може її штрафувати  та робити зауваження. Це гарантія того, що підтримка держави буде забезпечена за будь-яких умов”, — каже Ірина Луценко.

ЯКЩО СТАМБУЛЬСКА КОНВЕНЦІЯ ТАКА КРУТА, ТО ЧОМУ ВОНА ДОСІ НЕ ДІЄ В УКРАЇНІ?

Напередодні голосування щодо ратифікації Стамбульської конвенції Рада церков і релігійних організацій виступила із застереженнями. Ось що там було сказано: “Побоювання підкріплюються тим, що конвенція гарантує захист від дискримінації за ознакою «гендерної ідентичності» та «сексуальної орієнтації», що робить поняття «гендер» залежним не від природних статевих ознак, а від самоідентифікації особи. Такий викривлений підхід, на думку Ради церков, може зробити Стамбульську конвенцію інструментом для популяризації в українських школах і університетах нових «гендерних ролей» та одностатевих стосунків”.

Під час голосування за ратифікацію конвенції у парламенті тривали палкі дискусії. Противники ратифікації говорили про важливість “традиційних цінностей”, “християнства” і “української родини”.

Зокрема, у фракції Радикальної партії, яка не підтримала конвенцію під час голосування, кажуть, що підтримують боротьбу проти домашнього і будь-якого іншого насильства, але є певні виключення.

Моя фракція завжди була проти насильства щодо жінок, чоловіків та навіть сексуальних меншин, але ми категорично проти введення в українське законодавство термінології, непритаманної нашому традиційному українському суспільству. Нам не подобається четверта стаття. Вона може відкрити ворота, що ведуть до впровадження в українське законодавство понять, пов’язанних з одностатевими шлюбами. Ще наша логіка базується на тому, що Рада Церков також виступає за ці самі застереження.

Якщо будуть застереження, які не визначають “гендер” у непритаманному для традиційного українського суспільства значенні, то без проблем 300 голосів у Раді будуть. Сама конвенція абсолютно сприймається парламентом”, — сказав Повазі народний депутат від Радикальної партії Ігор Мосійчук.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Наслідки насильства щодо жінок в Україні

Цікаво, що народний депутат каже про “ведення  в українське законодавство термінології, непритаманної нашому традиційному українському суспільству”, але слово “гендер” в українському законодавстві існує з початку 2000-х років.

За словами Ірини Луценко, Стамбульска конвенція не пропагує ЛГБТ.

В другій статті міжнародного документу сказано, що ця конвенція направлена лише на боротьбу із домашнім насильством, насильством над жінками. На всі інші види правовідносин, у тому числі цивільних чи сімейних, це не направлено.

“Гендер — це про соціальні ролі чоловіка і жінки, які прийняті у певному суспільстві. Наприклад, якщо у вас є діти, то ви граєте роль мами, якщо ви займаєтесь спортом, то граєте роль спортсменки. Особисто я граю роль мами, доньки, народного депутата тощо.Чомусь церква трактує соціальну роль, як зміну статі. Церква чомусь каже, що Стамбульська конвенція — це легалізація одностатевих шлюбів. Але ж четверта стаття містить лише вичерпний перелік людей, проти яких забороняється дискримінація — йдеться про сексуальну орієнтацію та гендерну ідентифікацію.

Вони кажуть, що ця стаття про трансгендерів, але ж друга стаття наголошує, що конвенція працює тільки для недопущення насильства”, — сказала Ірина Луценко.

Деякі країни, де церква займає більш потужні позиції, вже ратифікували конвенцію, розповідає народна депутатка від БПП Марія Іонова.

У Грузії, де церква має надзвичайно сильний вплив на політику, цю конвенцію ратифікували без жодних проблем і застережень. Таких проблем, як в Україні у них не було. В Іспанії і в Італії також, а там взагалі церква не відділена від держави. Ми намагаємося показати приклад, що у цій конвенції тільки міжнародні принципи для захисту прав людини, але нас не чують”, — відзначила Марія Іонова.

Ігор Мосійчук переконує, що краще ратифікувати конвенцію із застереженнями щодо гендеру, аби почати вирішувати проблему.

“Деякі країни світу, у тому числі країни ЄС, ратифікували конвенцію із застереженнями. Я не бачу тут нічого поганого”, — каже Мосійчук.

А НЕ МОЖНА ПРОСТО ВИДАЛИТИ З КОНВЕНЦІЇ ЧАСТИНУ ПРО ГЕНДЕР ТА СЕКСУАЛЬНУ ОРІЄНТАЦІЮ?

Не можна, тому що це некоректно. Пояснює правозахниця ГО “Ла Страда” Ганна Саєнко: “Ми не можемо внести зміни до цієї конвенції, адже це міжнародний документ, рамковий документ, який має бути однаковим для всіх країн. Зараз її намагаються ратифікувати із застереженнями щодо гендеру. Тобто, з умовою, що положення в якому йдеться про гендер не буде застосовуватися на території України.

Так робити можна. Польща ратифікувала конвенцію із застереженнями, але вони не стосувалися визначень. Розумієте, з конвенції, яка захищає жінок від гендерно-обумовленного насильства, хочуть забрати слово «гендер». Це основний термін, який міститься у конвенції, так не можна”, — наголосила Саєнко.

ТОБТО У ВСЬОМУ ВИНУВАТА ЦЕРКВА?

Не зовсім так. Україна — світська держава, а це означає: церква НЕ має права втручатися у політику. Не проголосували за ратифікацію саме народні депутати. Втім, за словами Ірини Луценко, це не питання сповідування чи не сповідування християнских цінностей — церква тисне на народних депутатів-мажоритарників, шантажуючи їх.

Часто саме церква допомагає мажоритарнику виграти вибори по округу, адже вони мають вплив на своїх прихожан. Депутата чи депутатку викликають до церкви і кажуть: “Як ти проголосуєш, то ми у церкві говоритимемо, що ти проти сім’ї і за геїв”. І вони реально кажуть: “Ні, ми не будемо голосувати за конвенцію, бо нам ще обиратися у майбутньому, а церква розкаже виборцям і вони нас засміють”. Таких випадків дуже багато. У різних фракціях”, – пояснює Ірина Луценко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Насильство у сім’ї – це епідемія. Так як СНІД, туберкульоз чи грип, – голова центру «Жіночі перспективи»

За словами нардепа Ігоря Мосійчука, про випадки тиску на членів фракції Радикальної партії йому не відомо.

“Церква просто висловлює свою думку, на мене ніхто не тисне. Моя думка повністю співпадає і з думкою Ради церков,  і з думкою православної церкви, до якої я ходжу.

Не дивлячись на міжконфесійне протистояння, Церква об’єдналася у позиції по цій конвенції. Щодо тиску на депутатів мені нічого не відомо. Ніхто мені про таке не повідомляв”, — відзначив нардеп.

ТОБТО НА СТАМБУЛЬСЬКІЙ КОНВЕНЦІЇ МОЖНА СТАВИТИ ХРЕСТ?

Ні, ми не можемо говорити так категорично. Після того, як у парламенті не вистачило голосів за ратифікацію конвенції, її відправили на доопрацювання у Комітет закордонних справ. Втім назвати її успішною досі не можна, не зважаючи на те, що з моменту останнього голосування пройшов майже рік.

Я в комітеті закордонних справ напрацьовую вже шосту версію ратифікації конвенції. Ще жодного разу мене не підтримали — депутати щоразу повертають проект на доопрацювання. Через це конвенцію не можливо винести у парламентський зал”, — каже Ірина Луценко.

Паралельно у комітеті ведеться робота над імпліментаційними законами, які “запустять” Стамбульску конвенцію після ратифікації. За словами пані Луценко, частково ці закони вже готові до другого читання.

“У комітеті сім’ї і молоді вже є закон “про запобігання і протидію домашньому насильству”, а у комітеті правоохоронної діяльності є другий законопроект, яким вносяться зміни у кримінальний, кримінально-процесуальний та в адміністративний кодекси. Я наполягатиму на тому, щоб парламент спочатку прийняв імпліментаційні закони. Паралельно ми будемо продовжувати пояснювати депутатам важливість Стамбульскої конвенції”, — каже жінка.

Втім, ці два закони не несуть вичерпних змін, яких має зазнати українське законодавство. За словами Ірини Луценко, міжнародні експерти дали Україні 75 рекомендацій щодо зміни законодавства. Зокрема, треба внести зміни у  21 закон та у три кодекси.

ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО ЗАВЖДИ ІСНУВАЛО. НАВІЩО БРАТИСЯ ЗА НЬОГО САМЕ ЗАРАЗ? У КРАЇНІ ВІЙНА.

Частково саме через це. За словами народної депутатки представниці президента у Верховній Раді Ірини Луценко, питання насильства над жінками знаходиться у трикутнику актуальних для України проблем:

  •  Домашнє насильство
  •  Домашнє насильство, яке виникає у родинах переселенців. Вони покинули домівку, не можуть гідно адаптуватися до нових умов (робота, друзі тощо), переживають стрес і, відповідно, усі проблеми, концентруються у родині
  •  Домашнє насильство, що виникає у родинах демобілізованих АТОвців. З ними не проведена необхідна реабілітація і, відповідно, прояви насильства можуть з’являтися частіше

Щороку в Україні реєструються від 100 до 150 тисяч актів побиття, середніх і тяжких ушкоджень.

Людям, які страждають від домашнього насильства потрібні відповідні служби захисту, адже не зважаючи на непопулярність теми, до них звертаються. Зокрема, з моменту запуску гарячої лінії з протидії домашньому насильсву “Ла страда” у лютому 2015 року кількість дзвінків виросла у шість разів. У 2015 році туди звернулися близько восьми тисяч жінок, а у 2016 — вже 38 тисяч дзвінків.

Валерія Широкова

Схожі записи

«Швейцарские консервы» для женщин

Ніде вона не дінеться  

Її місце