Image default
Статтi

Традиційно нерівні: проблема в головах?

Репродуктивна й доглядова неоплачувана праця в Україні досі вважаються сферою компетенції та відповідальності переважно жінок: за даними Національного опитування щодо гендерної рівності, проведеного у 2018 році, більше половини опитаних вважали, що в домогосподарстві саме жінки відповідальні за прибирання і приготування їжі (при цьому такі відповіді давали понад 50% як жінок, так і чоловіків), менше половини опитаних зазначили, що за ці хатні обов’язки жінки і чоловіки відповідальні рівною мірою.  Як таке бачення впливає на гендерованість ринку праці й на місце України у світових рейтингах гендерної рівності?

Нещодавно оприлюднили рейтинг гендерованості суспільства «The Global Gender Gap Report» (GGGR) Всесвітнього економічного форуму, у якому Україна посіла 59 місце зі 153 (минулого року були 65-ми). Такий показник є середнім виміром доступності для жінок чотирьох сфер життєдіяльності:  залученості в політичне життя, рівня освіти та доступу до освіти, доступу до надання медичної допомоги, а також економічних можливостей. Найкраще Україна показала себе в доступності освіти (26 місце в рейтингу), а найгірше – у залученості жінок до політичного життя (83 місце в рейтингу).

Менш ніж у чверті (23%) зареєстрованих юридичних осіб (фірм, компаній) в Україні на керівних посадах є жінки. Серед співвласників бізнесу жінки є у 46% фірм, більшою мірою це малі й середні підприємства.

Можна було би припустити, що більшість власниць бізнесу і топ-менеджерок усвідомлюють дискримінацію щодо жінок, але це не так: за результатами опитування власниць і топ-менеджерок підприємств, проведеного в Україні у 2017 році, 79% чоловіків та 68% жінок зазначили, що дискримінації стосовно жінок на ринку праці немає  (двоє з трьох респонденток не усвідомлюють проблеми гендерної нерівності на ринку праці).

Подвійне навантаження

Лише 40% опитаних погодилися, що чоловіки й жінки в Україні рівною мірою залучені до сімейного життя, але 71% вважають, що чоловіки та жінки мають бути рівною мірою залучені до сімейного життя. Інше всеукраїнське опитування демонструє поляризацію поглядів щодо поділу хатніх обов’язків у сім’ях, де і чоловік, і дружина працюють: більше половини опитаних підтримали рівність у розподілі хатніх обов’язків у разі, якщо чоловік і дружина працюють, водночас 43% опитаних обрали протилежне твердження – жінка в будь-якому разі має робити всю домашню роботу й бути гарною господинею, а дві третини опитаних вважають, що жінка повинна бути в першу чергу дружиною та матір’ю, і рівень підтримки цієї точки зору майже не змінився з 2009 року . Протилежну думку – що жінка має перш за все реалізувати себе і сама обирає, в чому і як саме, підтримує тільки третина опитаних в Україні (31%), хоча дещо частіше це люди віком 30-39 років (37%) – а це і є вік активної побудови кар’єри, активний вік створення сім’ї й народження дітей.

При поверненні на ринок праці жінки після декретної відпустки мають погоджуватися на гірші умови праці (передусім нижча заробітна плата), адже аргументом працедавців при цьому є нижча/гірша кваліфікація жінки як найманої працівниці. Можна було би сподіватися, що програми та кампанії активнішого залучення чоловіків до сімейного життя, догляду за дітьми та допомоги жінкам у хатніх справах сприятимуть розвантаженню жінок і дадуть їм змогу бути активніше залученими до ринку праці. Однак інші стереотипні погляди, а саме сприйняття важливості працезайнятості чоловіка, можуть гальмувати поступ у досягненні гендерної рівності.

Національне опитування з питань рівності 2018 року демонструє, що більше половини опитаних покладають на чоловіків відповідальність за забезпечення сім’ї, і за деяку або значну бажану перевагу чоловіків на ринку праці виступає майже половина опитаних (46%), при чому серед чоловіків такої позиції дотримується кожен другий (50%) і майже половина серед жінок (42%). Водночас близько половини опитаних вважають, що зараз жінки і чоловіки рівною мірою залучені до ринку праці, і частка тих, хто виступає за рівне залучення до ринку праці жінок і чоловіків, складає 49% .

Ще одне загальнонаціональне опитування щодо гендерних стереотипів, проведене в липні 2018 року, демонструє ще менш обнадійливі з точки зору подолання стереотипів результати: 61% опитаних зазначили, що саме чоловік має забезпечувати сім’ю, у той час як тільки третина (37%) дотримується думки, що забезпечувати сім’ю має той, у кого це краще виходить – і це може бути як чоловік, так і жінка . Такі результати можна частково пояснити наявною різницею в оплаті праці й розривом у доходах не на користь жінок, про які вже йшлося вище.

З одного боку, результати опитувань в Україні демонструють потенціал для залучення чоловіків до сімейної сфери і підтримку ідеї паритету в сімейних обов’язках. Це є передумовою усунення подвійного навантаження на працезайнятих жінок. З іншого боку, посилення наголосу на важливості (чи економічній доцільності) працезайнятості жінок має супроводжуватися розвінчуванням стереотипних поглядів на розподіл хатніх справ та сприйняття жінки виключно через призму материнства як основного обов’язку чи життєвого призначення. Такий стереотип щодо ролі жінки ускладнює для працюючих жінок шанси отримувати підвищення заробітної плати, просуватися кар’єрними щаблями, а часом і взагалі позбавляє можливості працевлаштування.

Усвідомлення дискримінації

У всеукраїнському опитуванні 2014 року в Україні 12,6% серед жінок (та 8,3% серед чоловіків) зазначали, що стикалися особисто (або стикалися їхні родичі чи близькі друзі) з таким проявом гендерної дискримінації, як нижча оплата праці жінок при виконанні однакової роботи, а 14,5% серед жінок (і 12,7% серед чоловіків) – із вiдмовою працедавця створювати жiнкам i чоловiкам умови для поєднання сiмейних обов’язкiв iз виховання дiтей та професiйних обов’язкiв (наприклад, вiдмова в роботi за гнучким графiком).

Реальний рівень досвіду дискримінації на ринку праці серед українського населення може бути вищим через нездатність працівниць і працівників розпізнати дискримінацію – адже мала частка опитаних в Україні у 2014 році знала про існування антидискримінаційних законів, які стосуються регулювання відносин працедавця й найманого персоналу. Зокрема поінформованість про закони, які гарантують жінкам можливість бути представленими в бізнесі на рівні з чоловіками, підтвердили тільки 20% опитаних, а про існування законів, які забороняють нижчу оплату праці жінок у порівнянні з чоловіками при виконанні однакової роботи, знали тільки 14% опитаних. При цьому 38-40% опитаних не знали як відповісти, а 12-17% вважали, що таких законів в Україні немає. Тож сумарно близько половини населення були непоінформованими щодо антидискримінаційного законодавства, а отже, навряд чи відстоювали свої права, наприклад, на рівну оплату праці.

Треба також брати до уваги стереотипне ставлення працедавців до молодих жінок – небажання оформлювати молоду жінку на роботу офіційно та зарплату «у конверті», які не гарантують збереження робочого місця на час відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами і відпустки по догляду за дитиною. Працедавець, коли вибирає людину на вакантну посаду між кандидатами чоловічої і жіночої статі, думатиме про ймовірну декретну відпустку саме щодо жінки. Як демонструють дані всеукраїнського опитування непрацезайнятих жінок, проведеного Центром економічної стратегії, половина опитаних жінок (50%) зазначили, що стикалися з дискримінацією з боку працедавців, які «не хочуть давати роботу жінкам з маленькими дітьми» .

Водночас переважна більшість населення України вважає материнство основним способом для жінки реалізувати себе в житті – за результатами всеукраїнського опитування 2018 року дві третини (65%) опитаних зазначили, що «кожна жінка має народити дитину для реалізації в житті», і щодо цього думки і жінок, і чоловіків схожі (69% серед чоловіків і 63% серед жінок погодилися з цим твердженням); натомість лише третина (32%) вибрали інше твердження – що в жінки є «право на вибір – народжувати дитину чи ні», і порівняно з даними за 2009 рік підтримка такого погляду стала менш поширеною, адже у 2009 році таку думку поділяли 41% опитаних .

Тож це дає підстави твердити про суперечливий тиск на жінку з боку оточення у поєднанні ролей матері та працівниці: очікування народження принаймні однієї дитини з одного боку, та дискримінація з боку працедавця щодо нижчої заробітної плати, гірших порівняно з чоловіками на тих самих посадах кар’єрних шансів і обмеженої можливості зберегти місце роботи на час декретної відпустки. Іншими словами, від жінки очікують виконання ролі матері, однак сама можливість виконання цієї ролі стає приводом для позбавлення жінки рівних із чоловіками можливостей на ринку праці.

Хоча в Україні оплачувану відпустку з догляду за дитиною може взяти будь-хто з членів родини, але на практиці у переважній більшості випадків її оформлює мати. Для працедавців потенційна відсутність жінки на робочому місці впродовж кількох місяців чи років стає підставою для дискримінації навіть тих жінок, які не мають дітей – зокрема запитання щодо «планованої вагітності і декрету» ставлять жінкам, але не чоловікам. Однак, згідно з українським законодавством, тати також можуть узяти відпустку з догляду за дитиною. При цьому чоловіків, які мають дітей або планують їх мати, працедавці на співбесіді або в процесі роботи не запитують про такі плани, хоча це, вочевидь, як і в ситуації з жінками-найманими працівницями, призведе до відсутності працівника на робочому місці впродовж кількох місяців. Дізнатися, що працівник-чоловік очікує народження дитини з його зовнішнього вигляду (на відміну від жінки) проблематично, отже у разі, якщо чоловік вирішить взяти відпустку з догляду за дитиною, працедавець про це може дізнатися несподівано й не мати спланованої заміни для працівника. У цьому сенсі кілька місяців вагітності жінки, які передують відсутності працівниці впродовж останніх тижнів вагітності та впродовж перших місяців після пологів, дають змогу працедавцеві підготувати тимчасову заміну й узгодити з працівницею умови повернення на роботу, включно з тестуванням можливостей для віддаленої роботи, гнучкого графіку або часткової зайнятості. Однак фактично ситуація відпустки у зв’язку з вагітністю та відпустки з догляду за дитиною формально не є підставою для працедавця пропонувати жінці часткову зайнятість або гнучкий графік роботи/віддалену роботу.

Що з цим робити?

Гендерно зумовлені стереотипи стосовно поділу сфер життя як таких, що є більш важливими для жінок (народження дітей, доглядова неоплачувана праця) і чоловіків (кар’єра, матеріальне забезпечення добробуту родини) існують в українському суспільстві разом із ідеєю активно працюючих матерів, які мають право на самореалізацію у професійній сфері. Це певною мірою відкриває жінкам можливості для побудови кар’єри і загалом для працезайнятості, однак не знімає подвійного навантаження, адже такі витратні за часом заняття, як готування їжі і прибирання дому, досі асоціюються з відповідальністю саме жінок.

Із кроків у законодавчій сфері можливою зміною було б запровадження для татів можливості брати оплачувану відпустку у зв’язку з народженням дитини (paternity leave). Такий крок може сприяти встановленню більш збалансованого поділу сімейних обов’язків, більшому залученню татів до доглядової праці не лише після народження дитини, а й у подальші роки. Відповідно це полегшить становище працезайнятих жінок, які мають дітей і яким рідше доведеться відмовлятися від професійної реалізації через неможливість поєднувати сім’ю й роботу. Законодавчі зміни мають посилюватися інформаційною кампанією про відповідальне татівство і залучення чоловіків до доглядової (репродуктивної) праці.

Можливість альтернативних форм зайнятості (часткова, за гнучким графіком, віддалена) також сприятиме зменшенню диспропорції у представленості жінок і чоловіків на ринку праці в Україні в найближчі роки. Додатковим кроком може бути підтримка залучення жінок на ринок праці через програми розвитку й підтримки малого та середнього бізнесу – як через тренінги і гранти, так і через менторство, поширення вдалих практик, створення мереж взаємної підтримки для жінок-власниць підприємств малого та середнього бізнесу.

У широкому сенсі, основним фокусом як державної політики – у законодавчій сфері та реалізації інформаційних кампаній –  має бути подолання гендерних стереотипів, упереджень стосовно закріпленості тієї чи іншої сфери діяльності за жінками або чоловіками, створення на робочому місці умов, сприятливих для поєднання роботи та сімейного життя.

ГО Український центр європейської політики

Статтю підготовлено на основі аналітичного звіту “Гендерованість ринку праці: порівняння кейсів України та Литви” за авторства “Т. Костюченко”

Схожі записи

7 найкращих фемсеріалів до довгих вихідних

admin

Реклама Gillette: підтримка жіночого руху чи кампанія проти чоловіків

admin

Сексизм і неетична поведінка — медійниці готують заяву до «Слуги народу» та інших партій

admin

Залишити коментар