Повага
Image default
Статтi

Сива та красива: як жінкам зі «срібним» волоссям прийняти себе

Біла стежина на волоссі, яка з’являється через два-три тижні після фарбування, наганяє жах не на одну жінку. Срібні пасма намагаються зафарбувати та приховати. Багатьом так приємніше дивитися на себе в дзеркало, вони спокійніше почуваються серед оточуючих. 

Проте все більше жінок у світі відмовляються від фарбування сивого волосся й заявляють, що сивина — це не старість і недоглянутість, а краса! Щоб підтримати та надихнути одна одну, жінки з різних куточків світу об’єднуються у групи в соцмережах. Серед найпопулярніших  Silver Sisters та Gray and Proud, де тисячі жінок публікують фото своїх зачісок. 

Підтримують сріблястий тренд у волоссі й знаменитості. Це показав нещодавній Каннський кінофестиваль, коли актриси Енді Макдвелл, Гелен Міррен, Джоді Фостер, Шерон Стоун вийшли на червону доріжку з сивим волоссям! 

«Повага» з’ясовувала, як почуваються жінки, які змушені фарбуватися, а також поспілкувалася з тими, хто вирішив не фарбувати сивину.  Можливо, їхні історії надихнуть на зміни й стануть для когось своєрідною терапією.  

«Тебе постійно намагаються «скубнути» за цю сивину»

Перша сивина в Марії почала з’являтися, коли їй було 22 роки. Спершу кілька срібних волосин де-не-де світилися серед розкішного чорного волосся. Із кожним роком білі пасма почали ставати все виразнішими, тож довелося фарбуватися: ось уже понад 10 років, раз на два-три тижні. 

— Усе це дуже непросто, особливо для брюнетки, коли як під мікроскопом на голові видно кожну «не таку» волосину. Іншого виходу, окрім фарбування, я наразі не бачу, — каже Марія. — Мені 33 роки, я не можу дивитися на себе сиву в дзеркало. Навіть страшно подумати: якщо змити фарбу — вся моя голова біла.

Постійне фарбування вже просто нестерпне, додає жінка. Вона каже, що якби не сивина, ніколи б не вдалася до фарби. Чому так рано посивіла — для неї загадка. Можливо, вплинули стреси, але в кого ж їх не буває? А може, спадковість — батьки, бабусі з дідусями досить рано почали сивіти, але не в 20 із лишком років. 

Можливо, Марія відмовилася б від фарбування, якби не тиск суспільства з цього приводу. Через це прийняти себе такою як є надто складно. 

— Розумієте, тебе постійно намагаються «скубнути» за цю сивину, так ніби їм це приносить задоволення, — ділиться переживаннями співрозмовниця. — Це неприємно й боляче. Це ж моє волосся й моє життя.

«Сивий чоловік — красивий, сива жінка — недоглянута?»

«Ого, ти сивієш?! А чому не пофарбуєшся? Економиш на перукарні? Що в тебе сталося, що почала сивіти?», — такі запитання неодноразово чують жінки з сивиною, особливо якщо вона почала з’являтися в досить ранньому віці.

І хоча посивіння — це природний процес, причиною якого може бути не лише вік, а й спадковість, пережитий страх, біль чи стрес, на жаль, оточення не завжди толерантне до жінок із сивиною. Сиве волосся чомусь багато хто вважає ознакою недоглянутості, старості, байдужості до себе. Тоді як сивину в чоловіків вважають сексуальною і благородною. 

Упереджене ставлення оточуючих до жіночої сивини часто обговорюють у соцмережах.

«От чому чоловіча сивина — це красиво, а жіноча: «Ти що не бачиш, що тобі пора фарбуватися?». Я б дуже хотіла, щоб на жіночу сивину не реагували як на проказу», — пише Ірина.

«Нещодавно в перукарні зустріла дуже красиву жінку з густим сивим волоссям. Після стрижки перукарка її запитала: «А що робимо з кольором?» «А що не так із моїм кольором?» — із гордістю  відповіла жінка й більше запитань до неї не виникало», — ділиться спостереженням Лілія. 

Ось вона – сива і щаслива я!

Устя Стефанчук
Устина Стефанчук

Сотні відгуків отримав нещодавній пост про сивину блогерки та колекціонерки Устини Стефанчук

«Ти така прокинулася, готуєшся до розмови з цікавезною людиною, підспівуєш до Леді Ґаґи в радіо, плануєш день, малюєш карлячки в щоденнику, п’єш каву, усміхаєшся до себе, бо перший день без спеки.

І отримуєш  у приват повідомлення від незнайомої тітки з текстом, що вона так любить твої відео з майстринями, так любить, так любить, але от помітила, що в тебе видно відрослі сиві корені, і це так фуфуфу, це так старить, це ознака недоглянутості і «не можна себе так запускати».

Так, отаке, виявляється, можна вивалити чужій людині на голову (навіть із сивими й жахливими коренями, як у мене. Просто так. Насамкінець пані побажала мені успіху й натхнення.

Я оце подумала, як добре, що в мене ані одне, ані друге вже дуже давно не залежить від думки оточення, бо це вже не вперше, і навіть не вдруге  отримую такі зауваження… А мораль така: варто думати, перш ніж писати якісь речі про зовнішній вигляд незнайомої людини… Просто не робіть цього взагалі ніколи! Ось вона – сива і щаслива я!» — написала блогерка. 

«Я Аня, і я не зафарбовую сивину»

Киянка Анна Мельничук кілька років тому відмовилася від фарбування сивини й не відчуває через це жодних незручностей. Про свою позицію щодо сивого волосся та упереджене ставлення суспільства вона написала в фейсбуку:

«Привіт, я Аня, і я не зафарбовую сивину.

Тема жіночої зовнішності досить складна. Жінки в нашому суспільстві повинні завжди бути молодими, і ще тут вживають міфічне слово «доглянутими». А ось ознакою старості й недоглянутості вважають сивину. Коли мова заходить про жінок, які вирішили не зафарбовувати сивину, часто в коментарях можна побачити осуд, огиду й навіть ненависть. 

Найбільш лояльне, що я бачила: «Я нічого не маю проти сивини, мені подобається благородна. Але моя не така, моя неприємна, негарна, тому я зафарбовую».

Проте краса в очах того, хто дивиться. Немає ніякої абсолютної краси у вакуумі. Сприйняття краси — це завжди мода + культурний код суспільства. Згадайте, як у 80-х була модна пергідрольна хімія, фіолетові тіні до брів і бурякові рум’яна. І це здавалося дуже красивим!

Непотрібно далеко ходити, ще 10 років тому в моді були тонкі підняті брови, а зараз модні товсті «брови вовчиці», й усі викинули пінцети. Немає жодної неакуратної сивини, є установка у свідомості, що жіноча сивина — це щось дуже погане. А чоловіча —  благородна й красива. Чоловік, який зафарбовує сивину — комічний, а сива жінка — лінива і не стежить за собою.

Загалом як завжди в цьому нашому патріархаті. Чоловікові можна все, а жінкам потрібно докладати купу зусиль – і все одно цього завжди буде недостатньо. Сивина — це природно. Це як бути брюнеткою чи блондинкою, просто варіант норми.

Я Аня, і я не зафарбовую сивину. Я люблю свою сивину й не соромлюся її. Це частина мене, і я не хочу цієї частини ховати чи змінювати. Я така, яка я є».  

Анна Мельничук, візажистка
Анна Мельничук

Сивина в Анни почала з’являтися у 27 років. До 30 років вона фарбувалася. 

— Але я це робила не через сиве волосся, а тому, що мені це подобалося — тоді я була руденькою. Коли народила дитину, вирішила не фарбуватися, бо мені це просто набридло. Фарбоване волосся вже повністю відросло, і зараз я зі своїм природним кольором. Сивина в мене нерівномірна, з одого боку 50%, я її називаю «сіль із перцем», з іншого —  взагалі практично нічого не видно,  — пояснює Анна. 

Вона працює візажисткою та майстринею зачісок у салоні краси. Якогось тиску чи цькування з приводу сивини на собі не відчуває. 

— Оточуючі сприймають нормально, чоловік сприймає нормально, і я так почуваюся комфортно. Єдине, що мама трохи тиснула, але потім зрозуміла, що я не здамся. Мені шкода часу на фарбування. Це ж потрібно робити кожних три тижні. Це займає мінімум дві години, щоб нанести фарбу, потримати певний час, змити її. Якщо це робитиму не сама, доведеться ще й витрачати час та кошти на похід до салону.

Ну є сивина, ну може я виглядаю старшою. І що з того? Я  все одно буду колись старішати. Я спокійно це все сприймаю. А за цей час, який іде на фарбування, я краще з дитиною пограюся або подивлюся кіно.

«Ніби зняла гору з пліч»

Уже понад два роки не фарбує сивину харків’янка Ірина Казакова. А щоб підтримати жінок із сивим волоссям, вона разом із подругою Наталією Гаєцькою створила групу в фейсбуку «Сива та красива». Тут кожна жінка, яка обрала для себе «срібний» шлях, може знайти безпечний простір для спілкування, поділитися досвідом переходу, знайти підтримку та поради.

— Є кілька англомовних груп, але я помітила, що наші жінки там не викладають фото, лише ставлять вподобайки. Я хотіла створити такий простір в Україні, щоб там можна було поговорити нашою мовою, щоб жінки додавалися, публікували свої фото й не боялися розповідати про себе, —  зазначає Ірина Казакова. 

Ірина Казакова
Ірина Казакова

Жінка фарбувала сиве волосся близько 5 років, і багато хто, як каже вона, пам’ятає її «нахабною рудою». Але понад два роки тому вона зважилася на кардинальні зміни в зачісці. 

«Чому я це зробила? Набридло кожних два тижні думати, як приховати білі корені, набридло витрачати час і гроші на фарбування, набридло витрачати час на нескінченні сумніви – потрібно це чи ні. Хотілося відчути себе й зрозуміти, чи буде мені комфортно з собою «без прикрас», хотілося зробити життя легшим», — ідеться в її дописі в фейсбуку, який отримав підтримку сотень користувачів соцмережі. 

До речі, після цього дві жінки розповіли, що цей пост допоміг їм наважитися на перехід від фарбованого волосся до сивого. І це було дуже приємно, додає Ірина.

— Просто в якийсь момент усвідомлюєш, скільки фарби витрачаєш на волосся, скільки часу та коштів це забирає, і розумієш, що цей процес нескінченний. Адже фарбуватися потрібно щомісяця до кінця життя, бо так прийнято й так треба. Купу часу витрачати на приховування того, ким ти є. І ці роздуми мене привели до того, що сивина — це нормальний процес, ми всі дорослішаємо, з організмом відбуваються зміни. У когось раніше, у когось пізніше — все як задумала природа.

Ірина вже повністю відростила сивину. Каже, що так їй легко й комфортно, ніби зняла гору з пліч. 

— Зараз я відчуваю, як моя внутрішня природа вийшла назовні, мені не треба витрачати час на роздуми, потрібно мені фарбуватися чи ні. Я просто про це тепер не думаю, — ділиться відчуттями жінка. —Спочатку всі думали, що я жартую. Потім, що це мине. Пізніше пропонували гроші на фарбу або перукаря. Ще пізніше намагалися нажахати, що заміж мене ніхто не візьме. Згодом вдавали, що все ок, «…але ж наступної весни ти пофарбуєшся, аби бути красивою». Скажу одразу, що це ображає найбільше.

«Дайте собі шанс спробувати»

— Я не хочу закликати всіх жінок не фарбуватися, бо розумію, що комусь це підходить, а комусь ні, —  говорить Ірина Казакова. — Я б хотіла звернутися до тих, кому некомфортно фарбуватися, і ви відчуваєте, що можна по-іншому. Дайте собі шанс спробувати. Якщо вам некомфортно навіть думати про те, що ви можете бути сивою, а легше фарбуватися, робіть це. Це нормально. Думаю, у кожної жінки свій шлях. Якщо ж хочете піти на такий експеримент, варто спробувати, але його треба довести до кінця. 

Найскладніший початковий етап, коли жінки починають відпускати сиве волосся, воно відростає приміром на 5 см, і тоді здається, що це виглядає жахливо.

— Але в цей момент ви ніколи не зрозумієте, як виглядатимете цілком сивою. Адже пофарбоване волосся даватиме свій відблиск, і зрозуміти, яким буде ваш справжній колір, можна буде лише тоді, коли ви зріжете все пофарбоване, — радить Ірина Казакова. — Для цього можна обрати той спосіб переходу до сивого волосся, який буде вам комфортний. Приміром, узятися за зміни можна влітку, одягнувши капелюшок чи хустинку, або взимку, коли носять шапки. Можна просто зрізати все пофарбоване волосся.  Мені було простіше відростити 10 см і зробити коротку стрижку. Зараз у мене вже волосся довжиною до пліч.

Ірина також додає, що нетактовних і недружніх відгуків щодо сивини насправді було досить мало, одиниці. Набагато більше було коментарів підтримки у фейсбуку. 

— Крім того, досить часто в чергах, на зупинках до мене підходять жінки різного віку, придивляються, запитують, чи це пофарбоване, чи натуральне волосся, а коли дізнаються, що «своє», кажуть, що це дуже красиво і їм подобається. Отже, в підсумку підтримки набагато більше, ніж осуду. А це вже говорить про те, що наше суспільство стає толерантнішим. Я думаю, тут усе залежить від людини. Якщо вона тактовна, то дає право вибору. Якщо нетактовна, то пробує виправити, бо вважає, що це якась похибка в програмі. Це схоже на те, як жінка вирішує не народжувати дітей або не виходити заміж, і для багатьох це щось незрозуміле. Мовляв, як це, чому, це треба виправити, бо вона робить помилку, іде неправильним шляхом.

«Якоїсь миті просто дістала вся ця хімія»

Якщо хочете кинути виклик фарбуванню сивини, варто не звертати увагу на думку оточуючих, а починати з себе. Цей кордон може подолати тільки сама жінка, якщо дуже цього захоче. У цьому переконалася Наталія Гаєцька з Маріуполя, яка кілька років тому відмовилася від фарбування.

Наталія Гаєцька
Наталія Гаєцька

— Перших кілька сивих волосин у мене знайшла подруга, коли мені було 24 роки. На це деякий час можна було не звертати увагу, а потім сивина стала помітною, — пригадує Наталія. — Спочатку я почала фарбуватися хною, але вона не брала сивини, давала просто жовтий відтінок. Виходило некрасиво, тому я перейшла на хімічні фарби. Корені відростають, і ти думаєш лише про те, що треба щось із тим робити, що треба його фарбувати. І я це робила до 49 років регулярно. За цей час уже навіть забула, яке в мене природне волосся. Я з року в рік ішла на ці жертви, і одного чудового дня задумалася, чи воно мені треба. 

Як каже Наталія, якоїсь миті її просто дістала вся ця хімія.

— Я дуже чутлива до запаху фарби, у мене від неї виникали подразнення на шкірі, але я все одно фарбувалася, хоча після цього голова в мене просто горіла. Фарбуватися потрібно було раз на три тижні, і все це мене втомило. 

Жінка почала цікавитися екологічною тематикою, багато читала, шукала в інтернеті інформацію про склад фарби, косметики, продуктів.

— Коли зрозуміла, яку небезпеку це все несе, замислилася, навіщо воно. Також я зацікавилася фемінізмом. Мені стало цікаво, як почуваються жінки, які себе не обмежують сексистськими патріархальними рамками, і це допомогло. Підписалася на спільноти Silver Sisters та Go Grey, там є актриси й моделі, які підкреслюють своє сиве волосся. Звісно, була думка – а як сприйматимуть оточуючі? Але коли побачила знаменитостей, які мають розкішний і стильний вигляд, не соромляться сивини, а навпаки пишаються нею —  це мене надихнуло. 

«Надихайтеся прикладами інших жінок»

Жінка із сивим волоссям

Наталія наголошує, що коли відрощуєш сиве волосся, треба проявити трохи терпіння, порадитися з собою.

— У мене були такі внутрішні діалоги: я зараз вийду на вулицю нефарбована, і що буде? Звісно, ніхто не збирався спеціально витріщатися, ніхто не тикав пальцями, не робив зауважень. Як реагували на моє рішення близькі? Хтось делікатно мовчав, хтось запитував: «А що, ти тепер не фарбуватимешся?» А потім я сказала, що хочу відростити срібне волосся. До речі, моя 83-річна мама досі фарбується, бо вважає, що ненафарбованою виходити на вулицю некрасиво. А якось я поїхала в гості до родичів, і моя двоюрідна сестра мені каже: «А ти знаєш, є така фарба, яка робить фіолетовий відтінок, ти не хочеш таке зробити?» Я подякувала за пораду й відповіла, що не хочу . 

Проте не все так сумно. Відколи Наталія відростила сивину, вона неодноразово чує компліменти щодо свого кольору волосся й від перукарів, і від користувачок соцмереж.  Саме через срібне волосся на неї підписалися жінки з різних країн, особливо коли почала робити собі зачіски з плетінням. 

—  Тож коли вагаєтеся, відмовлятися від фарбування чи ні, надихайтеся прикладами інших жінок. Саме це допомагає зробити крок назустріч змінам, — каже Наталія. — Потрібно працювати над собою й шукати підтримки там, де точно її знайдеш, тобто у спеціальних спільнотах. А ваші близькі люди приймуть вас і з довгим, і з коротким волоссям, і з сивим!

Євгенія Цебрій,

фото надані героїнями 

Схожі записи

(Не)жіноча справа: гендерний досвід великих підприємств і компаній

Феміністичний карантин, або п’ять серіалів, від яких не смикається гендерно чутливе око

Гендерна Уповноважена Катерина Левченко — у тoп-100 найвпливовіших людей світу з питань гендерної рівності