Image default
Статтi Це зробила вона

Слово, що змінює, та «запасні життя» Ірини Славінської

“Я не обирала між фемінізмом і чимось ще. Навпаки, як на мене, фемінізм і рух за права жінок – єдина можлива позиція мислячої людини”. Її легко уявити за столиком французського кафе, на сцені, перед широкою публікою, у кріслі радіоведучої, за перекладом нової книги, за писанням текстів чи на марші за права жінок, на пікніку, у колі родини і друзів… Виникає враження, що Ірина Славінська має кілька “життів”, серед яких маневрує і які вміло поєднує в єдиний якісний сюжет.

Про вибір філологічного напряму

Щиро кажучи, завжди знала, що читання і письмо даються мені добре. Коли почала вчити першу іноземну мову – французьку – здалося, що відкрилася суть світу, про який колись читала в “Слові про слова” Успенського. Так зрозуміла, що філологія велика наука – хоча слова “філологія” тоді ще не знала.

Ближче до старших класів з’являлося бажання піти вчитися на юридичний. Згодом це бажання втілилося у правозахисній тематиці радіоефірів та роботі в кампанії “Повага”.

Про навчання у Київському національному лінгвістичному університеті

Так склалося, що ще зі школи чула багато багато добрих слів про цей університет, а конкретніше –  про факультет французької мови.  Адже саме в цьому університеті вчилася моя шкільна вчителька французької та репетиторка.

Ірина Славінська Фото: Костянтин Поліщук

Філологічний факультет не надто великий, має досить домашню атмосферу. Можливо, завдяки цьому для молодої студентки його вирізняла велика увага до кожного чи кожної.

Загалом викладачі в лінгвістичному мають добру традицію інтелектуального та емоційного контакту зі студентами. Саме тому до сьогодні підтримую дружні стосунки з деякими викладачами.

Звичайно, є в коханні і будні, і свята. Так само студентський час у лінгвістичному мав свої турбулентності. Але в пам’яті залишилися радше добрі моменти.

Одна з важливих речей полягала в тому, що в часи мого навчання в лінгвістичному вивчали не тільки мови. Це давало змогу випускати студентів із доброю гуманітарною базою.

Власне, факультет випускав людей, які дадуть собі раду з грамотною українською мовою, філософією… і головне – ці люди п’ять років якісно та дуже ґрунтовно студіювали світову літературу з акцентом на читанні тією мовою, яку вони вивчають.

До того ж, курс літератури передбачав багато письмових робіт. Це навчило швидко писати на задану тему в певному форматі. Безцінний досвід.

Саме тому я вважаю окрасою цього університету кафедру теорії та історії світової літератури часів роботи завкафедри Валентини Фесенко, на жаль, тепер покійної. Це була видатна жінка, котра зібрала на кафедрі не менш видатну команду, яку я полюбила ще з першого курсу.

Зараз, наскільки я можу розуміти, в університеті суттєво зменшили кількість годин літератури. Думаю, це дуже велика помилка. Люди, які добре знають мову, але мало читають і погано знаються на художній літературі, котрі не читали базових текстів Барта, Дельоза, Дерріда (і список може бути безкінечний), не стануть добрими філологами. Їм просто бракуватиме фундамента для подальшого розвитку як гуманітаріїв.

Про тих, хто вражали та надихали

Боюся когось не згадати, але виступлю по класиці.

По-перше, всі, хто вчилися в лінгвістичному та мали в програмі семестр вивчення античної літератури, знають вірш про “маленьку сіру мишку”. Для всіх випускників – це як пароль для розпізнавання своїх. Інші студенти цього мему не знають. Вірш про мишку традиційно читає на парі про Вергілія пан Дабо, який, думаю, бачив усіх без винятку першокурсників лінгвістичного.

Також назву згадану вище Валентину Іванівну Фесенко. Моя перша наукова керівниця – це як перша любов. У нас були дуже тісні, хоча подекуди й непрості стосунки. Але я завжди буду її пам’ятати. Як завкафедри та професорка вона була просто супергероїнею та стала для мене однією з важливих рольових моделей.

З ким із сучасних письменників мала нагоду спілкуватися

Тут можна пожартувати, що з усіма. Насправді, з 2006-2007 року спілкування з сучасними митцями – щоденна частина моєї роботи.

Якими були твої перші роботи? Які складнощі траплялися на початках?

Перше інтерв’ю в якості журналістки записала з “Пікардійською терцією”. Воно вийшло на порталі “Сумно”, який за рік до того створив Богдан Логвиненко.

Перекладати почала ще в школі – волонтерила в одній громадській організації. Отримувати гроші за переклади почала з першого курсу – підпрацьовувала в бюро перекладів. Початок роботи не був надто творчим: траплялося перекладати і інструкції до унітазів, і слайди презентацій Мінфіна.

Першу наукову роботу написала на конкурс для студентів. Це була дебютна наукова робота. Треба було написати про французьких символістів, що не було аж так просто, але головним викликом став науковий стиль письма.

Освоїти його особливості допоміг згаданий уже Борис Дабо, який щиро та змістовно взявся зарадити з писаниною… Хоча це взагалі не входило в контекст роботи його курсу античної літератури.

Це, до речі, одна з фішок лінгвістичного – деякі викладачі готові щедро ділитися та підтримувати студентів навіть у позаурочний час. Звичайно, та робота першокурсниці не була надто серйозною. Але, коли дійшло до справжніх наукових робіт, той досвід став у нагоді.

Про поєднання літературознавства та журналістики

Для мене це дуже природнє поєднання. Оскільки наша освіта була доволі універсальна, отримані знання з різних дисциплін легко конвертувалися в навички писання для медіа. Я вже мовчу про те, як педагогічка та методика викладання допомагають у менеджерській роботі.

Від ведучої Громадського радіо до продюсерки «Радіо Культура»

Ірина Славінська Фото: Віталій Лямічев

В травні 2013-го команда частина команди телеканалу ТВІ після страйку звільнилася на знак незгоди зі зміною власника каналу. Поміж тих людей була і я – пішла з каналу та попрощалася зі щотижневою програмою “Гра в слова”.

Влітку частина колег взялася до роботи з відновлення Громадського радіо, яке свого часу заснував Олександр Кривенко.

За рекомендацією Андрія Куликова мені подзвонив Кирило Лукеренко. Так я і опинилася на радіо, що до березня 2014-го, коли ми отримали перший грант, було цілковито волонтерським проектом.

Флешбек: 2011-го Гена Корнев, який тоді працював у “PocketBook”, запросив мене зробити десяток серій “Українського літературного подкасту”. Це був перший досвід роботи з аудіо, саме під час тих перших, доволі аматорських записів, я вивчила чимало уроків, якими нині ділюся з радіоведучими-початківцями.

До речі, нещодавно в Луцьку до мене після презентації книжки “Мої запасні життя”, підійшов хлопець і сказав, що той подкаст наштовхнув його на думку про кар’єру журналіста. Тому тепер він вчиться на журналістиці. Цей фідбек відкрив мені всю масштабність можливих наслідків власної роботи.

Повертаючись до Громадського радіо, скажу, що ця редакція стала для мене цінною школою. Я навчилася бути кращою ведучою, попрацювала редакторкою, навчилася робити краудфандинг (спасибі Спільнокошту!), мала досвід роботи в правлінні та редраді, тобто навчилася приймати рішення, шукати консенсус, описувати його та доносити до інших людей.

В листопаді 2017-го “Українське радіо” запросило вести авторську програму “Права людини понад усе”, що досі виходить щоп’ятниці о 16:10. Так ми почали придивлятися один до одного.

Навесні 2018-го я прийшла на “Радіо Культура”, щоб долучитися до однієї з найбільш амбітних реформ в Україні – розвитку Суспільного мовлення.

Про правозахисну та гендерно-орієнтовану діяльність

Я не обирала між фемінізмом і чимось ще. Навпаки, як на мене, фемінізм і рух за права жінок – єдина можлива позиція мислячої людини. Свою роль також зіграв університет, адже до базових текстів для всіх гуманітарії входять праці Симони де Бовуар та інша класика.

До того ж Україна має свою феміністичну традицію – це наша традиційна цінність. Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Леся Українка, Мілена Рудницька, Соломія Павличко… цей список такий довгий, що я боюся когось не згадати. Окремо назву жінку, котру дуже ціную та маю за щастя бути знайома.

Це Марта Богачевська-Хомяк, авторка дослідження жіночих громадських рухів межі 19 і 20 століття (читайте її працю “Білим по білому”, яку нещодавно перевидали в українському перекладі в УКУ).

Перші свої колонки на гендерні теми я почала писати між 2011 та 2012 роком. Влітку 2015-го мене запросили долучитися до кампанії проти сексизму в медіа та політиці “Повага”. Це неймовірно цікавий професійний виклик, який, попри майже п’ятирічний досвід роботи, продовжує бути викликом.

Головна наша перемога: медійники та політики перестали соромитися говорити про права жінок і вживати слово “гендер”. Звичайно, це не тільки наша заслуга. Але не треба й применшувати вл

Ірина Славінська Фото: Олександр Попенко

асної ролі: свого часу саме “Повага” стала майданчиком, який уможливлював для медійників і політиків висловлювання на гендерну тематику. Чому вони раніше про це не говорили? Бо ніхто не питав. А ми спитали!

Про перекладацьку діяльність

З точки зору зайнятості – це хобі. Перекладаю вечорами чи вночі після роботи. Це не моя постійна робота, тому дозволяю собі не брати всі пропозиції, що надходять від видавців.

З точки зору мислення – це важлива для мене матриця. Навіть роботу в медіа я схильна прочитувати, як різновид перекладу, адже навколишню реальність медіа перекладають споживачам у формі журналістських матеріалів.

Про книгу «Мої запасні життя»

Ця книжка і про моє життя, і про життя інших. Мені цікаво було заховати там декілька літературних сюжетів, а також поміркувати про інші види мистецтва. А також багато радіо.

Вдумливий читач почує там звучання голосу, вловить паузи, де треба відновити подих і взяти дихання, роздивиться монтажні шви між історіями з “Моїх запасних життів”.

Про читання

Якби мене запитали, порадила би читати бодай одну сторінку на день у будь-який зручний момент. Також дуже раджу читати книжки під час довгого чекання – в чергах чи громадському транспорті. Ви здивуєтеся, як багато книжок можна таким чином прочитати.

Про те, що допомагає не збиватися з наміченого шляху і втілювати свої плани

Сфокусованість і занудство. Я з тих людей, які роблять домашні завдання в п’ятницю ввечері, аби потім не марнувати вихідні.

Про те, що поліпшує продуктивність і допомагає тримати обраний темп

Дуже стежу за веденням календаря – онлайн і паперового щоденника. Певний час тому я почала фіксувати там час на сон, намагаюся спати бодай 7 годин на добу, що відрізало стару звичку працювати ночами.

Плани записую максимально наперед, намагаюся не планувати на один робочий день забагато ‘завдань, а також мірою сил залишаю дні для мовчазної вдумливої роботи – без зустрічей і нарад. Якщо немає авралів і форс-мажорів, намагаюся не працювати на вихідних, аби був час на відновлення ресурсу – прогулянки, читання, музику, кіно й театр.

Про філологів

Філологи – це люди, котрі вміють швидко опрацьовувати великий масив інформації, ефективно читають тексти, швидко і структуровано грамотно пишуть, а також мають навички аналізу та синтезу, вміють швидко виділити головне та відкинути другорядне.

В добу інформаційного шуму це безцінні навички.

 

Підготувала Вероніка Новікова

Схожі записи

«Бути знизу»: спроба говорити про сексизм мовою театру

admin

Про що говорити, з ким і як — поради Тетяни Трощинської

admin

Як (не) варто проводити заходи до дня 8-го березня у школах

admin

Залишити коментар