Навіть провідні країни мають проблеми у забезпеченні рівних прав і можливостей для жінок і дуже схожі на Україну, яка посіла 61 позицію у світі за критерієм «гендерна нерівність» згідно з індексом ПРООН. Перше місце у 2017 посідає Швейцарія з найбільш рівними умовами життя. У той же час найменш дружелюбною державою для жінок названо Ємен, який посідає останню 160 позицію.
На основі інтерв’ю та статистичних даних ми змоделювали життя жінки в кожній із трьох країн. Ми створили образи трьох жінок – Френі із Швейцарії, Атрі з Ємену та Софії з України. Використані статистичні дані UNICEF, ПРООН, Світового банку, Державної служби статистики та інших органів влади в Україні, публікації в медіа.
Швейцарія
Звичайна дівчинка, яку назвемо Френі, у Швейцарії приблизно у 6 років іде до школи, де навчається протягом 9–11 років. Після початкової школи вона, як і кожен учень чи учениця, обирає власне спрямування та вивчає певні дисципліни поглиблено. У випадку Френі – це економічне спрямування. Щороку в рамках шкільного дня «Проведи день на роботі із мамою/татом» Френі має можливість ознайомитися з професіями, більш традиційними для протилежної статі. Вона йде з батьком на роботу та пробує виконати деякі з його обов’язків. ЇЇ батько хірург, що особливо цікавить Френі, оскільки у Швейцарії жінці значно важче себе реалізувати в медицині, ніж чоловікові. Розрив у доходах між чоловіками та жінками в медицині становить 36%. Коли Френі завершує навчання у школі, вона вирішує навчатися в університеті на економістку. Тут розпочинається новий етап її життя.
На перший погляд Френі видається, що дівчат і хлопців в університеті приблизно однаково. Проте, заглибившись у статистику вона помічає, що відсоток жінок із вищою освітою переважає (55,9%) попри те, що співвідношення населення за статтю загалом практично однакове (49,57% чоловіків та 50,43% жінок). Під час свого навчання Френі не натрапляє на упереджене ставлення до себе, тому отримавши диплом, починає пошуки роботи.
«Більше жінок успішно завершують навчання в університеті, але менше жінок посідають керівні посади», — розповідає Марі Шерлер, власниця середнього бізнесу.
Френі вирішує спочатку набратися досвіду на позиції рядової спеціалістки – пропозицій роботи більше ніж достатньо. Дівчина чудово справляється на роботі та зауважує, що попри її успіх – її зарплата нижча, ніж у співробітників-чоловіків. Виявляється, що розрив між доходами жінок та чоловіків у Швейцарії становить 12% на користь чоловіків. Більше того, вона не зауважує значного руху по кар’єрній драбині попри вже значний стаж. Френі знає, що у Швейцарії є чинними рекомендаційні квоти на посади для жінок (30% у Раді директорів та 20% у менеджменті). Проте, вона зауважує, що квоти не дотримані, і в її компанії відсоток жінок на керівних посадах становить лише 15%. Саме тому, Френі разом з іншими жінками виходить на масштабний мітинг проти розриву в доходах, у якому загалом беруть участь 20,000 людей.
«У Швейцарії чоловік – на роботі, а жінка – вдома», – каже Марі.
Френі вже 29, вона виходить заміж. Кілька років насолоджується подружнім життям та усвідомлює, що настав час народити дитину. Вона бере декретну відпустку, отримавши законні 98 днів удома з дитиною та 80% від зарплати. Френі не хоче, щоб її маленьку дочку виховувала няня, але, на жаль, держава не передбачає декретної відпустки для чоловіків, що є нетиповою практикою для європейських країн. Тому на певний час молода мама вертається до своєї роботи. Втомившись від своєї недооціненої позиції в компанії, Френі вирішує започаткувати власну бухгалтерську фірму. Попри те, що Швейцарія займає 33 місце у світі (усього 190) за легкістю ведення бізнесу, Френі зустрічається з безліччю неприємностей. Вона змушена найняти чоловіка на позицію її представника, оскільки її не сприймають усерйоз. Лише після цього кроку справи налагоджуються. Через певний час Френі передає компанію до рук іншої жінки, щоб більше часу приділяти вихованню дитини.
Френі все життя була активною у громадському житті: ніколи не пропускала виборів та часто підписувала петиції, тому вирішила піти в політику. Попередньо проаналізувавши ситуацію, вона зауважила, що присутність жінок в органах влади Швейцарії є 25.6%, тому вона не очікувала, що натрапить на значні перешкоди і вже згодом буде обрана до місцевої ради.
*Статистичні дані отримані від ООН, Світового банку та Federal Statistical Office, ch.ch.
**Історія вигаданої Френі частково базована на інтерв’ю з Марі Шерлел, власницею компанії Marie-Laure Scherler та співвласницею SCS Smart City Swiss Ltd., а також на статистиці.
Ємен
Дівчинка з Ємену, назвемо її Атрі, народилася в середньостатистичній сім’ї – мати виховує дітей та займається домашніми справами, а батько заробляє гроші на прожиття сім’ї. Атрі має двох братиків та одну сестричку, що є нормальним явищем, оскільки в середньому на одну жінку в Ємені припадає народження 4–5 дітей. Атрі разом із братами та сестрою йде до початкової школи у 6 років, хоч така можливість доступна далеко не всім.
Батько Атрі погано організував свій бізнес і через це має багато боргів. Він вирішує видати старшу доньку заміж за 50-річного єменця як сплату. У Ємені існує приказка: «Одружися з восьмирічною, вона гарантована». Це означає гарантію, що така дівчинка ще незаймана. У Ємені немає закону про мінімальний вік одруження, тому 65% дівчат виходять заміж до 18, а 44% взагалі до 15.
«Через три дні після весілля чоловік зайнявся зі мною сексом. Це було жахливо, я не знала, що зі мною коїться» – коментує дев’ятирічна Шукрія, чия історія перегукується із вигаданою Атрі.
Доля молодшої сестри Атрі є схожою – сестричку також видають заміж у 12 років за $2,000.
«Якби в мене був вибір, я б лишилася у школі і стала освіченою. Я не хотіла одружитися. Мене змусили. У шлюбі для мене, як дитини, не було нічого», — пригадує Кафа, яку і справді видали у 12.
Одружившись, Атрі уже в 9 років вагітніє і в 10 народжує свою першу дитину. Кожні пологи для неї надзвичайно болючі та потребують хірургічного втручання. З дозволу чоловіка Атрі вже в дорослому віці отримує паспорт. Проте, чоловік не дозволяє їй повернутися до навчання, а без його згоди Атрі цього зробити не може.
Оскільки Атрі має паспорт та право голосу на рівні з чоловіками, вона йде на президентські вибори та віддає свій голос за певного кандидата. Попри те, що жінок та чоловіків у країні приблизно порівну (50,51% чоловіків проти 49,49% жінок), значно менше жінок користуються своїм правом на виборах. Загалом жінки – це лише третина виборців.
Атрі не подобається те, що вона цілковито залежить від чоловіка та ще й не може вийти з дому без його дозволу. Аби зайняти себе чимось, Атрі починає виготовляти вироби ручної роботи на продаж. Вона відкладає всі гроші і згодом разом зі своїм чоловіком купує дім, доклавши власні кошти.
Чоловік зраджує Атрі й хоче розлучення. У Ємені жінка в суді вважається напівлюдиною, тобто її свідчення вдвічі менш важливі, ніж свідчення чоловіка. Проте, у випадку зради свідчення жінки узагалі не береться до уваги. У результаті Атрі розлучилася з чоловіком та втратила дім. Попри те, що за законом діти лишаються з батьком, у випадку Атрі діти лишилися з нею, бо чоловік знайшов собі нову дружину.
Залишившись сама з дітьми, Атрі йде на роботу, яку їй знайти дуже важко, адже відсоток зайнятості серед жінок становить лише 6%. Коли Атрі таки знаходить роботу, то зауважує, що її зарплата на 65% нижча, ніж зарплата колег-чоловіків. У політику Атрі йти не збирається, оскільки для жінки шанси потрапити у владу дорівнюють 1.42%.
*Статистика отримана із таких джерел: Юнісеф, Світовий банк, CNN, Election Guide, ООН.
**Історія вигаданої Атрі базована на інтерв’ю, проведеними Фондом ООН у галузі народонаселення із Шукрією, CNN із Кафою та статистиці.
Україна
Вигадана нами Софія народилася в західному регіоні України. Вона має братика, адже переважно українські сім’ї мають одну або двох дітей (лише 4% багатодітних родин). У шість років вона йде в перший клас, як і всі діти. У класі Софії дівчат більше, ніж хлопців, проте це є звичайним явищем. Серед населення країни переважають жінки. Їх 53,67%, в той час як чоловіки становлять 46,33% населення. Кілька однокласників Софії переживають розлучення батьків (відсоток розлучень – 57%, з них 70% – це східні регіони, а 30% – західні). Більшість із них лишаються жити з мамою, проте у 2017 році законодавство України змінило правила, і тепер батько та мати мають рівні шанси на отримання опікунства при розлученні.
Згодом Софія переходить у середню школу. У неї почався предмет «Трудове навчання». Оскільки у класі Софії менше 28 учнів, її клас не розділяють, і хлопці разом із дівчатами вчаться розфарбовувати писанки. Через рік до класу приходить новий учитель, і дисципліна «Трудове навчання» ділиться на дві підгрупи: хлопці та дівчата. Тепер кожна із груп займається справами, які прийнято вважати «традиційно жіночими» чи «чоловічими».
У віці 17 років Софія вступає в університет на спеціальність «Філологія» (у 2017 році саме ця спеціальність була найпопулярнішою серед абітурієнтів-дівчат). Вона зауважує, що більшість із її одногрупників становлять саме жінки, але це поширене явище для гуманітарних спеціальностей. Насправді ж жінки та чоловіки мають однаковий доступ до вищої освіти. У ВНЗ 52% студентів становлять жінки, а 48% – чоловіки. Софія не зауважує жодних гендерних упереджень на час навчання. Вона також завершує військову кафедру. В Україні 22,4% з усіх військовослужбовців – саме жінки. Попри те, що Україна на шляху долання дискримінації у військовій сфері, все ж не всі посади доступні для жінок.
«У війську досі є низка «нежіночих» професій, затверджені наказами із грифом «з обмеженим доступом», – каже експертка з гендерних питань Олена Суслова.
Після отримання диплому у віці 23 років Софія починає шукати роботу. На співбесідах її часто питають, чи вона одружена, чи має дітей, чи не планує створювати сім’ю тощо. Софії не подобається, що деякі роботодавці остерігаються наймати на роботу жінку, яка в сприятливому віці для створення сім’ї та декрету, проте знання Софії беруть гору, і вона знаходить роботу перекладачем. Її співробітники-чоловіки мають таку ж зарплату, як і вона, хоча загалом в Україні середня зарплата чоловіків на 29% більша, ніж зарплата жінок (8271 грн проти 6414 грн). Така статистика пов’язана з тим, що жінки переважно працюють на нижчих посадах, ніж чоловіки.
«Жінки не допускаються на вищі посади з вищою зарплатнею, а працюють переважно в тих сферах, де нижчий прибуток. Серед керівників дитячих садочків – жінок багато, а серед керівників університетів їх фактично немає. І так в усіх галузях», – каже Мілена Горячковська, координаторка проектів «Українського жіночого фонду»
У 25 років Софія виходить заміж за 28-річного чоловіка. Софія, як кожен громадянин України, має пасивне та активне виборче право, проте до заміжжя вона не користувалася жодним із них, що є поширеною практикою для молоді України. Пішовши у декрет у 30 років, Софія вирішує піти в політику на місцевому рівні і стає депутаткою міської ради.
«В Україні є дуже чіткий тренд: чим вищий орган влади, тим менше там жінок», — зауважує Мілена Горячковська.
*Джерелами статистики стали Державна служба статистики України, МОН, Радіо Свобода, UNIAN, Rating Pro.
**Історія вигаданої Софії базована на інтерв’ю з Міленою Горячковською та Оленою Сусловою, проведених Радіо Свобода та статистиці.
Результат
Хоча Україна далека від Ємену і ближча до Швейцарії, є проблеми навіть у найкращій країні рейтингу. Там де закон не обмежує, обмеження проявляються у звичках і практиках суспільства.
Підготувала Юлія Поскробок
