Колонки

Жінка-президент = гендерна рівність?

Чи достатньо жінці стати президентом, щоби це вплинуло на стан гендерної рівності в країні? Чи вона повинна мати сильний (чи бодай будь-який) феміністичний порядок денний для цього?

За результатами соціологічного дослідження, проведеного Центром Разумкова та соціологічної групи «Рейтинг» в грудні 2018 року лідером президентського рейтингу є Юлія Тимошенко, яка з різницею майже у два рази випереджає найближчих своїх конкурентів.

У своєму блозі для Atlantic Council старший науковий співробітник Інституту євро-атлантичного співробітництва у Києві Андреас Умланд звертає увагу на те, що Тимошенко стала б першою у східнослов’янському світі президенткою.

Це саме по собі буде вартим уваги досягненням в контексті традиціоналістської культури православної християнської цивілізації, а також неорадянських моделей поведінки, які історично не надто підтримують владу жінок, вважає Умланд.

«Тимошенко вже зламала бар’єри, коли у 2005 році стала першою жінкою-прем’єр-міністром. А її обрання на президентську посаду було б величезним кроком вперед щодо гендерної рівності на всьому пострадянському просторі», – зазначає Андрес Умланд.

Та чи так це насправді? Жінка-президент = гендерна рівність?

Досвід Латинської Америки

У період з 2006 по 2018 роках чотири жінки були президентами в цьому регіоні. Це президентка Чілі Мішель Бачелет, президентка Аргентини Крістіна Фернандес де Кіршнер, президентка Бразилії Ділма Русеф, а також президентка Коста-Ріки Лаура Чинчилья.

Безумовно, глобальні дослідження підтверджують, що наявність жінок у вищих ешелонах влади призводить до більшої політичної участі жінок і дівчат.

Дійсно, президентки Латинської Америки висувають більше жінок-міністрів, які прокладають шлях для майбутніх поколінь лідерок. І на основі даних опитування громадської думки, визначено, що в латиноамериканських країнах з жінками-главами держав дещо частіше жінки брали участь у місцевій політиці, ніж у країнах, де працюють чоловіки.

Але нові дослідження спростовують загальноприйнятну ідею, що просто введення жінки у владу покращує гендерну рівність. Інші фактори, включаючи політику партії та наявність сильних низових соціальних рухів, виявляють більший вплив на політику президента.

Візьмемо, наприклад, аборт, який в значній мірі заборонений в Латинській Америці, з великою кількістю католиків. Навіть у небагатьох країнах, таких як Коста-Ріка, які дозволяють жінкам припиняти вагітність внаслідок зґвалтування, процедуру досі дуже важко отримати. Повністю 97% жінок Латинської Америки не можуть отримати безпечні, легальні аборти, що призводить до високих показників материнської смертності.

Тимошенко VS Богомолець VS Порошенко

Важко знайти згадки про гендерну рівність чи жіноче лідерство у програмі жінки-кандидатки Юлії Тимошенко чи у її виступах. Здається, що Тимошенко, робить вигляд, що тема прав жінок та гендерно-обумовленого насильства її не стосується.

Це добре відчувається, якщо порівняти кампанію Тимошенко з політичної боротьбою Хіларі Клінтон за пост президента США у 2016 році. Тоді уся передвиборча програма Хіларі, починючи від зустрічей в університетах і до дописів в Інстаграм, була спрямована на важливість забезпечення гендерного паритету в США, тобто симетричного і рівноважного включення чоловіків і жінок у всі сфери суспільного життя.

Більше того, Хіларі Клінтон послідовно будувала свій феміністичний політичний дискурс. Навіть у 1995 році, коли ще була першою леді, Клінтон виступила із відомою історичною промовою «Права жінок – це права людини» на Всесвітній конференції ООН зі становища жінок у Пекіні.

“Якщо жінки мають можливість працювати і заробляти як повні і рівноправні партнери в суспільстві, їхні сім’ї процвітають. І коли сім’ї процвітають, спільноти та народи також роблять це”, – говорили Хіларі Клінтон у далекому 1995 році.

На мою думку, навіть якщо перемогу знов отримає чинний президент, у нас більше шансів на “величезний крок вперед щодо гендерної рівності”, ніж якщо переможе жінка без феміністичної повістки дня.  Однак, що поки що точно провально для Порошенка,  так це те, що він дозволяє собі “доброзичливий сексизм” щодо народиних депутаток України, а також ми пам’ятаємо зневажливе “Дорогенька” у зверненні до журналістки Марини Баранівської.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що Порошенко, Гройсман та Геращенко думають про гендерну рівність в Україні

Ще гіршою ситуація виглядатиме, якщо пост президента займе Ольга Богомолець, яка теж подала свою кандидатуру до ЦВК і стала другою жінкою-кандидаткою у цій кампанії.

Богомолець відома своєю підтримкою антигендерних рухів та гомофобної сім’ї Турчинових.

Це вона була організаторкою скандального круглого столу, який відбувся в Комітеті охорони здоров’я парламенту в листопаді минулого року за участі «науковців», депутатів, представників громадськості та релігійних діячів. Тоді відбувалася маніпуляція правом на свободу переконань та висловлювань, адже допущені до слова доповідачі представляли державну гендерну політику упереджено і викривлено, із дискримінаційним, мізогінним, гомофобним, трансфобним та ксенофобним баченнями.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російський професор, молитви та залякування гейпропагандою

Замість висновків

Отже, чи має прямий вплив стать лідера країни на соціально-економічне положення жінок?

Прямого – ні, а от непрямий – так. Оскільки така лідерка  – це рольова модель для інших жінок, які не допредставлені на посадах, що приймають рішення в нашій державі.

З іншого боку, без чіткої і сильної повістки з питань гендерної рівності роль такої лідерки знецінюється.

Єлизавета Кузьменко

Схожі записи

Українські жінки – це бренд. Насильства чи бідності?

admin

«У тебе що, місячні?»

Федченко Анастасія

Чому важливо ратифікувати Конвенцію про нічну працю?

admin

Залишити коментар