Мультфільми для дітей є джерелом уявлень про оточуючий світ. І, на жаль, наразі іноді навіть чи не єдиним джерелом. Це раніше дитина вибігала у двір і спілкувалася з однолітками, спостерігаючи їхні емоційні реакції; торкалася кори дерев і зривала квіти; спостерігала за повадками птахів і лазила на горище. Тепер, затиснута у кам’яні джунглі із тисячами небезпек, дитина не пізнає світ безпосередньо, а дивиться про нього кіно. І саме звідти бере моделі поведінки людей, зокрема гендерні.
Пам’ятаю реакцію мого тоді ще трирічного сина на епізод у «Коті в чоботях», коли противник Кота знімає маску і виявляється Кицею М’яколапкою. Кіт тоді дуже здивовано перепитав: «Ти… ти жінка?». Моєму сину було незрозуміло, що саме викликало такий подив. Адже нічого неприродного він у цій ситуації тоді ще не бачив. Зараз же, маючи майже семирічний досвід поглинання мультиплікаційної продукції, мої діти переконані, що дівчинка – це менш круто, ніж хлопчик. Що дівчата плаксиві і боягузливі, люблять рожеве і стразики. І тут мені, мамі, хоч плач: усе моє гендерно чуйне виховання і особистий приклад розбивається об те, чому навчає анімація!
От уявімо собі типову жінку з мультфільму. Це буде тонка і дзвінка молода дівчина з великими очима, яка тільки і мріє, що про прекрасного принца. Мультики дають установку на сім’ю, і це нормально для виховання маленької дівчинки: маленька дівчинка, ставши дорослою, повинна мріяти виключно про заміжжя, а не про подорожі чи наукові відкриття. Саме тому всі персонажі-винахідники – хлопчики. А ще, звісно, дівчинці важливо дбати про свій зовнішній вигляд. Настільки важливо, що ця тема постійно мусолиться у серії фільмів про Барбі і навіть у доволі непоганому “Мій маленький поні”, де одна з персонажок (Реріті) не може вирушити рятувати друзів, доки не підбере шалик, який би ідеально пасував по кольору до її масті. Жіночі пріоритети, а?
Зовнішній вигляд це окрема тема. Мультики створюються для того, аби продавати іграшки. Тому потрібен яскравий образ. Але уявіть, яке уявлення про красу сформується в голові у дитини, де персонажі виглядають так.
Тож наша, батьківська, задача, раз ми вже не можемо нічого вдіяти із мультфільмами як джерелом уявлення про зовнішній світ, хоча б пропонувати дітям продукти з нормальними жіночими персонажами.
Перш за все, варто згадати про Бехдель-тест як критерій адекватного висвітлення образу жінки. Якщо фільм проходить Бехдель-тест, то:
1. у ньому є хоча б 2 жінки;
2. які між собою говорять;
3. і говорять не про чоловіків.
Але ми розглядатимемо не тільки ті мультики, які проходять всі 3 умови. Мені особисто важливо відображення реалістичного образу жінки, яку щось цікавить, окрім, грубо кажучи, пошуку партнера. Все як у житті!
Ще якась любов, крім еротичної – сестринство
Крижане серце (Frozen)
Цей мультик мене щиро вразив. За сюжетом, серце молодшої сестри Ани було заморожене чарами, і відчарувати його міг лиш вияв справжньої любові. Ана чекала на ту любов від хлопця, з яким була заручена. Глядачі чекали на вияв любові від бідного сироти, який покохав Ану. Але несподівано для всіх Ану розчакловує… її власна сестра. Вона обіймає крижану дівчину і силою своєї сестринської любові повертає її до життя. В реальному житті вияви сестринської любові – це нормально і звично. А от в мультику це чомусь рве глядачеві шаблон. У сцені з розчаклуванням закоханий хлопчина стоїть у двох метрах від зачарованої Ани, але повертає їй життя все ж саме сестра.
Дві Лоти (Das Doppelte Lottchen)
Про сестринську любов і любов до батьків ідеться і у мультфільмі німецького виробництва “Дві Лотти”. Дві близнючки, що були розлучені в дитинстві і не знали про існування одна одної, випадково зустрічаються у таборі. Одна з них виростала з батьком, інша з матір’ю. І от вони вирішують таємно помінятися місцями, аби познайомитися ближче з втраченою половинкою батьків. У фільмі також цікава причина розлучення батьків. Батько – диригент, мама – журналістка. Обоє надто замотані роботами і побудовою кар’єри, аби робити міцну сім’ю…Зрештою, дівчата роблять просто неймовірне для того, аби підстрахувати одна одну у своїй афері, підтримати батьків, і, врешті решт, звести батьків знову разом.
Як на мій смак, найбільш адекватним у плані зображення дівчаток є режисер Хаяо Міадзакі. Просто він їх щиро любить і сам зізнавався у своїх феміністичних переконаннях. І тому, будучи чоловіком, робить фільми, що більше годилися б якійсь режисерці. Тут який фільм не візьми – попадеш в точку. Звісно, любовна лінія присутня майже в кожному мультику, зазвичай це перша підліткова закоханість, та вона не є сюжетотворчою і ключовою для героїнь, бо дівчатка мають свої інтереси: порятунок довкілля («Навзікая з долини вітрів», «Принцеса Мононоке»), навчання («Відьмина служба доставки»)…
Але якщо говорити саме про сестринську любов, то, безперечно, це “Мій сусід Тоторо”.
Маленька сестричка випадково губиться, і старша, призвавши на поміч духів лісу, її знаходить і рятує… Це один з небагатьох мультиків Міадзакі, де любовної лінії немає взагалі.
Не заміжжям єдиним
“Відьмина служба доставки”
Цю анімацію часто наводять як приклад такої, що пройшла “Бехдель-тест”. І справді, 13-ти річна героїня, попри доволі умовну любовну лінію, має купу інтересів і повноцінного спілкування з іншими жінками. У цьому фільмі звучить важлива фраза: “Неважливо, якого кольору у тебе плаття. Важливо, якого кольору твоє серце”. Ці слова мами Кікі дуже контрастують із цінностями героїнь фільмів про Барбі.
Кікі спілкується з купою яскравих жінок: з власницею хлібного магазину, з клієнткою-бабусею, яка пече торти для внучки, котрій ці торти геть не потрібні. У мультику ідеться про натхення, про близькість, про дуже багато важливих речей, які можуть хвилювати тринадцятирічну людину. Та і нас, дорослих.
Я особисто дуже люблю один епізод із художницею – старшою подругою героїні. Художниця забирає відьму Кікі, у якої раптово зникла здатність чаклувати, до себе в лісову хижку на “реабілітацію”. Вони добираються на природу автостопом (!), а на місці говорять про творчість, про натхнення, про здібності…Отак тепло, загорнувшись у спальники та попиваючи гарячий чай чи какао…
Але фільми Міадзакі довго можна перераховувати. Пару слів додатково скажу хіба про “Рибку Поньо”, про персонажа Лізу – маму хлопчика Сооске. Певно, це єдиний раз, коли я бачила, щоб у мультику показували адекватні конкретно цій ситуації жіночі емоції. Чоловік Лізи – капітан риболовецького корабля – телефонує і повідомляє, що не може повернутися з плавання сьогодні. Ліза, почувши це, страшенно психує, біжить до холодильника, відкриває пиво для заспокоєння, а потім впадає в депресію. І на всі слова чоловіка, що він її любить і т.д. відповідає “Підлота! підлота! підлота!”. Цілком можлива реакція молодої жінки, залишеною вдома з п’ятирічною дитиною, роботою і купою клопотів. Та тільки в мультиках зазвичай добра і розуміюча дружина та ще й МАТИ не дозволяє собі таких бурхливих емоцій. Не кажучи вже про пляшечку пива!
Але повернімося до кіно більш популярного, діснеївського!
Справжнім проривом у жіночому образі став вихід мультика “Відважна” (“Brave”). Де нарешті показали, що жінці може не хотітися виходити заміж. І що можуть бути інші пріоритети в житті. Наприклад, героїня дуже влучно стріляла і була гарним воїном і їй воїнські виправи були куди цікавішими, ніж ткання чи вишивання. Дівчинка завдяки своїй сміливості змогла врятувати зачаровану маму, власне, довкола спасіння мами і побудовано сюжет. Щоправда, в кінці героїня розкаюється у своєму непослусі, вбачаючи в цьому корінь усіх бід. Але все одно: крига зрушилася! Показано, що можна бути бунтаркою і йти проти системи і не цікавитися заміжжям чи типовими жіночими заняттями. До того ця прерогатива була у персонажів-чоловіків.
«Принцеса і жаба»
Фільм зацікавив багатьох, по-перше, тим, що головна героїня – темношкіра. По-друге, впродовж усього фільму провадиться чіткий посил: щоб чогось досягнути, треба сумлінно і тяжко працювати. Тіана теж не хоче заміжжя, їй не до того: вона втілює свою мрію. Героїня не шукає легких шляхів, як от заміжжя з принцом, а вірить лиш у кропітливу працю. Навіть вийшовши, зрештою, заміж за принца, Тіана своєї мрії досягає не його коштом, а засукавши рукава пліч-о-пліч із ним.
«Мулан»
Важливим мультиком про жінку-бунтарку є перша частина «Мулан». Щоправда, в цій бочці меду є ціле відро дьогтю, не кажучи вже про дьогтьову цистерну, яка вилилася на глядача у другій частині. За сюжетом дівчина, якій не вдавалося бути «правильною» нареченою (до слова, з іншими персонажами жіночого роду Мулан говорить виключно про чоловіків і заміжжя), щоб врятувати хворого батька, таємно переодягається у чоловіка і вирушає на війну. Але тут починається дьоготь. За Мулан їде комічний персонаж, маленький дракон, який постійно дає абсолютно нелогічні і дурні поради, які тільки шкодять всій справі. Але Мулан його слухається! Хоча навіть найпримітивніший аналіз цих порад показав би, наскільки вони безглузді. Та дівчина раз у раз робить дурниці за підказкою дракона-«чоловіка», не включаючи власний мозок.
Взагалі, як показав побіжний аналіз, східні мультфільми є значно гендерно адекватнішими ніж західні. Це дуже цікава тенденція, з огляду на те, що в реальному житті та ж Японія куди більш потерпає від гендерних стереотипів («жінка завжди на крок позаду свого чоловіка») ніж Захід і США, які декларують абсолютну гендерну рівність. Всі ці «хлопчачі» мультсеріали східного виробництва про бакуганів, флагів («Флагтерра») не лише мають жіночих персонажів-воїнів, а й часом мають у команді героїв більше дівчат, ніж хлопців.
Інше спостереження показує, що якщо йдеться про «мультфільм-унісекс» західного виробництва, то частіше головним персонажем все ж буде хлопчик, а не дівчинка. Винятками є «Відважна», «Мулан» і «Покахонтес». А головних жіночих персонажів у мультсеріалах я навіть не пригадаю так одразу: майже суцільне чоловіче царство. Хіба жіночі персонажі у «Ведмедиках Гаммі» і Гайка з «Чіпа і Дейла».
Слушну думку озвучив директор з комунікації мережі громадських шкіл Колін Стоукс на конференції TED. Він пов’язує сплеск сексуального насилля по відношенню до жінок із тим, що у більшості масових мультфільмів і кінострічок жінка виступає як приз чоловікові, який у війнушку переміг всіх поганих, сам або з командою чоловіків. Ця жінка не має ніяких інтересів, не має друзів і мовчить. Не дивно, що її сприймають як м’ясо для задоволення сексуальних потреб.
Тож, аби не викривлювати реальність, давайте шукати для дітей мультики, де жінка говорить. Де жінка є рівноправним партнером чоловікові і має якісь свої інтереси. Де жінка така, як вона є.
Анастасія Мельниченко
