Останнім часом активно обговорювалися численні випадки сексизму в українських вишах. Чи завжди адміністрація університетів стає на бік потерпілих і як студенткам краще діяти в таких ситуаціях — з’ясовуємо далі.
Народна депутатка Інна Совсун вважає, що вишам дуже важливо налагодити механізм захисту прав потерпілих від сексизму.
«Щоб жінки й дівчата в університетах відчували: якщо зіткнуться з неприйнятними речами — є механізми реагування», — пояснила Совсун.
Депутатка пригадала нещодавні історії, коли студентки стикалися із сексизмом від викладачів.
«У Тернопільському педагогічному університеті колишній ректор і викладач Володимир Кравець розповідає майбутнім вчителькам, що «дівчата часто самі провокують зґвалтування», «коли в жінки місячні, її треба відсилати в ліс» та іншу огидну маячню.
Читайте також: Сексистський скандал у виші: викладача відсторонили, а студенток картають, що не змовчали
А пам’ятаєте викладача Інституту журналістики КНУ імені Шевченка — Микиту Василенка? Який розповідав студенткам, що жінка не може бути медійницею, військовою, а має сидіти вдома, посміхатися та бавити дітей і чоловіка? І що жінки в уяві Василенка можуть чогось досягнути лише у чотири способи: чоловік, коханець, батько, брат», — нагадала історії Совсун.
«Рецидивів порушень» не виявлено
Політикиня також сказала, що вона отримала відповідь на звернення від ректора КНУ Володимира Бугрова. В університеті зауважили, що більше не спостерігали таких порушень від Василенка.
«Виявляється, після внесеної догани «рецидивів порушень» із боку Василенка не виявлено. Хоча свідчення студентів вказують на систематичність проблеми. У 2015 році він у коментарях в соцмережах назвав випускницю КНУ Оксану Піддубну — дурепою. Написав це, до речі, pociйською. Звернення проти Василенка підписали понад 170 студентів та студенток. Невже через один випадковий епізод ceксизму, що більше не повторювався? Василенко викладає в КНУ з 1985 року. І раптом зараз на день вирішив стати ceкcиcтом і pycoфілом? Чи річ у тім, що керівництво Інституту журналістики та університету роками дивилося на витівки Василенка крізь пальці? Ще до повномасштабного вторгнення на парі можна було почути пропаганду федералізації України. В одній групі на парі Василенко почав ображати студентку з Бахмута, бо вона сказала, що багато жінок воюють у ЗСУ. Звертався до неї: «Бахмут, ти своє відвоювала», «Бахмут, мовчи». Здається, керівництво КНУ проґавило у себе під носом ceкcиста-рецидивіста, послуговуючись їхньою термінологією. Можливо, чекає, поки на пару геть ніхто не прийде. Крім СБУ», — підсумавала Совсун.
Читайте також: Сексизм і проросійські погляди: чому вимагають звільнити викладача КНУ ім. Шевченка
Позбутися сексизму — мрія чи реальність?
Видання «Рубрика» розпитало в експерток, що потрібно робити студенткам, якщо вони зіткнулися з сексизмом від викладачів.
Юристка, менеджерка програм Центру «ЮрФем: освіта» Марта Павлишин та адвокатка, науковиця, лекторка Наталя Семчук склали алгоритм дій, як протидіяти сексизму та пояснили, як він проявляється.
Сексизм може проявлятися у формі стереотипів про роль жінок і чоловіків у суспільстві, нерівних умовах праці, зарплатній дискримінації, обмеженнях на доступ до освіти, набуття власності та управління, насильства та інших форм дискримінації на основі статі. У тому числі і в образливих висловлюваннях, приклади яких ми наводили вище.
«Сексизм є системним явищем, яке глибоко вкорінене в суспільстві через панівні гендерні стереотипи. Подолання сексизму та його проявів — це марафон, який може затягнутись на десятиліття, — вважає Марта Павлишин. — Адже мова йде також про зміну поглядів, підходів та ментальності суспільства як такої».
Наталя Семчук додає:
«Більшість країн діють у питаннях сексизму з позиції «м’якої сили» — передбачають мінімальну відповідальність, як за порушення та купу заходів для того, щоб сексисти мали мотивацію діяти не за звичкою, а змінювати свої установки для того, щоб і далі залишатися соціально сприйнятною людиною».
Експертки зазначають, що належна реакція спільноти на прояви сексизму та наслідки, навіть, якщо поки вони здаються недостатніми, також є невідʼємною частиною його подолання. Але важливо залучати й інші важелі, щоб наслідки для сексистів дійсно були реальними.
Інструменти впливу
«У нас немає відповідальності за «сексизм» (якщо ми не враховуємо законодавство про рекламу), але у нас є відповідальність за дискримінацію за ознакою статі. Сексизм є проявом такої дискримінації. Люди, які постраждали від сексизму, мають право звернутись із позовом про захист честі та гідності», — говорить Марта Павлишин.
Такі судові процеси є затратними по часу та фінансах. І тому не всі потерпілі від дискримінації обирають вдатись до такого інструменту захисту своїх прав, однак такі випадки є. Наприклад, у справі Лесі Гасиджак, чиї професійні якості поставили під сумнів через зовнішність, рішенням став саме такий позов.
Іншими інструментами впливу є дисциплінарні покарання. Наприклад, трудове законодавство України встановлює відповідальність за мобінг, тобто цькування на робочому місці. Таке цькування може проявлятись і в сексизмі. Якщо керівник/ця або роботодавець/иця не вжили належних заходів реагування на прояви сексизму, наслідки можуть наставати і для них. Окрім цього, за мобінг передбачена адміністративна відповідальність за статтею 173-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Читайте також: Сексизм у вишах: чому українські викладачі мають змінитися або піти
У випадку вишів, сексизм може бути порушенням правил етичної поведінки, адже він принижує осіб за їхньою статтю. Відповідно до політик, статутів, інших внутрішніх документів, які регулюють питання поведінки що студентства, що викладацького складу, адміністрація може застосувати передбачені у них інструменти впливу.
«Законодавство зобов’язує університети сприяти впровадженню рівності за ознакою статі та приймати внутрішні документи з цього питання. Оскільки виконання цих вимог, принаймні на папері, тісно пов’язане з акредитацією, відповідні документи зазвичай є. Вони можуть мати різну назву, проте суть одна: обов’язок університету — протидіяти сексизму», — каже Наталя Семчук.
Так, у КНУ таким документом, є Стратегія забезпечення гендерної рівності. В інших університетах може бути інша назва. Проте головна мета такого документа — юридичне зобов’язання керівництва бути на боці дискримінованих та визначення конкретного посадовця чи посадовиці, які за це відповідають.
Що робити студенткам та викладачкам, які зіткнулися із сексизмом?
Поради від Марти Павлишин:
- важливо проаналізувати, чи існують у ВНЗ відповідні політики, інші внутрішні інструменти, які врегульовують схожі процедури притягнення до відповідальності за сексизм чи дискримінацію;
- якщо ні, завжди залишається право звернутися до адміністрації факультету, інституту, університету тощо. Окрім того, не варто забувати про студентські органи самоврядування, які можуть надати відповідну підтримку потерпілим, озвучити випадки сексизму на доступних для них платформах;
- прояви сексизму потребують реакції. Якщо є підозра, що хтось із викладачів вдається до такої поведінки, то ви можете звернутись до завідувача чи завідувачки кафедри, адміністрації ВНЗ тощо;
- звісно, не варто забувати про дисциплінарні комітети, окремих осіб в адміністрації, які відповідальні за представництво інтересів студентства або за дотримання загальних етичних правил. Вони можуть бути вашою «точкою входу», щоб зорієнтуватись, як діяти далі у такій ситуації;
- право звернутись із позовом до суду також завжди залишається за вами.
«Залежно від наявних сил, бо права потрібно не лише знати, а й виборювати. Це потребує від скривдженої часу, сил, енергії та підтримки однодумиць», — каже Наталя Семчук і пропонує такий алгоритм дій:
- мати чіткі докази — відео, аудіо або, якщо інцидент відбувся публічно, наприклад, на парі, важливо, щоб свідки могли підтвердити ваші слова. Якщо ж це відбулось в мережі, то скріншоти, записи також можуть бути доказами;
- повідомити офіційних осіб про факт сексизму;
- і лише після цього — вмикати інструмент публічного розголосу.
Також можна звертатися до міністерства, урядової уповноваженої з гендерної політики, уповноваженого ВР з прав людини, а також поліції, якщо є ресурс наполягати на розслідуванні за ст. 161 Кримінального кодексу.
Якщо боротися колективно, буде дієвіше?
Юридично нема зв’язку між кількістю заявників та вирішенням справи, зазначає Наталя Семчук. Але на практиці ефективніше, тому що це дає можливість проявити системність такого явища та брак належної реакції на нього. Більше потерпілих — це можливість написати більше листів. Сходити на більше прийомів, яскравіше заявити про це на загал.
«Однак тут важливо діяти злагоджено та погодити між собою, якого результату ви прагнете та в який спосіб вам найоптимальніше діяти, — звертає увагу Марта Павлишин. — Ініціативи #metoo чи #янебоюсьсказати підтвердили, що голоси постраждалих від дискримінації чи насильства сприяють тому, щоб про явище говорили, а наслідки для кривдників наставали».
Часто, якщо постраждалі від дискримінації розповідають про це не одразу, їх питають, чому вони чекали. Однак варто памʼятати, що люди часто можуть відчувати стигму, сором, боятися, що їм ніхто не повірить, або що реальні наслідки не настануть. Причини, з яких люди вирішують не озвучувати такі інциденти, є різними, тому не варто змушувати їх говорити проти волі.
Які є нюанси, коли залучаєш соцмережі?
На думку Марти Павлишин, соцмережі допомагають у розголосі, знайти свідків чи інших постраждалих. Однак тут варто ретельно думати над стратегією комунікації, на кого вона спрямована і для чого — привернути увагу аудиторії, щоб цю історію не «списали» чи заручитись підтримкою, допомогою тощо.
Також не варто забувати про конфіденційність, не всі потерпілі хочуть говорити публічно, тому що переживають за свою безпеку.
«Якщо не мати достатніх доказів (їх не обов’язково демонструвати на загал), викладач матиме право вимагати спростування такої інформації, тому що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності в судовому порядку, — додає Наталя Семчук. — Тому варто завчасно подбати про докази, які можна буде надати в суді на підтвердження правдивості вказаних відомостей. Так само варто одразу подумати про межі поваги до приватного життя всіх осіб, щоб не отримати проблем і з цього боку. Це не обовя’зково демонструвати, достатньо мати «в шухлядці».
Як діяти, якщо хочеш справедливості, але хочеш зберегти анонімність?
Не всі дисциплінарні процедури у вишах є анонімними, адже часто передбачають особисту заяву про вчинення порушення. Однак якщо передбачена процедура залишення анонімних скарг, цим варто скористатися.
Щодо анонімних звернень, як правило, проводять перевірку, проте про результат і вжиті заходи нікого не повідомляють. Тому спосіб не можна назвати дієвим через великий ризик ігнорування. Якщо ви хочете зберегти анонімність, Наталія Семчук радить діяти через ГО чи представника — ймовірно, вони зможуть взяти боротьбу на себе.
«Це важка ситуація, адже часто про різні порушення, не тільки ті, що повʼязані з сексизмом, бояться повідомляти через страх наслідків. Чи повпливає це на результати сесії, навчання на бюджеті, стипендію тощо. Такі справи є чутливими, тому це в тому числі відповідальність ВНЗ — передбачити такі процедури подання скарг студентством, які допоможуть відчувати себе захищеними від потенційного зовнішнього впливу, якщо вони таки ухвалять рішення повідомити про випадок», — коментує Марта Павлишин.
І тут, на думку експерток, важливо не забувати про побудову довірливих стосунків між адміністрацією та студентством. Вони не повинні стояти по різні боки барикад.
Нагадаємо, раніше студентки та студенти Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка поскаржилися уповноваженому Верховної Ради з прав людини на викладача Микиту Василенка.
За словами студентів, на своїх лекціях він казав, що «жінки можуть чогось досягнути лише у чотири способи: чоловік, коханець, батько, брат». Окрім поширення сексистських упереджень, Василенко також просуває і проросійські наративи.
В університеті Василенку винесли догану, однак студенти вимагали звільнити викладача.
