Повага
Статтi

Ромські жінки й освіта: що стоїть на заваді?

У той час, коли жінки всього світу відстоюють свої права та борються з дискримінацією, ромські жінки залишаються серед дискримінованих подвійно: і через стать, і через національність. А ще – через бідність та певні традиційні уявлення спільнот, що можуть завадити ступити крок до побудови кар’єри чи власної фінансової спроможності – здобути освіту. Чому так відбувається, що для цього роблять і чи є поступ на шляху до рівних прав, розповідають ромні (українки ромського походження – авт.) зі Львова, Ужгорода та Ніжина.

«Нам би вижити»

У Ради немає освіти. Але є четверо дітей і незабаром має народитися перший онук. Вона не говорить про свій вік, але потім натякає, що «трохи за тридцять». І після цього заледве встигаю зупинити її бажання порахувати, коли ж вона стала мамою вперше. Рада народилася в Молдові, росла на Закарпатті, тепер мешкає у Львові. Її робота – збирати макулатуру, бо на щось важче бракує здоров’я: болять руки й поперек, ночами крутить коліна. Чи була вона в якогось лікаря? Рада сміється. Сміх гіркий. Вона в житті не була в лікарів. Та й не вірить їм. Та й хто би її прийняв? За даними Держслужби України з етнополітики та свободи совісті, від 4 до 8% українських ромів не мають документів. А нема документів – нема людини. Рада – ромка. І вона – в цих відсотках.

Від ранку до вечора вона збирає макулатуру на задніх дворах крамниць, а наприкінці дня – всіх своїх дітей районом, аби йти додому. 

– Макулатура – це копійки, – зізнається жінка. Але додає, що така робота принаймні безпечна. Охоронці магазинів її вже знають. Не проганяють. Можуть і кави в паперівці дати, коли гарний настрій. Або іноді жартома просять поворожити. 

– А ви вмієте?

– Тут не треба вміти. Ти або бачиш, або ні. Серце в тебе добре, – раптом каже мені Рада, навіть не дивлячись на долоню, обіцяє далекі дороги, красивого сина, цікаву роботу. Трохи доброго, трохи не дуже. За здоров’ям, каже, треба дивитися, бо якраз воно в мене «не дуже».

– Звідки ви знаєте, що в мене серце добре?

– У всіх добре, але не кожен хоче це показувати. Люди зазвичай добрі, хоча часи зараз складні. Але за добро добром віддячують. Коли кажеш людині, що в неї добре серце, то не обманюєш. Хіба людина сама себе переконає в іншому? – пояснює мені ромка.

Рада каже, свого часу також «дивилася людям долю» чи просто просила грошей у туристів. Але тепер це стало в рази складніше. Торік через карантин людей у місті поменшало. Тепер наче й багато, сидять у генделях, але грошей не мають.

– Як це не мають, якщо в генделях сидять? – питаю.

– Паперових не мають. Платять картками чи телефонами. Іноді ще й так зло жартують. Кажуть: «Дай мені номер картки, я тобі перекину». Гріх сміятися з бідності. Хіба не гріх? Люди іноді злі, як звірі. Бачать, що можуть образити слабшого й ображають. Бо просто можуть, – зневірено каже жінка.

Рада ні про що не мріє. Хоче лише здоров’я, аби мати змогу робити хоч щось, пильнувати дітей, аби ніхто не образив. На більше не замахується. 

– Мрії – це для багатих. А нам би вижити.

За 7 місяців – уся дошкільна програма

У невеликій кімнаті за окремими партами сидить півтора десятка малюків, віком 6-7 років. Старанно слухають учительку, за спиною в якої над дошкою висить прапор: червоне колесо на синьо-зеленому фоні. Це центр дошкільного розвитку для ромських дітей «Благо». Будівля розміщена неподалік компактного ромського поселення на Радванці – це район Ужгорода, де мешкає близько 2,5 тисяч ромів. 

«Благо» функціонує вже сім років, за цей час устигли випустити 172 учнів. Щороку набирають 30 дітей, щоб із лютого по серпень повністю підготувати їх до школи. Щодня, з понеділка по п’ятницю, батьки приводять дітей на заняття на 11.00. Наступні 3-3,5 години вони навчаються. Канікул тут немає, адже за 7 місяців потрібно дати дітям ті знання, які зазвичай отримують за кілька років у дитсадках.

Елеонора Кулчар
Елеонора Кулчар на засіданні профільного Комітету ВРУ щодо вивчення потреб та забезпечення прав національних меншин

– Це приміщення ми отримали в оренду 2013 року. Це те, чим допомогла влада. Решта функціонує за рахунок благодійних фондів. Ми забезпечуємо дітей усім необхідним: від олівців до підручників, аби лише вчилися, – розповідає директорка центру Елеонора Кулчар.

Вона – ромні, тож не з чуток знає, яка важлива освіта для ромських дітей. З цієї ж причини вона також і ромська медіаторка. Ці люди допомагають ромській громаді вирішити, здавалося б, елементарні питання: виробити документи, підтримати  в отриманні медичної допомоги чи в здобуванні базової чи професійної освіти. Власне освіта – це якраз спеціалізація пані Елеонори. Пригадує, коли сама закінчувала школу, у класі вона була єдиною ромкою. 

– Коли ж ми відкрилися 2014 року, спершу довелося щодня ходити до ромських родин і пояснювати їм, наскільки важлива освіта для їхніх дітей. Бо ми  відкрилися, але до нас ніхто не йшов! Тоді ми зрозуміли, що до нас ніхто й не прийде, поки ми самі не підемо до людей.

Батьки вчаться разом із дітьми

Тож у будні вранці збирали дітей, вели самі до центру, а після занять розводили домівками. Але вже третій рік як працівники «Блага» не ходять на Радванку по дітей. Ромські батьки приводять малечу самі. Елеонора Кулчар каже: батьки стали відповідальнішими. Однак раз на тиждень для них проводять так звані батьківські збори.

– Насправді це робота з батьками, де ми пояснюємо, що малюків треба підготувати до вступу в суспільство, а для цього – водити їх до школи, – каже Елеонора Кулчар. – Батьки повинні зрозуміти: так, як вони свого часу виживали, їхні діти вже не зможуть. Часи змінилися.

Навчання в центрі "Благо"
На уроки з найменшими вихованцями центру «Благо» приходять також їхні мами

І батьки розуміють. Проявляється це в тому, що 7 років тому в українських класах Ужгорода було заледве по одній ромській дитині, та й то далеко не в усіх школах міста. Тепер же є навіть надлишок ромських дітей, які хочуть вступати до шкіл.

– В Ужгороді є умова: у класі може бути не більше 5 ромських дітей, а охочих набагато більше. Просто немає місць, – пояснює пані Кулчар. – Це обмеження встановили для того, аби ромські діти вчилися комунікувати з усіма дітьми в класі. Бо якщо їх більше 5, з досвіду, вони починають відділятися, а коли менше – дружать із іншими дітьми.

У “Благо” також займаються з найменшими дітьми, віком від 2,5 років, у групі раннього розвитку, там малеча вчиться разом із батьками.

– Це маленькі діти, тому є умова, що мами мають бути обов’язково. Часто це мами, які ніколи не проводили часу зі своєю дитиною, бо й їхні мами ніколи цього не робили, тому й вони не знають, як це. Це перші рази, коли вони разом, – пояснює Елеонора Кулчар. – 90% від програми, яку ми даємо, вони також не знають. То й виходить, що мами вчаться разом зі своїми дітьми. Уперше в житті ліплять щось, роблять аплікації. Для них це також навчання.

Найменші дітки, які навчаються у центрі "Благо" в Ужгороді
На навчанні в центрі діти за 7 місяців отримують ті знання, які в дитсадках дають за кілька років

Аналогічно з дітьми, які закінчують школу, вони хочуть вступати у виші. Але фінансове становище не завжди дозволяє. Тому якщо в інститутах мало ромських дітей, то причина не в небажанні вчитися, а в низькому соціальному становищі.

– Це історія про бідність, а не про національність, – підсумовує Елеонора Кулчар. – Попри те, що діти, яких до нас приводять, не мають жодних знань, це дуже розумні діти. Вони всотують знання, як губки, ще й за дуже короткий термін. Якщо просто допомагати їм і надалі підтримувати їхніх батьків, то з них будуть і письменники, і професори, і лікарі. Ромські діти – це скарб.

«У жінки з освітою навіть постава змінюється»

– Коли я захотіла здобувати вищу освіту, мене підтримала бабуся. Сказала, що нестиме за мене відповідальність, таким чином подала мені руку допомоги, – розповідає Марина Бублик. Вона – юристка, голова ніжинської громадської організації «ЗОР», працює в міській раді.

Попри власний успіх, вона чітко розуміє – у ромських жінок часто обставини бувають сильнішими за бажання.

– Із мого досвіду, зможе ромська жінка отримати освіту чи ні, залежить від соціального статусу сім’ї, навіть від віросповідання. Часто в дуже набожних родинах побоюються відпускати дівчину в місто на навчання. Бо хто там за нею нагляне? Побоюються, що вона там зустрічатиметься з хлопцями іншої національності, бо в деяких  родинах це теж перешкода. У моїй родині вибір усе ж був за мною, – каже Марина Бублик.

Зрештою, погоджується активістка, у її батьків була можливість дати їй вищу освіту – вони підприємці. Іншим моментом щодо ромських спільнот та дівчат зокрема є те, що навіть у межах України, роми різні, в них різні діалекти.

Марина Бублик
Марина Бублик наголошує: соціальний стан родини впливає на те, чи зможе ромська жінка здобувати освіту, навіть якщо дуже цього хоче

– Чи це кишинівці, чи расєйці, чи лаварі. Я – з расєйців, вони сучасніші, це видно навіть по одягу. Ми не носимо довгих спідниць та хусток, таким чином виразно не показуємо, що ми ромки, як їх традиційно уявляють. У нас навіть у діалекті більше російської мови. Тобто навіть якщо ми спілкуємося ромською, нас можуть більш-менш зрозуміти, – розповідає Марина Бублик.

Ромська жінка потребує підтримки, наголошує активістка. Тому так важливо допомагати ромкам здобувати освіту базову та фахову. Попри поступ у ромській спільноті, жінка досі там часто дискримінована через традиції, тому й здобувати освіту в таких випадках – порушення цих уявлень.

– Якщо чоловік достатньо освічений, то він розуміє: реалізована та самодостатня жінка – це жінка, якою він і сам пишатиметься. У таких жінок навіть постава змінюється, – розповідає Марина Бублик. – Вони почуваються сильнішими. Фінансова незалежність, інше коло спілкування – адже, коли ти маєш спеціалізацію, у тебе з’являються люди, з якими ти обмінюється професійним досвідом. Це факт, якщо жінка має підґрунтя, фінансову незалежність, вона стає менш дискримінованою, може за себе постояти. Така жінка вже ніколи не буде замкненою в собі.

***

Наразі Держслужба України з етнополітики та свободи совісті працює над новим документом «Ромська стратегія 2030».  Як повідомляють у Держслужбі, проєкт передбачатиме правовий захист і протидію дискримінації, доступ до якісної освіти та послуг у сфері охорони здоров’я, підвищення якості житлово-побутових умов, а ще працевлаштування та зайнятість, надання соцзахисту. Планують також розвивати ромську культуру: мистецтво, історію та мову. Бо якими б значними не були зусилля посередників та благодійних фондів, ромська спільнота потребує підтримки держави, яка б забезпечувала їхні права та підтримувала їхні починання на рівні з іншими громадянами країни.

Ірина Небесна

Матеріал створений у межах проєкту «Різноманітна Івано-Франківщина. Робота з медіа», який реалізовує Івано-Франківська обласна організація «Молода Просвіта» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

Схожі записи

«Ого, це так важко»: у Японії троє політиків два дні носили «вагітні животи»

COVID-19 та місцеві вибори: IV Український жіночий конгрес відбудеться онлайн

«Червоне вино корисне для вашого травлення!» – як наукова журналістка розвіює міфи від «британських вчених»