«Ні бідності». «Ні голоду». «Гарне здоров’я». «Якісна освіта». «Гендерна рівність». Ці 5 пунктів відкривають світову програму Глобальних цілей сталого розвитку, до виконання якої приєдналася і Україна. І з цих засад та пояснення, що в першу п’ятірку світ вимагає включити гендерну рівність, і розпочинає лекцію Тетяна Ісаєва, директорка Центру гендерної культури.
Центр гендерної культури у Харкові розпочав роботу тільки в січні. Створення підтримав Європейський фонд для демократії в рамках проекту «Центр гендерної культури як інноваційний центр інтерактивної гендерної освіти».
Тетяна Ісаєва, директорка Центру гендерної культури:
«Завдяки Центру гендерної культури у нас з’являється таке місце, де ми можемо говорити про системне впровадження ідей гендерної рівності у всі сфери життя, життєдіяльності суспільства. Тобто підйом рівня гендерної культури не для певного окремого кола людей, а для всіх. У нас на відкритті було близько 80 осіб, у нас уже була екскурсія з Харківської гуманітарно-педагогічної академії. До нас приходять батьки, до нас приходять наші колеги, які займаються громадською діяльністю, до нас приходять люди з певними ідеями. До нашої гендеротеки приєдналися жінки, як ми їх називаємо, третього віку. Я була дуже здивована, вражена, що вони знайшли час і сили. Це дуже класно, що люди цікавляться цією темою».
Центр вже приймає майбутніх соціальних працівників. Саме їм, наголошує речниця, у повсякденній роботі доведеться зіштовхуватися з наслідками гендерної нерівності.
До слова, і сама група в певному сенсі дає підстави для гендерного аналізу. Із 25 студентів 24 – це дівчата. Єдиний парубок і майбутній соціальний працівник посміхається, мовляв, своєю присутністю тут вже розвінчує гендерний стереотип.
Владислав, студент, майбутній соціальний працівник:
«Наприклад, жінки завжди піклуються про інших, а у чоловіків така професія, яка завжди пов’язана з силою, щоб щось пиляти, фізична. Але вже наступив такий час, коли чоловіки можуть працювати не тільки силою».
Натомість одна з дівчат вірить у сталий міф про виховання, який гендерна теорія розвінчує.
Анастасія Коваленко, студентка, майбутня соціальна працівниця:
«Я считаю, что мальчика должен воспитывать мужчина. А девочку должна воспитывать женщина. То есть должен мужчина присутствовать в такой сфере как социальные работники, педагоги, преподаватели и воспитатели».
Спілкування зі студентами та студентками триває близько години. Лекторка провокує і вимагає дискусії. Говорить – її задача буквально виштовхнути аудиторію з зони поширених в українському соціумі гендерних стереотипів. На кшталт «чоловік сильніший, жінка слабша», «тато заробляє, мама виховує». І, здавалося б, звичного розподілу іграшок на дівчачі та хлопчачі. Наголошує, виховання і відповідно проблеми починаються з дитинства. Тож і гендерну нерівність треба виправляти звідти.
Тетяна Ісаєва, директорка Центру гендерної культури:
«Якщо ми будемо продовжувати казати: хлопчики мають бути сильними, вони майбутні захисники і купувати їм іграшки на кшталт танків, літаків, знарядді вбивства, то на що це буде впливати? А якщо ми скажемо, не залежно від того дівчинка чи хлопчик, що дуже важливо мати сім’ю, мати любов, мати повагу, мати можливість заробляти гроші? Це дасть цій дитині можливості розвитку. І тоді не буде таких суспільних страхів, що хлопчик бавиться ляльками, а дівчинка машинкою».
Система координат, де нині головує не Людина, а соціальне кліше (чоловік, жінка, людина з інвалідністю, темношкіра людина) і існує відповідне ставлення до кожного носія статусу, має бути зламана. Мета відкритого в Харкові Центру гендерної культури саме в цьому. Жодна людина не повинна підлаштовуватися під чиюсь про неї думку.
Тетяна Ісаєва, директорка Центру гендерної культури:
«Наша задача, щоб ви збудилися. Збудилися в тому сенсі, щоб у вас прокинулося бажання діяти. Щось змінювати. Розвиватися. Рости. Бути сучасними. Розуміти, що на деякі речі можна впливати і змінювати їх у вашому житті або в житті оточуючих».
Аби наочно продемонструвати, з чим працює Центр, на стінах малюнки з усієї України. Виставка карикатур влучно показує гендерні нерівності суспільства. У студентів окремі роботи викликають сміх і пізнання багатьох ситуацій. Така реакція, пояснює Тетяна Ісаєва, цілком стандартна для українців. Проте європейська спільнота подібне за жарт не прийматиме, більше того дещо просто не зрозуміє.
Аби зрівняти гендерні нерівності до європейської норми, Центр проводить роботу з усіма категоріями населення. Щовівторка проходять творчі майстерні орієнтовані на розуміння гендеру.
Олена Зиненко, ведуча творчих майстерень:
«На заняттях ми будемо враховувати гендер жінок і чоловіків, дітей і дорослих. До нас прийде Олена Сосна, вона скелелаз. Жінка-скелелаз, яка пише казки. Вона прочитає свою казку для мандрівників, яку вона написала для дорослих. Іще у нас будуть з Національного парку Двурічанський. Ми з ними зробимо годівниці для птахів – це теж привід для спілкування. На наших творчих вівторках можна створити і свій проект. Це перший напрямок. Інший – це тренінги з івент-планування».
За винятком понеділка роботою прагнуть наповнити кожен день. І зацікавити кожного.
Тетяна Ісаєва, директорка Центру гендерної культури:
«У п’ятницю у нас проходять перегляди фільму і англійський English Speaking Club о 16.30 і о 17.30 гендеротека. Ми дивимося документальні фільми. Щонеділі буде форум-театр. І за бажанням нашої цільової аудиторії, а це всі люди, ми можемо організовувати тренінги та семінари. Ми будемо проводити певні школи для дівчат з лідерства. У нас є маленька кімната, яку ми облаштуємо під дитячу. Щоб батьки з дітьми прийшли, а їм немає куди дітей діти, а вони хочуть навчатися, спілкуватися. І вони тут навчаються, а там будуть їхні дітки з педагогами».
Після зустрічі молодь лишає відгуки в Скриньці пам’яті. І, головне, свої пропозиції, що б самі прагли побачити в Центрі. Першокурсники та першокурсниці Харківської гуманітарно-педагогічної академії перші, але точно не останні студенти, які прийдуть сюди. У цьому виші вже запланували плідно співпрацювати з новою організацією. І не виключають, що їхні учні активно включаться в життя закладу – будуть проходити практику і навіть проводити дозвілля.
У Центрі гендерної культури у свою чергу наполягають – вони дають змогу долучитися до процесу неформальної освіти, яка не зобов’язує до дипломів, але вчить головного – бути Людиною, не нести за собою кимось нав’язане кліше.
Ганна Черненко
