• Home
  • Колонки
  • Джентельмени віддають перевагу білявкам?
Колонки

Джентельмени віддають перевагу білявкам?

Дорж Бату (Андрій Васильєв)

«Джентельмени віддають перевагу білявкам» – вам знайома ця назва? Це американській фільм 1953 року, знятий за мотивами однойменної п’єси і німого фільму двадцятих років XX століття.

Образ гарненької та дурненькі білявки став відомим завдяки Мерілін Монро, що зіграла там легковажну і наївну танцівницю Лорелею, яка в житті цікавиться лише діамантами й тим, як вдало вийти заміж. Причому Лорелея, судячи з назви фільму, абсолютно милий і позитивний персонаж. Її найкраща подруга, теж танцівниця, брюнетка Дороті, трохи серйозніша за головну героїню, що не заважає дівчатам весело проводити час разом на борту круїзного лайнера, який іде з Америки до Франції.

Фільм, який з‘явився у п‘ятдесяті роки в патріархальній Америці, спродукував найпоширеніший стереотип у ХХ столітті – красуню-білявку, що, перепрошую, не обтяжена мізками. А всього лише на 33 роки раніше, Президент Вудро Вільсон переконав Конгресс США ратифікувати Дев‘ятнадцяту поправку, яка забороняла дискримінацію за статевою ознакою й надавала жінкам повноцінне право голосувати.

За порівняно короткий термін (з двадцятих років ХХ століття) США еволюціонували від суспільства, де жінка законодавчо була уражена у правах, до патріархальних 50-х, революційних 70-х, бунтівних 90-х і до сучасності, де жінки засідають у Конгресі й беруть участь у президентських перегонах.

Знаєте, чому у США не прийнято жартувати про блондинок за кермом? Все дуже просто – у високоосвіченому інтелігентному товаристві за такі жарти вас просто ігноруватимуть, як маргінала, а в компанії просто начистять пику, та й потому.

З тих часів, як я змінив журналістику на авіакосмічну галузь, я працював у колективах, де велику частину складали жінки – інженери, розробники й механіки, пілоти й астронавти. Та й узагалі, образ сучасної американки ніяк не в‘язався з тими стереотипами, що, на жаль, досі панують у деяких українських медіа.

Пам‘ятаєте таку «комедійну» пару з КВК – «Ігорь і Лєна»? Здається, це були два хлопці з команди «Сборная Днєпропєтовска».

«Лєна» – злегка тупувата істеричка й домашній тиран. «Ігорь» – дотепний підкаблучник. «Ігорь» утримує «Лєну», а «Лєна» регулярно тр**ає мізки «Ігорю».

Якось на теперішній роботі мене попросили показати приклад українського стендап-шоу. Я навмання знайшов у YouTube ролік. Це якраз були «Ігорь і Лєна».

Поки я перекладав усю цю маячню, зловив себе на думці, що ця пародія мало того, що аніскільки не смішна. Вона була абсолютно «пошлою» від початку й до кінця.

— Джорджіо, в Україні це вважається смішним? — бридливо спитала моя напарниця, сицилійка Франческа, вигнувши чорну брову.

— Якщо чесно, то так. — я почувався дуже незручно, ба більше, мені було страшенно соромно.

Франческа у свої 26 років пройшла шлях від посудомийки, прибиральниці й касирки у Starbucks до оператора Центру керування польотами Національної Адміністрації з аеронавтики та досліджень космічного простору США.

Шафа зі взуттям у Чессіни в рази більша, аніж у «Лєни» (дівчина просто помішана на взутті), а в шафі з одягом можна спокійно влаштовувати пікнік, якщо прибрати все з підлоги. Крім цього, як будь-яка порядна італійка, Франческа обожнює косметику й користується УСІМ, що пропонує сучасна косметична мода.

І це не заважає їй бути геніальним математиком, без чернеток розв‘язувати найскладніші рівняння при розрахунках траєкторій, і при цьому стріляти, як морський піхотинець – Франческа, на відміну від мене, любить зброю.

Тим часом на екрані «Ігорь» продовжував «жартувати» над «Лєною».

— Колись і тут так жартували, — зауважив старший офіцер Баррел, командуючий нашою зміною. — І раніше це вважалося абсолютно нормальним. Я й сам, бувало, коли знайду старі шоу, дивуюсь – як я міг над цим сміятись? Яке щастя, що мої діти виросли на інших шоу! — старшому офіцеру Баррелу за шістдесят, він давно сягнув пенсійного віку, у нього п‘ятеро дітей і він уже носить почесне звання дідуся.

— Дивно. Люди засуджують расизм і шовінізм, але дискримінують і сміються з жінок. — сержанту Сарі МакКарті ролік також не сподобався. Сарі МакКарті 28 років, вона суперінтендант, заступник командувача з матеріально-технічної бази. Колись Сара була балериною, але після того, як її намагався зґвалтувати її ж хлопець, вона вирішила кардинально змінити своє життя й пішла у військо. — Я так зрозуміла, Джорджіо, це метафорична пародія на середньостатистичну українську пару?

Мені дуже хотілося сказати «Ні, такого не буває, це просто вони сміються з тих, хто сміється з таких, як «Ігорь і Лєна!». Але я не зміг. Я сказав: «Так».

А пам’ятаєте серіал «Леся + Рома»?

Це старий франко-канадський проект «Un gars, une fille», знятий в Україні ще в 2005 році. Я й сам його з задоволенням дивився. Наївна й емоційна Леся у блискучому виконанні Ірми Вітовської, і смішний Рома, який думає, що він неймовірно дотепний, у виконанні Дмитра Лаленкова. Це старий стереотипний серіал, тільки більш адекватний, делікатний і професійний, аніж «Ігорь і Лєна». Знаєте, у всьому потрібна міра. Принаймні пара «Леся + Рома» подобається мені набагато більше, аніж «Ігорь і Лєна». Але часи цих серіалів так само йдуть у минуле, як і фільм «Чоловіки віддають перевагу блондинкам».

Цей прикрий випадок трапився ще минулого року – і я майже забув про нього.

Я забув про цей прикрий випадок з «Ігорем і Лєною», допоки не побачив у стрічці текст своєї колеги по журналістському цеху Тетяни Урбанської, який вона написала під враженням перегляду одного з ранкових шоу на українському телебаченні. Я наведу цитату повністю:

«В студии двое ведущих, мужчины. И один прямо ухохатываясь рассказывает, что актриса из сериала «Секс в большом городе» вдруг вздумала балотироваться на пост губернатора Нью-Йорка. Это ж как будет выглядеть ее работа? – задается вопросом ведущий. Мол, «подтянет» своих подружек из сериала, и будут обсуждать мужиков. По крайней мере, так думает этот жеманный телемужчина, транслируя на зрителя тупые сексистские ярлыки.

К сведению таких людей, как этот «мачо» из украинского утреннего телевизионного шоу, Синтия Никсон – отнюдь не только актриса из известного сериала со словом «секс» в названии (хотя он и был знаковым в ее карьере). Она еще и театральная актриса, а также театральный режиссер. Обладательница театральной премии «Тони» и двух телепремий «Эмми». Не говоря уже о куче номинаций, в том числе, на «Золотой глобус», активной политической позиции и участии в разных социальных проектах.

И не таким людям, как вышеописанный украинский телеведущий, рассуждать, каким она будет губернатором, если сумеет им стать».

Сумно, чи не так?

А ще сумніше, коли ультраправі молодики, прикриваючись «традиційними цінностями» й «турботою про здоров’я нації», б’ють дівчат, учасниць ходи за права жінок, коли зривають презентації книжок про гендерну рівність тощо.

Давайте хоча б згадаємо сумну історію з презентацією дитячої книжки «Майя і її мами», про розповідь дівчинки, яку виховує ЛГБТ пара.

Торік, нагадаю, молодики з тих самих ультраправих організацій, зірвали презентацію книжки на Львівському форумі видавців і погрожували видавцю й автору, Ларисі Денисенко. А знаєте, чому? А все просто. У книжці дівчинка, яка виховується у ЛГБТ сім‘і, розповідає про своїх однокласників і однокласниць, які не «вписуються» в уявлення «традиційної сім‘і», де повинні бути мужній тато, ніжна мама і купа діток. Замість них дитина розповідає про те, що хтось був народжений у результаті штучного запліднення, в когось батьки у розлученні, та й сама Майя живе у «непристойній» з точки зору «суспільної моралі» сім’ї.

Більше – у матеріалі Поваги Традиційні цінності та екстремізм: як в Україні «приборкують неугодних»

Взагалі, ця туга за «Домостроєм» в українських чоловіках мене дещо лякає – так уже сильно вона перегукується з цінностями так званого «руського міра».

***

Один із забанених назавжди мною колишніх друзів сміявся з мене, коли я тільки-но почав писати свої оповідання про Франческу: «Ого, у вас там жіночок працює! Напевно, розмов тільки про мужиків і косметику, а ви, чоловіки тягнете лямку?» Після цього коментаря мені захотілося прийняти дезінфікуючий душ.

У NASA і у SpaceX працює дуже багато дівчат. А якщо, за печерною логікою творців «Ігоря і Лєни», і українських телеведучих ранкових шоу, про яких писала Тетяна Урбанська, жінки здатні тільки «обговорювати чоловіків», то чому тоді авіакосмічна промисловість США найкраща у світі?

Чому в уявленні «суспільної моралі», жінка має тільки одне два призначення: бути втіхою для чоловіків і продукувати потомство? Чим тоді українські «борці за традиційні цінності» відрізняються від бойовиків «Ісламської держави»? Та нічим.

Та й узагалі, дискримінація – загальна проблема країн пострадянського простору.

«Ведеш себе, як баба», «дауни», «аутисти» – такі вислови дозволяють собі народні депутати, актори, письменники, журналісти і волонтери. Аніскільки не соромлячись. Публічно.

Нещодавно Анна, мама Тимура, хлопчика з дислексією, процитувала вислів відомої волонтерки Діани Макарової: «Так от. Шановні мої дальтоніки від інтелекту. Отріцатєлі логіки. Люди, які страждають на дислексію. Хочу вам побажати – не будьте такими. Це некрасиво. Це навіть трохи тупо. Це навіть дуже тупо, я вам скажу. І ви не повірите – але це дуже сильно кидається в очі. Вас видно, таких».

Думаю, зміст висловлювання зрозумілий.

І таких прикладів тисячі. Ба більше – так думає більшість. На жаль.

Раніше ця «більшість» називала людей із синдромом Дауна, дітей із РАС (розладом аутичного спектру) просто – уроди. Даруйте за прямоту. Зараз вони оперують термінами «даун», «аутист», «дислексія», «дальтонізм», часто навіть не маючи уявлення про те, що це насправді означає.

***

Ще якихось півстоліття тому у США панував сексизм і расова сегрегація. Діти з синдромом Дауна і аутисти були позбавлені шансів жити у суспільстві. Але за півстоліття США зробили колосальний ривок вперед – і тепер нікого не дивує жінка-офіцер, жінка-астронавт, бізнесмен із синдромом Дауна чи аутист-математик у авіакосмічній галузі.

І Україна, де зараз жінки, на рівні з чоловіками, воюють у АТО, де є жінки-політики й жінки-вчені, успішно долає цей шлях до рівності.

Прагнення жінок до рівних прав не означає панування жінок над чоловіками, а саме так у сучасній Україні сприймають фемінізм.

Прагнення ЛГБТ-спільноти до рівних прав, не означає пропаганду одностатевих стосунків.

Впровадження інклюзивної освіти не означає, що «з моєю дитиною будуть учитися розумово відсталі й інваліди», а саме так думає більшість батьків, давайте подивимось правді в очі.

Але прогрес є. Без сумнівів, він є. Тому що є боротьба. І навіть у США все не так гладко. Тут також існують схожі проблеми.

***

Минулого року я написав книжку «Франческа. Повелителька траєкторій», яку зараз випускає Видавництво Старого Лева.

Ця книжка про моїх колег. Звісно, там описуються веселі й не дуже веселі будні космічних пілотів. Але здебільшого ця книжка про боротьбу.

Сержант Сара МакКарті долає власний страх залишитись беззахисною й безпорадною.

Оператор космічного зв‘язку Трейсі бореться з гендерними стереотипами у власній сім‘ї.

Сержант Гут‘єррес долає своє кримінальне минуле.

Полковник Вескотт – страх за майбутнє своїх вже дорослих доньок.

Професор Рассел долає скептицизм штаб-квартири Адміністрації у Вашингтоні щодо того, що він здатний за рік із людей без досвіду підготувати повноцінну зміну з корекції траєкторій.

А моя напарниця Франческа… А ось про це ви дізнаєтеся безпосередньо з книжки «Франческа. Повелителька траєкторій».

Дорж Бату (Андрій Васильєв)

Схожі записи

Не платити тим, хто тебе принижує

Танай Галина

«Гей, киці, покажіть циці» від Тартака і інші перли пісенного світу

Гончарук Євгенія

Неосознаваемая болезнь сексизма

Карайчева Вера

1 comment

Вікторія 17 Серпня 2018 at 9:37 pm

Оххх! Якби ті “герої” знали, скільки дислексиків серед відомих винахідників, митців та письменників… Ґьоте, Агата Крісті, Леонардо да Вінчі, Томас Едісон і тд. Я працюю із людьми із дислексією, дискалькулією, СДУГ (синдром дефіциту уваги із гиперактивністю) і можу сказати, що це люди, набагато талановитіші за тих, хто їх осуджує. І, до речі, дислексія, дискалькулія та СДУГ прибираються досить швидко – за тиждень роботи із учнем плюс три місяці самостійної роботи по 10-15 хвилин на день, і люди можуть використовувати свої здібності і НЕ мати проблем зі школою.

Reply

Залишити коментар