12 квітня світова спільнота відзначила чергову річницю відтоді, як перша людина опинилася у відкритому космосі. За всю історію космонавтики близько шістдесяти жінок здійснювали подорожі до зірок. Серед сподвижниць Валентини Терешкової були три астронавтки українського походження. Про витривалих і відчайдушних підкорювачок космічного простору – далі в матеріалі.
Астронавтка-інженерка
5 квітня могло б виповнитися 69 років відомій космонавтці Джудіт Рєзнік. Утім не судилося… Доля американської астронавтки українського походження склалася трагічно. За можливість бути ближче до зірок жінці довелося заплатити життям.
Батьки Джудіт Рєзнік – вихідці з України іудейського віросповідання. Дід відомої астронавтки Яків Рєзнік і його дружина Анна наприкінці 1920-х переїхали з Києва до Палестини. Там у них народилося шестеро дітей, серед яких і батько Джудіт – Марвін. Однак незабаром після Хевронських погромів 1929-го родина перебралася до США.
Закінчуючи середню школу, майбутня астронавтка думала, стати їй професійною піаністкою чи піти в науку. Порадившись із батьком, вона вирішила вивчати математику й точні дисципліни. І виявилося, що не схибила.
Джудіт обрала Університет Карнегі-Меллон у Піттсбурзі. Уже в самому виші зрозуміла, наскільки цікаве застосування точних наук на практиці. Про те, що ці знання й уміння їй знадобляться у відкритому космосі тоді, напевне, студентка ще навіть не уявляла.
Після закінчення навчання Джудіт із чоловіком Майклом, із яким вона познайомилася в університеті, переїхали до Нью-Джерсі. Обоє працювали інженерами у відомій компанії «Ар-Сі-Ей» у Моррістауні, за 10 миль від Філадельфії. Джудіт стала співробітницею відділення радарів для військових ракет. Вона розробляла проекти, пов’язані з космосом, а також загальні конструкції систем контролю радарів.
Улітку 1977-го Американське космічне агентство оголосило набір до загону астронавтів, зазначивши, що зараховуватимуть і жінок. Рєзнік подала заяву. Космонавтками хотіли стати більше тисячі американських жінок. Джудіт дали зрозуміти, що шансів у неї замало, незважаючи на докторський ступінь.
Перевагу віддавали жінкам, які мали льотні навички й ліцензію льотчиці. Але пані Рєзнік цілеспрямовано йшла до мети – на головному іспиті з теорії та практики польотів Джудіт набрала 100 балів зі 100, а на двох інших – по 98 зі 100. З того призову в НАСА прийняли шість жінок, серед яких і Рєзнік. У січні 1978-го вона стала кандидатом в астронавти, а в серпні 1979-го завершилися навчальні тренувальні курси.
Минуло ще кілька років. Наприкінці січня 1983-го Джудіт повідомила батькові, що вона як бортінженерка ввійшла до складу екіпажу корабля, який здійснить політ улітку 30 серпня 1984 року. На старт шатлу космонавтка запросила матір і брата, друзів, а також колишнього чоловіка Майкла.
«Земля має класний вигляд!», – пролунав в ефірі незабаром після виходу корабля на орбіту голос Джудіт, яка стала четвертою жінкою, яка опинилася в умовах невагомості. Крім неї, у космос тоді вирушили п’ятеро чоловіків.
Політ тривав 144 години 57 хвилин. Рєзнік облетіла Землю 96 разів. Під час експедиції Джудіт брала участь у запуску супутника зв’язку з борту корабля «Діскавері». Бортінженерка діяла досить рішуче, коли в польоті виникла надзвичайна ситуація: на зовнішній частині космічного корабля утворився щільний крижаний наріст.
За допомогою дистанційного маніпулятора Джудіт Рєзнік під керівництвом командира корабля Генрі Хартсфілда збила величезну «бурульку», що загрожувала системі теплозахисту шатлу.
«Джудіт була найкращою з нас», – заявив Харсфілд на прес-конференції після повернення екіпажу на землю.
У свій другий політ астронавтка отримала призначення 29 січня 1985 року. До складу нового екіпажу внесли й першу «просту громадянку США» – учительку Кристу Мак-Оліф, яка мала провести шкільний урок із орбіти. На цю широко розрекламовану подію нетерпляче чекала вся Америка. І хоча Рєзнік була не в захваті від проекту НАСА, у якому брали участь астронавти-непрофесіонали, усе одно консультувала Кристу й опікувалася нею під час тренувань на реактивному «Боїнгу».
Джудіт Рєзнік загинула, коли летіла вдруге – під час старту місії STS-51-L 28 січня 1986 року.
Серед глядачів, які спостерігали за зльотом, були батьки Джудіт. На 74-й секунді корабель на очах у рідних і близьких сімох членів екіпажу раптово перетворився на хмару білого диму. Як з’ясувалося згодом, через низьку температуру цього дня не витримала вогнетривка прокладка на одному з двох твердопаливних прискорювачів – і «Челленджер» вибухнув.
На поминальній молитві в синагозі міста Акрон губернатор штату Огайо сказав про Джудіт: «Вона знала, що буде в космосі, як удома, і назавжди залишилася в ньому».
Барельєф відважної космонавтки вибили на пам’ятнику загиблому екіпажу на Арлінгтонському національному цвинтарі. Її ім’я увічнене на плиті «Космічного дзеркала» – меморіалу астронавтів на мисі Канаверал.
Джудіт Рєзнік була членом багатьох наукових товариств, її відзначали медаллю NASA та іншими нагородами.
На честь астронавтки назвали кратер на зворотній стороні Місяця й астероїд.
Астронавтка-лікарка
Роберта Лінн Бондар – перша канадська жінка, яка побувала в космосі.
Народилася в місті Су-Сент-Марі в родині етнічних українців родом із міста Городенка Івано-Франківської області.
Із дитинства Роберта мріяла стати вчителькою. Батько обладнав для неї домашню лабораторію, де дівчинка проводила біологічні досліди. У школі майбутня астронавтка захопилася астрономією: спостерігала за зірками, читала наукову та фантастичну літературу. Ще зовсім юною, проводжаючи батьків в одну з наукових експедицій, Роберта побувала на аеродромі. Літаки її настільки вразили, що, повернувшись додому, вона і її сестра-близнючка взялися майструвати власний літальний апарат з картону та дерева. Власне, тоді, напевне, і з’явилася мрія в дівчинки – самій піднятися в небо.
Згодом мрія перетворилася на захоплення всього життя. Пізніше Роберта навчилася стрибати з парашутом, керувати повітряною кулею. Непідкореним залишався тільки космос. Але спочатку жінка стала науковицею. Після навчання в Університеті Ґвелф вона закінчила докторантуру в Торонтському університеті, захистивши дисертацію з неврології. Працювала у військово-медичній школі Університету Макмастер у Гамільтоні, Університеті Західного Онтаріо, Медичному центрі Бостона (США). Коли Роберта вирішила стати астронавтокою, вона освоїла пілотування літаком. Після підготовки до космічних польотів у NASA, наприкінці січня 1992-го, пані Лінн стала першою канадійкою, яка полетіла в космос.
Під час космічного польоту, який тривав вісім діб, астронавтка досліджувала впливи антигравітації (невагомості) на людину та рослини. Науковиця переконана, що результати експериментів, які провели вона та її колеги, допомагають вивчати тяжкі захворювання, зокрема діабет і хворобу Паркінсона. Зараз відважній жінці 72 роки. Роберта Лінн добре говорить українською, хоча на батьківщині батька не була жодного разу. Незважаючи на світове визнання (Роберта – почесний доктор понад двадцяти університетів США й Канади, член Конгресу українців Канади), колишня астронавтка залишається надзвичайно простою у спілкуванні.
Любить прогулянки пішки, заняття з кульової стрільби і ще донедавна їздила велосипедом. Роберта Лінн Бондар – володарка багатьох урядових нагород. У місті, де вона народилася (Су-Сент-Марі), на її честь назвали парк. Її ім’я прикрашає Зал Слави Канади, а ще ним названо астероїд – 13693 Бондар, відкритий 1997 року.
Астронавтка-військовослужбовиця
Гайдемарі Стефанишин-Пайпер – американська українського походження, одна з найуспішніших астронавток NASA. Її батько, Михайло Стефанишин, народився в селі Якимів Кам’янко-Бузького району на Львівщині. У молоді роки він емігрував до США, одружився на німкені, але виховував дітей відповідно до українських традицій. Тож маленька Гайдемарі ходила до української недільної школи, танцювала народні танці й була пластункою. Навіть виходячи заміж, чоловікове прізвище поставила на 2-ге місце – стала Стефанишин-Пайпер.
Жінка добре знає українську мову, пече на Великдень паски та фарбує крашанки. Астронавтка народилася в Сент-Полі, штат Міннесота, США. Навчалася в Массачусетському технологічному інституті на машинобудівному факультеті. 1985 року вступила до Військово-морських сил США: пройшла вишкіл у Вишкільному центрі рятувальних і підводних операцій ВМС (Панама-Сіті, штат Флорида). 1 травня 1996 року Гайдемарі прийняли до корпусу американських астронавтів (NASA-16) як кандидата на політ у складі місії. 1998-го закінчилася підготовка, і пані Стефанишин-Пайпер стала членкинею відділу астронавтів NASA, які споряджали астронавтів у день відльоту. Згодом перейшла до підрозділу, який працював у відкритому космосі.
Перший політ Стефанишин-Пайпер на кораблі багаторазового використання «Атлантіс» відбувся 9 вересня 2006 року. STS-115 була першою космічною місією до Міжнародної космічної станції (МКС) після загибелі корабля «Колумбія». У межах цієї місії планували доставити й встановити на МКС нові сонячні батареї. За операцію відповідала саме Стефанишин-Пайпер, яка стала восьмою астронавткою NASA, яка вийшла у відкритий космос.
Загальна тривалість польоту склала 12 годин 8 хвилин. Другий політ, який тривав 14 діб, відбувся 15 листопада 2008-го. Тоді запустили американський шатл Endeavour у межах місії STS-126. Українка ввійшла до складу екіпажу однією з семи астронавтів. До програми польоту входили роботи з обслуговування й дооснащення на зовнішній поверхні станції. 30 листопада шатл здійснив посадку на базі BGC «Едвардс» у штаті Каліфорнія.
2011-го капітан Стефанишин-Пайпер змінила космічні кораблі на морські – стала командиром дивізії морських сил Кардерок у Меріленді й продовжила свою кар’єру у військовій справі. Пізніше астронавтка служила в Південно-Західному регіональному центрі технічного обслуговування Військово-морського флоту США. Мала в командуванні понад 1500 військових, а в розпорядженні – мільярд доларів для обслуговування та покращення кораблів Тихоокеанського флоту. Її відзначали як одну з найефективніших керівниць.
Гайдемарі Стефанишин-Пайпер завжди казала, що вона українка, та пишалася своїм походженням. Саме тому її можна вважати першою нашою астронавткою, яка побувала в космосі за час незалежності України. Після успішного завершення космічного польоту відважна жінка вперше приїхала в Україну.
Побувала в Києві та Львові, на батьківщині свого батька. Першу українку, яка здійснила політ до зірок, приймав Президент Віктор Ющенко й відзначив її орденом княгині Ольги. Гайдемарі Стефанишин-Пайпер має медалі Navy Commendation Medal («За заслуги»), Navy Achievement Medal («За досягнення»), Meritorious Service Medal («За визначну службу»), орден Княгині Ольги ІІІ ступеня («За мужність і відвагу, виявлені в освоєнні космічного простору, зміцнення дружби між українським та американським народами»).
Наталка Сіробаб
