Позбавити жінку прав на себе — інструмент для утримування влади

Тема з можливою забороною абортів у Польщі гучно пронеслась інформаційним простором чи не всього світу — скандали, звинувачення, масові акції протесту, нищівна критика з боку суспільства та міжнародної спільноти. Врешті-решт, польський Сейм заявив, що не підтримає відповідний законопроект.

Повага ж вирішила дослідити питання заборони/права на аборти вцілому. Кому вигідні такі заборони? Історія проблеми, витоки та аналогія з іншими країнами — в матеріалі соціологині Людмили Малес.

Вісті з західного кордону останнім часом стають схожими на події на східному. Це жахливий сон! Не йму віри, ми ж у ХХІ столітті живемо, міжнародна спільнота цього не допустить! Так зреагувала, коли від материкової України РФ анексувала Крим. Так відреагувала, коли почула, що в польському Сеймі відхилили законопроект про обмежений термінами та умовами дозвіл легального переривання вагітності, натомість у першому читанні схвалили законопроект про повну й безумовну його заборону.

Чи можна жах зробити ще страшнішим?

Так, якщо йдеться про жінок у Польщі, яким прагнули заборонити навіть у вкрай критичних ситуаціях переривати вагітність! Ні гідність, ні здоров’я, ні життя (не кажучи вже про соціально-економічні обставини та почуття) жінки вже не важать, за переступ кримінальна кара. Кара не насильникам, не тим, хто не надав медичну допомогу, а жінці – жертві зґвалтування, жінці хворій, жінці у скруті. І це все під гаслами духовності!

Ситуація з правом на доступ до медичної допомоги з переривання вагітності у Польщі й донині змальовували як чи не найгіршу. Справді, із 1993 року саме жіночі репродуктивні права політики принесли в жертву, щоби здобути підтримку церковників, їхніх релігійних громад у боротьбі за незалежність Польщі.

За вже існуючого одного з найжорсткіших антиабортних законодавств було покалічено багато жіночих доль та життів. У демографії розмірковують, як обрахувати кількість жінок, що вдаються до абортного туризму, тисячами чи десятками тисяч міряти цю статистику. Набувають розголосу випадки кримінального переслідування зґвалтованих жінок, що вдалися до переривання та не змогли довести той факт наруги над собою.

Ще кілька місяців тому, щойно з’явилася ця законодавча ініціатива про повну й безумовну заборону легального переривання вагітності, польські інтелектуалки почали бити на сполох, розуміючи всі жахливі наслідки закладеного в тому законі правозлочину:[1]. Та їх не почули, і ось уже 23 вересня цього року депутати польського Сейму схвалили в першому читанні цей законопроект. Реакцією став масовий Чорний протест[2], до якого долучилися по всій країні польки та небайдужі з різних країн світу й України також. А 3 жовтня 2016 року був Чорний понеділок[3]. Цього разу жінки змогли відстояти своє право.

Чи узаконять пекло для жінок України?

На жаль…

Якщо ми дамо опуститися пітьмі: забороні сексуальної, гендерної просвіти, культури ненасилля. Якщо ми допустимо криваву індустрію нелегального переривання вагітності: через недоступність/заборону контрацепції (в т.ч. так званої екстреної); через недоступність жінкам безпечних способів переривання вагітності на ранніх термінах; через недоступність легального переривання вагітності; через недоступність жінкам медичної допомоги у випадку переривання вагітності.

Драма йде, уже було 3 акти…, на щастя, жоден не пройшов.

Спроби провести як законодавчі акти заборону легального переривання вагітності настійливо здійснюють праві, націоналістичні партії, до яких доєднуються й інші ледь не з усього політичного спектра.

• 1. Законопроект № 10170 від 12 березня 2012 року, який передбачає повністю заборонити аборти в нашій країні (окрім важких хвороб матері). У ролі ініціатора виступає депутат Андрій Шкіль.
• 2. Законопроект № 2646-1 від 5 квітня 2013 року, ініціаторами стали депутати ВО «Свобода» Руслан Зелик, Олександр Сич та Руслан Марцинків. Дозволити жінці зробити аборт зможуть лише в тому разі, якщо вагітність несе пряму загрозу її життю або якщо виявлено медичні показники щодо патології плода, які не сумісні з життям дитини після її народження. Останньою вагомою, на думку народних депутатів-опозиціонерів, причиною для дозволу зробити аборт можуть стати доведені в судовому порядку факти зачаття дитини в результаті зґвалтування.
• 3. Червень 2015 нардеп Мосійчук: «Буду ініціювати внесення змін до Кримінального кодексу щодо відповідальності за пропаганду сексуальних збочень, тому що це в одному ряду із абортами стоїть і по гріху, і по впливу на народжуваність – на демографічну ситуацію. У контексті цього обов’язково буде наступного пленарного тижня ініційований подібний законопроект представниками абсолютно всіх фракцій коаліції», – наголосив він. Мосійчук додав, що він є прихильником заборони абортів, крім випадків, коли народження дитини загрожує здоров’ю матері.

Політичні ж аргументи не переймаються доказовістю, що їм конкретна людина, вони рятують націю, заради чого й диктатура добра. «Усе в суспільстві вирішується через заборони», – стверджує пан Корчинський, що зі своїм об’єднанням «Братство» підтримав законопроект Шкіля.

Такі законопроекти звужують зону контролю жінки над своїм тілом до крапки, абсолютизуючи контроль з боку державної влади, що реалізує його як безпосередньо, так і через підконтрольну (бо інакше криміналізовану) медицину. Ось і отримаємо тоталітаризм для окремо взятої статі.

Але, як бачимо з перелічених законодавчих ініціатив і намірів законодавців та їхніх політичних сил, є реальна загроза перейти в режим правового регулювання за принципом заборонено все, що не дозволено. Законодавець визначає винятки, коли він дозволяє жінці перервати вагітність, і позиція жінки тут двічі залежна, адже ці винятки можуть змінюватися, їх треба доводити (чого вартує довести факт зґвалтування в суді, що вже зумовлює психологічні травми та шлейф осуду).

Чому це вигідно політикам? Бо, постаючи героями боротьби  із вагітними жінками за ембріони, вони, не переймаючись соціальною сферою та розвитком економіки, отримують прихильність значної частини електорату.

Це безумовно може бути вигідно чоловікам. Якщо вони не медики, то не підпадають під каральну силу законодавця. Якщо ж не відчувають емпатії, то такий жорстокий закон, мов золота нагайка в їхніх руках, мов папка компромату в КДБ – про кожну ж бо жінку, яка тобі чимось не вгодила, чи якусь її власність уподобав, можна донести, що вона, мовляв, таблетку «завтра вранці» випила. І тоді вже нехай вона спробує виправдатися… Скажете, що такого не може бути?! Таке вже було! У 30-ті, за даними судової статистики, до 50 відсотків кримінальних справ щодо абортів порушувалися за ініціативою сусідів, тобто за доносом^[4].

Цікаво, що у статтях з приводу польських подій тих, хто просуває такі законодавчі ініціативи, називають «правими популістами», а також указується, що далеко не всі в Сеймі переконані в правильності повної заборони, проте не хочуть розчаровувати свій електорат. Тож виходить, що сам зміст тут другорядний (та й спроби довести його духовність швидко розбиваються об внутрішні суперечності), важливо, що це резонує з певними настроями в суспільстві, його структурах та організаціях (насамперед церковних). Політики тут «таки слуги народу», догоджаючи йому, потурають далеко не найкращим його жаданням. Тобто закон, що позбавить жінку прав на себе, – це інструмент для утримування влади. Увага, українські читачки, така сервільність властива й вітчизняному політикуму.

Перший із цих законопроектів був відхилений. Таке рішення було винесено 23 травня 2012, після розгляду проекту закону на засіданні комітету Верховної Ради. Експертиза Верховної Ради свою відмову аргументувала так: «… Міністерство охорони здоров’я України вважає, що заборона абортів є відкритим порушенням  прав людини, принципів соціальної справедливості, дискримінацією жінок та позбавленням їх права на репродуктивний вибір та планування сім’ї, які несуть загрозу їхньому здоров’ю та благополуччю» .

Загалом, медичний погляд витверезливо діє на пройнятих благими намірами підвищити духовність та народжуваність. Можливо, через те, що міг би дуже оздоровити цей дискурс, його голос не надто чути, переважно у внутрішньо академічному колі відверто обговорюють потенційні наслідки. Дуже потрібна їхня публічно висловлена фахова оцінка.

На мітинг за право жінки на вибір мають іти колони фахових спільнот

У медицині, демографії знають, що переривання вагітності – це БУЛА велика проблема в СРСР (за низького рівня сексуальної, контрацептивної культури, медичних технологій із безпечного переривання вагітності, зрештою – майже повної відсутності прав у жінки щодо питань сексу та репродукції) й МОЖЕ СТАТИ не меншою ПРОБЛЕМОЮ за умов перемоги релігійних структур та політичної кампанії з протистояння прогресу, що втілився у вказаних причинах різкого зниження абортів за часів незалежної України.

На наукових форумах відомі в медицині люди дуже переконливо показують усі трагічні, криваві наслідки заборони легального переривання вагітності.

«У Румунії в часи Чаушеску були заборонені аборти, і рівень материнської смертності зріс у 50 разів за рахунок підпільних абортів», – В’ячеслав Камінський, головний акушер-гінеколог МОЗ України[5].

У демографії добре відомо, що нинішня кількість переривань вагітності (включаючи ургентні та за медичними показниками) така мала, що не впливає на демографічну ситуацію.

«На мою думку, перед пропозицією заборонити аборти авторам законопроекту було б непогано ознайомитися з досвідом заборони абортів як у нашій країні, так і в інших країнах, – пише головний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України Наталія Рингач. – Подібні заходи призводять лише до неминучих жертв – як до загрози життю і здоров’ю жінок, що шукають можливість перервати небажану вагітність і знаходять її (віддаючись у руки некваліфікованих людей або калічачи себе самі); так і до зламаної професійної кар’єри медиків, які порушують заборону. Так, я згодна, обірвати життя, що зароджується, –  гріх. Але не менший гріх –  народження небажаної, непотрібної дитини.

Чекати, що заборона абортів підвищить народжуваність, – омана. Хіба що в перші місяці, потім жінки знайдуть можливість. Добре, якщо справа обмежиться “медичним туризмом” та виконанням аборту в сусідній країні. Але цей шлях не всім по кишені  – у хід підуть варварські дози препаратів, в’язальні спиці, ванни з окропом і гірчицею та піднімання шаф … Я в минулому лікар швидкої допомоги. У мене на руках вмирала молода жінка після кримінального аборту – нічого вже не можна було вдіяти. Не дай Бог нікому бачити таке … »

Закономірно, що правозахисні організації на спроби заборонити аборт реагують гостро. Свою точку зору аргументують тим, що якщо жінка захоче зробити аборт, то вона його зробить. А значить, слід очікувати відкриття підпільних абортаріїв по всій країні. Також лікарі, котрі стали на бік правозахисників, наводять приклад 1936 року, коли в СРСР заборонили аборти: демографічну ситуацію не виправили, зате кількість кримінальних абортів зросла в рази.

Щодо материнської смертності в Україні, то ці показники особливо жорстко контролюються міжнародними організаціями як ознака розвитку країни. І нині материнська смертність – кількість померлих жінок від причин, що пов’язані з вагітністю, пологами та ускладненнями в післяпологовий період, – тримається на рівні 80-110 осіб за рік, де серед усіх причин аборт складає 3-9 випадків щорічно[6].

Чи часто партнер/ка, родичі котрогось із подружжя, агітатори проти аборту, треті особи відповідають, у тому числі в суді, що внаслідок уживання ліків, алкоголю, гострих, хронічних, психічних, спадкових хвороб, їхньої неліковності, непоінформованості про всі ці обставини партнера дитина народилася хворою, стала інвалідом, була завдана шкода репродуктивному здоров’ю матері/батька? Яка доля таких сімей? Найчастіше – доля матері-одиначки зі зниженим рівнем життя.

І за можливості ранньої діагностики генетичних патологій далеко не всі верстви населення можуть удатися до корекції, звернувшись до індустрії допоміжних репродуктивних технологій. Одні через брак культури, інші – інформації, а більшість через брак доступу до всього цього.

Чому в публічному дискурсі так мало чути публічних інтелектуалок, фахівчинь, експерток (як жінок, так і чоловіків), що роз’яснюють суть явища, подають дані в динаміці, показують можливі наслідки заборони права жінок на легальне переривання вагітності? Вони ж бо знають, чим завершується це компетентне мовчання, така байдужість, Мартін Німеллер нагадує – концтабором для всіх!

Це стосується всіх і кожної. У сучасному українському суспільстві, коли тривають бойові дії, зростає економічна нестабільність, значним є рівень насильства, жінки різного віку, різного достатку, різного сімейного становища ризикують потрапити у складні життєві обставини, це може торкнутися  кожної  родини.

Під гаслами духовності

Замість голосу фахової спільноти (медичної, демографічної, психологічної, соціологічної, антропологічної), що розвінчала б популізм політиків, повсюдно чути голоси церковників, у риториці яких продовжується знецінення жіночого життя. Всеукраїнська рада церков ще кілька років тому висловилася проти переривання вагітності, мотивуючи це захистом прав людини на життя.

Треба пам’ятати, що Церква та прилеглі громадські організації, починаючи свою атаку на право легального переривання вагітності, не задовольняються вимогою заборони абортів, а йдуть далі та просувають заборону контрацепції, пренатальної діагностики й сексуальної просвіти в школах.

А оскільки, як бачимо, це якраз головні причини зменшення кількості переривань вагітності в останні десятиліття, то їхня заборона призведе до повернення України на радянські висоти кривої абортів. Тож під гаслами духовності саме Церква, виходить, сприяє абортам, і то найкривавішим.

Скільки жінок після домашніх чи підпільних абортів мають померти від кровотечі, зараження крові, відмови нирок, позаматкової вагітності, у кращому випадку – стати безплідними чи каліками через невчасне надання медичної допомоги, поки ті затяті захисники схаменуться?!

 У гонитві за цифрою

«Як повідомив під час зустрічі з молоддю в Тернополі глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук, зумовлене таке звернення тим, що в Україні в середньому за рік внаслідок абортів гине 2 млн. ненароджених дітей.[…] Я, коли був викладачем морального богослов’я, досліджував зі своїми студентами феномен аборту в Україні. Справи жахливі. За 20 років незалежної України ми свідомо і добровільно вбили 40 млн. дітей»  – (виділення і стиль з релігійного сайту[7]).

Так, якщо Церква доб’ється заборони контрацепції, сексуальної просвіти та сприятиме відверненню уваги громади від вирішення соціально-економічних проблем, то ця цифра буде досягнута. Адже, знову дивимося на графіки, якщо брати часи безконтрацептивні, то щороку можливі до 2 млн зачать, якщо народжувати в такій країні буде геть несила, то всі вони підуть на криваву жертву підпільних абортів.

«Катерина», «Утоплена» та інші традиційні цінності

Найчастіше ті, хто обстоюють заборону на легальне переривання вагітності, апелюють до традиційного суспільства як золотого часу українського материнства та сімейних цінностей. І тут їх видає чи незнання, чи небажання знати правду. У традиційному українському суспільстві жінка зазвичай народжувала щорічно (тобто за життя 12-20 разів), але через хвороби, поганий догляд до повноліття доживала лише половина, а то й третина дітей. Ставлення до цього було інше: «Бог дав, Бог взяв» (у росіян ще промовистіше зичення молодятам: «Скотинки с приплодом, детей с примором»). А етнологічні розвідки та спогади старшого покоління свідчать, що далеко не всяка вагітність та народження дитини були радістю[8], тож нерідкісними були в традиційному українському суспільстві  практики переривання вагітності (підіймали повні діжі, інші важкі предмети, щоби «скинути», удавалися до зілля, механічних способів пошкодити й вигнати плід), а також дитинозгубництво[9].

І знову запитання, цього разу до гуманітаристики, чому ці знання про наше минуле відомі лише вузькому колу зацікавлених осіб? Адже це й далі дає змогу використовувати ТМ – «традиційні сімейні цінності».

Мовчати негуманно й небезпечно, хоча би з огляду на те, що суч. українське патріархатне суспільство небезпечне для жінки[10], вона в ньому незахищена[11]. Моя компетенція соціологічна, тож більше про соціологічний аналіз дискурсу репродукції, вагітності та її переривання.

Тож повернемося до способів перетворення жіночого тіла й долі на інструмент політичної боротьби. Найекономніша в ресурсах політика та, що інспірує моральну паніку[12]. Адже витратитися треба лише на медійну складову, а вже масова психологія зробить свою справу. Заборона жінкам мати право на переривання вагітності в антиабортному законодавстві, супроводжувана пролайф кампаніями, відповідає всім ознакам інспірованої моральної паніки.

Жахи з маніпулятивною метою:

Маніпуляція ілюстрацією: Намалюйте в уяві фігуру жінки, про яку йдеться, коли мовиться про право на переривання вагітності в Україні. Який у неї живіт? Правильна відповідь – плаский!!!

Усі інші зображення маніпулятивні й не стосуються ситуації легального переривання вагітності за бажанням жінки та й за медичними показниками здебільшого також. Плід 20-40 тижнів уже відповідає терміну, коли переривання не проводиться взагалі, навіть за медичними показниками, а проводяться пологи (у т.ч. передчасні).

Поширені картинки жахів аборту (на пізніх термінах, хірургічного) мало відповідають сучасним практикам. Окрім розвитку малотравматичних форм переривання вагітності (вакуумрегуляція), нині доступним є медикаментозне переривання небажаної вагітності в перші тижні та дні.

Чому ж практично всі графічні ілюстрації до теми абортів оперують жінкою «з пузом»? І лише в поодиноких випадках нейтральних матеріалів маємо відповідну умовам картинку: жінка з тестом на вагітність.

Чому так, бо це дає змогу підмінити поняття ембріона вже досить сформованим плодом, який схожий на дитину та може вижити в кювезі. Натомість атака йде на жінку на ранніх строках, чому її треба залякати криміналом і медично контролювати, бо для оточення вона ще не може бути виділена як вагітна, відтак громаді не можна її вирахувати, вона має свободу волі.

Маніпуляція словом: Кожна жінка народжується з усіма яйцеклітинами, ми ж не кажемо, що дітьми? Чому ж тоді стільки охочих зиготу, ембріон наділити громадянством і надати всіх людських прав, забравши їх у жінки, чия матка їх (зиготу, ембріон) має?!

У пролайф кампаніях, окрім оксюморону «ненароджені діти», також часто чути тезу про «непоправну емоційну шкоду», яку чинить переривання вагітності на жінку. Проте американське дослідження показало зворотне: понад 95% жінок не жалкують про зроблене переривання вагітності, незалежно від того,  із яких причин воно було здійснене і який соціальний статус має сама жінка[13].

Уповні можемо поширювати ці дані й на наші терени. Про це свідчить дослідження цього питання Анною Тьомкіною та власне масовість досвіду переривання вагітності в радянських жінок. Повоєнні покоління жінок в СРСР сприймали це як власну турботу серед інших не менш тяжких та неприємних турбот, бо не мали іншої ради (ні контрацепції, ні умов для народження й виховання більше 1-2 дітей). Бо чоловіки, партнери, родина воліли самоусунутися.

Держава так само не надавала ресурсів для виходу зі складного життєвого становища. Навпаки, для держави людність  – це ресурс. Тому не дивно, що ЄДИНИМ[14] агентом популяризації або примусу до абортів стає зазвичай тоталітарна держава (Китай) чи… СРСР, де спочатку практикувалося заохочення до абортів, оскільки народжуваність і так була високою, а індустріалізація потребувала жіночої «раб. сили».  А потім політика партії змінилася.

Партія, плануючи масштабну завойовницьку кампанію у 1930-х роках, також уводила в СРСР заборону на переривання вагітності. Знаючи, що окупаційні війська наражаються на потужний опір, тож потрібно було мати стільки війська, щоби можна було би не замислюватися ні про життя, ні про безпеку солдат[15], яким за те діставалися спирт[16] і жінки[17].

Як правонаступниця СРСР Російська Федерація активно вдається до тих же способів стимулювання свого війська, генерали похваляються, що «бабы ещё нарожают», а очільниця міністерства охорони здоров’я виношує плани з примусу народжувати.

Замість висновків – уся ця історія в картинці: