• Home
  • Статтi
  • Чому українські книжкові блогери й блогерки пишуть про фемінізм і яку літературу радять
Статтi

Чому українські книжкові блогери й блогерки пишуть про фемінізм і яку літературу радять

Четверо блогерок і один блогер розповідають, коли стали фемініст(к)ами, чому акцентують на цьому увагу в своїх затишних книжкових акаунтах і як відповідають на хейт

Українські книголюби точно помітили бум книжкового блогінгу в останні роки. На Youtube з’явилися десятки спеціалізованих каналів, в Instagram – сотні акаунтів про книжки, є також блоги в Telegram, Facebook та окремі сайти… Логічно, що кожен блогер чи блогерка шукає свою нішу: спеціалізується на певному жанрі чи періоді літератури (фентезі? нон-фікшн? класика?), вирізняється стилем відгуків чи світлин або ж має ще якусь родзинку… Є в Україні й автори та авторки книжкових блогів – з різних міст і різного віку – які вирішили наголошувати на своїх феміністичних поглядах. І, звісно, ділитися враженнями про фемкнижки, які, до того ж, почали активніше видавати в Україні.

Сьогодні знайомимо вас із п’ятьма – чотирма блогерками й одним  блогером. Дві Ольги, Сашко та Роксана ведуть сторінки в Instagram, а Ксенія має свій окремий сайт-блог Vaenn. Вони також порадять читачам “Поваги” по 1–2 книжки.

@olhashtets: “Я захворіла на депресію. А вилізла з неї разом із фемінізмом”

Олі – 26. Тексти її інста-відгуків на книжки змістовні, а зображення до чи не кожного з них унікальні, бо – намальовані. Зараз Оля живе в Німеччині, працює в правозахисній організації Amnesty International. Вона кілька разів виступала співорганізаторкою благодійних розпродажів книжок, гроші з яких надходять у фонд “Таблеточки”.

У дитинстві Олі подобалося проводити час із хлопцями, вона не розуміла, чому від них оточуючі вимагають одного, а від дівчат – іншого. Рідні вважали, що вона це переросте.

“Батьки виховували в мені розуміння, що мені потрібна хороша освіта, не критикували мого вибору спеціальності та подальших робіт. А от коли я вийшла заміж, переїхала з чоловіком до США і на якийсь час залишилася без роботи тоді почалося! Багатьох людей цікавила лише моя роль «хазяйки»: що я готую, як прибираю і коли в нас будуть діти. Чоловіка ж питали про роботу і кар’єрні плани на майбутнє. Але ж у мене теж вони є! Через постійне нагнітання почалися проблеми з самооцінкою. Я захворіла на депресію. А вилізла з неї вже разом із фемінізмом”, – розповіла Оля.

Вона замислилася над своїми дитячими комплексами – і деяких їй удалося позбутися. “Мені просто стало якось легше дихати як особистості. Хоч водночас і звалилося розуміння, скільки ще всього не зроблено і скільки ще треба боротися. І якщо раніше я мала план досягати всього сама, то зараз розумію, що навколо стільки прекрасних жінок, якими можна надихатися, з якими можна спілкуватися і разом чогось досягати”, – каже блогерка.

Формувати власні погляди їй допомагали статті, зокрема на “Повазі”, “Гендері в деталях”, сторінках “ООН Жінки” та рух “HeForShe”. А ще книжки: як про фемінізм, так і ті, де дійові особи – жінки, з якими Оля могла б себе асоціювати. І фільми, як-от «Суфражистки».

У своєму блозі Оля розвінчує міфи про фемінізм, пояснює, що він не страшний, а навпаки дуже потрібний. Коли вона порушила цю тему, то здивувалася, що її поглядів не поділяє частина спільноти книгоблогерів. “Сподіваєшся адекватності й освіченості від начитаних людей, але, виявляється, всяке буває… Був хейт і від незнайомих людей. Зазвичай неприйняття виникає через те, що люди переконані, що в Україні вже точно досягнуто рівноправ’я. Або через певні стереотипи. Люди не розуміють, що фемінізм буває доволі різний. І є різниця між, наприклад, радикальними та ліберальними фемініст(к)ами. Зараз аудиторія звикла до моїх дописів про фемінізм, та й з нових людей переважно підтягуються однодумці”, – зазначає Оля.

Вона додає, що рідко сперечається з читачами, аргументує свою позицію тільки якщо бачить зацікавлення. “Іноді помітно, що людина просто вперлася – тоді сенсу щось доводити немає, бо вона ставатиме більш агресивною і ще більше ненавидітиме фемінізм, адже згадуватиме про нього в контексті нашої сварки”, – переконана Оля.

Книжкові рекомендації від @olhashtets:

“Феміністки не носять рожевого та інші вигадки” Скарлетт Кертіс: “Це історії різних жінок, які гарно демонструють, чому нам досі потрібен фемінізм”.

“Чоловіки про фемінізм” Майкла Кауфмана та Майкла Кіммелла: “Підійде, якщо ви взагалі нічого не знаєте про фемінізм”.

“Є цікаві книжки про жінок, які добре показують дискримінацію й водночас надихають: “Заборонений плід” Лів Стрьомквіст, збірки “Це зробила вона” та “Це теж зробила вона”, “Казки на ніч для дівчат-бунтарок” (дві частини)”.

 

View this post on Instagram

 

Чому фемінізм? ⠀ Вже тижнями думаю як про це розповісти. Пам’ятаю, вам колись було цікаво. Тож, схоже, треба просто почати і поділитися з вами особистим шматком душі. ⠀ Я росла у маленькому селищі на Закарпатті. Мої батьки не вчили мене фемінізму. Нас з братом виховували відповідно до наших гендерних ролей, але у трохи осучасненому вигляді, де брат теж прибирав вдома, а я не вміла вмикати плиту до переїзду в університетський гуртожиток. ⠀ Щось пішло «не так» ще у дитинстві. Я грала у футбол з братом і сусідом. Я бавилася з машинками, а не ляльками. Я була відмінницею, але бунтівницею, яку інколи виганяли з уроків або яка тікала з них сама, аби пограти у футбол. Коли до батьків приходили гості, то я сиділа у «чоловічому» колі, бо вони говорили про спорт, політику й економіку, розмови «жіночого» кола про «хто одружився, хто народив, хто зрадив» не цікавили. До старших класів я цікавилася технічними науками. Я ненавиділа рожевий, не носила сукні і ходила виключно у кедах та кросівках. ⠀ Сталося страшне, за що зараз соромно. По-перше, я почала відчувати себе вищою за всіх інших дівчат, бо «всі дівчата істерички, дурні і слабкі». По-друге, я страждала, що я не народилася хлопцем. Я вважала, що це помилка і я народилася у неправильному тілі. ⠀ Я не хотіла бути привабливою для хлопців, я хотіла, аби вони мене сприймали за «свою». І у таку «дівчину/друг» закохувалися. Звісно, такого не ставалося. Тоді я намагалася ставати привабливою. Ставати «дівчиною, якою вона має бути». З цього нічого не вийшло, на щастя. ⠀ Коли я вийшла заміж, переїхала в іншу країну і залишилася без роботи мене почали сприймати як стереотипну жінку. Мені казали: «чоловік має заробляти, а тобі треба піклуватися про сім’ю», «ти все одно не працюєш, тобі треба народити дітей», «а що ти сьогодні приготувала своєму чоловіку?», «а чому твій чоловік прибирає, якщо ти все одно сидиш вдома без роботи?». ⠀ Впевнена, багато думають, що я повисла на шиї у чоловіка і яке це я маю право говорити про фемінізм? Тоді ви не розумієте фемінізм. Багато хто зневажає слабких людей, які ведуться на всілякі фрази і нав’язування суспільства. Люди забувають, що дрібниці грають важливу роль. Бо з них все починається. ⬇️⬇️⬇️

A post shared by Olha Shtets (@olhashtets) on

Vaenn’s Bookblog: “Коли починаєш звертати уваги на гендерні “баги” системи – це назавжди, ігнорувати їх практично неможливо”

Ксенії – 36, вона досвідчена журналістка, а віднедавна й перекладачка. Крім того, пише малу фентезійну прозу.  Всі книжкові блогери читають багато, але статистика в блозі Ксенії завжди вражає найбільше: торік, наприклад, вона прочитала 159 книг.

На відміну від Олі, Ксенію в дитинстві гендерні стереотипи оминали. “А коли перестали – знадобився час, щоб визначитися: це зі мною щось не те чи світ справді якось неправильно влаштований. Пік самовизначення припав на останні курси університету. Тоді мені дуже допомогли лекції викладачки української літератури, яка послуговувалася інструментарієм фемкритики, ЖЖ-спільнота feminism_ua та дописи її засновниці Марії Дмитрієвої. Знайомство з профеміністичним порядком денним – це все одно, що побачити межі “матриці”: коли починаєш звертати увагу на “баги” системи – це назавжди, ігнорувати їх практично неможливо”, – каже вона.

І додає, що з часом деякі її погляди зазнали змін: до деяких речей Ксенія почала ставитися спокійніше, до інших – гостріше.

“Але загальний курс незмінний – не-феміністкою я себе просто не уявляю”, – зізнається вона. Вже п’ять років її блог – насамперед про книжки. Вона попереджає, що він “спеціалізований та специфічний”: Ксенія читає переважно книжки, написані жінками або про жінок, і звертає увагу на те, чи проходять вони тест Бехдель (американська карикатуристка Елісон Бехдель. – авт.) Цей тест художнього твору на гендерну упередженість починався як жарт, але згодом набув популярності. Існують різні його варіанти, а основа така: щоб з’ясувати, чи проходить твір тест Бехдель, потрібно поставити три запитання: 1. Чи є там принаймні дві жіночі персонажки з іменами?, 2. Чи розмовляють вони між собою?, 3. Чи розмовляють вони про щось, крім чоловіків? Виявляється, далеко не всі сучасні книжки та фільми проходять цей тест.

Ксенія звертає увагу й на те, кого частіше вбивають у детективах і які рольові моделі пропонують підліткові фентезійні романи. Аудиторію свого блогу вона називає “загартованою” – їй, вочевидь, цікаво те ж саме, що й авторці.

“Але буває, приходять люди, яким кортить розповісти, що я нічого в житті не розумію, що жіноча література нічого не варта, а жіноча фантастика, якій я приділяю багато уваги, – й  поготів. Що дай мені волю – сьогодні спалю всі написані чоловіками книжки, завтра після обіду – змушу всіх писати тільки про лесбійок, бо жодна нормальна книжка тест Бехдель пройти не може за визначенням, а наступного тижня ми з посестрами почнемо масові розстріли. Люди різні, страхи в них бентежні, таргани вгодовані, але до розповідей про книжки все це має дуже опосередковане відношення. З роками стало очевидно, що постійні читачі знають, чого їм очікувати”, – каже Ксенія.

Книжкові рекомендації від Vaenn: 

“Неймовірні” Бріджит Квінн – біографії 15 відомих художниць: “По-перше, книжки про мистецтво – це красиво. По-друге, авторка дуже переконливо відповідає на запитання: “Де ці ваші геніальні художниці?” – пояснює, з чим доводилося й доводиться стикатися жінкам, які прагнуть творчої реалізації”.

“Оповідь служниці” Маргарет Етвуд: “Ця антиутопія – моторошна відповідь на запит: “Окей, Google, фемінізму більше не існує, що далі?” Пару років тому перечитала цей роман після десятирічної перерви і вкотре переконалася: я абсолютно точно не хочу жити в подібному світі. І мені все складніше уявляти, кого і за яких обставин він може привабити”.

@sashko_sereda: “Було бажання збагнути, яким є цей світ і як зробити його хоча б трошки справедливішим”

Сашкові 28 років. Він працює редактором та коректором. А ще пише вірші й часом ділиться ними з підписниками. У своєму блозі він спершу багато писав про книжки свого улюбленого письменника Стівена Кінга. Згодом опублікував низку дописів під тегом #СашківФемінізм, у яких ділився спостереженнями з життя, розповідав про марш жінок у Києві і книжку “Оповідь служниці” Маргарет Етвуд. У пізніших дописах Саша продовжив говорити про права людини, зокрема поділився особистою – і дуже болючою – історією про насильство в сім’ї.

“Для мене завжди було важливо розуміти інших, тому коли близька мені людина зацікавилася темою фемінізму, я також почав над цим замислюватися. Звичайно, були й книжки зі статтями, і лекції з відео… Але головним поштовхом завжди було бажання збагнути, яким є цей світ і як зробити його хоча б трошки справедливішим.

У розмовах із друзями я побіжно торкався цього питання, і мені часто говорили, що незвично чути такі думки від хлопця. Я бачив, наскільки цінними можуть бути мої слова для людей, які все життя вважали, що боротьба з гендерними стереотипами потрібна лише незначній купці дівчат. Кожне “…о, ти також цим цікавишся? Треба буде про це почитати” є маленькою перемогою”, – вважає Сашко.

Читачі його блогу також часом реагували негативно: але це були поодинокі випадки з аргументацією, яка “розбивалася одним реченням”.

“Бувало й таке, що агресивно налаштований читач (переважно це були хлопці) погоджувався принаймні з частиною моїх думок, а це вже щось. Якщо публікуєш допис, маєш бути готовий відповідати на коментарі, захищаючи свої погляди”, – зазначає блогер.

Книжкові рекомендації від @sashko_sereda: 

“Люба Іджеавеле, або Феміністичний маніфест…” Чимаманди Нґозі Адічі: “Назву лиш одну книжку, в якій коротко, просто й по суті викладено більшість феміністичних ідей. В українському виданні якихось сімдесят сторінок, але перечитувати її можна безкінечно”.

Якщо можна вбудувати допис, то цей: https://www.instagram.com/p/BujXT-cDGDh/

@book_geek_ua: “Фемінізм – це дивитись далі кінчика свого носа”

Роксані 20, вона наразі студентка та перекладачка. У описі свого інста-профілю зазначає, що вірить у силу коміксів.

“Комусь Капітан Марвел може стати величезним прикладом. Я ж завжди рівнялася на Герміону Ґрейнджер. Зрештою, як далеко зайшов би Гаррі без розуму Герміони?”, – каже Роксана й додає, що підсвідомо завжди була феміністкою.

У певний момент до неї прийшло усвідомлення, що це таке, і прагнення дізнатися більше про історію руху.

“У масовій культурі здебільшого головні герої – чоловіки, тож коли я зустрічаю у книзі чи на екрані нарешті живу сильну жінку, то надзвичайно тішуся. Я вважаю:  що гучніше фемінізм лунатиме звідусіль, то більше людей задумається. Зазвичай людина живе лишень своїми реаліями і закривається у їхніх межах. Якщо в її житті, немає, наприклад, домашнього насилля (і добре!), це не означає, що всім так пощастило. Фемінізм – це дивитися далі кінчика свого носа. Це ознака розумної сучасної людини. І це необхідно повторювати”, – переконана блогерка.

Дописи Роксани також стикаються з критикою.  “Так буде завжди, і найкраще – відповідати виважено, холоднокровно та по факту. Власне через це я ніколи не доходила до палких суперечок.  Дискусії виникають на ґрунті найбільш контраверсійних тем на кшталт абортів. Благо, аудиторія в мене чудова і позитивно реагує на ці мої тематичні дописи. А якщо й виникає якась феміністична полеміка, то проходить вона цивілізовано та з аргументацією”, – каже Роксана.

Книжкові рекомендації від @book_geek_ua: 

“Чому не варто боятись фемінізму?” Тамари Марценюк: “Ідеально підійде як для людей, які тільки починають цікавитись цією темою, так і для тих, хто вже трохи щось знає”.

“Друга стать” Сімони де Бовуар: “Якщо налаштовані геть серйозно, то беріть цю книжку. Це було революційне чтиво у 1949 році і залишається таким і зараз”.

 

View this post on Instagram

 

Використовуйте цей пост, коли вас вчергове спитають, навіщо фемінізм у 21 ст. ⠀ Проблеми сучасного фемінізму незрозумілі і часто стають об’єктом насмішок. І якщо ви влізли у дивну дискусію, використовуйте цей допис, де я коротко описала, що ж це– фемінізм 21 століття. ⠀ 1. Проблема насилля. ⠀ Чоловіки все ще б’ють жінок, а в Україні досі немає закону, який захищатиме жертву. В Україні немає шелтерів, де жінки могли б жити у безпеці, допоки вирішуються проблеми з горе-чоловіком. Люди все ще думають, що винна зґвалтована, а не ґвалтівник. Така банальна річ, але її все ж: вона може вдягатись, як хоче, пити, скільки хоче – це НЕ дає права її ґвалтувати. ⠀ 2. Об’єктивізація. ⠀ Уявімо: ви дивитесь кліп якогось шаблонного репера. Що у тому кліпі? Гроші, тачки і напівоголені дівчата. Як аксесуари. І це вважається крутим. ⠀ Або ж ще відносно нещодавно була дуже популярна реклама пельменів, де гола дівчина вся в сметані. Плюс слоган «тільки не на обличчя». От вам яскравий приклад жінки як об’єкта. ⠀ Час всім недолугим маркетологам розуміти, що використання сексуальної об’єктивізації вже давно моветон. ⠀ 3. Умови праці. Не надто люблю оперувати статистичними даними, але жінки в Україні наразі заробляють на 24% менше, ніж чоловіки. І хоч вже не де-юре, але все ще де-факто, у нас досі актуальне таке поняття як «скляна стеля». Все ще жінок часто не хочуть брати на роботи за принципом «ну от завагітнієш ти, і шо мені далі робити». ⠀ Крім того, що жінки ходять на роботу, то у більшості випадків вони повертаються додому і все ще беруться за роботу. Це вже називається неоплачувана репродуктивна праця. ⠀ 4. Боротьба зі стереотипами. ⠀ Це насправді часто дрібниці, які сильно тиснуть на мозок – жарти від викладачів в універі, що дівчині головне вдало вийти заміж; нарікання, що жінка за кермом – це мавпа з гранатою; сексистські жарти про тещ та тупих блондинок. Це виховання дівчаток тихими та покірними. Це підтасовування людей під стандарти. Все це отруює життя. ⠀ Це лише верхівка айсберга. ⠀ Важко зізнаватись у власній неправоті, страшно міняти парадигму свого мислення. Та це необхідно, адже це бісове 21 століття, в якому жінка не має постійно пояснювати очевидне.

A post shared by Роксана, а не Роксолана (@book_geek_ua) on

@helga_reads: “Я хочу, щоб якомога більше людей мали правильне уявлення про “страшне слово на букву “Ф”

Олі 29, вона працює консультанткою в книгарні. Уже 2-3 роки вважає себе феміністкою. Каже, що цьому посприяли “роз’яснювальні дописи” про те, що таке фемінізм першої героїні цього матеріалу Ольги Штець та росіянки Саші Мітрошиної.

“Я вірила в ті ж міфи й мала ті ж сумніви, які зараз бачу у багатьох інших. Найяскравіший приклад такий. Я думала: “А чи можна мені називатися феміністкою, якщо я не йду на барикади, а сиджу п’ятий рік у декреті, грубо кажучи, на гроші чоловіка?”. Відповідь однозначна – звісно можна! Тому що це не тільки мої діти, ми разом із чоловіком приймали це рішення, та й загалом  ми – команда! Він робить одну роботу, а я іншу. Ніхто з нас не гірший за іншого. Коли почала помічати такі очевидні штуки, то на мене ніби з усіх боків посипалась інформація: блоги, подкасти, фільми”,  – каже Оля.

Своїми дописами вона також намагається насамперед спростовувати стереотипи про фемінізм. “Хочеться, щоб якомога більше людей мали правильне уявлення про “страшне слово на букву “Ф””,– додає блогерка.

За словами Олі, в книжкових інстаграм-блогерів максимально лояльна аудиторія: якщо комусь не подобається контент – люди просто мовчки відписуються. Тож їй пощастило створити інформаційну бульбашку навколо себе й не стикатися з відвертим хейтом.

“А от на роботі доводилося мати цікаві розмови на цю тему. Молодші хлопці вважають, що фемінізм своє вже “відслужив” і наразі більше не потрібен. На жаль, я виявилася не настільки підготовленою агітаторкою, щоб їх переконати. Та й, якщо чесно, я не думаю, що такі погляди можна змінити за одну розмову”, – розповіла Оля.

Книжкові рекомендації від @helga_reads: 

“Чому не варто боятись фемінізму” Тамари Марценюк та “Феміністки не носять рожевого та інші вигадки” Скарлетт Кертіс: “Вони різні за стилем викладення, тож починати краще зі збірки Кертіс”.

 

View this post on Instagram

 

Про що фемінізм для тебе? ⠀ Для мене – про те, щоб займатись тим, що тобі близько і не стикатись з осудом оточуючих. Просто, хіба не так? ⠀ Біда в тому, що суспільство очікує від жінки, що вона вийде заміж, народить дитину і через рік піде працювати. Я сама стикалась з непорозумінням – що можна робити в декреті три роки? А якщо двоє діток поспіль, то і більше. ⠀ Точно так само осуджують тих жінок, які обирають не народжувати. Коли? Коли!? Коли!?? ⠀ Але. Кому яке діло? ⠀ Кожна людина має право робити те, що приносить задоволення. ⠀ Народжувати і більше ніколи не працювати. Присвячувати себе родині та своїм інтересам. ⠀ Ставати космонавткою, науковицею, подежницею або ким завгодно! ⠀ Одружуватись або ні. ⠀ Для мене правильний шлях – одружуватись і народжувати, це велике щастя мати родину. ⠀ Та я розумію, що це лише моя позиція. Є жінки, які хочуть бути великими, залишити слід в історії і я б хотіла, щоб вони мали змогу це зробити. Щоб ніхто не зміг їм завадити. ⠀ P.S. Спочатку хотіла зробити постійну рубрику, зараз не певна. Дякую вам за те, що так позитивно сприйняли мої перші роздуми про фемінізм. Буду писати ще, але не регулярно. ⠀ P.P.S. Книгу раджу сильно! Якщо ви маєте упереджене ставлення до фемінізму – особливо. Якщо просто цікаво – теж буде корисно. Будьте готові до академічного викладу матеріалу, та це не робить книгу поганою.

A post shared by Оля Леонова 📚 Книгозалежна (@helga_reads) on

Катерина Толокольнікова

Схожі записи

Автомобільний сексизм: чи стикаються з ним українки?

admin

«Жінка — це квітка, яка повинна радувати око чоловіка»: боксер Усик заявив, що жінки не мають займатися боксом 

admin

У наступній Верховній Раді буде щонайменше 86 жінок

admin

Залишити коментар