Власник видавництва «Наш формат» Владислав Кириченко написав сексистський та знецінювальний пост про блогерку Катю Бльостку. Він назвав її «матюкливою блогершою», порівняв з талібами та розкритикував її як матір, бо жінка переймається, зокрема, фемінізмом.
Книжка Каті «Матера вам не наймичка» за три дні набрала три тисячі передзамовлень. Виходить книжка у видавництві «Віхола». Його засновниці — колишні колежанки Кириченка. Хтозна, можливо, це також зіграло роль у написанні такого посту.
Катя Бльостка або Катерина Баррелл живе у Каліфорнії. Їй 32, вона з гумором розповідає про Америку, взаємини у подружжі й виховання чотирьох синів. Свій блог веде лише із листопада 2019 року, й за цей час має близько 200 тисяч підписниць та підписників в Instagram та Facebook разом.
Сексизм і маніпуляції
«Цей пост сповнений сексизму та маніпуляцій», — коментує допис для «Поваги» головна редакторка Громадського радіо, докторка наук із державного управління Тетяна Трощинська.
«Симптоматично, що праці Пітерсона, В’ятровича, Шапіро та Сапольські з Бандерою в перекладі на українську назбирали в рази менше передзамовлень, олтогезер, ніж виписи суржикомовної матюкливої блогерши, що втекла в Гамерику за фізіологічним комфортом та відправила чоловіка на кастрацію, сорі, вазектомію – популярну в ліберальному світі операцію стерилізації самців бродячих тварин з метою зменшення їхньої популяції, хоча і тими чотирма малими, що народила, не дуже переймається, бо не раб, а проблеми фемінізму, ЛГБТ та самореалізації в Instagram важливіші за зелені шмарклі власних дітей.Цікаво, хто з видавців першим опуститься до видання опусів Шарія? Сподіваюся, що то будуть не вихованці НФ», — пише Кириченко.
Тетяна Трощинська наголошує: протиставлення істориків та публіцистів — очевидна маніпуляція.
«Так само можна протиставити, припустимо, Гомера Андрію Кокотюсі. Але ж ми розуміємо, що тут зовсім різні завдання та аудиторія.
Скільки дітей у блогерки — це її справа. А написати книжку та постійно вести публічну діяльність, маючи 4 дітей — це ще й подвиг. Якщо вона встигає робити й те, і те — вона молодець. Якщо їй з цим допомагають — вона все одно молодець. Але це зовсім не справа цього чи будь-якого іншого коментатора.
Через фразу «зелені шмарклі дітей» материнство чи дитинство подається, як щось огидне. Це просто приниження. А також невиправдана ситуацією обсценна лексика», — пояснює Тетяна Трощинська.
Катя Бльостка не може лаятися, бо вона жінка?
«Мене у пості Кириченка дивує однозначне ставлення, — каже журналістка. — Слово «матюклива» щодо жінки використане як однозначно неприпустима характеристика. Це ненормально.
Подерв’янському можна, а жінкам — ні? Загалом у суспільстві усталене уявлення, що жінкам не можна, непристойно вживати лайку. Так, і жінки, і чоловіки у певних ситуаціях не мали б цього робити. Але і жінки, і чоловіки у певних ситуаціях можуть вживати таку лексику.
Частина простонародної, а часом обсценної лексики — частина стилістики блогерки. У своєму блозі Катя Бльостка пише про побут, про сценки з реального життя. Крім того, у певних ситуаціях така лексика має цілюще значення, може використовуватися для емоційного розслаблення. Не обов’язково обсценна лексика звучить агресивно, як ми звикли вважати. Це просто емоційна, кульмінаційна точка, яка досить часто поєднана зі сміхом.
А прирівнювати книжку Каті Бльостки до Шарія з ціннісної точки зору, як на мене, дуже дивно. Навіть дивовижно. Для мене це за межею добра і зла.
Та будь-яка бабуся в селі може вилаятися, якщо їй щось впаде на ногу. Її теж можна прирівняти до Шарія, виходить?».
Як подібні висловлювання впливають на системному рівні?
«Мене, як експертку, абсолютно не турбує, чи був у них особистий конфлікт, чи не було, — каже Тетяна Трощинська. — Це дуже мало турбує й аудиторію. Вони сприймають це просто як оцінку «важливої людини».
Але оцінка «важливої людини», яка базується на сексизмі та маніпуляціях — це не оцінка. Це просто емоційний скид.
Тут це не рецензія книжки, не оцінка роботи, а просто винесення власних емоцій у публічну площину під виглядом оцінки.
І тут питання: чи здатна будь-яка людина, розуміючи, що її читають як експертку чи експерта, до саморегуляції? Чи здатна усвідомлювати, що і як, де і коли варто сказати. Вдома, звісно, особисті істерики можливі. Можна, наприклад, тарілку побити. Але широка публіка, на жаль, не завжди бачить, чи у людини проблема з емоційною саморегуляцією, чи людина дає експертну оцінку.
Якщо такий пост виникає, то можна написати на початку: «У мене істерика». І далі писати свою істерику. Порівняння з «Талібаном» або речі типу «зелених шмарклів» не мають права існувати у публічній площині. Якщо всередині так сильно ковбасить, то це повинно залишатися всередині. А не видаватися під титром видавця чи іншої публічної особи як публічна оцінка».