Повага
Image default
Це зробила вона

Перша жінка, яка написала медичний трактат? Що відомо про українку Євпраксію Мстиславівну

Кампанія проти сексизму в медіа і політиці “Повага” у співпраці з Національним Демократичним Інститутом та видавництвом “Видавництво” за підтримки Швеції створила серію подкастів “Це зробила вона”. Слухати випуски  виробництва “Радіо Поділ” можна на Apple Podcasts та Google Podcasts. Частину розмов ми представляємо і в текстовій версії. Вашій увазі розмова Вікторії Єрмолаєвої з письменницею Валентиною Захабурою про Євпраксію Мстиславівну.

Вітаю всіх. Ви слухаєте подкаст “Це зробила вона”. Однойменний збірник – це наймасштабніший за авторським складом проєкт про відомих жінок в Україні. Разом ці книжки містять понад 100 історій успіху жінок, внесок яких став неоціненним для України та світу. І сьогодні ми будемо говорити про ще одну дуже цікаву особистість. Це людина, яка першою створила медичний посібник. Одна з перших на Русі, хто створила твір, присвячений медицині. І це був перший медичний трактат, створений жінкою. П’ятитомний твір містить основи гігієни майбутньої матері, породіллі, дитини, рецепти засобів для лікування хвороб шкіри, зубного болю тощо. Жила ця людина ще у 12-му столітті, звуть її Євпраксія Мстиславівна. За іншими джерелами – Зоя або Добродія. А говоритимемо про цю людину ми сьогодні з письменницею Валентиною Захабурою.

– Вітаю!

– Вітаю всіх слухачів! Дуже неоднозначна особистість. Якщо ви дозволите, то я одразу хочу сказати, що коли я працювала над цим образом і мала написати про цю дівчину, виявилося, що вона не першою написала медичний трактат. Мало того, історики досі заперечують, що трактат «Мазі» написала жінка. Тобто вони не впевнені, що це саме Євпраксія Мстиславівна. І взагалі Євпраксія – це прізвисько. Словом, з нею стільки загадок і таємниць, що можна написати цілий детектив. 

– Детектив?

– Так. Виявляється, що нібито при народженні її назвали Іриною. Це була дев’ята дитина князя Мстислава Київського, правнука Ярослава Мудрого, і шведської принцеси Христини. Але найчастіше її згадують просто саме як Мстиславівна, за батьковим ім’ям. Тож ім’я Зоя вона начебто отримала, коли вийшла заміж за старшого брата імператора Візантії, зовсім дитиною, як на наш час. 15-річну дівчинку віддали заміж задля союзу з Візантією, задля мирних угод, за Олексія Комніна.

Чоловік був хороший. За одними версіями, вони прожили недовго й не мали дітей. За іншими відомостями, в них нібито народилася донька Марія. Тобто навіть це невідомо. Але відомо одне – дівчина, яка була дружиною Олексія Комніна, дуже захоплювалася медициною.  І це вже незаперечний факт. Чи написала вона цей трактат? Мені історики казали, що це дуже сумнівно, бо, виявляється, там не все збереглося, тільки цей п’ятитомник. Він зберігається в бібліотеці Медичі. І дослідники з Радянського Союзу колись їздили туди, щоб з’ясувати, чи справді це могла написати київська княжна, чи ні. Поїхали маститі такі чоловіки, жодної жінки-історикині з ними не було, звісно.

Трактат здебільшого присвячений гігієні, акушерству, пологам. Присвячений тому,  як мають поводитися жінки під час шлюбних стосунків, щоб мати повноцінне статеве життя. Що вони мають робити під час вагітності. Як харчуватися. Тобто повністю розписано харчування вагітних. Гігієна вагітних. Що жінка неодмінно має приймати ванну в негарячій, але теплій лазничці хоча б раз на 3 дні. Чим харчуватися вагітній. Чим харчуватися породіллі. Як доглядати за малюком. Як на мене, цілком логічно, що це радше жіноча тема, дуже заглиблена. Там ідеться й про те, чим фарбувати волосся. Як зберегти зуби. Якими мазями користуватися, як доглядати за собою і зберігати красу. Те, що зараз ми любимо – креми різні, мазі. Як вони нам допоможуть. І мені здається, це настільки жіночна тема, що заперечувати жіноче авторство – якось трошечки сумнівно. Але я не історик.

Річ у тому, що насправді Євпраксія дослівно перекладається як Добродія. Це ніби прізвисько жінки, яку  поважали за її ставлення до хворих. За заняття, якому вона себе присвятила. Вона перша на Русі, хто написав такий трактат, якщо ми все ж таки визнаємо, що це її твір. Але заперечувати лише тому, що вона жінка й не могла отримати таких знань, це смішно. Ще в стародавньому Єгипті, в місті Саїз була медична школа, до якої приймали жінок. Навіть у грецького бога медицини Асклепія було 2 доньки – Панакея або Панацея, та Гігея або Гігієна.

У 4-5 ст. нашої вже доби в Греції, в Афінах, жінкам заборонили жінкам займатися медичною практикою. Була дуже відома дівчина, Авнодіка, яка, переодягнувшись у чоловічий одяг, вивчилася в медичній школі й почала практикувати – акушерство та гінекологію здебільшого. Її любили пацієнтки. Звичайно, у якийсь момент розкрили, що вона жінка. Хотіли засудити до страти. Але в Афінах спалахнув жіночий бунт. Жінки відстояли своє право займатися медициною.

У стародавньому Римі менше відомостей про жінок-лікарок, але були в 4 столітті Фабіола та її подруга Паула. Вони заснували першу в Європі громадську лікарню. До цього лікували вдома. І за століття до нашої героїні Євпраксії в місті Солерно жила й викладала шляхтянка Тортула. Вона не була черницею була заміжня. Її чоловік був лікарем. Їхні діти потім також займалися медичною практикою. Тортула викладала в університеті Солерно акушерство й гінекологію. І за її підручниками вчилися студенти, хлопці й дівчата, ще кілька століть по тому. 

–  Валентино, саме в такому дитячому стилі ви створили статтю про Євпраксію у збірнику “Це зробила вона” – ніби Євпраксія сама про себе розповідає, але тим дітям, які живуть зараз. Вона говорить їм: у мене не було ще Інтернету, я сиділа в школі… Євпраксія справді була дуже освіченою дівчиною, мала доступ до навчання, до шкіл, до вчителів високого рівня, бо вона ж була князівною.

– Так, вона була князівною. Княжих дітей тоді вчили дуже непогано. Вона знала граматику і грецьку мову, старогрецьку. Вона знала обов’язково шведську – мову своєї матері. І, звичайно, церковнослов’янську, якою тоді вчити всіх. Мала доступ до бібліотек. Книжки на той час були величезною цінністю.  Бібліотека – це було фактично багатство. Євпраксія дивувала своєю поведінкою Візантійський двір. А 12 століття – це вже трошечки занепад Візантії.

Жінки більше присвячували себе розкошам, в принципі, як і чоловіки того часу. Кожен період занепаду демонструє, на жаль, таке ставлення – люди відходять від науки, від прогресу якогось і залишаються в такому стані, споживацькому здебільшого. Але кажуть, що Євпраксія дружила з Ганною Комніною, яка була письменницею. Після смерті чоловіка Комніна сиділа замкнена, мала дуже обмежене коло спілкування, але писала хроніки Візантії, які дійшли до нашого часу.

– Також доволі видатна особистість для свого часу.

– Так. Євпраксії було цікаво займатися медициною. Лишила по собі цікаву працю, яку потім вивчали, за якою вчилися. Трактати інших медиків, чоловіків, на ці ж теми з’явилися на два, на три століття пізніше. До трактату Євпраксії зверталися – як до джерела. А ми зараз говоримо, що авторство невідоме. Можливо, це трактат збірний, група авторів писала його, але в ньому є дуже чітка жіноча лінія, я просто раджу почитати – він цікавий. Дуже часто кажуть, що в ньому немає жодних забобонів. Там є трошечки забобонів насправді. Можливо, менше, ніж в інших трактатах середньовічних. Але все ж таки там марновірство трапляється.  

– От, мені дуже сподобалося, що в цій праці організм людини поділено на групи, аналогічні сторонам світу. Дуже художньо звучить схід – це теплота й сухість, південь – теплота й вологість. І от від перелічених атмосферних зон залежить вплив окремих пір року на людський організм. Про це йдеться у цій праці. Цікавий факт.

– Так. І там є вчення, ще античне, про чотири типи.

– Чотири людські темпераменти.

– Так. Воно зародилося в античності. Дуже популярне було в середні віки. Ми бачимо, що Євпраксія  його й навіть поглибила – щодо органів людини. 

– Пані Валентино, ви брали участь у літературних проєктах для дітей та підлітків. Зокрема “Це зробила вона”. А також ще “Чат для дівчат” і “Окуляри та кролик Гном”. Скажіть, будь ласка, перші дві назви, які я сказала, – це точно про дівчат і для дівчат? В чому особливість теми, яку ви подаєте саме для дівчат?

– Насправді це не те, щоб для дівчат, це радше про дівчат. Зараз поясню. Ми штучно поділяємо – ось це для дівчаток література. Дуже багато книжок, де на обкладинці дівчинка, беруть читати хлопчики. Вони соромляться, говорять, що це для молодших сестер. Але часом хлопчик бере, наприклад, “Лолу” Абеді – дуже популярна серія про сучасних дівчаток. Хлопчик через два дні приходить, бере наступну. Потім знов. І я розумію, що це ж не дівчинка семирічна за два дні прочитала. От. Це він захоплено читає й не може відірватися. Так само і “Чат для дівчат”. В нас його більше брали хлопці. Ніби такі дівчачі теми! А про що дівчата говорять між собою? А що їх хвилює? І це дуже приємно бачити.

Проєкт “Це зробила вона” тим класний, що дає змогу зрозуміти, наскільки ми розмаїті, наскільки ми круті. Ось ця от дівчача крутість. Українки в абсолютно різних галузях знання, мистецтва, науки досягали вершин. А ми про це не знаємо! Бо в нас  патріархальна культура просто зашкалює досі в тому сенсі, що художники – це чоловіки. Науковці – чоловіки. А що зробила там дівчина? А чого ви досягли в науці?

А ось, будь ласка, відкриваєш книжку й читаєш, чого ми досягли. Просто ці імена не були популярними. Їх не було в підручниках. Нас робить наша історія. Яку історію ми розказали своїм дітям, такими вони й виростуть. Як там у німців – кірхін, кюхе, кіндер. То так і буде. Діти, церква, кухня. Ось, жінко, твоє місце. Це ж було? Було. Але вони це переступили. І так само ми маємо залишити це в минулому. Традиційні ролі рятують людство в певних обставинах. Але обставини змінюються. Ми вже виросли. І нам треба просто не зважати на традиційні ролі чоловіка чи жінки, як на мене. 

– Я не можу не спитати про вашу власну творчість. Наприклад, я знаю, що проєкт підтримки дитячого читання “Барабука” – Простір української дитячої книги визнав саме вашу книгу підлітковою книжкою року. Торік. Називається вона “Лепрекони”. 2020 року Український інститут книги рекомендував її в переліку літератури для школярів 6-7 класів. Тобто сучасну історію й сучасні образи, на які можна рівнятися, е творите зокрема й ви. Розкажіть про “Лепрекони”. Чим ця книга особлива? Про що вона? Чи вчить вона, наприклад, долати стереотипи? 

– Так, я гадаю, що вона якраз дуже вчить долати стереотипи, бо ця книжка про абсолютно сучасну підлітку, яка навчається в Києві. Але вона попоїздила Україною. Вона сама з Ужгорода. Потрапляє через певні обставини зі здоров’ям до Одеси, вчиться там. Потім тато знаходить роботу в Києві – і родина переїздить туди. Ми бачимо різні регіони України, різних дітей і схожі проблеми. Проблеми зі сприйняттям. Проблеми булінгу. Нацизм. Буквальний нацизм. Проблеми релігійні – бабуся вважає, що якщо ти хлопчик і в тебе зламаний ніс, то нічого страшного, так і живи, бо так Господь розпорядився. І відмовляється виділяти кошти на лікування онука, який зрештою виявляється онукою. Навіть про це йдеться, про інтерсексуальність.

В книжці ми зустрічаємо двох інтерсексуальних людей. Це дівчина, яка стає хлопцем, і хлопчик, який стає дівчинкою за медичними показниками. Як сприйняти друга, якого ти звик знати як друга, спілкуєшся з ним кілька років, а це симпатична 100% дівчина. Як до цього ставитися? Твоїм друзям? Це не прості теми. Мені закидали у відгуках, що це проплачено якимись гендерними фондами міжнародними. Я кажу – де мої гроші? Насправді таких людей не багато, саме інтерсексуальних, але проблема існує.

У книжці також піднімається історична проблема євреїв і німців. Проблема сучасного нацизму.

Проте книга весела. Попри серйозність проблем, які в ній піднімаються.  У ній батьки впізнають себе в дитинстві. А діти – себе. Є дуже різні сім’ї. 

– На ці актуальні теми  ще мало в літературі говорять. Я, мабуть, пригадаю ще книжку Лариси Денисенко “Майя та її мами” на схожу тематику – про толерантність до сексуальної орієнтації. Але ця книга теж розрахована саме на дітей. Ви розповідаєте про свою книгу “Лепрекони”. Це, мабуть, та література, яку я своїй доньці точно куплю. Але як сучасні батьки сприймають таку літературу? Давайте будемо чесними, не всі ще настільки готові говорити на такі теми. 

– Цікаво. Діти й мами здебільшого сприймають адекватно. Дуже нервують від цієї книжки татусі. Зараз поясню чому. “Лепрекони” – повість, яка вийшла з такою ж назвою, як і оповідання в книжці “Чат для дівчат”. Ми навмисне це з Видавництвом Старого Лева зробили, щоб зрозуміло було, що це пов’язано ось із цим оповіданням. Тобто одна частинка “Лепреконів” дуже скорочена, це є оповідання в “ЧАТі для дівчат”, і початок цього оповідання це дівчинка їде в громадському транспорті, і до неї чіпляється старенький чоловік, і він починає її мацати. Тобто – як це? Як про це можна писати? Фу! Одразу почалася така хвиля  – цього не може бути, щоб дорослі чоловіки чіплялися до малолітніх дівчат. На всіх зустрічах я питаю школярів, чи було з ними таке в громадському транспорті? Було. Є. Було з мамами. Було з бабусями. І є з сучасними дівчатами. Це явище досі лишилось. 

– Ми б хотіли, мабуть, жити в такому світі, де цього явища немає.

– Ну, звичайно! І тому я розумію, що для татусів це шок. Особливо, якщо в них дівчинка росте.  А хтось може в транспорті намагатися до неї  притиснутися, потертися. Який це жах! Це жах! Але це реальність. Ми живемо в цьому світі. І, на щастя, чоловікам менше дістається. А дівчата з цим стикаються дуже часто. І навчилися абстрагуватися навіть від цього. Мої героїні дають відсіч. Я ніби даю приклад дівчатам, що можна цього не терпіти. Не боятися говорити про це вголос. Дорослі шалено бояться бути осоромленими при всіх. Вони плюватимуться. Вони говоритимуть гидоту якусь у відповідь. Треба не боятися звертатися по допомогу. Обирати людину, яка тобі може допомогти. Це дуже важливо. 

Більше подкастів “Це зробила вона” слухайте на Apple Podcasts та Google Podcasts.

Схожі записи

В спорте нет разницы, мальчики или девочки — тренер единственного женского футбольного клуба Киева

«Катерина Ющенко – мама теоретичного програмування»

Мисткині: творчість як осягнення світобудови

Залишити коментар