«Хижі Пташки (та фантастична Харлі Квін)» (англ. Birds of Prey (and the Fantabulous Emancipation of one Harley Quinn)), який досі йде в нашому посткарантинному прокаті, – фільм простий.
Простота диктується жанром, адже цей супергеройський спін-оф «Загону самогубців» (2016), будучи продукцією на основі коміксів DC, є восьмою частиною у так званому розширеному Всесвіті DC Comics.
Розширення означає вихід другорядних персонажів нескінченної саги про Бетмена, Супермена та їхніх антагоністів на передній план. Від початку цей всесвіт мав чоловічий вектор домінування. Birds of Prey – друга після “Диво-жінки” (2017) спроба DC Comics вирівняти баланс.
Ініціаторкою та продюсеркою тут виступила Марго Роббі, яка запропонувала ідею студії Warner Bros. ще в 2015, до виходу «Загону самогубців». І в “Загоні”, і у “Пташках” вона грає Гарлі Квінн.
Гарлін Квін(зель) у класичних історіях DC – спільниця Джокера. Весь сюжет – спогади героїні починаючи з розриву з Джокером, який скористався кримінальними талантами подруги, а потім викинув її. Розрив відбувається як годиться – з вибухом і феєрверками: героїня Роббі висаджує в повітря той самий завод, де колись заради кохання до “містера Джея” стрибнула в казан із хімікаліями.
В певному сенсі “Хижі пташки” – фем-віддзеркалення “Загону самогубців”: лінія Квінн перетинається ще з чотирма, і насамкінець зі злом б’ється ціла команда: Гелена “Мисливиця” Бертінеллі (Мері Елізабет Вінстед), Діна “Чорна Канарка” Ленс (Джарні Смоллетт-Белл), Рене Монтойя (Розі Перез) і Кассандра Кейн (Елла Джей Баско).
Головний антагоніст – Роман Сайоніс, він же Чорна маска (Юен Мак-Грегор) – наймогутніший і найжорстокіший мафіозний бос Готема. Гелена заради помсти за страчену родину вбила кількох його поплічників, Канарка зрадила, ставши інформаторкою поліції, Монтойя і є тією поліцією, Кассандра вкрала надзвичайно цінний артефакт, а Гарлі злить самим фактом існування.
Режисерка Кеті Янь і сценаристка Крістіна Годсон підкреслено дистанціювались від пафосу й драматизму “Диво-жінки” та інших епохальних постановок. Ім’я Harley Quinn співзвучне з Harlequin. У “Хижих пташках” навіть заходить мова про Арлекіна – Гарлі характеризує його не дуже компліментарно, як дурнуватого клоуна, який ніщо без свого пана. Такою вона, вочевидь, і почувалася при Джокері.
Але в класичній італійській комедії масок Арлекін – з одного боку, блазень, що й королям каже правду у вічі, з другого – таки слуга, але спритний і винахідливий, аж ніяк не дурніший за хазяїна. Отим, що вказано в оригінальній назві – Fantabulous Emancipation – “фантастичним звільненням” – Гарлі Квін і займається майже третину фільму, виплакуючи, заїдаючи та зрештою спалюючи свою залежність від Джокера. Однак на тому боротьба не закінчується, бо далі вже всій п’ятірці треба емансипуватися від світу чоловіків – злочинців і не кращих від них поліцейських, квінтесенцією якого власне і є Сайоніс. Юен Мак-Грегор нечасто грає лиходіїв, і, мабуть, саме тому розгорнувся в цій ролі наскільки зміг. Сайоніс – і кумедний, і марнославний, і позер, і кокетка – але коли треба принизити когось чи відрізати комусь обличчя – Мак-Грегор відіграє без зайвих зусиль перетворення в тирана й садиста.
У Роббі як виконавиці умовно-позитивної персонажки поле для самовираження вужче. В певному сенсі вона бранка стандартно-сексуального амплуа, яке активно використали й Девід Еєр у «Загоні самогубців», і Тарантіно в “Одного разу… в Голівуді”. Кеті Янь зберегла цей акцент, але навмисно його гіпертрофувала, довела до надміру – тим самим отримавши додатковий комічний ефект. Як шорти – то підліткової довжини, як куртка – то наче склеєна з новорічної мішури. А на голові – школярські хвостики, а на обличчі – сардонічна посмішка й ще мільйон гримас, а в руках – бейсбольна битка, зовсім не для бейсболу. Виходить дикувата комбінація лолітичного дівчиська з майстринею бойових єдиноборств. До речі, для Роббі прописаний свій стиль ведення бою, і це справжня хореографія навпіл з акробатикою.
До того ж, Гарлі нахабна, цинічна, ніколи (майже) не сумує, любить хильнути й зламати пару кісток під настрій. Майже всі її пригоди – це феєрверк атракціонів, інколи менше, інколи більше дотепних – до останніх варто віднести розборки з численними ненависницями й ненависниками, біля кожної з яких з’являється титром причина претензій; апогей у цьому сенсі – цитата зі знаменитого номеру «Діаманти – найкращі друзі дівчат», де Роббі перетворюється на кілька секунд на кровожерливу версію Мерилін Монро.
Власне, безперервність цієї розвеселої каруселі бійок і хуліганських монологів є проблемою. Так, комікс – від слова “комедія”, але комедія виграє від глибших жартів; у “Хижих пташках” таких тільки два: епізодична переслідувачка, схожа на пародійну Фріду Кало, та проговорена поміж інших причина неприязні до Гарлі: “Голосувала за Берні” (Сандерса). Останнє не просто влучне, а ще й у жартівливій формі зачіпає цілий пласт сенсів і проблем. Від фільму, найактивнішою героїнею якого є дипломована психологиня, чекаєш більше інтелектуальних вихваток. Проте авторки обмежилися лише розвагою, лише барвистою поверхнею.
Але чи варто ставити це на карб?
(Про)феміністичне кіно як факт мистецтва ще перебуває в розвитку. Список гідних імен і фільмів зростає, але багато жанрових ніш незаповнено. Надто ж це стосується високобюджетних проєктів. Тож якщо є “Портрет дівчини у вогні”, то мають бути й “Хижі пташки”. Бо жіноча банда, яка дає прочухана патріархальним порядкам, розвішуючи стусани наліво й направо – видовище настільки ж яскраве, наскільки й потрібне. Бо війна все ще триває, і влада Сайонісів ще велика.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У вогні
***
«Хижі Пташки (та фантастична Харлі Квін)» / Birds of Prey (and the Fantabulous Emancipation of one Harley Quinn) (2020, США, 109`), режисура: Кеті Янь, сценарій: Крістіна Годсон, оператор: Метью Лібатік, в ролях: Марго Роббі, Мері Елізабет Вінстед, Джарні Смоллетт-Белл, Розі Перес, Елла Джей Баско, Юен Мак-Грегор, виробництво: DC Films, Warner Bros. Pictures.
Дмитро Десятерик, “День” – спеціально для “Поваги”
