Повага
Image default
Жіночий активізм Статтi

Олександра Голуб: Я за те, щоб не мовчати й активно виступати проти сексизму

«Зараз дуже багато достойних жінок у Раді з різних фракцій, і вони справді працюють для того, щоб досягнути гендерної рівності. Але ми не можемо заплющувати очі на те, що є такі депутати й депутатки, які не поділяють цінностей гендерної рівності», – розповідає юристка й гендерна експертка Олександра Голуб.

Саме вона як консультантка з гендерних питань у Верховній Раді була дотична до багатьох законодавчих змін в Україні, що стосувалися гендерної рівності.

Олександра Голуб розповіла «Повазі» про закулісся законів і беззаконня, а також про активізм, громадську роботу та боротьбу з сексизмом.

Олександра Голуб із колежанкою

Олександра Голуб – юристка, очільниця Ліги захисту прав жінок «Гармонія рівних». Членкиня Координаційної ради молодих юристів при Міністерстві юстиції України. Учасниця програми обміну «Відкритий світ» за підтримки Бібліотеки Конгресу США. Крім того, Олександра Голуб була організаторкою Академії дівочого лідерства «Grow UP» для молодих лідерок із вразливих соціальних груп. Представляла проєкт «Україна без сексизму» в основній програмі World Forum For Democracy (Страсбург, Франція). Експертка бази «Спитай жінку».

«Політика – такий собі чоловічий клуб. Причому для чоловіків 35+, але аж ніяк не для дівчат до тридцяти»

Олександро, чому ви обрали шлях боротьби за рівність та права жінок? Чи були у вашому житті події, які підштовхнули до фемінізму?

Ще зі шкільних років я помічала, що в суспільстві до деяких людей ставляться несправедливо, тому я обрала юриспруденцію. У моєму уявленні юристка захищає людей, яких кривдять. Варто зазначити, що мама виховувала мене самотужки. Змалечку я бачила, як сприймається самотня жінка в маленькому містечку: у людей виникають певні упередження та стереотипи. Це почало формувати мою феміністичну оптику, бачення, що жінкам складніше чогось досягати, ніж чоловікам. Жінки, особливо коли вони мають дітей, перебувають у нерівних умовах. Після закінчення університету я почала працювати в парламенті – у комітеті з прав людини. Наша команда займалася гендерною рівністю, тоді я й знайшла тему та пояснення всьому, що бачила в житті.

Із чого почалася ваша кар’єра в парламенті?

У комітеті я стала помічницею народної депутатки України Ірини Суслової. Тоді ми були обидві дуже молоді. Ірині на той час було 25 років, а я ще молодша. Щодо себе я не бачила таких упереджень, бо помічниками працюють багато молодих дівчат і хлопців. А Ірині було непереливки, бо попри професійність і прагнення, увагу звертали на вік. Доводилося в рази більше працювати, доводити, що ти знаєш, чого варта, що ти змогла зібрати гарну команду, що ти на своєму місці. Тоді як чоловіків (навіть приблизно того самого віку) публіка й медіа сприймали набагато лояльніше.

Щодо молодих політикинь існують упередження. Молода дівчина в політиці начебто некомпетентна, завжди довкола неї точаться дискусії щодо того, як ця жінка потрапила у велику політику. Я не чула таких висловлювань від працівників апарату Верховної Ради чи інших помічників і депутатів. Це обговорювалося поза очі. Політика – такий собі чоловічий клуб. Причому для чоловіків 35+, але аж ніяк не для дівчат до тридцяти. Ми загорілися прагненням це подолати, тож працювали в десять разів наполегливіше, ніж хтось інший.

Олександра Голуб на навчанні в аспірантурі, Інститут держави і права імені Корецького
Олександра Голуб навчається в аспірантурі Інституту держави й права імені Корецького

Які саме законопроєкти тоді розробляли й чим наразі пишаєтеся?

Ми з Іриною займалися різними питаннями. Наприклад, доступ жінок із інвалідністю до закладів охорони здоров’я, виступали за рівні умови медичної допомоги для жінок із ВІЛ/СНІД, боролися за скасування списку заборонених професій для жінок. І коли зрештою цей наказ скасували – то була велика перемога!

Одним із найбільших проєктів нашої команди був закон, який урівняв права й можливості для жінок і чоловіків на військовій службі. У законопроєкті говориться, що жінки на рівні з чоловіками мають іти в наряд, можуть підписувати контракт, іти на пенсію – це був дуже важливий крок, до якого ми доклалися разом із багатьма іншими депутатками й експертками, які також боролися за ці зміни. Нам на допомогу приходили експертки з громадського сектору, які вже багато років працювали у сфері гендерної рівності, і ми дуже вдячні їм за підтримку.

Для 2014 року це були досить прогресивні зміни… Як ставилися до ваших прагнень?

Сміялися, не розуміли взагалі деяких слів і понять… Але зараз ми бачимо великий прогрес: все більше депутатів/-ок про це говорять, суспільство краще сприймає фемінізм і рівність. Я завжди кажу, що ми ніби стоїмо на плечах тих, хто був до нас. Ми щось робимо, за нами приходить хтось наступний, вони продовжують цю роботу. Це безперервний процес…

«Ми не тільки просуваємо жінок у публічну сферу, а ми залучаємо чоловіків у приватну сферу»

Олександра Голуб і Марина Бардіна під час Українського жіночого конгресу
Олександра Голуб і Марина Бардіна під час Українського жіночого конгресу

Ким ви зараз працюєте у Верховній Раді ?

Консультанткою з гендерних питань народної депутатки Марини Бардіної. Моя робота полягає в тому, щоб допомагати писати законопроєкти, які стосуються гендерної тематики, або ж давати оцінку стратегічним гендерним рішенням. Оскільки Марина – велика прибічниця гендерних цінностей і вона у складі української делегації в ПАРЄ, то ми ще маємо фантастичну можливість просувати різні ініціативи на міжнародному рівні. От наприклад, ми подавали дві ініціативи, які опрацьовуються зараз у ПАРЄ. Перша про те, аби оцінити доступ жінок із вразливих груп до процесу виборів, а друга – про виклики, що постають перед жінками-депутатками, і про те, як розвивається їхня кар’єра. Тобто, яким має бути оснащення парламентів, щоби політикині не боялися поєднувати роботу з материнством. Щоб жінці не доводилося обирати між дитиною й депутатством.

А що плануєте реалізувати найближчим часом у правовому полі?

Остання робота – про зняття заборони в Сімейному кодексі на розлучення пар, коли дружина вагітна. Подружжя нині не розлучать, якщо жінка вагітна або має дитину до одного року. Ми зареєстрували законопроєкт про те, що суд (особливо якщо є домашнє насилля!) не може застосовувати процедури примирення й зобов’язаний розлучити. Колеги з «ЮрФем» проаналізували, що в жодній європейській країні такого немає: якщо люди вільно вступають у шлюб, значить вони можуть вільно з нього виходити. Закон не має примушувати жінку жити з кривдником. На щастя, ця ініціатива була підтримана депутатами й депутатками з різних фракцій. Далі спостерігаємо, як це працюватиме на практиці.

Які важливі законодавчі зміни вже ухвалені?

Ухвалення Виборчого кодексу, де була закріплена обов’язкова гендерна квота 40%. На останніх виборах було помітно, що в нас дуже зросла кількість депутаток місцевих рад.

Законопроєкт, який стосується відпусток для тат – теж дуже важлива ініціатива. Якщо ми хочемо будувати рівність, то це має бути двосторонній рух. Ми не тільки просуваємо жінок у публічну сферу. Ми залучаємо чоловіків у приватну сферу, де створюємо рівні умови, знімаємо з жінок оцю стовідсоткову відповідальність за побут, родину, дитину, чоловіка… Цей закон якраз про те, що чоловік має на рівних право і обов’язок(!) доглядати за дитиною. Не допомагати, як кажуть часто, а саме порівну розділяти права, користуватися певними пільгами (скороченим робочим днем, додатковими відпустками).

Коли законопроєкт був прийнятий, багато жінок і чоловіків писали, що для них це дуже важливо. Я вже знаю одного татуся, який пішов у відпустку по догляду за дитиною.

Коли ти причетна до таких змін – це найбільша насолода, яка може бути.

«Мовчання породжуватиме дискримінацію, насильство й сексизм»

Олександра Голуб розповіла про важливі законотворчі досягнення

У політиці стало більше жінок, але чи поменшало сексизму?

У парламенті наразі понад 20% складають жінки. У минулому скликанні було близько 13%. Ті депутати, які до своїх колежанок допускають різні висловлювання, перш за все, – непрофесійні та некультурні. Депутати, яких ми отримуємо – відображення нашого суспільства. Звичайно, через скандали, вони своїми некоректними висловлюваннями та неетичною поведінкою перекреслюють усе хороше, що роблять депутатки. Це несправедливий закон медіа, коли ти робиш щось хороше – цього не видно, а коли відбувається щось погане, воно дуже широко тиражується.

Зараз дуже багато достойних жінок у Раді з різних фракцій, і вони працюють справді для того, щоб досягнути гендерної рівності. Але ми не можемо закривати очі на те, що є такі депутати й депутатки, які не поділяють цінності гендерної рівності. Не завжди стать визначає твої погляди: можна бути жінкою й не поділяти питання рівності.

Якими проєктами нині опікується Ліга захисту прав жінок «Гармонія рівних»?

Ми разом із іншими партнерськими організаціями ініціювали зміни до закону про рекламу. Ми визначили, що таке сексизм і посилили контроль за рекламодавцями. Цей законопроєкт у другому читанні, комітет його вже розглянув і рекомендує виносити в парламент. Нарешті в нас буде визначення сексизму в законі, тож ніхто вже не скаже, що сексизм у рекламі – це якась дурня. Ми сподіваємося, що це допоможе дисциплінувати рекламодавців, адже контролюючі органи отримають більше важелів упливу. Я думаю, що під ризиком великих стягнень рекламодавці будуть усе-таки більш дисциплінованими.

Які зараз штрафи і яким чином вони зростуть?

За першого читання пропонувалися дуже великі штрафи, але ми мали дійти компромісу. Ми всі хочемо, щоби законопроєкт був, значить треба чимось поступитися. І це якраз про розмір штрафів. Чому зараз дуже маленькі штрафи? Бо коли держорган звертається до рекламодавця з проханням надати інформацію, скільки коштує реклама (щоб обрахувати від цієї суми розмір штрафу), рекламодавець не надає цієї інформації. Відповідно їм виписують оці мінімальні штрафи до 1000 грн.

Якщо новий закон ухвалять, то за те, що рекламодавець не хоче надавати інформацію, він уже отримуватиме покарання. Представники/-ці самої Держпродспоживслужби вважають, що це буде значний важіль упливу, бо зараз панує безвідповідальність.

Олександра Голуб у США, зустріч із суддею суду штату Алабама, навчальна програма «Відкритий світ»
Олександра Голуб на зустрічі з суддею суду штату Алабама, навчальна програма «Відкритий світ»

Як часто ви стикаєтеся з сексизмом?

Крім того, що я юристка і працюю з депутатками як консультантка з питань гендерної рівності, я ще працюю в громадській організації. І, звичайно, ця робота мені показує дуже багато різних прикладів. Сексизм у медіа – ми дуже часто бачимо, як легко знецінюються досягнення жінки й обговорюється її зовнішність, вік, а не професійність. Коли я публікувала свої матеріали в медіа, то в коментарях люди переходили на особистості й обговорювали мою компетентність, вік, соціальний статус, а не ту інформацію, яку я намагалася донести до загалу. Це дуже ображає…

Як би ви порадили боротися з сексистами?

Звичайно, хочеться сказати, що реагувати й відстоювати свої права необхідно. Але перед тим, як робити зауваження про якісь некоректні жарти, потрібно оцінити, наскільки ти в безпеці та в ресурсі. Ми не можемо вимагати від кожної дівчини робити зауваження сексистам. Людина може бути в ресурсі й почуватися в безпеці. Ти сама – найвища цінність, ти повинна зберегти себе. А вже потім, якщо ти відчуваєш, що ти в безпеці, то звичайно, треба використовувати всі можливі засоби. Можна писати різноманітні скарги про дискримінацію до уповноваженого з прав людини, до різних контролюючих органів, які займаються рекламою чи медіа, можна звертатися за судовим захистом, до поліції…. Я за те, щоб не мовчати й активно виступати проти сексизму. І навіть своєму оточенню в побутових ситуаціях намагатися м’яко пояснювати, чому якісь жарти недоречні.

До чого призводить мовчання та нереагування на сексизм?

Тут вимальовується класична ситуація: якщо хтось у громадському транспорті чіпляється до дівчини або недоречно жартує, а решта просто мовчить, – це породжує повне беззаконня. Якщо така поведінка ніяк не карається, а навіть певною мірою заохочується, – значить це повторюватиметься. Наступного разу ти можеш опинитися на місці тієї людини, яку всі бачили, але промовчали. Через це страшно замовчувати дискримінацію й сексизм, домашнє насилля. Ми думаємо, що це приватна справа, але якщо ми замовчуємо ці проблеми, то значить ми їх толеруємо: тому можна бити жінок, чіплятися в публічних місцях, ґвалтувати… А чому ні?! Якщо суспільство цього не засуджує. Кожен/-а, звичайно, обирає свою міру, хтось може публічно сказати, що я проти такої поведінки, хтось може звернутися до поліції. Але реагувати треба! Мовчання заново породжуватиме дискримінацію, насильство й сексизм.

«Громадська робота показує більйони проблем, із якими зіштовхуються жінки»

У вас був досвід поїздок до ромських поселень на Закарпатті. Які враження від побаченого? Як нині живуть ромські жінки?

В Україні є певні регіони, де ромські жінки не можуть отримати паспорти, зареєструвати дітей через те, що держава не може організувати сервіс. У нас є громадські організації, які виступають медіаторами, але глобально це проблеми не вирішує. Діти з ромських сімей не завжди ходять до школи. Ми бачили, коли водії автобусів відмовлялися підвезти малечу до школи, хоча за законом ми всі маємо право користуватися громадським транспортом. Ромській жінці відмовляють у лікуванні на стаціонарі в загальних палатах… Мені ці речі здаються просто дикими, але вони досі існують поруч із нами. Тут питання не тільки в якихось законах. Питання в тому, які в наших головах є упередження. У головах тих людей, що працюють у ЦНАПах, водіями/-ками автобусів, які працюють у школах і лікарнях…

Є певні групи жінок, які в силу причин, що не залежать від них, у силу того, що держава не може створити нормальні умови й надати послуги, зазнають множинної дискримінації. Неможливо описати, який тягар дискримінації лежить на них! Це було болісно усвідомити.

Ми живемо в демократичній країні. Коли ти живеш у комфортному Києві, тобі здається, що все чудово. А потім виїжджаєш у регіон і бачиш колосальну різницю. Ці жінки залишаються взагалі невидимими, а ми закриваємо очі на всі ці проблеми. Їхні історії мене справді вразили. Я думала, що в Україні такі ситуації – рідкість. Ніби такі шокуючі обмеження прав людини, обмеження доступу до певних ресурсів можна побачити в африканських країнах, де тільки розвивається економіка та й взагалі мало ресурсів та інфраструктури. Але тепер я знаю, що це реалії України.

Права людини мають бути у фокусі уваги. Ми не можемо закривати на всі ці проблеми очі й удавати, що цих людей не існує, їхніх проблем не існує. Жінок із інвалідністю нема на вулицях – значить їх просто нема, ромських жінок ми не бачимо – значить їх немає, жінок із ВІЛ/СНІД ми не бачимо – їх теж немає… Громадська робота показує більйони проблем, із якими зіштовхуються жінки.

Як ромки реагують на таке ставлення?

Звичайно, люди розуміють, що вони обмежені в правах. Коли ти приходиш у лікарню і тобі відмовляють, а іншим не відмовляють, то ти ж бачиш, що ситуація дика. Коли ми говоримо про певну групу людей, ми маємо розуміти, що вона теж неоднорідна й не можна всіх узагальнювати. Є справді багато прогресивних лідерок, є навіть жінки, які балотувалися на виборах і відкрито говорили про те, що ось я – лідерка ромської громади. Вони працюють для того, аби молодих дівчат мотивувати бути депутатками, здобувати вищу освіту, їхати за кордон, підвищувати кваліфікацію, відкривати свій бізнес.

Ми не можемо говорити, що люди не хочуть змін. Вони хочуть змін і вони до них прагнуть, але, на жаль, через наші упередження й деякі практики, які існують на державному рівні, цим групам жінок важче досягти змін. Ось у чому проблема, а не в людях. Ми маємо перестати розділяти якось одне одного. Не потрібно цуратися людей, які чимось не схожі на нас, бо всі ми живемо на території України й повинні мати рівний доступ до всього, що пропонує держава.

Олександра Голуб із учасницями Академії дівочого лідертсва Grow UP та експертками  Офісу Ради Європи, неформальне спілкування
Олександра Голуб із учасницями Академії дівочого лідертсва Grow UP та експертками Офісу Ради Європи

За вашими спостереженнями, чи за останні 10 років змінилося життя жінок? Чи стали вони вільнішими в своїх діях?

Дівчата в столиці дуже емансиповані, але я розумію, що це мій кут зору. Коли я спілкуюся зі своєю мамою, яка мене сама виховувала й мала би бути супер-феміністкою, але вона не може сприйняти деяких речей. Наприклад, про певний розподіл сімейних обов’язків у моїй родині…

Зараз більш прогресивні жінки, особливо молодше покоління – зумери – вони фантастичні!.. Незалежно від місця проживання, розуміють, що одружуватися – необов’язково, що не тільки в цьому щастя. Багато з них мріють про кар’єру, про подорожі, про те, аби самій заробляти гроші. Це дуже круто, коли молоді дівчата беруть за себе відповідальність і ухвалюють рішення. І знають, що можна бути якою завгодно.

Аліна Курлович

Схожі записи

He For She: Він для Неї в українських реаліях

Вікторія Кобиляцька

Мами з візочками, сидіть краще вдома

На Львівщині депутат від «Батьківщини» вдарив жінку по обличчю – його виключили з партії