Ох і мамка

— Нє!

Двічі вона не повторює, розвертається й іде.  

Дивлюся на свою дитину, яка в майже 2 роки вміє по-своєму, але чітко відстоювати власні кордони. І не розумію, в який момент я сама перестала так робити. 

Ми любимо жартувати, що в родині росте феміністка. Вона сама вирішує, у чому йти гуляти, що їсти, чим зайнятися, до кого йти на руки, а кого не впускати у свій світ. 

Бабуся купила з десяток різних заколочок для волосся, але – «нє». Усі заколки зриваються з голови за хвилину. Я пропоную йти на майданчик, але якщо дитина хоче в клумбу, вона піде в клумбу. 

Ми не йдемо проти її бажань, якщо це не створює небезпеки життю чи здоров’ю. Навпаки, мені цікаво спостерігати, як формується це «я», як така маленька людина вчиться сама вирішувати.

І найцікавіше, що я у 30 років учуся в неї. Я дивлюся на свою щасливу дитину й розумію, що навіть у 2 роки вона має більше свободи, ніж я протягом усього свого дитинства. Ба більше, у мене й зараз у конфліктній ситуації може з’явитися грудка в горлі, і я мовчатиму там, де цього робити не варто. 

Насправді всі люди, які вміють чітко відстоювати свої кордони, — мої кумири. Щоправда, більшість із них працювали для цього з психологами. Набагато простіше було б, якби ми отримали правильне виховання. Натомість, якби мене запитали, який синонім до слова «дитинство», я б сказала «заборона». 

Не так давно подруги вмовили мене записатися на сеанс до психотерапевтки. Як гадаєте, скільки часу знадобилося, щоб вийти на причину моєї тривожності? Дві хвилини. Звісно, це стосунки з матір’ю. Зараз, щоб пропрацювати всі мої дитячі травми, потрібен далеко не один сеанс. 

Читайте також: – А можна мені..? – Лайна! 

Напередодні Дня Матері я думаю про те, яка величезна відповідальність лежить зараз на мені. І справа не тільки в тому, щоб дитина була одягнена, нагодована й мала освіту. Я хочу, щоб у неї була мінімальна кількість причин іти до психолога.  

***

Напередодні Дня Матері я думаю про те, яка величезна відповідальність лежить зараз на мені. І річ не тільки в тому, щоб дитина була одягнена, нагодована й мала освіту. Я хочу, щоб у неї була мінімальна кількість причин іти до психолога.  

***

«Ох і мамка», — так сказав мені один знайомий зовсім нещодавно, бо в +17 дитина гуляла без шапки. А я стояла й думала, що, може, й справді холодно?

Усі ми маємо досвід чи приклад, як треба, а як не варто. Індустрія кіно та реклами пропагує нам образ ідеальної жінки, яка завжди щаслива й усміхнена, має чудовий вигляд і дає раду своїм дітям. Але життя інакше. 

Ми неідеальні. І ми маємо на це право. Ми втомлюємося й буваємо роздратованими. У нас трапляються проблеми на роботі й у стосунках. Інколи ми плачемо, інколи хочемо побути наодинці. Це нормально. Але десь у голові все одно є голос (кожна знає, чий це голос), який продовжує втовкмачувати: зірвалася — погана мати, ввімкнула мультики — погана мати, дитина захворіла — ти сама винна, он який вітер, треба було тепліше одягати. Працюєш — замало часу приділяєш дитині, не працюєш — робиш недостатньо, щоб забезпечити.  

Це установки картати себе. Ми ввібрали їх у себе, наче губки, з раннього дитинства. 

Ці установки сидять у наших головах дуже глибоко, і що найцікавіше — десь поруч із високим інтелектом, сотнею прочитаних книг, десятками подкастів про дитячу психологію й широким спектром знань.   

І от уявімо: ти вже повністю повірила в себе, відкинула всі забобони, і тут бур’яном вигулькує щось на кшталт «А що люди скажуть?». 

Просто знайте, що це зовсім неважливо. Щаслива мама — щаслива дитина. Набагато важливіше відчувати гармонію всередині себе, ніж намагатися відповідати чиїмось стандартам чи вимагати від себе неможливого.    

Я не втомлююся повторювати: мами — ви геройки. Ви знаєте, як складно не спати декілька ночей поспіль і фізично відчувати біль за дитину, а зранку піти на роботу. Відчувати стан постійної напруги та хвилювання. Дрібнесеньким успіхам малюка радіти так, ніби це найбільша перемога в житті. Просто дозвольте собі бути неідеальними.  

Вікторія Єрмолаєва