Спершу домовляємося про розмову в переписці. Тоді телефоную. На WhatsApp. Для впевненості, що слухаємо одна одну лише ми. Я починаю з загального і прошу розповісти, з яким саме тиском вона стикалася. У відповідь моя співрозмовниця сміється й так невимушено: “Я вам по будь-якій темі можу щось сказати. Цькування, залякування, погрози, фізичний напад, що вам цікавіше”.
Якщо ви загуглите “цькування журналістів”, вам запропонують близько 400 тисяч результатів. Серед них буде багато статистики про напади й погрози. Наприклад, про те, що за 2017-2019 роки в Україні офіційно зафіксовано 250 нападів на журналістів. А станом на вересень 2020 – ще 56 і як бонус 122 випадки перешкоджання свободи слова за перше півріччя.
Хай там як, за кожною цифрою стоять справжні люди та їхні унікальні історії. Навіть, якщо методи тиску в цих історіях універсальні. Про цькування журналісток, погрози та напади на них – у нашому тексті.
“Це просто рік погроз і рік залякувань”
Отож, розмова з журналісткою “Текстів” Любов’ю Величко почалася з невимушеної констатації, що за останні два роки вона пізнала чи не всі “прекрасності”, з якими може зіткнутися журналіст у не найкращих сценаріях – цькування в мережі, наклеп у медіа, фізичний напад та погрози вбивством.
Любов Величко. Фото з мережі
“Я не з тих журналістів, які провокують на агресію. Багато років я працювала журналістом, випадки словесних погроз траплялися, але це було рідко й не несло ніякої реальної загрози. А от справжні нападки почалися в 2020 році. Він у мене виявився дуже урожайним. Це просто рік погроз і рік залякувань”, – розповідає телефоном Любов Величко, поки я вкотре гортаю пропоновані Гуглом результати пошуку за її іменем.
Перші два посилання на кожній сторінці повторюються – це поставлений на платну рекламу матеріал із двох різних сайтів, де вже в заголовках Любов називають не інакше, як “грантоедская журналистка”. Згодом вона сама дійде до цієї частини своєї історії, але поки, як говорить сама, “задля справедливості”, згадує подію 2019-го, яка була першою у вервечці небезпечних:
“У 2019 році, влітку, коли я висвітлювала один судовий процес, на мене напала дружина фігуранта мого розслідування прямо в коридорі суду. На очах у багатьох людей. Вона прочитала цикл розслідувань про будівельні афери, у яких фігурував її чоловік, і її це дуже сильно розізлило. Що й логічно… У коридорі суду вона просто підійшла до мене й напала – схопила мене за волосся, почала мене бити”
За словами журналістки, все обійшлось кількома синцями й подряпинами. А от триваліші й неприємніші історії почалися згодом і вже з іншими людьми.
СБУ, слово “захист” і його інтерпретації
Слухаючи Любов, мимохіть проводжу паралелі з ситуацією, про яку днем раніше мені розповідала інша журналістка. Їй навпаки пропонували “захист” і покровительство, хоча про жодне відчуття безпеки насправді не йшлося.
Аріна Крапка нині працює журналісткою “Чесно” й пише переважно про політиків. А ще активно просуває фемінізм і має неабиякий досвід у розслідуваннях. Неважко було передбачити, що її відповіддю на запитання про погрози буде “Навіть не знаю, з чого почати”.
Аріна Крапка. Фото “Сили правди”
Прошу почати з того, що спадає на думку першим. Аріна одразу видає: “СБУ і бурштин!”
На 2016-2017 роки припав пік нелегального видобування сонячного каміння на Рівненщині та Волині. “Чорні” копачі були переважно продуктивнішими, ніж влада, тож швидко ладнали з поліцією і знаходили собі “кришу”. Власне про це й писала Крапка. Тим часом волинська СБУ вирішила, що може стати “кришею” для допитливої журналістки.
“Люди з СБУ пропонували мені співпрацювати з ними, коли я писала про бурштин, бо я ж молода дівчина і мені може загрожувати небезпека. І мені потрібна “криша”. Підсилали до мене кількох людей”.
З останніх таких “агентів” Аріна пригадує чоловіка, який тривалий час писав їй у Фейсбуці, що стежить за її роботою. “Бачу, Крапочка, ти в центрі всіх подій”, – постійні повідомлення на кшталт цього від користувача з фактично пустим акаунтом дівчину бентежили. Зрештою, вона все ж пішла на зустріч. Як каже сама, було цікаво побачити, хто це.
“До мене під’їхав молодий чоловік на кабріолеті з іноземними номерами і так ненав’язливо запропонував захист. Я відмовилася. Після цього він видалив мене з друзів. І на жодні повідомлення вже так і не відписав”, – пригадує Аріна Крапка й додає, що цей випадок не єдиний.
Окрім цього, були погрози, монтування й поширення образливих роликів про журналістку, численні неприємні повідомлення від незнайомців і спроби висміяти професійну діяльність медійниці.
І її історія цілком вписується у факт, що лише у травні 2020 Україна вперше ввійшла до сотні країн із найкращим рівнем свободи слова. Як зазначав голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, наш результат покращився на шість позицій, проте входження до першої сотні він розглядає більше як аванс, адже вітчизняні журналісти досі зазнають серйозного тиску.
За роки незалежності в Україні вбили понад 70 представників медіа. Та жодного випадку, коли винні понесли б справедливе покарання, досі немає. Попри численні заяви правоохоронців, що вони роблять усе можливе.
Проплачена реклама, боти й погрози вбивством
А тепер повернімося до Любові Величко. Отож, наша розмова триває. Журналістка поступово нагадує мені історію з Новими Санжарами. Коли на самому старті пандемії covid-19 українських туристів забрали з Китаю до України, обов’язкову обсервацію вони мали відбути саме в лікувальному закладі згаданого містечка в Полтавській області. Та все переросло в бунт із тривалими протестами, розбитим вікном автобуса, яким туристів везли до санаторію, травмами та сутичками з поліцією. Спостерігав весь світ. Більшості було дуже соромно.
Саме цієї історії й стосувалося одне з найбільш резонансних розслідувань Любові – “Майстри паніки. Як проросійська мережа в Україні організувала бунт в Нових Санжарах”. Журналістка встановила, що в основі протестів слід, імовірно, росіян або ж проросійських найманців.
Текст аудиторії полюбився й набув популярності. Увагою його не оминув і проросійський Анатолій Шарій. Любов розповідає – блогер записав двадцятихвилинний ролик, у якому намагався спростувати тези з розслідування, що наводила авторка у виступі перед колегами.
“Коли він зробив цей хейтерський ролик, моментально на мене почалися атаки. Засипали лютими коментарями мою сторінку й почали писати в особисті повідомлення всякі образи, прокльони, супернегатив”, – говорить журналістка.
Через деякий час, після виходу іншого розслідування, присвяченого телеграм-каналам, які, схоже, впливають на прийняття рішень народними депутатами від “Слуги народу” й адмініструються з Росії, Величко отримала першу погрозу вбивством.
“Ці телеграм-канали об’єдналися ще з вісьмома. Судячи з усього, російського походження. І вони масовано, ці 10 телеграм-каналів, у яких по 80-100 тисяч підписників, почали протягом двох тижнів писати про мене і моє розслідування відверту брехню. Намагалися дискредитувати. І деякі ці повідомлення підхопили окремі лайно-сайти з посиланням на ці телеграм-канали. Тут уже підключилися також фейсбук-боти і почалися погрози вбивством”, – резюмує Любов Величко.
Тоді ж цькування Любові стало такою собі родинною забавкою Шаріїв. Дружина Анатолія, Ольга, виклала в мережу ролик, де вона 15 хвилин читає розслідування “Тєлєга” для Слуги. Як Телеграм-канали, що ймовірно ведуться з Росії, впливають на роботу Ради” і, як говорить його авторка, обливає її лайкою в намаганнях спростувати наведені там факти.
Коли Любові почали писати невідомі й погрожувати, що скоро її не стане, журналістка звернулася в поліцію. Та не встигла відійти від одних погроз, як почалися нові, вже через інший матеріал.
“Коли я опублікувала розслідування про те, як гроші від ведення незаконного бізнесу азартних ігор кочують у Росію з України, тут уже була інша технологія. Одна з фігуранток дуже обурилася цим розслідуванням і вирішила мене просто знищити. Позаяк у неї дуже великий фінансовий ресурс, вона вирішила його застосувати”.
Я вже писала, що ввівши у Гуглі запит “Любов Величко”, спершу ви отримаєте два матеріали, що стоять на рекламі. У них необґрунтована критика й посилання на інший текст – буцімто викриття Величко як заангажованої псевдожурналістки, яка фанатично пише про “зради” і шукає слід Росії там, де його немає. Реклама цих же матеріалів певний час була у Фейсбуці. Після цього вбивством журналістці погрожували ще раз.
Ініціаторка такого цькування Любові – дружина працівника кіберполіції. Тож подавши заяву на неї, Величко виклала ролик у своєму Фейсбуці з закликом до правоохоронців мати цей факт на увазі. Що буде далі – покаже час.
По той бік журналістики – по цей бік хейту
Знається на хейтерських онлайн-атаках і засновниця та головна редакторка проєкту, що займається розвінчуванням фейків “По той бік новин” Альона Романюк. Каже, першу погрозу отримала роки 3-4 тому. З фейкового аккаунта журналістці написали “Сука, я тебе спалю”. Вона коментує, що тоді це сприймати було тяжко, та зараз з’явилася така собі броня, адже нападок від хейтерів справді багато.
“Схожі нападки на мене почалися ще у 2017 році, коли я допомагала захищати права пацієнтів із рідкісними захворюваннями. У 2018 році, коли розпочала вести “По той бік новин” і в рамках експерименту запустила фейк, то в соцмережах отримала як велику порцію позитивних відгуків, так і значне цькування, проте переважно з фейкових аккаунтів”, – розповідає Альона.
Додає, що лише за останній рік її та колег атакували антивакцинатори, прихильники теорії пласкої Землі та ті, хто заперечує існування коронавірусу. Сторінку “По той бік новин” періодично атакують боти, проте адміністратори нікого не банять – раз проєкт спрямований на спростування фейків, важливо, щоб його бачили ті, хто в них вірить. Та зараз команда працює над алгоритмом якоїсь іншої протидії ботам.
“Насправді, усі медійники, які піднімають незручні теми, з цим (цькуванням, – авт.) зіштовхуються. Я вже наростила непогану броню й імунітет проти цього. Хоча, знаю, багато випадків, коли такі атаки стають масовими і регулярними. Емоційно це може вибивати. У багатьох призводить до вигоряння”, – пише на своїй сторінці Альона Романюк.
Коллаж Альони Романюк, розміщений на її сторінці у Фейсбуці
Що ж стосується протистоянню цькуванню журналістів та журналісток загалом, вивести універсальні поради тут складно. Аріна Крапка говорить, що коли сама зверталася до поліції за фактом погроз, їй сказали, що вона як публічна людина мала б бути готовою до ризику. На цьому допомога закінчилася. Той, на кого писала заяву журналістка, давати свідчення відмовився. Поліціянти не наполягали. Справа, як кажуть, “заглохла”.
“Тиск на жінок-медійниць, активісток, від тиску на чоловіків відрізняється тим, що здійснюють більше саме психологічного тиску. Акцентують увагу на тому, що ти жінка і на твоїй зовнішності. Мовляв, ти молода – дівчина, а це небезпечно, подумай про це. Так і звучали деякі непрямі погрози”, – ділиться власним досвідом Крапка.
І потім дає мені пораду на майбутнє:
“Бережи себе. Навіть якщо це комусь не подобається”.
А Любов Величко сміється, коли запитую, як таке систематичне цькування впливає на неї.
“Мене це все дуже забавляє, бо попередні ситуації мене загартували настільки, що остання атака, вона вже просто здається несуттєвою. Я вже з науковим інтересом спостерігаю – і цікаво, що вони ще можуть придумати”
Під кінець розмови сміємося вже обидві. Любов додає, що найменше їй хотілося б говорити з журналістами саме про цькування й розповідати, як їй погрожують, адже можна обговорити стільки тем для розслідувань! Відповідаю, що її досвід точно слід проговорювати. А раптом переконає когось, що найкращий захист – це завжди правда й холодний розум.
Марія Смик
