У нашій країні йде війна. І наразі ми маємо вже два фронти – один видимий, із окопами та обстрілами, формою кольору хакі та тепловізорами; а інший незримий, без чіткої лінії та з ворогом, що проникає в усі шпарини. Захисний одяг тут білий, а засобів для визначення нападників досі не вистачає. Україна бореться з навалою нової хвороби, і часто держава неспроможна дати відсіч оперативно, врахувати потреби всіх, забезпечити та захистити.
І тут з’являються вони – нові геройки, що ціною власного спокою, часу і грошей стають на чолі змін, надихають людей, знаходять рішення. Вони – жінки, що зараз удень і вночі займаються організацією надходжень тестів, засобів захисту для медиків та населення, апаратів ШВЛ і грошової допомоги найбільш вразливим верствам. Сьогодні ми розкажемо історії кількох із них, адже нам дуже потрібно знати своїх рятівниць, щоб подякувати їм.
Ірина Литовченко, екскерівниця Директорату стратегічного планування та євроінтеграції у Міністерстві охорони здоров’я, громадська активістка, співзасновниця благодійного фонду «Таблеточки».
За час роботи в МОЗ Ірина багато сили й часу вклала у створення нової системи охорони здоров’я, яка б у майбутньому забезпечила кожного українця надійним захистом та безкоштовним доступом до допомоги. Пандемію коронавірусу пацієнти зустріли, маючи свого довіреного лікаря, зокрема й завдяки їй. За час цієї роботи, а також діяльності фонду «Таблеточки», що забезпечує найвразливіших пацієнтів життєво необхідними ліками, Ірина отримала великий досвід у плануванні та організації роботи складної системи.
На захист населення від нової напасті включилася одразу і саме там, де це критично необхідно:“Ми працюємо, щоб допомогти забезпечити заклади охорони здоров’я: засобами індивідуально захисту для медиків, обладнанням (апарати ШВЛ, рентгенівські установки, монітори вітальних функцій тощо), тест-системами”.
В умовах того хаосу та загальної паніки, яка відбувається в країні загалом та у медичній галузі зокрема, зовсім непросто визначити, на що саме передовсім витрачати час та ресурси. Для цього Ірина задіює весь попередній досвід, комунікаційні навички та велику базу контактів, сформовану за роки роботи у сфері охорони здоров’я. Волонтери та активісти працюють за ефективною схемою:
- збирають найбільш актуальні потреби екстреної медичної допомоги та лікарень по всій Україні;
- відслідковують поставки в регіони за рахунок державного бюджету, інших ініціатив;
- актуалізують потреби у режимі реального часу (хоча очевидно, що наразі всім лікарням потрібно майже все й постійно).
До команди Ірини входять різні люди, які однаково вболівають за порятунок українців від нового вірусу. Це й волонтери, що координують потреби лікарень та забезпечують логістику на місцях, і професіонали-активісти, без яких неможливе керівництво закупівлями, перевірка якості та актуальності запитів, прозоре звітування; до процесу також залучений соціально відповідальний бізнес, меценати, представники української діаспори тощо. Наважитись на розгортання такої складної системи в буремні часи можна лише маючи потужну мотивацію та досвід: “В умовах епідемії коронавірусу в Україні у мене не було надії отримати адекватну реакцію урядових структур, зважаючи на їхні попередні кроки. Забезпечення потреб медичних закладів, як і армії у 2014 році, зараз залежить від місцевої влади, активних громад, об’єднань волонтерів та небайдужого бізнесу.”
Оксана Іванців, громадська активістка, співзасновниця правозахисної організації «Студена», виконавча продюсерка документальних фільмів «Невидимий батальйон» та «Явних проявів немає».
Буває, що люди, зовсім далекі від медичної сфери, у разі катастрофи, що насувається, стають у перших рядах фронту. Коли світ навколо стрімко змінюється, життєво важливо не сидіти склавши руки – так і почався коронавірусний активізм для Оксани. Вона родом із Галичини, тому саме Стрийська та Бережанська інфекційні лікарні стали першими цільовими напрямками допомоги. Ці заклади визначені як опірні, де насамперед прийматимуть хворих на COVID-19, при цьому засобів захисту та умов для лікування там практично не було. Оксана ділиться: “В перші дні у мене був шок від того, що відбувається, від розуміння, що наша медична система не готова, від того, що зруйнувались усі мої особисті та робочі плани. Через кілька днів мені подзвонила Світлана Мірчук і запропонувала організувати збір і закупити засоби захисту”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вір мені, я лікарка
Разом жінки зібрали вже цілу команду активістів, яка займається акумулюванням коштів, пошуком товарів, комунікацією з директорами лікарень для з’ясування найгостріших потреб. “Ми зі Світланою сконтактували з потенційними постачальниками, зрозуміли, що краще купувати великі партії і розподіляти їх між лікарнями, тому назвали нашу ініціативу #covid_galychyna, – розповідає Оксана. – Складно було розібратись із тим, який товар краще закупити, куди саме найефективніше направити допомогу. В цьому нам допоміг Благодійний Фонд «Пацієнти України», вони координують усю допомогу, яка стосується коронавірусу. Ми витратили три дні тільки на те, щоб зрозуміти свою стратегію, що саме ми будемо купувати й куди віддавати”.
Окрім очевидної мети – врятувати якомога більше людей, така діяльність для багатьох активісток має важливу психологічну функцію, коли навколо руйнується звичний світ. Оксана свідома цього:“Я зрозуміла, що це мій шанс повернути собі контроль над реальністю. Хай у цих умовах я не можу багато, але щось я можу. Так само, як може кожен із нас. Багато з переказів не на великі суми, на 100 чи 200 грн, здавалося б, це дуже мало, але це захист для лікаря на кілька робочих змін”. У той же час усе одно знаходяться люди, які демотивують та ускладнюють і без того непросту роботу. Так сталося і в цьому проєкті: «Мене дуже зачіпали коментарі у фейсбуці, коли хтось обов‘язково вважав за потрібне пояснити, що я роблю щось не те. Я сумніваюсь, що коментатор витратив стільки ж часу, щоб зрозуміти, яка допомога зараз актуальна».
Дарія Петрик, педіаторка із Харкова, директорка медичного центру “Мама врач”.
Виходячи з принципів доказової медицини та здорового глузду, знаючи умови, в яких працює більшість наших лікарів, Дарія усвідомила небезпеку поширення вірусу, і передусім – для медичних працівників. Прихід збудника до країни був невідворотний, тому основною задачею досі лишається зменшення навантаження на систему охорони здоров’я та збереження працездатних фахівців, що зможуть надавати допомогу пацієнтам. А це неможливо без достатньої кількості якісних засобів індивідуального захисту.
Так сталося, що внаслідок нераціональних дій уряду багато таких необхідних товарів були вивезені на експорт, тому нагальні потреби українських медиків за великим рахунком лягли на плечі громадських організацій, бізнесу та активістів – таких, як Дарія. Вона організувала збір грошей на закупівлю масок, респіраторів, захисних костюмів, антисептиків та апаратів ШВЛ для лікарень по всій країні. Щодня лікарка звітує про придбані на гроші благодійників засоби, відкрито пише про актуальні потреби та труднощі, які виникають на шляху. А окрім величезного дефіциту Дарія зіткнулася і з несподіваною, від того ще більш обурливою проблемою – її почали травити та принижувати невідомі люди в мережі. В особисті повідомлення замість вдячності за всю титанічну роботу не раз приходили погрози та звинувачення у буцімто неправдивому відображенні інформації та тому, що зібрані гроші йдуть на особисті потреби педіатра.
Щодня на сторінці Дарії з’являються дописи про те, кому і що було доставлене, а також вдячність від медиків інфекційних та загальних лікарень, пологових будинків, працівників поліції. За її словами, у волонтерство її ніхто не тягнув, але коли вже починаєш – зупинитись неможливо, і головна мотивація – це щастя тих, кому допомагаєш. Коли щось робиш, отримуєш відчуття бодай якогось контролю над ситуацією, навіть найбільш непрогнозованою та масштабною.
Бути геройками у такий непростий час – завдання для найсміливіших. Допомога ближньому в умовах епідемії – це також допомога і собі, адже чим швидше ми подолаємо масове поширення вірусу, тим менше людей втратимо і менші наслідки відчуватимемо. Стати геройкою може кожна, для цього потрібне лише бажання та усвідомлення власної суперсили – здатності до емпатії та активних дій. А це, ми впевнені, є в кожної з нас!
Авторка: сімейна лікарка Дарина Дмитрієвська
