Цими днями в приміщенні простору YMCA Lviv презентували проєкт фотохудожниці Катерини Птахи під назвою «(Не)тендітні». Експозиція нараховує 10 знімків, на яких волонтерки зображені в нестандартних образах.
Фотосесія стала своєрідною арттерапією для десятьох дівчат, яких обрали зі ста претенденток. У об’єктиві Катерини Птахи опинилися:
- Марія Кісіль, історикиня, менеджерка соціальних проєктів, яка возить допомогу військовим на передову;
- Христина Коропецька, викладачка англійської, а тепер волонтерка;
- Катерина Котлярова, художниця, яка стала інструкторкою з тактичної медицини;
- Аліка Разнер, екскурсоводка, яка допомагає українській армії;
- Інна Сеньковська, диригентка, власниця кондитерського бренду, яка організовує плетіння маскувальних сіток;
- Василина Ткач, маркетологиня, а нині керівниця волонтерського складу;
- Ані Саакян, політологиня, яка перекваліфікувалася на експертку з дронів.
Ініціативу реалізовують у межах проєкту «Посилення спроможностей жіночої мережі волонтерок у Львівській області» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні й за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН.
На заході авторка світлин і четверо героїнь поділилися своїми враженнями від процесу зйомок та розповіли про себе.
Розмову модерувала комендантка львівського волонтерського центру, що на площі Ринок, 9, Тетяна Пилипець.
Катерина Птаха — фотографиня з Луганщини, яка після початку війни переїхала до Львова.
Як зазначила авторка світлин, коли виконавча директорка доброчинної молодіжної організації YMCA Олександра Сорокопуд їй запропонувала зобразити волонтерок у нестандартних образах, вона відразу погодилася, адже вже втомилася від знімків вимушено переміщених людей та доброчинців у вишиванках.
Зйомки як терапія
«Мені хотілося передати на цих фотографіях той біль, який сидить усередині й через який нам, можливо, соромно, але хочеться про нього сказати, — розповідає мисткиня. — Фототерапія — це річ виснажлива. Я розуміла, що в мене вистачить сили на 8-10 учасниць, тому ми вирішили, що в проєкті братимуть участь 10 людей, і це будуть неймовірні жінки».
Авторка світлин хотіла попрацювати з внутрішнім станом волонтерок. Тому кожна учасниця отримала завдання написати про п’ять емоцій, які вона зараз відчуває, а на презентації дівчата виокремили по дві основні.
Працювали у студії лише з природним світлом. Головна деталь під час зйомок — плівка, придбана в місцевому будівельному магазині.
«Ці світлини — це про те, що кожна людина зараз відчуває. Тобто це і розпач, і надія, і усмішки, і сльози, — комплекс усіх емоцій, які тебе затягують. Іноді ти не знаєш, як вийти звідти, навіть якщо вони позитивні, бо у стані війни справді невідомо, добре це чи погано», — розповідає Катерина Птаха.
Другий важливий атрибут — червона помада, що символізує жіночу боротьбу.
Читайте також: Марта Сирко, фотографка: Інклюзивність має стати для нас буденністю
«Третя деталь — це була мокра зйомка, бо я розуміла, що коли на модель ллється вода, людина випускає всі емоції», — каже фотохудожниця.
Частина процесу відбувалася в сухому середовищі, частина — «під дощем». Умови обговорювали завчасно, і учасниці могли відмовитися від мокрого знімання, якщо їм було не комфортно.
«Моя улюблена фотографія — про Катерину Котлярову й плівку. Тут плівка нас захищає, і водночас через неї можна задихнутися, — розповідає авторка світлин. — Це було те знімання, коли модель і фотографка перетворилися на одне ціле. Катя каже: «Я бачу це так, відчуваю, що мені треба зараз закрутитися в цю плівку». І ми так і зробили. Це найголовніша суть фототерапії, що героїня говорить, що відчуває, а фотографиня має вловити й підтримати, а не казати: ну соррі, я не так це побачила», — зазначає Катерина Птаха.
«Головна емоція — це стан мушки в бурштині»
Модель Катерина Котлярова каже, що фототерапія допомогла їй відстежити свої емоції.
«Одна річ, як ти себе сприймаєш, зовсім інша — як тебе бачить фотографка. Катерина для мене — нова авторка, тому було цікаво зрозуміти, як інша людина побачить мене зараз, коли я себе бачу ніяк. І тут у нас стався метч, бо не було такого, що ми ліпитимемо образ, який Катя придумала. Ми робили так, як вона це бачить, як я це бачу. І врешті вийшло дуже добре. Головна моя емоція — це стан мушки в бурштині, коли ти так зав’язла в усьому, що робиш, і можеш лише споглядати, як інші люди далі живуть своє життя, а ти вже не можеш поворухнутися. Нічого не хочеш, кам’янієш у цьому стані», — ділиться враженнями від зйомок учасниця, якій із початком повномасштабної війни довелося вивчити тактичну медицину практично з нуля.
Коли всі думки забирає «волонтерка»
Наступна учасниця проєкту — Христина Коропецька. Вона продемонструвала під час фотосесії дві, здавалося б, непоєднувані емоції — впевненість і сум.
«У мене дві емоції змішалися докупи. Це як кров із молоком, коли одночасно ти впевнена в тому, що робиш, але за тобою тягнеться твоє горе. Це коли тобі телефонують і кажуть, що вийшли, але потім повідомляють, що вийшли не всі. І розумієш, що тим, хто вийшов, ти маєш докинути ще «споряги», закинути такмеду. Але водночас маєш перетравити те, що хтось уже не вийшов. І в тебе трусяться руки, але ти набираєш номер, пакуєш це спорядження для тих, хто вижив. Людині, яка переживає горе й упевнена в тому, що вона робить, під силу дуже багато. Бо вона заряджена на те, щоб помститися, вберегти й працювати далі», — резюмує героїня, яка перекваліфікувалася з викладачки англійської на волонтерку.
Коли почалася повномасштабна війна, Христина Коропецька зрозуміла, що не подає своїм учням інформацію на тому рівні, як це було раніше. Тому зменшила кількість викладацької роботи до того мінімуму, що могла собі дозволити, адже всі її думки забирала «волонтерка».
«Ти не можеш відчувати реальність. Ти б і хотіла, але тобі немає чим»
Ще одна героїня проєкту, присутня на заході, — екскурсоводка та волонтерка Аліка Разнер. Її емоції, продемонстровані під час фотосесії, — це втома й байдужість.
«Ти не оцінюєш, погано це чи добре, страшно чи ні, — тобі просто байдуже. Мені насправді складно було відібрати ті п’ять емоцій через апатію, або як це називають, анергія, коли ти не можеш відчувати реальність. Ти б і хотіла, але тобі немає чим. Але з переваг — ти набагато менше хвилюєшся, бо, знову ж таки, не маєш для цього ресурсу».
«Пишаюся, що я волонтерка. І буду тут до кінця»
Основні емоції героїні проєкту, менеджерки соціальних проєктів Марії Кісіль — це відчай і любов.
Марія розповіла, що на початку вересня їй зателефонувала Олександра Сорокопуд і сказала: «Нам треба рятувати волонтерів і волонтерок, бо вони закінчаться, вигорять, втомляться, тож їм треба допомагати». Так на базі організації YMCA, яка підтримує молодь, створили шелтер для доброчинців, які тимчасово переїхали з Києва до Львова.
Серед напрямків, за якими працює YMCA, — психологічна підтримка волонтерок, підвищення кваліфікації доброчинців, підтримка жінок-мисткинь, які допомагають військовим.
«YMCA взяла на себе роль допомагати тим, хто допомагає, — каже Марія Кісіль. — Важливий аспект нашої роботи — це юридична підтримка доброчинців. Наші юристи консультують, як перевезти машину через кордон у межах українського законодавства, як передати допомогу військовим із відповідними актами тощо».
Читайте також: Коли речі промовляють: як фотографка Світлана Корабльова створила проєкт «пеRE:селенці»
Найбільші виклики в роботі волонтерок — це проживання втрат, пошук, ресурсу, щоб зібрати себе докупи й працювати далі. Невід’ємною частиною життя багатьох стає спілкування з психологом, адже волонтерська діяльність — це велика відповідальність і значний стрес.
«Пишаюся, що я волонтерка. Вважаю, що волонтерство — це свідомий вибір сильних. На початку війни всі допомагали армії, і, можливо, для когось це було емоційне рішення. Але якщо ти тут стоїш майже два роки, це не випадково, що ти військова волонтерка. І я буду тут до кінця», — резюмує Марія Кісіль.
Експозиція в приміщенні YMCA Lviv триватиме до грудня цього року. Більше фото можна побачити тут.
Наталка Сіробаб
