Місяць тому я пофарбувала своє світло-русяве волосся у фіолетово-синє. Коли прийшла на саму процедуру, майстриня запитала:
– А тобі на роботі нічого не скажуть? Ти про це попереджала?
– Звісно, нічого не скажуть, – подумала я.
Але таке запитання було слушним. Адже працювала б я з більш консервативними людьми, чи мала б часто з’являтись у кадрі в телевізорі – не впевнена, що все було б так легко. Дівчина з синьо-фіолетовим волоссям вписується в казки, можливо, чиїсь еротичні фантазії, але точно не в офіційний публічний простір. Це асоціюють з несерйозністю, інфантильністю або бажанням виділитися з натовпу, яке в цьому контексті сприймається трохи патологічно. Здавалося б, просто колір волосся, а скільки ярликів уже спало на думку.
Під час пофарбування я сиділа й думала про те, що остаточно ставлю хрест на якомусь пристойному публічному образі. А який він?
Спідниця нижче колін, блузка, що прилягає до тіла та підкреслює груди, піджак та невисокі підбори. Акуратно зачесане волосся. На обличчі легкий макіяж, на пальцях рук – обрізана кутикула та ненав’язливий колір лаку – такий образ “правильної” жінки постав у моїй голові. Так виглядають ведучі в телевізорі, так зустрічаються ділові партнери. Такий образ ні в кого не викличе питання: а чому саме так вона виглядає? І якщо раніше я без макіяжу, манікюру та підборів мала хоч якісь шанси вписатися в умовне коло ділових людей, то тепер на цьому остаточно можна поставити крапку.
Якщо раніше люди, особливо чоловіки (особисті спостереження), до яких підходила брати коментарі після прес-конференції, дивилися на мене якимось ніжно-зневажливим поглядом і казали своїм колегам: “Зачекай, дам коментар цій маленькій дівчинці”, то тепер вони казатимуть “маленькій дівчинці з синім волоссям”, – думала я і як у воду дивилася.
У держави теж є розуміння того, що таке нормативна зовнішність. Наведу цитати з наказу Кабінету Міністрів №155 «Про затвердження рекомендацій щодо зовнішнього вигляду» (дрес-коду) працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України.
«Стандартний гардероб ділового жіночого вбрання містить костюми класичного крою, пошиті з високоякісної вовняної, напівшерстяної тканини; для спекотної пори – з шовку, льону чи віскози, що складаються з жакета та спідниці; одну-дві прямі спідниці, що поєднуються за кольором з жакетом від костюма (довжина – до середини коліна, на 5 сантиметрів нижче або вище коліна); брюки прямі чи брючний костюм (брюки прямі, жакет); кілька однотонних блуз, туфлі-човники з підборами висотою 4-5 сантиметрів; колготи чи панчохи (колір повинен бути наближеним до кольору шкіри жінки і не повинен бути темнішим за колір туфель); чим щільніші і товщі колготи, тим нижчою повинна бути висота підборів», – сказано в наказі, який діє в Україні вже восьмий рік.
Цей документ не лише говорить про те, як мають виглядати жінки й чоловіки на держслужбі, він підкреслює: правильно одягнена – значить доброчесна: «Сумлінність у роботі, шанобливе ставлення до громадян, дотримання високої культури спілкування та етикету, належний зовнішній вигляд є важливими складовими поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави під час виконання службових обов’язків, з урахуванням яких громадськість оцінює доброчесність, неупередженість та ефективність діяльності державної служби взагалі і кожного державного службовця зокрема», – сказано у чинному наказі.
Наша зовнішність, хочемо ми того чи ні, визначає нас в очах інших людей. Якщо ти виглядаєш не нормативно – значить несерйозна людина. Якщо в тебе немає манікюру, ти носиш спортивний одяг і твоє волосся фіолетового кольору – з тобою щось не так. Можливо, ти лезбійка (а таке часто кажуть про дівчат з кольоровим волоссям, як виявилось) чи “злобна феміністка”.
Спершу мене трохи смішили та обурювали такі речі. Але особисто мій вибір пофарбувати волосся у яскраво “неприродний” колір дуже тісно пов’язаний з фемінізмом. Ще чотири роки тому я щодня наносила макіяж на обличчя, старалася виходити з дому у взутті на підборах – щиро хотіла виглядати “жіночно”, тобто так, як пропонував глянц і телевізор. Десь глибоко з’являлися думки, що хочу яскравий колір волосся, який би пасував до очей і літніх суконь, але тінь такої думки лякала, бо що скажуть люди і як це сприймуть хлопці? Чи буду я їм подобатися після такого?
Ідеї, що я можу виглядати гарно і водночас комфортно для себе, доходили до мене дуже довго – важко швидко побороти те, що нашаровувалося в голові роками. Але чим більше я читала про фемінізм, чим більше спілкувалася з феміністками, тим сильніше змінювався мій кут зору на світ – я почала простіше ставитися до свого тіла та його “недоліків”. Першими у сміттєвий бак полетіли підбори, а разом із ними й комплекс маленького зросту. Потім стало лінь щодня наносити і змивати макіяж, тому зараз я роблю це вкрай рідко. Коли сьогодні Фейсбук нагадує про події й фото, які я постила чотири роки тому – розглядаю й дивуюся, наскільки інша людина дивиться на мене з тих світлин.
Особисто мені фемінізм дозволив почуватися вільніше й жити комфортніше. Завдяки його ідеям я простіше сприймаю свою зовнішність та її особливості, дозволяю собі експериментувати й не хвилюватися про те, а що ж подумають про мене чоловіки. Моя зовнішність – це наслідок моїх переконань та ідей, які є політичними, а значить і вона політична.
Катерина Мацюпа
