Повага
Жінка в історії Статтi

Марко Вовчок: письменниця, перекладачка, видавчиня

До 140-річчя українського жіночого руху

Ви питаєте, як то я можу писати українською, якщо народилася в Орлі, у російськомовному оточенні росла? Не буду нічого доводити ніякими мовами, хоч і знаю їх із десяток. Не бачу сенсу в порожніх теревенях. Взагалі, я не балакуча. Куліш називає мене Вовчицею, каже, що з самого початку відчув мою дику натуру, вимагає від мене смиренної покори й люблячої вдячності. Та чи то коріння по матері литовське Радзивілів новонавернених і вирощених вовками, чи то вплив української культури на мою волю — належу сама собі й нікому більше: ні Марковичу, ні Кулішу, ні Тургенєву. Ані Шевченку, хоч і охрестив мене за талант і глибину своєю «донею».

Вийти з тіні чоловіка

Я — нова жінка: дослухаюся й до розуму, і до почуттів, рішуча та цілеспрямована, здатна долати обставини й чинити опір середовищу. Чи ви читали мої «Народні Оповідання» українською? «Не до пари», «Сестра», «Ледащиця», «Три долі»? Читали? Скажіть, чи там тільки про сльози та кріпацтво?


Читайте також: Олена Апанович: історикиня, архівістка, письменниця


Можна з народження бути вільною, та все життя залежати від чужих грошей, думок, волі. Бажання вирватися — це ще не свобода! Російською про таке хоч і напишеш, не надрукують, цензура не допускає вільнодумних жіночих ідей у публіку. От і мою Машу з роману «Жива душа» засудили, бо вона не задовольняється ідеями казок: «Знайшов принц свою наречену, вдягнув в парчі золоті, привів в замок золотий» і «сталі ані жить паживать і дабра наживать». Їй цього замало. Марія жадає більшого: розпочати власне життя, заробляти самостійно гроші, бути корисною суспільству, а не чекати чоловічих щедрот чи благостей долі. Дівчина бунтує на фразу тітки: «Ти б менше думала, бо вже зморшка поперек лоба, хто ж тебе заміж візьме?» Вона тікає з-під вінця, випурхує з дворянського гнізда в публічний простір, переломлює традиційну роль жінки «лише дружина і мати». І їй це вдається. Мені це вдається! Як, спитаєте ви, чи то можна жінці 19 століття чи в будь-які часи тотального патріархату вийти з тіні чоловіка? Можна, відповім я. Для цього треба подорослішати, пройти певну ініціацію, усвідомити своє призначення й діяти. І щойно відчуєте, що у вас виростають крила, будьте готові до критики, пліток, заздрощів. Завжди знайдуться незадоволені: і чоловіки, і жінки.

Марко Вовчок Марія Вілінська

Чоловікам дано право вибору, а нам, жінкам, — ні?!

Мені від усіх дістається і за свободу, і за українську мову. Олена Пчілка називає нахабною кацапкою, Катерина Юнге обурюється, що такі створіння, як я, псують іншим життя. Чернишевський порівнює зі зневажливою до умовностей, суперечливою й роковою Жорж Санд. Домонтович називає Моцартом любовних історій. Ще почитайте ліберала Тургенєва. У листах до Герцена він натякає на мою капосну натуру. Їм, чоловікам, дано право вибору, а нам жінкам — ні?! Та ці прокльони й порівняння мене не бентежать, я йду своїм шляхом, бо завжди вільна у виборі.

Читали мою «Марусю»? Повість про часи української Руїни та незалежність України від Російської й Польської імперій додали до навчальної програми у французьких школах: хай Європа знає про сміливість і незламний дух українців та українок. Дуже шкода, що український рукопис загубився. Дуже шкода, що Російська імперія знущається з української мови. У Валуєвському циркулярі 1863 року чітко вивели: «никакого особеннаго малороссийскаго языка не было, нетъ и быть не можетъ».


Читайте також: Соломія Павличко: «Я – людина життя»


Якийсь час я ще боролася, намагалася заснувати український журнал, мріяла надати робочі місця жінкам, щоб вони могли забезпечити себе з письма й перекладів. Але проти програми «наводнения края до чрезвычайности дешевыми русскими книгами» флігель-ад’ютанта Олександра II барона Корфа в мене не вистачило сил. Треба було рухатися далі, заробляти на життя. Була в Німеччині, Італії, Польщі, Франції, зайнялася перекладами пригодницьких романів Жуля Верна – і з цих грошей утримую свою сім’ю. Болісна смерть мене знайшла в Нальчику, і щоб не так було сумно вмирати, співаю пісні українською, — мовою свободи, волі й незалежності.

Ой, піду я, та до моря,
Синє море грає.
Ой, рада я втопитися,
Море не приймає.
Так прийми ж мене, 
Синє море,
Бо і так мені горе.
Горе мені між горами 
Жити з ворогами.

P.S. Дякую за розуміння і жіночу підтримку Ларисі Косач-Квітці. Пиши, Лесю Українко, свої геніальні твори, борись, не зупиняйся.

Марко Вовчок Марія Вілінська

Хто така Марко Вовчок

Марія Олександрівна Вілінська — українська письменниця, перекладачка, видавчиня російського походження, яка стала українкою з власного вибору. Народилася 10 грудня 1833 року в Нальчику. Навчалася в Харківській школі благородних дівчат. У сімнадцять років разом із чоловіком переїхала до Чернігова, жила в Києві, Немирові, вивчала життя, культуру, мову українського народу. В 25 років видала збірку «Народні оповідання», писала під псевдонімом Марко Вовчок. Зачинателька психологічної, соціально-феміністичної української прози, засновниця української дитячої літератури.  

Першим видавцем Марії Вілінської був Пантелеймон Куліш. Він познайомив Тараса Шевченка з її творчістю, хвалив її талант: «Де ж пак не диво, щоб московка преобразилася в українку, та такі повісті вдрала, що хоть би й тобі, мій друже, то прийшлось би в міру». Тарас Григорович написав Марії присвятний текст, назвав її своєю спадкоємицею:

Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!..
О доле!
Пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.

Марія Вілінська — бунтарка, через свої тексти вона сміливо виступала проти кріпацтва, загарбницької політики Російської імперії, показувала незламний, свободолюбний дух українського народу.  

Підготувала Тетяна Гунько

2024 року український жіночий рух відзначає 140-річчя. Громадські організації об’єднали свої зусилля й ресурси та розпочали інформаційну кампанію «До 140-річчя українського жіночого руху», присвячуючи цій даті свої ініціативи. Однією із них став проєкт «Жінка для жінки: підтримка лідерства ВПО та посилення впливу на прийняття рішень», який реалізовує «Бюро гендерних стратегій і бюджетування» у партнерстві з «Центром гендерної культури» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні  та фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) Women’s Peace & Humanitarian Fund

Учасниці менторської програми проєкту створили добірку текстів про відомих українських діячок «Видимі: українки в історії» (менторка — Слава Світова).

«Повага» приєднується до інформаційної кампанії та з дозволу авторок публікує історії українок, які в різні часи натхненно творили жіночу історію.

Більше текстів ви можете знайти на сайті Простору гендерної культури.

Схожі записи

Жінки готові йти у владу, і соціологічні дослідження свідчать, що люди готові їх обирати

Переможницями премії «Честь професії» стали 15 журналісток

Що робити, якщо поліція не реагує на виклики щодо домашнього насильства?