Image default
Статтi

«Ви йдете на журналістику аби знайти мужика» та інший сексизм у вишах

«Ви знаєте, що професія журналіста не дасть вам бути щасливою: доведеться обирати – або родина, або робота»

«Всі дівчата вже забронювали салон краси перед іспитом? Я хочу побачити богинь!»

«В сенсі ти через футзал пропустила пару? Мені оці твої довідки не треба. Дівчина пропустила пару через чемпіонат із футзалу, дуже смішно»

Це лише те, що найпершим приходить у голову після закидів, що в університетах сексизму немає. Без згадок про більші бали хлопцям за низький голос чи «хлопців у нас мало, треба берегти» і мовчазне «зарах» у заліковку, без згадок про витріщання на закинуті одна на одну ніжки під час перескладань на кафедрах чи «це хлопчики будуть хорошими аналітиками, а ви, дівчатка, заміж до третього курсу порозбігаєтеся і в кращому випадку ходитимете по інтерв’ю».

Студентки та студенти це помічають. А що кажуть про це викладачки та викладачі закладів вищої освіти?

«На мою думку, сексизм — це перша ознака розбіжності між поколіннями. Сексистські тези студентам доводиться чути переважно від викладачів старшої генерації, коли заходить мова про схильність до отримання фаху, що за радянських часів сприймався як виключно чоловічий чи жіночий. За мого студентства, на щастя, стикатися із проявами сексизму випало мінімально – хіба в форматі жарту, що жінка-філолог – не зовсім філолог, а чоловік-філолог — не зовсім чоловік», — аспірантка кафедри історії літератури, теорії літератури та літературної творчості Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Яніна Дияк

«Сексизм – це, на мою думку, один з окремих проявів непорядності, не більше і не менше. Він мало чим відрізняється від дискримінації за будь-якою іншою ознакою або від зловживання владою. В його основі – відсутність інтелігентності та брак совісті. У цьому розумінні університет – більш захищений від його проявів, ніж інші установи. Щодо журналістики – то це взагалі  в ідеалі професія гендерної рівності. Історія медіа ХІХ–ХХ століть нерозривно пов’язана з історією феміністських рухів. Але, намагаючись окреслити межі такого явища, як сексизм, не варто забувати одну суттєву річ. Боротьбу з ним дуже легко використати з метою, вкрай далекою від захисту прав людини. Великого математика А. Тьюрінга колись довели до самогубства через нетрадиційну сексуальну орієнтацію. У ті роки, коли це сталося, сексизм узагалі не сприймався як проблема і не міг стати приводом для політичного тиску на людину або шантажу. Сьогодні нетрадиційна сексуальна орієнтація в Європі не є приводом для репресій та утисків. Але з’явилися нові приводи тиску на особистість. І звинувачення у нетолерантності, сексизмі, гарраасменті – цілком може стати одним з таких приводів. Згадаймо історію Дж. П. Ассанжа. Тому проблему сексизму слід розглядати системно, уникаючи зайвих емоцій і не забуваючи, що в світі брудних політтехнологій досить часто мораль та справедливість використовують як інструмент з абсолютно аморальною метою», — доктор наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри телебачення та радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ілля Хоменко

«На мою думку, сексизм – це гендерна дискримінація. В університетах з цим не стикалася в гострих виявах. І дівчата,  і хлопці мають рівні права на здобуття освіти й подальшу самореалізацію в професії», — кандидатка наук з соціальних комунікацій, старший викладач кафедри зв’язків з громадськістю і журналістики Київського національного університету культури і мистецтв Алла Миколаєнко.

«Сексизм – це будь-яка форма дискримінації людини через статеву орієнтацію чи гендерну ідентичність. Сексизм + гомофобія + ейджизм – головні причини соціальних негараздів в українському соціумі. В університеті з сексистськими висловлюваннями зустрічаєшся часто… Стереотипне мислення не щезло, як не зникло принизливе ставлення до осіб, які не приховують своєї сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності», – кандидат наук з соціальних комунікацій, доцент кафедри соціальних комунікацій Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Костянтин Шендеровський.

«Поняття сексизму в українському суспільстві, на мою думку, не є таким актуальним, оскільки в українській традиції здавна культивується розрізнення за сексуальними/гендерними ознаками. Від народження у нас дівчаток кутають у рожеве, а хлопців — у синє, дівчата граються ляльками, а хлопці — машинками. Ми поступаємося місцем жінкам у транспорті і відчиняємо перед ними двері. І це мені подобається робити. Але як не дивно, українське суспільство за своїм складом більш матріархальне, на відміну, наприклад, від тих же північно-східних сусідів. У нас здавна жінка – це шия у сім’ї)). Мене можна назвати сексистом, оскільки я не прихильник рівності у тяжких професіях: шпаловкладальниці і подібні професії – це не жіночі справи, оскільки жінки за своєю будовою все ж фізично менш призначені до таких справ. Але от жіночий футбол – це нормально. Я за рівність професій, де можна порівнятися розумом і вправністю. Якщо говорити про чоловіків, то я не проти «вусатих нянів», санітарів, перукарів, модельєрів тощо.

Але мені не хочеться бачити жінку на передовій. І не тому, що війна за штампами «чоловіча справа», а тому, що жінка просто не повинна там бути. Хоча у нинішніх подіях – наші жінки прекрасно себе проявляють у бойовій звитязі.

Сексизм в університеті. Не знаю, оскільки я не є поборником гендерної рівності, то можу і на своїх парах сказати, щоб дівчата берегли себе і не прагнули стати військовими кореспондентками. Можу посварити хлопців за манірність або ж за те, що не притримують двері дівчатам. Але я не скажу хлопцям, щоб вони не плакали у тяжких ситуаціях. Можу назвати дівчат блондинками, хоча добре знаю, що не від кольору волосся залежать розумові здібності», – заступник директора Центру комунікацій КНУ імені Тараса Шевченка, в минулому викладач Інституту журналістики Володимир Литвиненко. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Домагання в КНУ імені Шевченка: університет звільнив викладача 

Коли пара з методології історії мистецтв розпочалася слайдом «Жінки-художниці бунтують!», а по сусідству з цим написом були фемінітиви «критикиня» та «мистецтвознавиця», це викликало здивування. Не зацікавлення темою, не обговорення, а щире здивування: ого, хіба дух академізму дозволяє? Далі геть не юна бунтарка-викладачка, а професор та завідувач кафедри провів дві повноцінні пари, розповідаючи, чому в історії мистецтв жінки залишалися в забутті. Але, знову ж таки, це скоріше виняток, аніж правило.

Поняття рівності хіба іноді задуває в аудиторії протягами. Тоді як сексистські жарти дозволяє собі більшість викладачів, якого б віку чи статі вони не були. Часто навіть підкріплюють це псевдонауковими аргументами штибу «британських вчених» та «кажуть», «доведено»: так на психології вищої школи всім втовкмачують – жінки-істеричні, навчіться з ними справлятися і будете гарним викладачем, про це йдеться в дослідженнях.

Викладачі часто самі не усвідомлюють, що сексизм банально вшитий у код їхнього спілкування. Ще частіше бояться нашкодити репутації кафедри чи ЗВО, зізнавшись, що подібні практики є. Іноді просто не хочуть виставляти себе чи колег у поганому світлі. Але ж, дівчата, згадайте, що не так давно доступу до освіти ви геть не мали, то нащо зараз жалітися на якісь там вислови, жарти, підколи чи упереджений підхід в оцінюванні.

І взагалі: «Чоловіків простіше знайти на мехматі, нащо вам ті філології і журналістики? Чи скажіть ще – на кібернетику вступаєте за знаннями?» Сексизму у вишах немає або майже немає – кажуть викладачі. А тим часом студентки чемно вдягають сукенки, фарбуються і йдуть складати іспити. Є шанс, що гарно вбраними можна уникнути перескладань.

Ана Море

Схожі записи

FightForRight, або Чому незрячі дівчата стрибнули з парашутом?

admin

Надія Суровцова: «Силу свою я брала з безвиході…»

admin

Чи створять депутати об`єднання «Рівні можливості» у Луцькраді?

admin

Залишити коментар